Проєкт реалізується Володимиром Сидьком, чинним військовослужбовцем бригади «БУРЕВІЙ» НГУ. Це гарантує відповідність продукту запитам війська через «подвійну оптику» автора: поєднання цивільного фаху та воєнного досвіду. Об’єктом дослідження є чин Дар’ї Лопатіної (позивний «Дельта») — інженерки 12-ї бригади спеціального призначення «АЗОВ» НГУ, операторки відділення радіоелектронного захисту та єдиної жінки у своєму підрозділі. Спільна приналежність автора та Героїні до структур НГУ підсилює ідеологічну єдність проєкту. Фільм є органічним продовженням документального циклу жіночих портретів («Берегині на війні», «Місія 200») та Героїв України (фільм-реквієм «ДА ВІНЧІ», стрічка про Героїв України за підтримки Сухопутних Військ «12. ГЕРОЇ ЗЕМЛІ»). Служба режисера дозволяє перетворити стрічку на значно потужніший інструмент «включення» нації, ніж класична документалістика. Проєкт передбачає не лише прокат, а й системні культурно-просвітницькі заходи на основі показів, інтегровані в державну систему патріотичного виховання, цивільної освіти та військової підготовки. Ми вже на етапі девелопменту вибудовуємо роботу з різними аудиторіями, де фільм слугує платформою для діалогу між фронтом і тилом. Назва проєкту «ДЕЛЬТА між нами та ПЕРЕМОГОЮ» акцентує увагу на інтелектуальній площині війни: історії аеророзвідки, створення систем DELTA, розвитку та масштабування РЕБ та БПЛА у війську. Це світ, що сформував нашу Героїню, завдяки причетності до цих сфер її батька - Михайла Лопатіна, провідника нових військових технологій, експерта з питань оборони, директора з міжнародних відносин ГО “Аеророзвідка”, члена Комітету реформ Міністерства оборони України, співзасновник Rapid Capability Group – Ukraine. Фільм досліджує, як справа батька трансформувалася у бойовий чин доньки. Сьогодні Михайло продовжує свою місію, конвертуючи особисту втрату в оборонну перевагу держави. Військова тематика розкривається насамперед через зображення одного конкретного життя, відданого в обмін на стратегічну перевагу та підсилення мотивації до боротьби. Прийнявши на себе 50 уламків, Дельта виграла час для всієї нації. Мета команди - змінити логіку сприйняття втрат: від пасивного болю і страждань - до інтелектуальної мобілізації. Проєкт об’єднує зусилля технологічних візіонерів, військових практиків, філософів та митців навколо амбітної мети — пошуку фундаментально нових стратегій Перемоги, що є пріоритетним запитом сучасної військової спільноти.

Документальна стрічка «ДЕЛЬТА між нами та ПЕРЕМОГОЮ» розповідає про 19-річну інженерку «АЗОВУ» Дар’ю Лопатіну. Студентка факультету робототехніки КПІ свідомо обрала шлях воїна, щоб виграти час для нас - тих, хто має знайти стратегію Перемоги. Працюючи операторкою РЕБ, Дельта прийняла на себе основний удар ворожого снаряда, врятувавши життя двох побратимів. Проєкт об’єднує технічних візіонерів, військових практиків і митців, щоб дати глядачу можливість не просто співчувати втраті, а конвертувати біль у фундаментальні безпекові рішення. Фільм стає простором для глибокого переосмислення ролі кожного у війні та залучення молоді до творення майбутнього країни.

Ідея комунітарного проєкту «АЗОВ: шляхами війни» полягає у реалізації комплексної соціокультурної програми просвітньо-комеморативного спрямування, яка передбачає партисипативне залучення військовослужбовців та ветеранів 12 бригади НГУ «Азов» до створення серії культурних продуктів, що репрезентуватимуть історію розвитку підрозділу від 2014 року до сьогодення. Пропозиція проєкту відповідає військовій тематиці, адже: 1) концепція і ключові повідомлення проєкту рефлексуватимуть на тему сучасних історичних подій, котрі безпосередньо присвячені темі російсько-української війни у ХХІ ст.; 2) місією проєкту є пропагування правдивих свідчень про розвиток та професійне зростання військового формування «Азов»;
3) команда заявника, включно з ГО-партнером, співтворитиме проєктні продукти разом з представниками 12 бригади НГУ «Азов»; 4) аудіально-інтелектуальні та мистецько-документальні продукти проєкту висвітлюватимуть проблематику осмислення військовими та ветеранами їх досвіду військової служби або полону, а також хронологічний аналіз розвитку воєнних дій в Україні за останні 12 років.
Таким чином, через цей проєкт команда заявників інтегруватиме цінності підрозділу у соціокультурний ландшафт публічного сектору, що покращить порозуміння між захисниками і цивільною спільнотою.

Мета проєкту «АЗОВ: шляхами війни» – атрибувати внесок та переосмислити історичний шлях гартування 12 бригади НГУ «Азов» з метою формування комеморативної пам'яті, розширення поля націоцентричних сенсів та консолідації українського суспільства в часі війни.
Складовими компонентами реалізації проєкту стануть: 1) ветеранський подкаст «Розмови в тилу» (10 ветеранів, 10 серій по 30 хв.); 2) Акція-меморіал «ОЛЕНІВКА: полон війни» (1000 листівок, основа - квітучий папір); 3) Ретроспективна виставка «АЗОВ: шляхами війни» (14 постерів, ПВХ, формат А2); 4) Фотоекспозиція «АЗОВ: очима війни» (21 постер, ПВХ, формат А3); 5) Фокус-форум «АЗОВ: шляхами війни» (1 день, 2 лекції + 2 дискусії) - дата: 17.09.2026, локація: Львів, УКУ.

Учасники проєкту: 10 українських військових, які повернулися з полону, і які зазнали фізичних тортур через патріотичне татуйовання (герб України, портрет Шевченка, Бандери, гасло "Слава України", тощо). Також учасники цього проєкту за згодою, візьмуть участь у відкритті виставки на майданчиках США, куди наша організація планує адвокаційну поїздку у жовтні 2026 року в рамках нашої діяльності - захисту прав військовополонених.

Мультимедійний проєкт складається з фотопроєкту та фільму. Основна ідея: Проєкт покликаний візуально документувати фізичні та психологічні травми, завдані українським військовополоненим внаслідок російської агресії. Особлива увага приділяється акценту на мужності та витривалості українських захисників, а також на жорстокості й безжальності дій окупантів. Мета проєкту: Привернути увагу світової громадськості до війни, полонених і масштабів гуманітарної катастрофи в Україні. Виявити солідарність з українськими військовополоненими та їхніми родинами. Допомогти постраждалим у процесі фототерапії та самовираження. Експонувати цю виставку і показати фільм на мистецьких та інших майданчиках США, куди наша організація планує адвокаційну поїздку у жовтні 2026 року.
Проєкт є потужним інструментом для документування історичної правди і боротьби за справедливість. Він залучає увагу до цієї проблеми, а також мобілізує міжнародне співтовариство з метою надання допомоги постраждалим. Проєкт також спрямований на визволення військовополонених, які залишаються в полоні і зазнають тортур та насильства. Візуальна частина проєкту: Центральне місце в проєкті займають портрети військовополонених, на яких чітко видні шрами, сліди тортур та татуювання. Особлива увага приділяється деталям татуюванням з символікою української ідентичності, що контрастують із шрамами та рубцями від тортур.

Проєкт «Сталевий побратим» безпосередньо залучає військових 1-го корпусу НГУ «АЗОВ» до спільного створення культурного продукту — бійці є не об'єктами зйомки, а повноцінними співавторами своїх історій. Серіал формує живі, автентичні образи сучасних українських захисників, надихає цивільну аудиторію та сприяє підвищенню інтересу молоді до свідомого вступу до лав ЗСУ через привабливий образ військового комʼюніті. Проєкт протидіє інформаційній складовій російської експансії, руйнуючи міф про «мобілізацію без вибору» та показуючи службу як свідомий вибір і частину національної ідентичності. Військова тематика тут не декорація — вона є серцем кожної історії.

Документальний серіал із 5 епізодів про бійців 1-го корпусу НГУ «АЗОВ» та їхні автомобілі як відзеркалення характеру і бойового духу воїнів. Мета — створити кінематографічні портрети сучасних українських захисників, що надихають молодь до свідомого вибору служити. Результати: 5 документальних епізодів (6–8 хв кожен), публікація на відеоплатформах із широким охопленням української та міжнародної аудиторії, формування позитивного образу військового комʼюніті та протидія російським інформаційним наративам.

Проєкт безпосередньо відповідає військовій тематиці конкурсу, оскільки присвячений формуванню сучасної української мілітарної ідентичності зсередини військового середовища. У центрі фільму — шлях новобранців штурмового підрозділу від навчального табору до перших бойових виходів. Фільм досліджує народження нової спільноти, дисципліни, взаємної довіри, відповідальності, внутрішньої етики, нової мови та моделей поведінки, що формуються в умовах війни. Особливе місце посідає постать сержанта батальйону Татарина, через якого розкривається тема авторитету, відповідальності за людей і перетворення окремих цивільних людей на боєздатний підрозділ. Це не зовнішній погляд на війну, а культурне осмислення внутрішньої трансформації людини й спільноти в межах військової системи.

«Один день» — повнометражний документальний фільм-спостереження про те, як цивільні люди стають частиною штурмового підрозділу. Автор проєкту — чинний військовий у складі А7400 групи вогневої підтримки 225 ОШП. У центрі його фільму — сержант Татарин і група новобранців, які проходять шлях від навчального табору до першого бойового досвіду. Мета проєкту — зафіксувати народження військової спільноти, показати, як довіра стає основою дисципліни й виживання, та створити художньо сильне свідчення про сучасний український військовий досвід. Результатом стане повнометражний авторський документальний фільм для української та міжнародної аудиторії.

Проєкт безпосередньо реалізується у військовому середовищі та присвячений бойовому шляху й особистому досвіду військовослужбовців бригади «Азов». Його зміст повністю відповідає мілітарній тематиці через поєднання фронтової документалістики та глибинної розмови про війну:
- Репортажі бойової роботи підрозділу демонструють реалії сучасного протистояння, побут і професійну діяльність Захисників у зоні бойових дій.
- Глибинні відеоінтерв'ю дають можливість військовослужбовцям особисто розповісти про свій шлях, внутрішню мотивацію та цінності. Це дозволяє аудиторії почути пряму мову людей, які безпосередньо ведуть Війну за Незалежність.
- Через формат лонгрідів та коротких мультимедійних форм (Reels, фотоісторії) проєкт адаптує складний фронтовий досвід для широкої аудиторії, сприяючи кращому розумінню армії цивільними.
Таким чином, проєкт не лише фіксує події на фронті, а й глибоко досліджує мілітарну ідентичність, що формуються у військовому середовищі. Залучаючи самих військових до співтворення контенту у форматі глибинних розмов, ми рефлексуємо на тему сучасних історичних подій та Війни за Незалежність України.
Висвітлення професіоналізму та стійкості бійців «Азову» є потужним інструментом інформаційного спротиву. Через формат фронтової документалістики та лонгрідів ми адаптуємо складний досвід для широкої аудиторії, що працюватиме на мобілізацію суспільства та зміцнення національної солідарності навколо Захисників і Захисниць України.

Проєкт створює культурно-мистецький продукт, присвячений документуванню досвіду захисників із бригади «Азов» через формат особистих історій. Мета - через глибинні розмови та репортажі бойової роботи показати шлях воїна, його цінності та внутрішню мотивацію, що надихають українське суспільство.
У результаті проєкту буде створено такий медіа-продукт:
- 2 великих відеоінтерв’ю на каналі «Ukraїner W» (глибинні розмови про особистий досвід і цінності);
- 2 аналітичні лонгріди (статті) на основі цих розмов;
- 2 репортажі бойової роботи підрозділу;
- 20 коротких форм (Reels, фотоісторії, пости) для соцмереж.
Проєкт охопить понад мільйон користувачів онлайн-платформ і поглибить розуміння цивільними умов життя на фронті, посприяє подоланню соціальної дистанції та посилить національну солідарність через емпатію до досвіду Захисників і Захисниць.

Проєкт відповідає пріоритетам програми, оскільки висвітлює досвід українських військовослужбовців 1-го Армійського корпусу НГУ “Азов” — оборонців Маріуполя, які пережили російський полон та продовжують військову справу.
Проєкт залучає діючих військових не лише в якості героїв фільму та учасників/глядачів заходу, але і як членів творчої команди - для проведення робіт зі створення продукту проєкту.
“Вдома” фокусується на воєнній тематиці та висвітлює досвід ветеранів, захисників України та осіб, які пережили полон, акцентуючи увагу на їхньому поверненні до цивільного життя та безпосередньо працює з темою війни, яку росія розв’язала проти України. Через документальний фільм і мистецьку виставку проєкт відкриває суспільству можливість бути ближчими до українських військових, формує простір для емпатії й діалогу, рефлексії над травматичним досвідом війни, підтримуючи процес його осмислення в суспільстві
Мистецтво у проєкті виступає як інструмент культурного спротиву, підвищує моральний дух українців та популяризує українські цінності на національному та міжнародному рівнях.

Проведення спецпоказу повнометражного документального фільму «Фортеця Маріуполь. Вдома» разом із художньою виставкою робіт Віталія Кулагіна, присвяченою досвіду перебування українських військових у російському полоні. Автор художніх робіт та герої фільму «Фортеця Маріуполь. Вдома» є чинні військовослужбовці 1-го Армійського корпусу НГУ «Азов», які пройшли через полон і сьогодні продовжують службу, втілюючи досвід боротьби, витривалості та відновлення.
Проєкт направлений на популяризацію теми реінтеграції звільнених з полону військових, просування у світі питання військовополонених, що досі в неволі в росії та формування простору колективної пам’яті і рефлексії як в Україні, так і на міжнародному рівні.

Проєкт безпосередньо відповідає військовій тематиці конкурсу, оскільки базується на реальному досвіді російсько-української війни та трансформує його у художню форму, доступну для дитячої аудиторії. Через образ Кота Маріка та його пригоди розкриваються теми служби, братерства, втрати, очікування та внутрішньої стійкості, а також формуються зрозумілі дітям уявлення про війну та її людський вимір.

Перша книга серії — «Кіт Марік і Азов» — уже була реалізована та отримала теплий відгук серед читачів, зокрема родин військових і дітей, для яких вона стала способом осмислення досвіду війни і збереження пам’яті про героїчну оборону Маріуполя. Продовження серії розвиває цей підхід, поглиблюючи роботу з символами та образами, що формуються у військовому середовищі та поступово переходять у цивільний простір.

Проєкт також передбачає взаємодію з військовими як носіями досвіду, що дозволяє працювати з живими історіями, зберігати їхню автентичність і водночас делікатно адаптувати їх для дитячої аудиторії. Таким чином, серія казок допомагає зрозуміти війну, зберігає пам’ять про сучасних героїв та виховує відчуття національної єдності й стійкості суспільства.

Проєкт передбачає створення серії дитячих казок про Кота Маріка, що трансформують реальний досвід українських військових у доступну художню форму. Мета — розкрити і зберегти нові імена героїв оборони України, зокрема в Серебрянському лісі, показати нові підрозділи та їхні внутрішні традиції, а також досвід братерства, витривалості та пам’яті про героїчні події. Результатом стане нова книга серії «Кіт Марік у Серебрянському лісі» та її аудіоверсія, що зробить історії доступними для дітей, родин військових і внутрішньо переміщених осіб, підтримуючи пам’ять про сучасних героїв і формуючи національну єдність.

Ідея проєкту повністю відповідає військовій тематиці, оскільки зосереджена на досвіді сучасної російсько-української війни та її наслідках для військових і їхніх родин. В основі вистави - історія пораненого бійця, який перебуває між життям і смертю, що актуалізує одну з найгостріших проблем сьогодення - зникнення безвісти як форму колективної травми. Проєкт висвітлює реалії служби, побратимства, поранень, евакуації, а також психологічні стани військових - страх, виснаження, спокусу втечі від болю та складність повернення до мирного життя. Водночас він розкриває досвід близьких — очікування, невизначеність і боротьбу за повернення. Особливу цінність надає участь у створенні вистави ветеранів війни — як автора, так і акторів, що забезпечує автентичність і безпосередній зв’язок із реальним досвідом війни.

Проєкт - вистава "Макарій із Вальгалли" за п’єсою ветерана Юрія Вєткіна, створена Театром Ветеранів. Це трагікомедія про стан між життям і смертю, що осмислює тему зниклих безвісти як колективної травми війни. Мета - через спільне творення вистави ветеранами актуалізувати досвід війни, сприяти психологічному відновленню учасників, посилити суспільне розуміння теми зниклих безвісти та сформувати простір колективної пам’яті й емпатії. Результати - постановка вистави за участі ветеранів, залучення широкої аудиторії, підвищення обізнаності про наслідки війни та створення простору для рефлексії і співпереживання.

Проєкт безпосередньо працює з сучасною військовою реальністю України та досліджує унікальний досвід першого в Національній гвардії України повністю жіночого екіпажу ударних безпілотних авіаційних комплексів.

У центрі проєкту — не лише бойова діяльність підрозділу, а й формування нової військової культури, що включає систему взаємопідтримки, внутрішню мову, позивні, ритуали, способи комунікації та щоденні практики співіснування в умовах війни.

Проєкт передбачає активну участь військовослужбовиць у створенні матеріалу (зокрема через використання персональних відеофіксацій), що відповідає пріоритету конкурсу щодо співтворення культурного продукту разом із військовими

Проєкт «Злі люди довго не живуть» — це документальний вебфільм про перший у Нацгвардії України повністю жіночий екіпаж ударних БпЛА.

Метою є осмислення сучасного жіночого досвіду війни та дослідження культурних практик, що формуються у військовому середовищі — мови, ритуалів, способів взаємодії та солідарності.

Пʼять героїнь, пʼять сестер по зброї, пʼять неймовірно сильних і цікавих особистостей.
"Гілка", "Весна", "Смаколик", "Карма", "Титан".
Дарія, Марина, Олександра, Вікторія, Тетяна.
Авіатехнік, пілот, штурман, водій, сапер.
А колись у мирному житті - маркетолог, повітряна акробатка, філологиня з Могилянки, економістка, студентка-телеведуча з Карпенка-Карого...

Результатом стане документальний вебфільм (40–45 хв), створений у співпраці з героїнями, а також публічна програма показів і обговорень, спрямована на подолання дистанції між військовими та цивільними й формування стійких суспільних наративів.

Проєкт безпосередньо розкриває досвід ветерана російсько-української війни. Головний герой – Віталій Запека, який свій бойовий шлях розпочав у 2014 році як доброволець батальйону «Полтава». У 2015 році батальйон був підпорядкований полку «Азов», захищав Маріуполь. Про цей період Запека написав оповідання, що увійшли до збірки «Бабах на всю голову». З 2022 року він знову став на захист країни у складі 116-ї ОБр ТрО, а у 2024 році отримав важке поранення під Новомихайлівкою. Проєкт вебфільму дослідить трансформацію травматичного воєнного досвіду: як воїн на передовій стає популярним автором сатиричної прози та дитячих казок, переплавляючи жорстоку реальність на життєствердні сенси.

Мета: задокументувати шлях Віталія Запеки («Спілберга») – захисника Маріуполя, популярного автора воєнної прози, сатири та відомого дитячого письменника. Фільм розкриє феномен воїна-митця, чиї тексти (від номінованого на Шевченківську премію «Цуцика» до казок про Полінку, за якими йдуть вистави у театрах) стали способом сублімації досвіду війни. Результати: створення документального вебфільму. Проєкт сприятиме популяризації ветеранської літератури, збереженню національної пам'яті та покаже суспільству успішний приклад трансформації травми через мистецтво.

Проєкт є безпосередньою рефлексією на сучасні історичні події, а його відповідність військовій тематиці зумовлена такими факторами:
1. Як психологічний центр, ми системно працюємо з військовими та ветеранами, постійно впроваджуючи нові інструменти для їхньої реабілітації. Розробка настільної гри, окрім створення якісного культурного продукту, є новим та дієвим форматом для психологічної реабілітації через ігрову взаємодію.
2. Проєкт передбачає залучення чинних військових та ветеранів до спільного створення продукту, зокрема як консультантів для розробки ігрових механік на основі реального бойового досвіду.
3. Гра слугуватиме містком між цивільними та військовими. Для цивільних це спосіб краще зрозуміти контекст та етос військових, а для ветеранів гра працює як інструмент психологічної реабілітації через безпечну ігрову взаємодію.
4. Гра транслюватиме українські військові наративи та символи у цивільний простір, що сприяє формуванню стійкої національної ідентичності та протидіє культурній експансії ворога.

У співпраці із ветеранською студією розробки настільних ігор “Ігролад” ми розробимо настільну гру, що документує події війни та роль “Азову” в ній. Наші партнери залучать до розробки військових та ветеранів, щоб достовірно відтворити події та вірно транслювати військові наративи. Важливою частиною розробки є залучення наших психологів для адаптації гри, щоб її можна було використовувати для реабілітації та психологічного розвантаження ветеранів. Водночас, продукт може використовуватись для цивільних, ВПО, молоді, допомагаючи їм зрозуміти етос захисників та цінності, що будуть закладені в гру. Для полегшення входу в процес ми запишемо серію навчальних відеоінструкцій. У результаті буде випущено близько 300–500 примірників гри та залучено мінімум 1500 гравців в перший рік виходу.

Затвердження Героя України та голови ветеранської спілки Сергія Пономаренка на роль модератора — це виважене рішення, яке забезпечує не тільки форматний елемент у вигляді шахової естетики (він затятий шахіст), а й абсолютну відповідність військовій тематиці. Для нашого формату це не медійний хід (адже Сергій лише починає свій шлях у публічному полі), а можливість вивести розмову на рівень справжньої щирості та інтелектуальної роботи. Ми відходимо від класичного інтерв’ю, де журналіст лише "грає" у глибину за сценарієм. У "ТРАНСФОРМАТОРІ" модератор має особливе моральне право ставити незручні, "темні" запитання, яких зазвичай уникають. Тільки людина, що пройшла крізь вогонь і чітко сформулювала власні цінності, може розраховувати на таку ж граничну чесність від гостя.
Синергія досвіду Сергія та професійного психологічного інструментарію - працює на становлення сучасної військової філософії. Ми стверджуємо: український ветеран - не об’єкт для співчуття і підтримки, а інтелектуальний лідер, чий досвід стає камертоном для суспільства. Поступове зростання впізнаваності Сергія дозволить нам створити сталий простір, де знімаються маски, а військова етика та культура спілкування стають живими орієнтирами для кожного українця.

"ТРАНСФОРМАТОР" - інтелектуальне шоу в Ч/Б-естетиці на перетині інтерв'ю, психологічної ревізії та стратегічної гри. Проєкт є новою ланкою екосистеми проєктів нашої компанії ("LOS VETERANOS" та "RE_ACTOR"), що перетворюють бойовий досвід на соціальний капітал. Сергій Пономаренко в ролі ведучого - приклад успішного ветеранського кейсу, чия військова та шахова експертиза дає моральне право на складні запитання. Драматургія "Світла і Тіні" та метафорика шахової партії дозволяють провести гостя шляхом трансформації болю в ресурс та сформувати у глядача ментальні "антитіла" до маніпуляцій, навчити його користуватися цим інструментом для самоаналізу і підготувати до викликів гібридної війни.

Вебсеріал “БЗВП18+” показує життя курсантів, що відповідає заявленій тематиці. Проєкт залучає військових до створення культурного продукту: у виробництві серіалу беруть участь діючі військовослужбовці, курсанти військових інститутів України (як актори масових сцен), а також фахівці з військової журналістики. Авторка ідеї проекту - викладачка кафедри військової журналістики Військового інституту КНУ ім.Тараса Шевченка Воробйова Ганна Юріївна. Вебсеріал рефлексує на тему війни за незалежність України через особисті історії персонажів: їхню мотивацію вступу до військового інституту, внутрішні конфлікти, переосмислення власного життєвого вибору. Він підвищує бойовий дух та сприяє мобілізації громадян через демонстрацію свідомого вибору молоді стати на захист держави. Також протидіє інформаційній агресії росії через інтеграцію в сюжет тем інформаційної та психологічної безпеки, викриття маніпуляцій і пропаганди, порушує гендерні питання у війську, демонструючи рівність можливостей, партнерство та подолання стереотипів. Сюжетні лінії вебсеріалу розкривають і внаслідку вирішують гендерний конфлікт між цивільною викладачкою і освітнім командиром. Проєкт висвітлює проблематику війни через людські історії, зокрема трансформацію молодих людей у відповідальних та свідомвих офіцерів та використовує мистецтво як інструмент супротиву, формування національної ідентичності та стійких наративів про сучасного українського захисника і захисницю.

Мета вебсеріалу “БЗВП 18+” полягає у підвищенні престижу військової освіти, формуванні позитивного образу сучасного українського офіцера та зміцненню національної ідентичності через мистецький продукт, створений за участі самих військових.
Вебсеріал у форматі коротких динамічних епізодів через живі діалоги розповідає про групу курсантів військового вишу, які готуються до виїзду на базову загальновійськову підготовку. Усі вони дуже різні: хтось потрапив сюди через сімейний тиск, хтось через власний ідейний вибір, а хтось - випадково, шукаючи повну протилежність своєму попередньому життю. Але саме у спільному досвіді дисципліни, конфліктів, симпатій та випробувань починає формуватися нова якість їхніх стосунків і нове розуміння самих себе. Між героями спалахують почуття, суперництво, класові й ціннісні конфлікти, але поступово ця строката група вчиться чути одне одного і тримати удар.
Результатом стане 8-серійний продукт із широким онлайн-охопленням та залученням молодіжної аудиторії до осмислення ролі військової служби.

Ідея проєкту безпосередньо пов’язана з військовою тематикою, об’єднуючи авторів, причетних до російсько-української війни та занурених у її реалії. Учасниками форуму є військовослужбовці, ветерани, волонтери та військові кореспонденти, які, спираючись на власний досвід, створюють тексти про фронтове життя, побратимство, втрати та внутрішні трансформації. Зосереджуючись на комбатантській літературі, проєкт охоплює документалістику, мемуаристику, поезію та художню прозу, фіксуючи історію війни засобами культури.

Вшановуючи пам’ять загиблих авторів та підтримуючи проговорення травматичного досвіду через творчість, ініціатива виконує важливу соціальну й реабілітаційну функцію, інтегруючи військову тематику у сучасні культурні процеси України.

Проєкт передбачає проведення VIII Всеукраїнського форуму військових письменників — сталої ініціативи, що реалізується з 2018 року та формує національну платформу для репрезентації голосу воїна в літературі. Мета проєкту полягає у підтримці творчої самореалізації та соціальної адаптації військовослужбовців і ветеранів, сприяючи їхній реінтеграції через культуру. У межах проєкту відбудуться публічні події, виїзні зустрічі, вручення відзнак і вшанування пам’яті загиблих авторів. Очікуваними результатами є популяризація комбатантської літератури, зменшення дистанції між військовими та цивільними, залучення понад 50 авторів.

КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ "ЛЬВІВСЬКА ОБЛАСНА БІБЛІОТЕКА ДЛЯ ЮНАЦТВА ІМ. РОМАНА ІВАНИЧУКА"

Проєкт орієнтований на ветеранів війни, які пережили ампутації, і висвітлює їхній шлях до реінтеграції в суспільство. Відповідно до тематики конкурсу, проєкт фокусується на наслідках війни для українських ветеранів та соціальному болю, що виникає внаслідок втрати кінцівок. Показуючи історії ветеранів, ми намагаємось руйнувати стереотипи щодо інвалідності та підвищувати обізнаність про реінтеграцію ветеранів, що є важливою частиною національної історії та культурної ідентичності в умовах війни.
Цей проєкт також сприяє підвищенню бойового духу і підтримці ветеранів, а також допомагає зміцнювати національну ідентичність через діалог з публікою, використовуючи сучасні медіаформати.

Проєкт “Жити далі” – серія документальних подкастів, у яких українські ветерани після ампутацій відкрито діляться своїми історіями адаптації та реінтеграції в суспільство. Мета проєкту – підвищити обізнаність про проблеми ветеранів, зокрема їх психологічне відновлення, соціальну адаптацію та інші аспекти життя після травми. Результатом буде створення культурно-мистецького продукту, який сприятиме зміні суспільного ставлення до інвалідності та травм, а також надасть платформу для підтримки ветеранів, підвищення національної солідарності та формування нових наративів.

Благодійна організація “Благодійний фонд “Майбутнє для України”

100 %. Фільм безпосередньо розкриває військову тематику, оскільки зосереджується на історіях молодих добровольців, які свідомо вирішили стати на захист України. Через особисті розповіді героїв, він показує не лише бойові аспекти війни, а й глибокий емоційний, моральний та психологічний вимір служби.
Поєднання документальних свідчень із символікою "Маленького принца" дозволяє поглянути на війну не лише як на суто військовий конфлікт, а як на боротьбу за щось особисте та дорогоцінне — свою "троянду", тобто Україну, сім’ю, дім.

Головна мета: Цей документальний фільм прагне передати історії молодих українських воїнів, які свідомо обрали захист своєї країни, попри юний вік. Через паралель із «Маленьким принцом» фільм показує їхню відповідальність, жертовність і відданість як прояв глибокої любові до своєї землі.
Фільм розповідає про військових, яким на момент повномасштабного вторгнення було до 25 років і які добровільно стали на захист країни. Результатом проєкту стане короткометражний документальний фільм, представлений на міжнародних фестивалях, із метою привернути увагу до досвіду молодого покоління у війні та сформувати емоційний зв’язок із глядачем.

Ідея проєкту розкриває війну через особисті історії героїв — священика, філософа, психолога, військового лікаря, юристки, цивільних мешканців, — що дозволяє показати багатовимірність військового досвіду: від безпосередньої участі у бойових діях до життя в умовах окупації та після неї. Особлива увага приділяється психологічним наслідкам війни, подоланню травми, пошуку внутрішньої опори та відновленню сенсів, що повністю відповідає пріоритету конкурсу щодо роботи з соціальним болем постраждалих від війни, зокрема ветеранів і цивільних.

Фільм про людей, які прожили окупацію Бучі в березні 2022 року. Це спостереження,
дослідження, роздуми про цінність життя, про людяність, про надію,
про потребу у світлі та теплоті. Фільм складатиметься з шести кіноновел про один день із життя героїв-бучанців: священика Андрія, професора філософії Геннадія,
психолога Тараса, військового-хірурга Дмитра, юриста Дарини,
пенсіонерки Галини, продавчині Світлани. Вони розкажуть свої
історії окупації та про своє теперішнє життя, про свої переживання
й осмислення.

Проєкт повністю присвячений військовій тематиці - він покликаний розкрити портрети людини у війську, оголити її думки, почуття, побут, місію та світогляд. Головними героями є військові, а локації зйомки - фронт та прифронтові території.

Цикл репортажів “Сіль землі” - це серія із 10 документальних історій про людей у війні, які стоять на захисті України. У центрі кожної історії - людина, з її особистим досвідом, шляхом, роздумами та рефлексіями в умовах щоденної бойової роботи та воєнних буднів. Героями репортажів стають військові на різних посадах та з різною роллю у війні.

Глобальна мета проєкту - зафіксувати історичну дійсність через найбільш зрозумілі почуття та емоції; наблизити глядачів до реальності, яку проживає кожен герой, “прожити” з героєм добу, а з іншого боку - дати можливість героєві розказати свою історію.

Проєкт «Український південь: перезавантаження пам'яті Тіри» має яскраво виражений мілітарний фокус і напряму відповідає ключовим пріоритетам конкурсу «Культура. Сталь», ініційованого УКФ та 1-м корпусом НГУ «АЗОВ»:

1. Протидія російській експансії та руйнування ворожих міфів: проєкт використовує інноваційний культурний продукт (VR-простір) як активний інструмент інформаційного супротиву. Він спрямований на деконструкцію нав’язаного російською пропагандою міфу про «проросійську Бессарабію» та Білгород-Дністровський як місто, відоме лише спортсменами-боксерами з неоднозначною позицією. Проєкт повертає місту його справжню мілітарну ідентичність — міста сталевих українських воїнів.

2. Демонстрація історичної тяглості війни за Незалежність: ідея базується на глибокому аналізі військової історії регіону. Візуалізація зв’язку між видатними полководцями армії УНР родом з Білгород-Дністровська (генерал-хорунжий Олександр Шайбле, полковник Володимир Радулович-Топазунович) та сучасними Героями російсько-української війни формує стійкий наратив національної ідентичності. Це показує, що боротьба за незалежність на Півдні України не припинялася ніколи.

3. Вшанування Захисників та подолання соціального болю: проєкт відходить від традиційного, виключно траурного формату меморіалізації. Через технології віртуальної реальності створюється простір шани, гордості та пам'яті про сучасних воїнів, які віддали життя за державу. Це допомагає родинам загиблих, побратимам та громаді трансформувати соціальний біль у гордість за своїх земляків, забезпечуючи гідну репрезентацію їхнього подвигу.

4. Підвищення бойового духу та мобілізація через культуру: інтеграція VR-простору пам'яті на базі навчального закладу (коледжу) або відкритого громадського простору (міськради) гарантує залучення молоді. Сучасний технологічний формат робить військову історію зрозумілою та близькою для нових поколінь, виховуючи повагу до СОУ та формуючи активну громадянську позицію.

5. Синтез традиційних сенсів та новітніх технологій: проєкт відповідає вимозі застосування нових способів взаємодії з аудиторією. Замість класичних музейних стендів використовується імерсивний VR-досвід, що дозволяє буквально «занурити» глядача в історію українського війська крізь епохи.

Проєкт «Український південь: перезавантаження пам'яті Тіри» створює інноваційний VR-простір бойової слави на базі місцевого закладу.

Мета: розвінчати ворожий міф про «проросійський» Білгород-Дністровський, увічнивши тяглість мілітарної традиції регіону — від видатних полководців УНР до сучасних полеглих Героїв російсько-української війни — за допомогою імерсивних VR-технологій.

Результати:
1. Створено стаціонарний VR-простір з унікальним контентом.
2. Забезпечено сучасний формат вшанування пам’яті, що трансформує соціальний біль у гордість.
3. Залучено молодь до вивчення справжньої історії міста, формуючи стійкість до пропаганди.

Художниця, парамедикиня Маргарита Половінко служила в 3 дшб, загинула із зброєю в руках

Документальний фільм- вшанування пам'яті мисткині, що пішла на фронт. Талановита художниця пішла доброволицею на захист вітчизни. Відтоді її мистецький світогляд змінився, вона почала малювати картини власною кров'ю. У фільмі- інтерв'ю з рідними Маргарити, з викладачами Дніпро арт коледжу, в якому вона началася, інтерв'ю з однокурсницями з Києвськох національної Академії мистецтв.Показані її роботи, наведені фрагменти інтерв'ю Маргарити. До 100 річчя художнього відділення Дніпро арт коледжубула проведена виставка, в якій брала участь дипломна робота Маргарити, та інші мистецькі проєкти. Постать Маргарити Половинко — це не лише про епатажний матеріал (кров), а й про філософію жертовності, тілесності та трансформації болю в мистецтво.

Проєкт безпосередньо пов’язаний з темою російсько-української війни та досліджує трансформацію військового досвіду у цивільному житті. Документальний фільм Я залишаюсь" показує, як цінності, сформовані на фронті — відповідальність, солідарність, швидкість дії, готовність до служіння — переходять у культурні та соціальні практики мирного середовища. Герої фільму представляють різні форми «цивільного фронту»: ветеран, який після служби створює простір реабілітації для військових, ВПО і дітей; юні музиканти, що через творчість підтримують армію та формують культурну мобілізацію; освітянка з окупованого Мелітополя, яка чинить спротив російській окупації. Фільм досліджує феномен мілітарної ідентичності сучасного українського суспільства та показує, як військові цінності формують нові культурні практики, що зміцнюють національну стійкість і солідарність.

Документальний фільм «Я залишаюсь» об’єднує три історії українців: ветерана війни, юних музикантів та освітянки з окупованого Мелітополя. Попри війну, втрати й випробування вони свідомо обирають залишатися на своїй землі, підтримувати людей поруч і творити нове життя. Через реальні долі героїв фільм показує силу духу, патріотизм і моральну стійкість українців, які будують майбутнє країни навіть у найважчі часи. Мета проєкту: показати важливість збереження людського потенціалу України та підтримати ідею залишатися і працювати на своїй землі. Очікувані результати: створення професійного аудіавізуального продукту, що сприятиме суспільному діалогу, підтримці ветеранів, ВПО та молоді, а також зміцненню національної стійкості й культурної ідентичності.

В основі проєкту «Захисник» — художнє осмислення досвіду повномасштабної війни через історію українського добровольця, його родини, брата-побратима та бойового шляху від цивільного життя до самопожертви заради інших шляхом створення однойменної літературно-меморіальної манґи. В основу твору покладено реальні події та долі людей, доповнені елементами українського фольклору — передусім у змалюванні образу ворога та сил, що йому сприяють. Сюжет твору розгортається навколо ключових для воєнного часу тем: особистого вибору стати на захист країни, проходження військової підготовки, участі в боях, відповідальності за побратимів, втрати, любові, віри та жертовності. Проєкт глибоко рефлексує над тим, що означає бути Захисником у сучасній Україні.
Центральний образ героя побудований не як абстрактний військовий символ, а як жива людина, яка свідомо обирає службу, не ламається під тиском війни, підтримує інших і до останнього залишається вірною побратимам та Батьківщині. Така оптика формує повагу до українських Захисників, підсилює суспільне розуміння їхнього щоденного подвигу та працює на зміцнення моральної стійкості через мову емпатії, гідності та честі.
Проєкт поєднує традиційні та сучасні практики: з одного боку, він спирається на універсальні для української культури цінності — гідність, свободу, родинний зв'язок, жертовність, пам'ять про полеглих; з іншого — реалізує їх у сучасній художній формі манги, яка має потужний потенціал залучення молодої та міжнародної аудиторії. Фольклорний пласт органічно вплітається в реалістичну оповідь через сучасну символіку, що коріниться в українській традиції, — не як архаїчний орнамент, а як жива мова, якою сьогодні говорять про зло, спротив і незламність. Водночас у центрі історії перебувають саме Захисники України, а також досвід родини Захисників, вимушеного переміщення на початку вторгнення, фронтового братерства і втрати.
Презентація прямо закладає мету розповісти історію української боротьби широкій міжнародній аудиторії, зокрема японському суспільству, через близьку йому форму манґи. Такий формат дозволяє перекладати український воєнний досвід мовою сучасної глобальної попкультури, доносити правдивий український наратив про війну та посилювати міжнародну емпатію й підтримку України. Це не лише культурний продукт, а й інструмент інформаційної та символічної присутності України у світовому культурному просторі.

Проєкт «Захисник» — це створення манґи на основі історії українського добровольця Іллі Грабара, який загинув, рятуючи пораненого побратима. Манга розповідає про шлях двох братів-музикантів від мирного життя до фронту: про вибір, боротьбу, братерство та самопожертву. Проєкт реалізується у міжнародній колаборації з японськими партнерами (Faina.Tokyo) та українським видавництвом коміксів UA Comix. Результат: видання манґи українською мовою накладом - 1600 примірників, половину з яких буде безкоштовно поширено серед молоді, ветеранів, бібліотек та шкіл, а також презентація на культурних заходах в Україні та Японії.

Проєкт передбачає створення серії коротких (5-7 хвилин) документальних фільмів-портретів про бійців спецпідрозділу Б12 (загін спеціального призначення безпілотних систем 12 окремого центру спеціального призначення) - їх шлях від цивільного життя до військової служби. Батальйон складається із добровольців.
Герої відео - люди різних професій та життєвого досвіду (програмісти, митці, підприємці), які одного дня свідомо зробили вибір і стали успішними військовими. Проєкт розкриває цей вибір через особисті історії, мотивацію, сумніви та досвід трансформації. Важливо, що самі військовослужбовці є співтворцями проєкту: вони долучаються до розробки сценаріїв, беруть участь у зйомках і є безпосередніми героями роликів. Це дає чесний і правдивий погляд на війну, допомагає краще зрозуміти непростий вибір долучитися до війська, зменшує дистанцію між цивільними та військовими, формує довіру, повагу до захисників та підрозділу Б12. Водночас проєкт формує наратив про українського військового, як свідомого громадянина, одного серед нас, який зробив свій вибір на користь захисту країни і став в цьому успішним.
Через особисті історії проєкт не лише документує досвід війни, а виконує важливу культурну функцію - протидіє інформаційним впливам ворога та сприяє переосмисленню роль військового в українському суспільстві.

У межах проєкту буде створено серію з 5 коротких документальних відео (5-7 хвилин кожне), що висвітлюють особисті історії бійців спецпідрозділу Б12 та створюються за їхньої безпосередньої участі.
Мета - сприяти зменшенню соціальної дистанції між військовими та цивільними через створення та поширення культурно-мистецького продукту.
Ціль - показати шлях людей до військової служби, зробити військових ближчими та зрозумілішими, сприяти переосмисленню їх образу.
Завдання - створити та поширити серію відео у співпраці з військовими.
Проєкт формує емпатію, протидіє інформаційним впливам ворога та може використовуватися як інструмент комунікації та рекрутингу.
Результат - 5 відеоісторій, які документують досвід війни, формують сучасне бачення українського військового.

Проєкт документує формування унікальної ветеранської культури взаємодопомоги та самозарадності, що виникає внаслідок важких поранень (ампутацій) під час Війни за Незалежність. Ми досліджуємо, як військові ритуали солідарності трансформуються у цивільні практики адаптації. Фільм фокусується на подоланні соціального болю через передачу досвіду від «рівного до рівного», де ветеран Олександр Терещенко (захисник ДАПу з 11-річним досвідом ампутації) стає провідником для нових поранених. Це не просто історія про травму, а рефлексія на тему мілітарної ідентичності та активної позиції ветерана як «співтворця змін» в українському суспільстві.

Мета — створити дослідницький документальний фільм про перетворення ветеранів із «отримувачів допомоги» на менторів (peer-mentors). Кіноспостереження фіксує «в полях» шлях ветеранів, які опановують методику Фонду Терещенка під час практичних майстер-класів по Україні. Глядач побачить реальні побутові виклики, використання «Рюкзака самозарадності» та формування закритої спільноти «Hook Brothers». Результатом стане медійний інструмент для реабілітаційних центрів та ВНЗ, що демонструє практичну модель повернення суб'єктності ветерана через чесний діалог без жалю та фальші.

Проєкт «Завдяки: Вовки Да Вінчі» передбачає створення документальних фільмів-потретів про загиблих військовослужбовців з 108 окремого штурмового батальйону «Вовки Да Вінчі». Цей формат спрямований на документування досвіду полеглих через призму їхньої цивільної ідентичності. Проєкт відповідає військовій тематиці за такими ключовими напрямами:
1. Фокусується на історіях про бійців окремого батальйону «Вовки Да Вінчі». У фільмах ми фіксуємо трансформацію особистості від цивільної людини до військовослужбовця. Це фіксування відбувається через інтервʼю з родичами, друзями і побратимами, які діляться власними спогадами про полеглих.
2. Виконує функцію підтримки сімей загиблих військовослужбовців та їхніх побратимів через залучення до створення матеріалів. Проведення інтервʼю базується на принципах емпатії, поваги та чутливості до вразливих груп населення. Ми підтримуємо спілкування з родинами загиблих після виходу фільмів, підтримуємо їхні проєкти памʼятування і несемо памʼять про їхніх близьких разом.
3. Сприяє формуванню нової культури памʼяті про загиблих – людиноцентричної та емпатичної. Це відповідає також і державним пріоритетам щодо створення нових форм вшанування пам’яті полеглих захисників, які базуються на повазі до особистості, її вчинків та цінностей.

Мета проєкту — збереження національної пам’яті про загиблих захисників через висвітлення їхньої цивільної ідентичності (професій, цінностей, мрій). Проєкт передбачає створення циклу з 3 документальних фільмів (по 30–40 хв), що базуються на методах усної історії та свідченнях родин. Результатом проєкту стане створення 3 фільмів-портретів, 8 дописів у соцмережах, проведення 2 публічних подій та публікації 5 згадок у медіа загальним охопленням від 100 000 користувачів.

БЛАГОДІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ «БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД "СМІЛИВІ ЖИТИ"»

Проєкт «КУЛЬТУРНИЙ КАПІТАЛ. Війна і майбутнє» безпосередньо відповідає військовій тематиці, оскільки досліджує вплив повномасштабної війни росії проти України на культуру як інструмент стійкості, відновлення та формування майбутнього країни.
Відеоподкаст створюється у партнерстві з Сухопутними військами Збройних Сил України, а співведучим є Тарас Ткаченко - начальник 1 центру інформаційно-комунікаційної підтримки Сухопутних військ Збройних Сил України, режисер, митець. Це забезпечує змістовну інтеграцію військового досвіду у створення культурного продукту.
До участі в подкасті залучаються військові, ветерани та діячі культури, які працюють із темою війни або трансформують її досвід у культурні та суспільні практики. Таким чином, військові виступають не лише героями, а й співтворцями змісту.
Проєкт працює з реальним досвідом війни як змістовною основою для осмислення культурних процесів, що формуються в Україні сьогодні.
Окремий фокус проєкту - участь представників державних інституцій, що формують і реалізують культурну політику України, зокрема профільних інституцій підтримки культури. Це дозволяє включити в публічну дискусію аналіз державних рішень, механізмів підтримки та їх результатів у період повномасштабної війни.
Відеоподкаст протидіє інформаційній та культурній експансії росії, формуючи українські наративи через фахову публічну дискусію, приклади реальних кейсів та голоси тих, хто створює культуру під час війни.
Проєкт підсилює роль культури у підтримці бойового духу суспільства та консолідації громад. Таким чином, «КУЛЬТУРНИЙ КАПІТАЛ. Війна і майбутнє» є культурно-мистецьким проєктом, що інтегрує військовий досвід у створення контенту та формує стійкі наративи національної ідентичності в умовах війни.

"КУЛЬТУРНИЙ КАПІТАЛ. Війна і майбутнє" - серія відеоподкастів (10 епізодів), що досліджують культуру, яка формується під час війни, та її вплив на майбутнє України. Подкаст є публічною платформою для фахової дискусії та поєднує голоси військових, діячів культури та представників державних інституцій. Проєкт демонструє, як культурні практики трансформують досвід війни у суспільний, економічний і репутаційний капітал, а також формують нові підходи до взаємодії між культурою, державою та суспільством. Виробництво: ТОВ «Калина Фільм» у партнерстві з Сухопутними військами ЗСУ. Дистрибуція - YouTube-канали вагомих інституційних партнерів: Інтерфакс-Україна та Сухопутних військ ЗСУ, із додатковим медійним поширенням через їхні інформаційні ресурси.

Сьогодні пріоритетом є не лише фіксація хронології боїв, а й збереження людського виміру війни: специфічного гумору, воєнних ритуалів, нової мови та побутових звичок, які народилися на фронті. Музей російсько – української війни має стати місцем діалогу, де цивільні через відеосвідчення можуть «прожити» та зрозуміти досвід захисників, що сприяє консолідації суспільства та подоланню емоційної дистанції між тилом і фронтом.

Проєкт передбачає створення в Музеї російсько-української війни у Дніпрі інтерактивної платформи на базі сенсорного столу. Мета - дослідити та презентувати цифрову антологію військових символів, ритуалів та гумору як елементів нової ідентичності. Через відеоінтерв’ю з захисниками, ветеранами проєкт пояснює трансформацію фронтових практик (від шевронів до оберегів) у загальноцивільний контекст. Результатом стане впорядкований тематичний відеоархів, доступний для інклюзивного перегляду, та залучення від 5000 відвідувачів, на початковому етапі, до осмислення сучасної культурної спадщини. Проєкт сприятиме подоланню дистанції між тилом і фронтом через спільні культурні коди та цифровізацію музейного простору.

КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД КУЛЬТУРИ "ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ІСТОРИЧНИЙ МУЗЕЙ ІМЕНІ Д.І.ЯВОРНИЦЬКОГО" ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ"

Проєкт безпосередньо пов’язаний із досвідом російсько-української війни та його художнім осмисленням через сучасну українську музику. Альбом «Криґа війни» відображає внутрішній світ українського військовослужбовця, його переживання, моральні дилеми, втому, пам’ять про загиблих побратимів та віру в майбутнє.
Тексти пісень базуються на рефлексіях і думках військових, що переживають війну безпосередньо. Через метафори, образи та емоційні наративи музичний матеріал передає досвід українського солдата та формує емпатійне розуміння цього досвіду серед цивільного суспільства.
Проєкт спрямований на підвищення рівня суспільної солідарності, підтримку морального духу українців та формування культурної пам’яті про сучасну війну за незалежність України. Музика в цьому проєкті виступає інструментом культурного спротиву та способом трансляції голосу військових до широкої аудиторії.

Проєкт передбачає створення концептуального музичного альбому «Криґа війни», що складатиметься з 10 авторських композицій, присвячених глибокому осмисленню та переживанню досвіду сучасної війни.
Головною метою є надання емоційної та психологічної підтримки ветеранам і цивільним через якісний культурний контент. Додатково планується зйомка професійного відеокліпу на пісню «Зиґзаґ», який візуалізує бойові реалії та внутрішні рефлексії захисників.
Результатом проєкту стане повноцінний цифровий реліз на стрімінгових платформах та поширення відеоконтенту, що забезпечить понад 50 000 прослуховувань. Це дозволить зафіксувати автентичний голос сучасного українського солдата в культурному просторі України та світу, зміцнюючи національну ідентичність і солідарність через мистецтво.

Проєкт «Душа в місті Марії: координати пам’яті» безпосередньо відповідає військовій тематиці конкурсу, оскільки його змістове ядро становить осмислення одного з ключових символів сучасної російсько-української війни — оборони міста Маріуполя, подвигу захисників та досвіду родин полеглих воїнів.
Проєкт працює на перетині мистецтва, пам’яті, документування та комеморації, актуалізуючи воєнну тематику не лише як сюжет про бойові дії, а як глибокий суспільний досвід, що формує нову українську етику, нову мову втрати, нові уявлення про гідність, служіння, жертву, вірність і національну стійкість. Особливу значущість проєкту надає те, що він виводить у публічний культурний простір голоси тих, хто часто лишається поза великою історією війни, — матерів, родин, носіїв живої пам’яті про полеглих. Через це проєкт розкриває воєнну тему не лише в героїчному чи батальному вимірі, а й у вимірі довготривалих наслідків війни для суспільства, пам’яті та ідентичності.
Поєднання живопису, документального тексту, свідчень і виставкової форми дозволяє створити цілісний культурний продукт, який одночасно виконує мистецьку, меморіальну, просвітницьку та суспільно-консолідаційну функції. У такий спосіб проєкт не лише відповідає військовій тематиці конкурсу, а й розкриває її в ширшій логіці національної пам’яті, культурної стійкості та протидії спробам знищення українського історичного досвіду.

«Душа в місті Марії: координати пам’яті» — спільний мистецько-документальний проєкт Ганни Кісілішиної та Вікторії Колмикової, присвячений обороні Маріуполя, пам’яті про полеглих захисників і ролі матерів як носійок живої історії війни. Проєкт передбачає створення мандрівної виставки-інсталяції, яка поєднає живопис, документальні тексти, аудіосвідчення. Ключова мета — сформувати цілісний культурно-мистецький продукт комеморативного характеру, що працюватиме з темами пам’яті, мілітарної ідентичності, суспільної стійкості та гідного осмислення втрати. Проєкт буде реалізовано як публічний простір пам’яті, діалогу та культурного свідчення.

«Свято мерців» прямо відповідає військовій тематиці. - «Свято мерців» безпосередньо відповідає військовій тематиці та рефлексує події російсько-української війни через історію родини, яка проживає у прифронтовому містечку, до якого невпинно наближається лінія фронту.
- Персонажі вистави є носіями різного досвіду війни: цивільного, військового та травматичного. Серед них – колишній військовий, бойовий медик, людина, яка пережила російський полон і катування, а також героїня, яка втратила коханого на війні. Через їхні історії проєкт досліджує вплив війни на психіку, поведінку та моральні орієнтири людини.
- Проєкт показує, як у прифронтовому середовищі під тиском війни руйнуються соціальні зв’язки, зростає напруга і недовіра, що може призводити до внутрішнього розколу. Водночас він підкреслює важливість солідарності та відповідальності як умов виживання і збереження незалежності.
- Вистава протидіє інформаційній та культурній експансії Росії, демонструючи наслідки її агресії, зокрема насильство, катування та спроби знищення української ідентичності.
- Проєкт також досліджує трансформацію цивільного життя у стані наближення фронту – момент, коли війна стає частиною повсякденності і змінює етичні норми, способи взаємодії та уявлення про життя і смерть.
- В постановці задіяні військовослужбовці та ветерани, зокрема актор та військовий Максим Девізоров, ветерани бойових дій Василь Кисіль.

Події розгортаються у прифронтовому містечку, до якого невпинно наближається лінія фронту. У стані постійної загрози мешканці починають жити “як в останній раз”: ризикувати, порушувати моральні межі, втрачати звичні орієнтири. У цьому середовищі формується викривлений ритуал смерті – спосіб витримати реальність через гру, карнавал і побутові практики.
Вистава досліджує, як у цивільному середовищі під тиском війни трансформуються поведінка, етика та уявлення про життя і смерть. Через історію родини та їх оточення проєкт створює багатовимірний портрет суспільства, де переплітаються досвіди цивільних і військових.
Метою проєкту є осмислення впливу війни на людину та формування простору для діалогу про ціну спротиву, відповідальність і необхідність збереження людяності в умовах війни. Результатом стане театральна постановка, що поєднує драматичний текст, перформативні практики та імерсивні елементи.

Проєкт досліджує тяглість української воїнської ідентичності — від античного архетипу через козацький код до сучасного захисника України. В основі драматургії — мотиви Енеїда Іван Котляревський як першого модерного тексту національного самоусвідомлення.

Камерний мюзикл створюється у співтворчості професійних акторів і діючих військовослужбовців, які виступають авторами музики та виконавцями ролей. Проєкт формує сучасну мілітарну естетику, переосмислює козацьку традицію як живий культурний код та сприяє подоланню соціального болю через мистецьку рефлексію війни.

«Код булату». Козацтво. Від античності до пікселю." — це 60-хвилинний камерний мілітарі-мюзикл, створений у співпраці професійних драматичних акторів і військовослужбовців — авторів музики та виконавців ролей. Проєкт досліджує еволюцію українського воїнського архетипу: від античної традиції через козацький код до сучасного захисника України. На основі мотивів «Енеїди» мюзикл формує актуальний національний мілітарний наратив, поєднуючи традицію та сучасну сценічну мову. Гастрольний формат дозволяє представляти постановку у військових частинах, культурних просторах та освітніх закладах.

Проєкт «VZIR: Голос ветерана» безпосередньо пов’язаний із військовою тематикою, оскільки його ключовими учасниками та авторами культурного продукту є ветерани російсько-української війни. Проєкт спрямований на осмислення досвіду війни через сучасні медіаформати та створення культурного контенту, що формує і переосмислює українську мілітарну ідентичність.

У межах проєкту ветерани отримають інструменти для створення власних подкастів, у яких зможуть розповідати про особистий досвід служби, повернення до цивільного життя, взаємодію військових і суспільства, а також про роль культури, пам’яті та ідентичності в умовах війни. Такий підхід дозволяє трансформувати індивідуальний військовий досвід у культурний наратив, що є важливим для формування суспільного діалогу про війну.

Створена серія відеоподкастів стане культурно-мистецьким медіапродуктом, який документує живі свідчення учасників війни, сприяє збереженню пам’яті про сучасні події та формує нові публічні голоси ветеранської спільноти. Проєкт також сприятиме підвищенню видимості ветеранів у культурному просторі та їхній інтеграції у цивільне життя через творчу й медійну діяльність.

Таким чином, проєкт поєднує військову тематику з культурним виробництвом, створюючи платформу для осмислення війни, формування ветеранського голосу та розвитку сучасного українського культурного наративу.

Тримісячна освітньо-практична програма, спрямована на розвиток медійних навичок ветеранів, створення ними власних подкастів та запуск власних медіапроєктів. Метою проєкту є надання інструментів для публічного висловлювання, осмислення досвіду війни та формування сучасного культурного наративу і сучасного наративу про мілітарну ідентичність. У межах проєкту 8 ветеранів пройдуть навчання (8 лекцій) та індивідуальні консультації, після чого створять 8 власних відеоподкастів і 40 коротких відеофрагментів, а також відбудеться публічна презентація проєкту. Контент буде поширено через цифрові платформи та локальні медіа, що забезпечить ширше суспільне охоплення та підсилить присутність ветеранського голосу у культурному просторі, надасть імпульс ветеранам почати власні медіапроєкти.

ФІЗИЧНА ОСОБА-ПІДПРИЄМЕЦЬ ФОРОСТЕЦЬКИЙ МИХАЙЛО ЯРИСЛАВОВИЧ

Ідея висвітлює тему війни через проблематику тимчасово окупованих територій, внутрішньо переміщених осіб, в тому числі Захисників і Захисниць України, які постраждали від війни втративши домівки. Втрачені корені і неможливість повернутись на рідні землі є однією із найбільших трагедій яку переживають мільйони українців. Військові є єдиною опорою і надією для українців, що втратили свої домівки, тож ця ідея охоплює у рівній мірі, як військових так і ВПО.

«Перекотиполе» - бруталістична постіндустріальна скульптура, розташована в найбільшому хабі, що першим приймає ВПО – київському залізничному вокзалі. Ця робота зроблена з конструкційного металу, який ніби-то деформований від вибуху і утворює сплетений асиметричний клубок. Перекотиполе є ідеальною метафорою втрати коріння, дому. Кущ-волоцюга без коріння, з яким сьогодні асоціюють себе мільйони українців. Робота одночасно документує руйнування та підкреслює через метафору внутрішній стан ВПО. Скульптура зроблена в європейській естетичній традиції тож сприяє покращенню діалогу з нашими дипломатичними гостями. Мета проєкту – підсвітити проблему ВПО у суспільстіві. Підкреслити єдність військових і цивільних. Сприяти діалогу спільнот із ТОТ із рештою українців. Міжнародна дипломатія. Зображення за лінком: https://drive.google.com/drive/folders/1QnFQuCVbpQbdgyBaD8bpLj2h63Aqycxq?usp=share_link

ФРОНТМЕНИ — це незалежний проєкт сприяння творчій репрезентації військових і ветеранів, заснований влітку 2022 року Анаід Агаджановою. Він розпочався як серія інтервʼю з людьми зі сфери культури, що стали на службу до війська та згодом перетворився на численну неформальну спільноту й агенцію з різнопланової координації та промоції мистецьких, медійних, арттерапевтичних, освітніх заходів і проєктів за участю військовослужбовців/ць і ветеранів/ок. За час існування обʼєднання було започатковано та втілено низку продуктів та подій, зокрема видано перший том антології мілітарної поезії ФРОНТМЕНИ у видавництві 333, до якого увійшло близько ста текстів 36-ти поетів і поеток комбатантів. Робота над другим томом розпочалась майже одразу після виходу накладу першого. Наприкінці літа 2025 - засновниця спільноти та упорядниця антології мобілізувалась до Сил безпілотних систем.

Пропонований проєкт другого тому антології є ідейним та змістовим продовженням першого тому. прочитати докладніше можна тут https://lb.ua/culture/2025/06/06/680397_frontmeni_antologiya_militarnoi.html . Дана серія видань має на меті зробити вагомий внесок у формування колективної памʼяті; сприяти зменшенню дистанції у відносинах між військовими та цивільними; сприяти зміцненню соціальних звʼязків військових із цивільним життям та професійною сферою; допомагати реалізувати творчі задуми військових і презентувати їх публічно , популяризувати ветеранську творчість і поезію зокрема. Станом на зараз вже сформовано основний масив текстів і з частиною потенційних авторів вже попередньо погоджено участь. до другого тому увійдуть наступні 36 авторів серед яких як і у першому томі - не менше третини буде нових імен, третина вже визнані відомі імена, і третина - автори, чиї тексти будуть видані посмертно (у т.ч. вперше). Орієнтовний тираж - 1500 примірників.

Спільнота ФРОНТМЕНИ. юр особа завник - ФОП Лукіна Катерина Володимирівна

Проєкт «Обезбол» безпосередньо відповідає військовій тематиці, оскільки осмислює досвід війни за незалежність України через поєднання сучасного мистецтва та історичної пам’яті про репресії проти української культурної еліти.
Ключовими учасниками проєкту є військові-артисти Сергій Мартинюк та Олександр Положинський, які не лише виконують музичний твір, але й виступають співтворцями художнього висловлювання, репрезентуючи досвід людей, безпосередньо залучених до захисту України. Їхня участь забезпечує автентичність проєкту та створює місток між фронтовою реальністю і культурною сферою.
Проєкт розкриває тему насильства проти української ідентичності – від репресій і знищення українських митців у ХХ столітті до сучасної російсько-української війни. Через метафору історичного болю та його трансформації у спротив, «Обезбол» формує усвідомлення необхідності боротьби за збереження нашої культури, пам’яті та державності.
Візуальна частина проєкту, знята у знакових місцях пам’яті, тюрмі на Лонцького у Львові та Биківнянському лісі, підсилює зв’язок між історичними подіями та сучасною війною, актуалізуючи тему відповідальності за збереження національної ідентичності.
Таким чином, проєкт не лише висвітлює воєнну тематику, але й використовує мистецтво як інструмент осмислення травматичного досвіду, консолідації суспільства та посилення культурного спротиву.

Проєкт «Обезбол» – це перезапис пісні гурту «Фіолет» у співпраці з військовими-артистами Сергієм Мартинюком та Олександром Положинським і створення музичного відео, що осмислює тему репресій проти української культури від ХХ століття до сучасної війни. Метою проєкту є формування стійкого наративу української ідентичності через поєднання історичної пам’яті та актуального досвіду війни. Результатом стане музичний твір і відеокліп, що підсилюють культурний спротив, сприяють суспільному осмисленню травматичного досвіду та популяризують українські сенси в Україні й за кордоном.

Проєкт «Нульовий день» безпосередньо працює з темою війни через досвід мобілізації та проходження базової військової підготовки — першого етапу входу цивільної людини у військову реальність.
Фільм створюється у тісній взаємодії з військовим середовищем і фіксує реальні процеси навчання, побуту та психологічної адаптації новобранців. Таким чином, він залучає військових до спільного створення продукту та репрезентує їхній досвід безпосередньо.
Проєкт рефлексує з приводу сучасної війни через особисті історії, показуючи шлях людини від страху до прийняття і готовності діяти. Він працює з подоланням соціального напруження та страхів, пов’язаних із мобілізацією, і сприяє формуванню більш стійкого та усвідомленого ставлення до участі в обороні країни.
Фільм формує наративи відповідальності, солідарності та внутрішньої сили, протидіючи дезінформаційним і страхогенним уявленням про військову службу. Через документальне кіно як інструмент культурного спротиву проєкт підсилює національну ідентичність і бойовий дух суспільства.

Створення телевізійного документального проєкту "Нульовий день", хронометражем 48 хв., а також на його основі створення 30 мотиваційних фрагментів/роликів для поширення в соціальних мережах та YouTube.

Проєкт «Побратими» (документальний фільм) системно розкриває трансформацію мілітарної ідентичності та розвиток культури стійкості через історію військового Сил оборони України Олега Ревеги та його бойового побратима — пса Паркера. Відповідність тематиці базується на таких стратегічних аспектах:
-- Безперервність боротьби та документування. Фільм фіксує шлях героя — від Майдану та волонтерства на власному цивільному авто до активної служби в Силах оборони та участі в боях. Статус Олега як чинного військовослужбовця дозволяє показати війну «зсередини» через актуальну рефлексію людини, яка продовжує захищати державу, а також через велику кількість особистих архівних відео з війни.
-- Символізм та мілітарні практики. Історія появи пса ілюструє унікальну етику побратимства: знайдений режисером Олегом Сенцовим під час боїв за Київщину, Паркер згодом був переданий Олегу Ревезі на час виконання бойових завдань. Глибокий емоційний зв’язок, що виник між новим опікуном і твариною, призвів до того, що Сенцов добровільно залишив пса побратиму, жартома називаючи це «крадіжкою». Цей кейс аналізує неформальні комунікативні практики у війську, де психологічний комфорт бійця та «моральна стабільність» підрозділу важать більше за формальне право власності. -- Стійкість через дію. Створення Олегом Ревегою центру «Купол Гуцула» в Карпатах за власні кошти і під час проходження служби є унікальним прикладом ветеранського та військового лідерства. Це матеріалізація ідеї «Сталі»: військовий створює безкоштовний простір для відновлення побратимів та їхніх родин, інтегруючи бойовий досвід у соціальний проєкт.
-- Психологічна глибина та подолання травми. Фільм досліджує тему каністерапії (лікування через зв'язок із твариною), відновлення через заземлення і перебування в Карпатах в центрі реабілітації «Купол Гуцула» Для діючого військового пес стає «якорем» нормальності та заповнює емоційні «пробіли», створені війною. Страх втрати собаки-ветерана є метафорою крихкості мирного життя.

Мета проєкту — створити 50-хвилинний документальний фільм «Побратими» про зворушливу дружбу військового Олега Ревеги та його пса Паркера, знайденого на фронті Олегом Сенцовим. Стрічка досліджує, як спільний побут, турбота про тварину та будівництво центру «Купол Гуцула» допомагають бійцям триматися разом. Очікувані результати. Виготовлено професійний фільм для фестивальних показів та широкого кінопрокату. Використано унікальні архівні відео героїв за роки війни. Проведено прем’єрні покази у кінотеатрах та на базі «Купола Гуцула». Проєкт охоплює понад 5 000 глядачів через фестивальні майданчики та спеціальні покази для ветеранської спільноти, популяризуючи ідею живої підтримки та реабілітації, загальне охоплення аудиторії проєктом -- близько 100 000.

Проєкт «Історія України від тих, хто захищає — тим, хто вивчає» – це серія відеороликів, у яких військовослужбовці розповідатимуть про найвизначніші артефакти з експозиції Національного Музею Історії України та Скарбниці.Такий підхід підкреслює зв’язок між минулим і сучасністю: захист України сьогодні означає не лише оборону території, а й збереження історії, культурної спадщини та національних цінностей. Такий формат сприятиме популяризації українських культурних цінностейта водночас підсилюватиме авторитет українських військових серед школярів.
Метою проєкту є зміцнення сучасної української ідентичності шляхом протидії неоколоніальній політиці РФ. Ми розповідаємо автентичну історію наших земель через музейні експонати, протидіючі таким чином інформаційній та культурній складовій російської експансії. Експонати для відео відібрані з урахуванням освітніх програм, що дозволяє використовувати матеріали під час уроків історії в школі та підготовки до НМТ.

Проєкт «Історія від тих, хто захищає — тим, хто вивчає» підкреслює, що сучасна боротьба за Україну — це боротьба не лише за кордони, а й за право на власну історію та пам’ять. Серія з 11 коротких відео через ключові музейні експонати розкриває тяглість української історії. Героями відео стануть не лише унікальні артефакти, а й діючі військовослужбовці та ветерани, які розповідатимуть їхні історії, підкреслюючи, що вони захищають не лише землю, а й історію та цінності. Відео створюються з урахуванням шкільної програми, що дозволяє використовувати їх під час уроків історії та підготовки до НМТ, водночас підсилюючи авторитет військових серед школярів, зміцнюючи їх українську ідентичність.

Вистава «Буря» Петра Карманського - це історія одніє сімʼї, яка, є відображення кожної сімʼї, яка зараз живе в Україні. Вистава охоплює декілька років 1914-1919, років серед вітрів війни та розпачу, коли українці з останніх сил оберігали свій внутрішній вогонь. Коли здавалося, що темрява ось-от поглине все, саме ця стійкість ставала тією іскрою, що не давало полум'ю життя згаснути.. любов Галі з Остапом, любов батьків до дітей, любов родини свого дому, любов кожного до своєї землі.
Сьогодення відображене у виставі з лякаючою пророчістю. Остап, Січовий стрілець, людина, що захищає свій дім йде на фронт стикаючись з початковим неприняттям свого внутрішнього поклику родиною. Галя - жінка, яких зараз можна зустріти на кожній вулиця Києва, Харкова, Львова та інших міст України, несе тягар війни та переживання за коханого на плечах, а його дитину під сердцем, але саме ця дитина повертає її до життя, це саме та іскра, якою не вистачає для полумʼя, ця дитина і є відповіддю України на смерть.
Вистава закінчується надією - "Ми в долі силоміць вирвемо все, що тільки вона для людини на сім світі має. Усе! Усе!"

Мета проєкту — відновлення театральної постановки за драмою Петра Карманського (1923). Вистава присвячена Вероніці Кожушко — 18-річній харківській художниці, яка малювала афішу до прем'єри і загинула від російського КАБу 30 серпня 2024 року. Відновлюємо з новим складом. Ідея проєкту: підтримати бойовий дух українців, осмислити досвід втрати та незламності, протидіяти культурній агресії Росії. Результати: 15 показів (6 у Харкові, 6 — гастрольний тур Харківщиною), 600+ глядачів наживо, відеозапис для онлайн-поширення, зустрічі акторів із ветеранами та військовими психологами в процесі підготовки вистави, 2 публічні зустрічі з істориками та Q&A з командою, прес-показ для медіа, охоплення 5 000+ онлайн. 100% доходу від квитків — на підтримку НГУ АЗОВ.

Проєкт «Бліндажики» народився з реального досвіду війни. Його ініціатором є ветеран та учасник бойових дій, тому сама ідея виросла не з теоретичних міркувань, а з особисто пережитого. Основою вистави стануть драматичні уривки, створені на основі розповідей військових про події, які відбуваються у бліндажах — від іронічних і навіть комедійних ситуацій до глибоких, чуттєвих моментів. При цьому важливо, що робота з матеріалом відбуватиметься обережно, без акцентування на травматичних деталях чи тригерах.

Особливість проєкту — у співпраці двох ветеранських колективів з Хмельницького та Чернігова на базі Хмельницького обласного академічного музично-драматичного театру імені М. Старицького та Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка. У виставі гратимуть безпосередньо ветерани війни, зокрема й ветерани з інвалідністю. Для багатьох із них це стане можливістю не лише творчого самовираження, а й способом повернення до активного соціального життя.

Проєкт напряму працює з темою війни, яку росія розв’язала проти України. Він дає простір для осмислення сучасних історичних подій та Війни за Незалежність України через особисті історії її учасників. Такі ініціативи допомагають проговорити складні переживання, зменшити соціальну дистанцію між військовими та цивільними, підтримати родини захисників, внутрішньо переміщених осіб та всіх, хто постраждав від війни.

«Бліндажики» — це також про формування стійких українських наративів. Через живе слово ветеранів, через їхню присутність на сцені проєкт протидіє викривленню історії та інформаційним маніпуляціям. Він підсилює відчуття національної єдності, солідарності та відповідальності.

Мистецтво в цьому випадку виступає не як розвага, а як інструмент підтримки, відновлення і спротиву. Поєднання традиційної театральної форми з елементами документального та інклюзивного театру дозволяє знайти нову мову розмови з глядачем — чесну, сучасну і потрібну саме зараз.

Покази вистави плануються насамперед для військових, ветеранів, їхніх рідних і близьких. Таким чином проєкт не лише відповідає військовій тематиці, а й безпосередньо працює для тієї спільноти, яка сьогодні потребує підтримки, уваги та можливості бути почутою.

Проєкт «Бліндажики» має на меті створення вистави в колаборації двох колективів ветеранів (Хмельницький – Чернігів), на сценах та за прфесійної підтримки Хмельницького обласного академічного музично-драматичного театру імені М. Старицького та Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру імені Шевченка". Головні його цілі - об'єднати за допомогою театрального мистецтва акторів-ветеранів із двох регіонів, за підтримки партнерства професійних обласних академічних театрів. Вистава буде створена на основі реальних історій учасників війни та об’єднана темою життя у військовому бліндажі. Режисер-постановник в Хмельницькому - ветеран, учасник бойових дій, драматург з Чернігова - діючий військовий. В результаті ми отримаємо мистецький твір в репертуарі двох театрів, який сприятиме підтримці ветеранів, допомагатиме психологічній реабілітації та соціальній адаптації, а також продемонструє художнє осмислення досвіду війни.

Хмельницький обласний академічний музично-драматичний театр імені М. Старицького

Проєкт «Код сталі» присвячений створенню плакатів для 8 артилерійської бригади «Гармаш» в складі 1-го корпусу НГУ «Азов» і базується на реальних потребах та запитах військовослужбовців в умовах повномасштабної війни.
Створення плакатів із гаслами наданими військовими, учасниками робочої групи, «Ми — щит із вогню, за яким стоїть життя», «Наш гуркіт — це серцебиття вільної землі», «Сталь розриває темряву» та ін. необхідні для бригади як засіб підтримки бойового духу, внутрішньої комунікації та репрезентації підрозділу назовні.
Сьогодення воєнного часу переконливо демонструє, що відгук митців на виклики війни та взаємодія з реальними потребами військових є дієвим інструментом допомоги усім захисникам.
Проєкт «Код сталі» відповідає військовій тематиці адже залучає до співпраці військових, орієнтований на практичний спільний результат.

Проєкт «Код сталі» спрямований на створення студентами-дизайнерами та викладачами Національного університету «Львівська політехніка» серії мотиваційних плакатів для військових у співпраці з артилерійською бригадою «Гармаш» (1-й корпус НГУ «Азов»).
Метою є висвітлення сили, бойового духу, сучасного військового досвіду та підтримка військових засобами візуальної мови плаката у поєднанні із силою слова (гасел, які прописали військові батальйону).
Результат проєкту – створено понад 100 плакатів, з яких 30 плакатів буде видруковано форматом 70х100 см (сіті-папір) увійдуть до виставки (передбачено мобільну версію); заплановано створення електронного каталогу, онлайн-галереї, проведення серії публічних подій із залученням військових.

Проєкт апелює до теми війни та окупації Північного Приазов’я, зокрема Азовського узбережжя, яке стало одним із символів російської агресії проти України. Інсталяція осмислює втрату доступу до моря та досвід людей, які були змушені залишити свої домівки через війну, або залишаються зараз під окупацією.
Через художній образ «ув’язненого моря» проєкт піднімає питання пам’яті про тимчасово окуповані території, підтримує наратив їхньої невід’ємності від України та створює простір для рефлексії над сучасними історичними подіями. Інсталяція спрямована на збереження культурної пам’яті, зміцнення національної ідентичності та підтримку суспільного діалогу про наслідки війни.

Увʼязнене море — мистецька інсталяція у міському просторі у формі закритого фонтану, що символізує окупацію Азовського моря. Проєкт покликаний створити матеріальний образ втрати та пам’яті, який нагадуватиме про Північне Приазов’я як невід’ємну частину України.
Мета проєкту — зафіксувати у публічному просторі символічний об’єкт пам’яті про регіон, тимчасово втрачений через війну. Інсталяція стане місцем осмислення та нагадування для людей, які втратили дім, а також для молодого покоління, що зростає без безпосереднього досвіду українського Азову.
Посилання на презентацію проєкту:
https://drive.google.com/file/d/1PxMWHSSHv7wcx1PMXoq499_r57xM_NnW/view?usp=drive_link

Проєкт націлений на підтримку ветеранів/-ок, залученість їх військового досвіду та комунікативних практик до створення відео-лекції з військовослужбовцями бригади АЗОВ та спеціалістами психологічного напрямку, родинами військових, які разом підготують культурний проєкт для демонстрації цивільній аудиторії, зокрема бізнесам, які приймають на роботу ветеранів. Курс стане масовою інформаційною кампанією через медіа-платформу MEGOGO.

Підвищення обізнаності цивільних, у тому числі роботодавців, працівників компаній щодо етики спілкування і викликів ветеранів/-ок шляхом створення та розповсюдження відеоконтенту з військовослужбовцем 12 БрСпПр. Такий проєкт є надміру актуальним та допоможе зробити вклад в покращення взаєморозуміння та розвиток культури поваги в цивільному середовищі до ветеранів/-ок та зменшення кількості непорозумінь у робочих колективах після повернення військових до цивільного життя.

Проєкт є глибокою мистецькою рефлексією чинного військовослужбовця на досвід прифронтового життя та бойових дій. Альбом «Нагар» — це «звуковий щоденник» Запоріжжя, що вистояло, створений на межі гітарного драйву та автентичних польових записів із бліндажів та доріг фронту.
Ідея проєкту відповідає пріоритетам конкурсу, оскільки вона:
Рефлексує над сучасними подіями: передає стан людини, яка пережила вогонь війни та знайшла в собі сили для творення.
Протидіє культурній експансії ворога: створює якісний україномовний мілітарний контент, що заміщує російськоцентричні наративи в медіапросторі.
Використовує мистецтво як інструмент супротиву: голос Тараса Білки є голосом Запоріжжя та всього прифронтового Сходу, що зміцнює національну ідентичність та солідарність.

Мета проєкту — через поєднання музичного альбому та відеокліпу транслювати автентичний досвід українського воїна, сприяючи ментальній стійкості суспільства та подоланню дистанції між фронтом і тилом. У межах проєкту буде записано альбом «Нагар» (8-10 треків) та знято професійний відеокліп. Результатом стане реліз на стрімінгових платформах (50 000+ прослуховувань) та потужна інформаційна кампанія (1,5+ млн охоплення). Проєкт зафіксує культурний код стійкості, де нагар — це не лише попіл, а ґрунт, з якого народжується нове життя, що є критично важливим для формування сучасної воїнської культури.

Про "Театр ветеранів", що створений на базі ТРО Медіа . Там займаються реабілітацією наших захисників шляхом залучення до драматургії/театральної справи.

Створення 20-хвилинної документальної драми про "Театр Ветеранів", де ветерани через театральне мистецтво переосмислюють бойовий досвід. Мета проєкту — показати трансформацію травми в мистецтво, де сцена стає простором для відвертої сповіді та соціальної реабілітації. Фільм фіксує перехід від мови війни до мови культури, підкреслюючи суб’єктність ветерана як творця нових сенсів.
Результати:
Готовий короткометражний фільм для дистрибуції на спеціалізованих фестивалях та медіаплатформах. Проєкт сприятиме дестигматизації ментальних травм та формуванню сучасної ветеранської культури, що базується на саморефлексії та творчості.

Товариство з Обмеженою Відповідальністю "Знімальний Цех Артура Якубова"

Ідея проєкту безпосередньо відповідає військовій тематиці конкурсу через фокус на інтеграції досвіду війни у сучасний культурний процес та формування нових практик взаємодії між військовими й цивільними.

На відміну від підходів, що зосереджуються виключно на документуванні, проєкт працює з живим досвідом — через включення військових і ветеранів як повноцінних учасників культурного продукту. Їхня присутність реалізується на різних рівнях: у музичних виступах, модеруванні події, освітній програмі, а також у взаємодії з аудиторією. Особливу цінність становить можливість почути безпосередні рефлексії людей, які перебувають або нещодавно перебували на службі — не лише через творчість, а й через живу мову та діалог.

Проєкт також працює з ширшим контекстом військового середовища через залучення громадських ініціатив, що займаються підтримкою військових, ветеранів та процесами їхньої реінтеграції. Це дозволяє поєднати художній і соціальний виміри, створюючи простір для осмислення досвіду війни в культурній площині.

Таким чином, проєкт не лише відображає військову тематику, а й сприяє її переосмисленню — формуючи нові символічні та комунікативні практики, що виникають на перетині військового і цивільного досвідів у сучасній Україні.

Проєкт «Леся Квартиринка» — це мультидисциплінарний фестиваль сучасної української музики, освіти та спільнотних практик, що відбудеться 16 травня 2026 року в Києві. Його мета — створити культурне середовище, де військовий і цивільний досвіди взаємодіють на рівні мистецтва, діалогу та спільної присутності. Проєкт інтегрує військових і ветеранів у всі складові події — від сцени до освітньої програми. Результатом стане формування нових культурних практик співіснування, підтримка українських артистів і підсилення соціальної стійкості через культуру в умовах війни.

Проєкт безпосередньо пов’язаний із темою російсько-української війни та тяглістю боротьби України за незалежність. Через сучасну електронну музику у стилі house відтворюються ключові історичні події, образи українських героїв та атмосфера сучасного спротиву. Концепція «Military House» базується на інтеграції автентичних звукових елементів: атмосферних аудіофрагментів, уривків наративних текстів та голосів захисників, що формують глибокий емоційний контекст. Проєкт відповідає пріоритетам конкурсу, оскільки він:
Рефлексує над сучасними подіями: переосмислює досвід війни за допомогою зрозумілої молоді музичної мови.
Протидіє культурній експансії: створює якісний конкурентний український продукт в електронному сегменті, де традиційно панував іноземний або російськомовний контент.
Сприяє національній солідарності: використовує мистецтво як інструмент популяризації історії та підтримки бойового духу суспільства.

Проєкт «Military House» від Dj Grim та Andlii Barmalii — це інноваційний мілітарний синтез електронної музики house із героїчними наративами української історії та реаліями сучасної війни. Використовуючи автентичні атмосферні звуки, історичні фрагменти, голоси воїнів та глибокі символічні тексти, ми формуємо новий культурний код спротиву.
Мета ініціативи — популяризація вітчизняної історії та підтримка високого бойового духу суспільства через актуальні мистецькі форми.
Результатом стане створення повноформатного альбому, серія живих виступів та поширення якісного цифрового контенту в Україні та за кордоном. Очікувані показники охоплення: 10 000+ онлайн-прослуховувань на стрімінгах, 5 000+ глядачів від концертних виступів та 20 000+ переглядів відеоконтенту, що забезпечить масштабне медійне охоплення.

Рефлексія сучасної війни, висвітлення життя осіб, що постраждали від війни, мистецтво як активний елемент супротиву, протидія експансії рф.

«Як грати війну» це документальний фільм Анни Часової про трансформацію Харківського театру ляльок від мистецької інституції до волонтерського хабу під час повномасштабної війни. Проєкт поєднує спостереження, особисті історії та рефлексію над досвідом війни, що стала реальністю замість сценічної постановки.

Мета — завершення постпродакшену фільму та його дистрибуція в Україні.
Результати — готовий фільм, серія публічних показів у прифронтових містах, участь у фестивалях і формування культурного продукту, що сприяє осмисленню та інтеграції травматичного досвіду війни.

Фізична особа-підприємець Захарченко Олександр Олександрович

Проєкт спрямований на подолання наслідків російсько-української війни — зокрема досвіду полону, ізоляції та повернення до цивільного життя — у різних групах постраждалих: ветерани, колишні полонені, внутрішньо переміщені особи та інші.
Театр має тисячолітню історію як інструмент колективного опрацювання травми — від давньогрецької трагедії до сучасних методологій психодрами, форум-театру та драматерапії. Театральний досвід — як активний так і глядацький — здатен запускати процеси інтеграції, недосяжні іншими засобами.
Проєкт спирається на цю традицію: ветерани та колишні полонені залучаються до творчого процесу як співавтори, широка аудиторія отримує досвід співпереживання через виставу, а інформаційні матеріали проєкту сприяють рефлексії та усвідомленню власних можливостей у подоланні травматичного досвіду. Проєкт свідомо використовує непрямий вплив через художню метафору — щоб уникнути ретравматизації учасників і глядачів та перетворити індивідуальний травматичний досвід на спільний культурний ресурс. Проєкт принципово уникає прямої репрезентації травматичного досвіду, працюючи з ним через художню метафору та образ. В основі підходу — принципи наративної терапії (Уайт, Епстон): переосмислення травматичного досвіду через метафору є ефективнішим ніж пряме відтворення, оскільки дозволяє наближатися до болю в захищеному режимі. Глядач який впізнає власний досвід у чужій історії — проживає його з необхідною дистанцією. Саме тому обрано Кінга, а не пряму розповідь про українську війну: дистанція всесвітньо відомого тексту створює безпечний простір для глибокого впізнавання. Проєкт розглядає мистецтво як простір, де індивідуальний досвід війни перетворюється на спільну культурну пам’ять і стає частиною ширшого суспільного осмислення пережитого.

БФ DRAMAN (партнер проєкта) отримав ліцензію від Creative Artists Agency (CAA, США, Нью-Йорк) — одного з провідних світових агентств у сфері управління авторськими правами — на постановку п'єси Вільяма Голдмана «Мізері» — інсценізації однойменного роману Стівена Кінга. Умовою отримання ліцензії стала адаптація твору до українського контексту. Ліцензія передбачає п'ять благодійних показів до кінця 2027 року.
Сюжет розглядається як метафора подолання травматичного досвіду та відродження через творчість. Мета: поставити виставу на основі незміненого авторського тексту, доповнивши його реальним досвідом ветеранів засобами режисури та сценографії; охопити до 1 000 осіб з цільових аудиторій та 500 000 — інформаційно.
https://interfax.com.ua/news/culture/1152606.html

Проєкт «Новий код: Воля — П’ятий елемент» безпосередньо відповідає військовій тематиці конкурсу, оскільки досліджує волю як внутрішній принцип, що проявляється через повсякденні практики взаємодії, відповідальності та творчого осмислення досвіду.
Фільм зосереджується на військових, які мали творчий досвід до війни і продовжують осмислювати пережите через фотографію, тексти чи інші форми вираження під час служби.
Через їхню взаємодію проєкт показує, як воля проявляється не лише у діях, а й у здатності фіксувати досвід, ділитися ним і формувати спільне бачення реальності.
Проєкт реалізується як спеціальний випуск документального циклу «Новий код», який уже сформував довіру аудиторії, зокрема серед військовослужбовців.
Через історії військовослужбовців 1-го корпусу НГУ «Азов» фільм досліджує комплекс практик — у поведінці, взаємодії та способах вираження — що формуються у військовому середовищі та поступово переходять у цивільний простір.
Військові є співтворцями проєкту: їхні розмови, досвід і творчі практики формують зміст і драматургію фільму.

Проєкт «Новий код: Воля — П’ятий елемент» передбачає створення 25-хвилинного документального фільму — спеціального випуску серії «Новий код», присвяченого волі як культурному коду, що формується у військовому середовищі.
Фільм зосереджується на військових, які мали творчий досвід до війни і продовжують осмислювати пережите через власні практики під час служби.
Метою проєкту є виявлення та осмислення поведінкових, художніх і комунікативних практик, через які формується сучасна військова культура і які поступово переходять у цивільне суспільство.
Результатом стане завершений аудіовізуальний твір, оприлюднений на цифрових платформах і представлений у культурних та освітніх просторах.

Фотовиставка «Макарів. Рубіж оборони Києва — пам'ять, що не зламається. Візуальна історія війни та українського спротиву» є культурно-мистецьким проєктом, присвяченим війні, розв’язаній російською федерацією проти України, та осмисленню досвіду Війни за Незалежність через візуальні свідчення учасників бойових дій і цивільних громад.
Проєкт відповідає фокусу конкурсу «Культура.Сталь», ініційованого Український культурний фонд у партнерстві з 1-й корпус НГУ «Азов», оскільки зосереджується не лише на документуванні подій війни, а на виявленні та візуалізації символів, ритуалів і практик військового середовища, що формують сучасну культуру українського спротиву та поступово інтегруються у ширший цивільний культурний простір.
Фотографії репрезентують ключові елементи військової культури: побратимство, дисципліну, відповідальність, етичний кодекс захисника, довіру та взаємну підтримку між бійцями. У візуальному ряді відображені як матеріальні сліди війни — простір зруйнованих населених пунктів, оборонні позиції, військове спорядження, так і нематеріальні прояви військової культури — жести, погляди, мовчання, внутрішня солідарність підрозділу. Саме ці візуальні маркери формують стійкі наративи сучасної української ідентичності та культури спротиву.
Принциповим для проєкту є залучення військових і ветеранів до спільного створення виставки — через участь у відборі світлин, формуванні змістових акцентів і текстових інтерпретацій. Такий підхід перетворює фотовиставку на простір колективної пам’яті, рефлексії та подолання соціального болю для ветеранів, родин військових, внутрішньо переміщених осіб та громад, які пережили окупацію та бойові дії.
Проєкт також спрямований на протидію інформаційній та культурній експансії росії, утверджуючи український погляд на війну та локальний спротив як частину загальнонаціональної боротьби за незалежність. У цьому контексті фотографія виступає інструментом культурного спротиву, збереження історичної пам’яті та формування сучасного українського історичного наративу.
До формування історичного та культурного контексту виставки залучено історика та дослідника локальної військової історії Віталія Гедзя, що сприяє коректній інтерпретації подій оборони Макарівської громади та їх осмисленню у ширшому контексті сучасної Війни за Незалежність України.

Проєкт «Макарів. Рубіж оборони Києва — пам'ять, що не зламається. Візуальна історія війни та українського спротиву» — документальна фотовиставка, створена у співпраці з військовослужбовцями та ветеранами. Через образи побратимства, символів і ритуалів військового середовища вона розкриває культуру українського спротиву.
Метою проєкту є збереження та осмислення досвіду оборони Макарівської громади як частини оборони Києва під час повномасштабного вторгнення.
Результатом стане мобільна фотовиставка з публічними показами, освітніми зустрічами та цифровим архівом матеріалів, що сприятиме формуванню сучасної культури пам’яті про російсько-українську війну.

Ідея проєкту виникла внаслідок співпраці з військовим психологом - ветераном війни та учасником бойових дій Павлом Молчанюком (член команди проєкту). Як практичний психолог, Павло постійно працює з військовими та зауважує, що зараз дуже потребує якісного українскього кіно контенту, спрямованого на психологічну підтримку наших захисників та захисниць. Конкретніше - пропрацювання етапу горювання - Прийняття. (Даний короткометражний фільм стане пілотом - першим з чотирьох, які будуть розбирати різні етапи горювання: Прийняття, депресія, гнів та заперечення). Дуже важливо, що у фільмі має бути позитивний фінал та наявний спосіб подолання психологічних проблем. В сюжет першої пілотної частини "Повернення", яку ми і розглядаємо, як даний проєкт, лежить історія повернення ветерана війни до цивільного життя та пошуки нових цілей та сенсу існування.

Проєкт «Повернення» передбачає створення короткометражного фільму, спрямованого на психологічну підтримку військових, ветеранів війни та їхніх родин. Ініціатива реалізується у співпраці ГО «Соціально-мистецький центр “ОГО!”» та ГО «Хмельницька кінокомісія» із залученням практикуючого військового психолога та професійного сценариста, які мають досвід роботи з військовими і ветеранами. Метою проєкту є використання мистецтва кіно як інструменту психологічної підтримки та арттерапії. Результатом стане створення професійного короткометражного фільму, який використовуватиметься під час роботи з психологами, а також буде доступний для самостійного перегляду військовими, ветеранами та їхніми близькими.

Проєкт «Постаті волі» безпосередньо відповідає військовій тематиці конкурсу, оскільки осмислює сучасну Війну за Незалежність України через історичну тяглість боротьби за волю та державність. Пілотний епізод, присвячений Олександрі Соколовській, показує, що нинішній спротив російській агресії має глибоке історичне коріння, а українське прагнення до свободи є не реакцією на окрему кризу, а сталою частиною національної ідентичності. Проєкт рефлексує на тему сучасних історичних подій і допомагає осмислити нинішню війну в ширшому культурному та історичному контексті. Через поєднання історичного матеріалу з досвідом сучасної України серіал формує стійкі наративи про тяглість боротьби, гідність, солідарність і суб’єктність українців. Це особливо важливо в умовах російської інформаційної та культурної агресії, яка намагається викривити українську історію, знецінити роль українських героїв та розірвати зв’язок між минулим і сучасністю. Проєкт також спрямований на підвищення бойового духу суспільства через активну культурну позицію та переосмислення постатей, які уособлюють волю, самопожертву і відповідальність за майбутнє країни. Він утверджує українські цінності й смисли, популяризує національну пам’ять та працює як інструмент культурного спротиву. Формат документального вебсеріалу дозволяє поєднати традиційні підходи до збереження історичної пам’яті з сучасними аудіовізуальними практиками та цифровою дистрибуцією. Це створює нові способи взаємодії з аудиторією, зокрема з молоддю, внутрішньо переміщеними особами, родинами військових, ветеранами та ширшим суспільством, яке потребує зміцнення зв’язку з українською історією в умовах війни.
Над створенням проєкту працюватимуть також військові та ветерани, чия участь надає йому не лише суспільної актуальності, а й живого зв’язку з досвідом сучасної війни. Їхня присутність у процесі дослідження, консультацій, формування смислових акцентів і, за можливості, в самому аудіовізуальному матеріалі допоможе вибудувати міст між історичними постатями волі та нинішніми Захисниками і Захисницями України. Така співтворчість робить проєкт не лише розповіддю про боротьбу, а й простором спільного осмислення війни, пам’яті, втрат, гідності та тяглості українського спротиву.

«Постаті волі» — документальний вебсеріал про українських героїв і героїнь, чиї постаті формують тяглість боротьби за волю від минулого до сучасної Війни за Незалежність України. Пілотний 15-хвилинний епізод присвячений Олександрі Соколовській. Мета проєкту — створити сучасний культурно-мистецький продукт, який через історичну пам’ять, аудіовізуальну мову та залучення військових і ветеранів осмислює війну, зміцнює національну ідентичність, підвищує суспільну стійкість і протидіє російській культурній експансії. Результатом стане готовий пілотний вебдок, промоматеріали, публічна презентація та основа для подальшого розвитку серіалу.»

Проєкт «Розсікаючи кригу» повністю відповідає визначеним пріоритетам конкурсу та концепції осмислення культурних практик, що народжуються у військовому середовищі під час Війни за Незалежність України.
ПРІОРИТЕТ №1.Залучення військових до створення творчого продукту та подолання соціального болю. ВІДПОВІДНІСТЬ: Фільм створюється за безпосередньої участі військовослужбовців. До команди входять військові — звукорежисер Андрій Рогачьов та оператор Сергій Стефан. Вони є співтворцями проєкту, що забезпечує внутрішню, етичну та достовірну оптику.
Стрічка присвячена темі поранених ветеранів, зокрема ампутацій та психологічної ізоляції після тяжких травм. Через історію Олександра Кравчука та команди парахокею ми показуємо механізм подолання соціального болю, повернення до активного життя та формування нової спільноти підтримки.
ПРІОРИТЕТ №2. Рефлексія сучасних історичних подій та підвищення бойового духу. ВІДПОВІДНІСТЬ: Проєкт осмислює сучасний етап Війни за Незалежність України через людські історії служби, втрат і відновлення. Фільм демонструє, що навіть після важких поранень військові залишаються в строю — фізично або ментально.
Історія міжнародного матчу та перемоги української команди над збірною Фінляндії стає символом незламності та прикладом того, що українці здатні перемагати, попри травми та втрати. Це працює як інструмент підвищення бойового духу та громадянської мобілізації.
ПРІОРИТЕТ №3. Протидія інформаційній та культурній експансії росії. ВІДПОВІДНІСТЬ: Проєкт трансформує сенси навколо теми поранених військових. Ми руйнуємо наратив жертви, який активно використовується російською пропагандою для деморалізації суспільства, і формуємо натомість образ сили, гідності та дієздатності.
Фільм створює стійкий наратив національної солідарності: ветеран не є ізольованою постаттю — він є частиною команди, спільноти та держави.
ПРІОРИТЕТ №4. Мистецтво як інструмент спротиву та популяризації українських цінностей. ВІДПОВІДНІСТЬ: «Розсікаючи кригу» використовує кіномову як активний інструмент культурного спротиву. Це не лише фіксація досвіду війни, а демонстрація внутрішньої сили українського суспільства.
Через динамічний, емоційний формат документального есею фільм формує позитивний образ сучасного українського ветерана та може бути представлений як в Україні, так і на міжнародних майданчиках, популяризуючи українські цінності стійкості, гідності та взаємної підтримки.
ПРІОРИТЕТ №5. Поєднання традиційних та сучасних практик, нові способи взаємодії з аудиторією. ВІДПОВІДНІСТЬ: Проєкт поєднує традиційну документалістику зі спортивною динамічною формою та сучасною кіномовою. Формат короткого емоційного документального есею дозволяє ефективно працювати з різними аудиторіями — від ветеранських спільнот до молоді.
Планується офлайн-показ із подальшими обговореннями, а також онлайн-дистрибуція, що забезпечує доступність у кризових умовах.
ПРІОРИТЕТ №6.Висвітлення воєнної тематики та проблематики ветеранів. ВІДПОВІДНІСТЬ: Проєкт безпосередньо працює з темою поранених Захисників України, реабілітації, соціальної інтеграції та повернення до активного життя.
Фільм демонструє, як військова спільнота формує нові культурні практики — командність, взаємну підтримку, горизонтальні зв’язки — які стають частиною ширшого цивільного простору.
«Розсікаючи кригу» — це історія про силу, що народжується після травми.
Це культурний жест, який фіксує і водночас формує нову етику українського суспільства — етику гідності, солідарності та перемоги.

«Розсікаючи кригу» — 20-хвилинний документальний фільм про ветеранів, які втратили кінцівки внаслідок російської війни проти України та продовжують боротьбу — тепер на льоду. Через історію військового Олександра Кравчука та київської команди «Сокіл» ми показуємо, як парахокей стає продовженням військового братерства: простором дисципліни, сили та відповідальності один за одного.
Це фільм про нову етику українського суспільства, що формується у війні: від травми — до дії, від ізоляції — до команди.
Мета проєкту — сформувати стійкий наратив про ветеранів як активних носіїв сили та лідерів сучасної України, підвищити бойовий дух та змінити суспільну оптику з жалю на повагу.
Результат — створення фільму, його офлайн-публічна прем’єра з обговоренням та подальше розміщення на платформах одного з національних мовників України.

Проєкт фіксує роботу мобільних вогневих груп ППО, зрозумілою для мистецької аудиторії художньою мовою, таким чином прибираючи розрив між цими двома світами, сплітаючи обидві реальності воєдино. Такий погляд дозволяє говорити про війну не через пряму документацію руйнувань, а через глибоку культурну рефлексію, де технологія проходить шлях від утопічної мрії до знаряддя виживання

Видатний французький режисер-авангардист українського походження Євген Деслав народився в Таганчі, але важливу роль у його становленні відіграла Біла Церква. Його ім'ям названа одна з вулиць у районі Білої Церкви, де я виріс. Зараз нічне небо там освітлене слідами куль, націлених на безпілотники, що пролітають над вулицею імені Деслава. Я хочу переосмислити його ключову роботу «Електричні ночі» та перезняти фільм в сучасному контексті, підкресливши неминучу небезпеку та роботу людей, що стоять на захисті нічного неба.

Проєкт реалізується у тісній співпраці з українськими ветеранами та ветеранськими ініціативами, які працюють у сфері реформування психічного здоров’я. Ветерани виступають не лише героями документального фільму, а й активними учасниками його формування через постійний діалог — від дослідження до постпродакшну.

Наратив фільму зосереджується на ветеранських терапевтичних моделях, зокрема форматах взаємопідтримки, де ветерани стають фасилітаторами. Окрім цього, фільм співпрацює з військовими технічними спеціалістами у розробці візуальної мови, інтегруючи технології, пов’язані з військовими практиками.
Такий підхід забезпечує змістовну участь військових спільнот і автентичне осмислення як людського, так і технологічного виміру досвіду війни.

Документальний фільм “The Silence That Follows” досліджує, як українські ветерани активно трансформують систему психічного здоров’я у відповідь на травму війни. Проєкт, розроблений у співпраці з ветеранськими ініціативами, акцентує увагу на моделях взаємопідтримки та розглядає прожитий досвід як рушій інституційних змін.

Метою проєкту є сприяння ширшому культурному розумінню травми та відновлення, а також активізації діалогу щодо прогресивних моделей допомоги. Через імпакт-кампанію — включно з показами, освітніми матеріалами, промо-кампанією, співпрацею з НГО та державними інституціями — проєкт прагне формувати тривалу публічну дискусію, зменшувати стигматизацію та підтримувати ветеранські підходи до відновлення психічного здоров’я.

Актуальність проєкту зумовлена зростанням кількості ветеранів, які повертаються до цивільного життя та стикаються з психологічними і соціальними викликами. За даними Запорізької обласної державної адміністрації, в області налічується понад 60 тисяч ветеранів та ветеранок, що посилює потребу у розвитку ефективних підходів до їх підтримки та реінтеграції. Водночас члени їхніх родин потребують підтримки, а представники громад: психологи, соціальні працівники, фахівці ветеранського супроводу часто не мають достатніх практичних інструментів для роботи з травматичним досвідом.
У цьому контексті арттерапія вважається одним із найбезпечніших і водночас ефективних підходів до роботи з травматичним досвідом, оскільки дозволяє людині виражати складні емоції через творчість без необхідності їх прямої вербалізації, знижує рівень внутрішньої напруги, сприяє поступовому проживанню травматичних подій та відновленню відчуття контролю, безпеки і цілісності.

Проект «Мистецтво відновлення: арттерапія для ветеранів та громад» направлений на поєднання арттерапевтичних практик із культурно-мистецьким осмисленням досвіду війни. Мета проекту: сприяти психоемоційному відновленню ветеранів, членів їх родин та підвищенню спроможності фахівців громад через проведення 20 занять з малювання та гончарства. У проекті візьмуть участь 70–80 осіб. В результаті буде створено серію художніх та керамічних робіт і проведено підсумкову виставку, що відобразить теми війни, пам'яті, втрати, стійкості та досвіду військової служби.

Проєкт безпосередньо відповідає військовій тематиці, оскільки зосереджений на висвітленні особистих історій загиблих Захисників України шляхом свідченням їхніх найближчих рідних: матерів та дружин.
Через подолання соціального болю у чутливих питаннях постраждалих від війни українців центрі проєкту - пам’ять про воїнів, які загинули, захищаючи незалежність і територіальну цілісність України у війні, розв’язаній росією.
Через інтерв’ю з рідними, відеоряд та музичні твори, що мали особливе значення для загиблих, проєкт розкриває глибокий людський вимір війни та її вплив на українське суспільство.

Метою проєкту є створення культурно-мистецького продукту вшанування пам’яті загиблих Захисників України шляхом висвітлення 12 історій загиблих воїнів з Сумщини, подолання соціального болю родин через музику та документальні свідчення, формування культури пам’яті та посилення суспільної емпатії.
Результати:
1. Створення циклу музично-документальних виступів на основі 12 реальних історій родин загиблих Захисників України, які родом або проживали на Сумщині;
2. Формування одного мистецького продукту, що поєднує музику, відео та інтерв’ю;
3.Надання емоційної підтримки рідним загиблих через можливість бути почутими на прикладі наших 12 героїнь;
4. Охоплення широкої аудиторії через публічні події та онлайн-поширення;
5. Створення контенту для подальшого використання (освітні ініціативи, соціальні кампанії).

Дана ініціатива є системним продовженням роботи, розпочатої у 2025 році. Проєкт розроблений та реалізований безпосередньо військовослужбовцями 5 ОКРЕМОЇ ШТУРМОВОЇ КИЇВСЬКОЇ БРИГАДИ (В/Ч А4010): відділенням комунікацій та групою психологічного супроводу та відновлення у тісній співпраці з фахівцями ВІЙСЬКОВО-МЕДИЧНОГО КЛІНІЧНОГО ЦЕНТРУ ПІВНІЧНОГО РЕГІОНУ (М. ХАРКІВ, В/Ч А3306).

Проєкт побудований за принципом «РІВНИЙ-РІВНОМУ», де автори ідеї, модератори та пацієнти є чинними військовослужбовцями ЗСУ. Ми використовуємо оркестрову музику як практичний об'єкт арттерапії для подолання наслідків бойових травм. Пріоритетом проєкту є навчання та передача фахового інструментарію військовим психологам і медикам для стабілізації стану Захисників України.

Наукове кураторство та верифікацію методики здійснює НАЙДЖЕЛ ОСБОРН (Nigel Osborne) — почесний професор Единбурзького університету (University of Edinburgh, Велика Британія), всесвітньо відомий композитор та фахівець із використання музичної терапії для реабілітації дітей та дорослих у зонах бойових дій. Це забезпечує повну відповідність проєкту міжнародним медико-психологічним протоколам та підкреслює його статус як внутрішньоармійської розробки професійного рівня.

Метою проєкту є апробація інноваційної моделі іммерсивних музично-психологічних сесій для реабілітації військовослужбовців та професійна підготовка фахівців ЗСУ. Ключовий інструментарій — живе виконання академічної музики камерним оркестром, інтегроване в авторську методику професора Единбурзького університету Найджела Осборна. Проєкт передбачає 12 терапевтичних сесій для 180 бійців та 2-денний інтенсив для 30 психологів ВМКЦ ПР (5 областей). Створення цифрової POCKET-ВЕРСІЇ (5–7 аудіопрактик) на сайті https://recovery.5brigade.org/ забезпечить сталу саморегуляцію учасників. Результатом стане зниження психоемоційної напруги бійців та передача верифікованої технології музикотерапії військовим медикам для довгострокового використання у структурі Сил Оборони України.

ГРОМАДСЬКА СПІЛКА «НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА ГІЛЬДІЯ УКРАЇНИ»

Проєкт «ЧИН» безпосередньо відповідає пріоритетам конкурсу через три стратегічні вектори:

1. Формування мілітарної ідентичності та спадкоємності:
Ідея проєкту базується на аналізі та трансляції «Лицарського кодексу» В. Липинського, який є фундаментом українського етосу воїна-державотворця. Ми проводимо пряму лінію від історичних традицій Лицарства до сучасних військових практик, символів та ритуалів (зокрема, тих, що плекаються в підрозділах «АЗОВ» та ДШВ). Це сприяє підвищенню бойового духу та усвідомленню військовослужбовцями своєї ролі як спадкоємців багатовікової традиції супротиву.

2. Соціальна реабілітація та подолання «соціального болю»:
Через практику «Кінцуґі Пам’яті» проєкт використовує мистецтво як інструмент терапії для ветеранів. Ми працюємо з темою «шрамів війни» (як фізичних, так і психологічних), перетворюючи їх на символ сили та досвіду. Це відповідає завданню конкурсу щодо аналізу та впровадження практик, які допомагають ветеранам та їхнім родинам рефлексувати над травматичними подіями та інтегруватися у цивільний простір через творчу дію.

3. Культура як інструмент мобілізації та супротиву:
Гейміфікація історії (квест-бот) та створення 19 арт-об'єктів у міському просторі спрямовані на активну мобілізацію цивільного населення. Проєкт протидіє російській експансії, заміщуючи ворожі наративи стійкими українськими смислами «Обов’язку» та «Чину». Використання сучасних технологій (NFT, чат-бот) дозволяє популяризувати українські військові цінності серед молоді, стимулюючи активну громадянську позицію.
Спільне створення: Військовослужбовці є не об’єктами дослідження, а співавторами «Лицарського Кодексу»

Трансформація смислів: Ми переносимо військові поняття «честі» та «дисципліни» у цивільний вимір, створюючи єдиний ціннісний простір між фронтом і тилом.

Проєкт «ЧИН» трансформує спадщину Липинського, Скоропадського, Петлюри у сучасний етос захисника. Мета — формування мілітарної ідентичності та соціальна реінтеграція ветеранів через поєднання історії, арт-терапії та технологій. Результати: створено інтелектуальний «Лицарський кодекс» (ЛОТ 1), впроваджено міський квест-бот із 19 арт-об’єктами, проведено воркшопи «Кінцуґі пам’яті» для 50 учасників та реалізовано гранд-перформанс у Луцьку. Проєкт інтегрує ветеранський досвід у цивільний простір, створюючи цифрові артефакти (NFT) та сталий наратив українського супротиву, готовий до масштабування «Культурними Силами».

Значна частина існуючих реабілітаційних програм залишається недоступною для ветеранів з обмеженнями пересування. Театральні методи широко застосовуються для реабілітації та відновлення — у світі та в Україні — і демонструють високу ефективність. Однак вони мають суттєве обмеження: потребують сценічного руху, групової взаємодії та тривалих репетицій у фізичному просторі. Театральні майданчики та бази, як правило, зосереджені у великих містах — що вже само по собі створює бар'єр для більшості учасників. Для воїнів, які тимчасово або постійно втратили здатність до самостійного пересування, цей бар'єр стає абсолютним. Саме ця категорія має найгострішу потребу в психологічній підтримці — через пережитий травматичний досвід, радикальну зміну способу життя, звичного кола спілкування та відчуття власної суб'єктності.
У пошуках рішення ми звернулись до традиційного японського жанру ракуго, якому понад 400 років. Це моновиступ практично без переміщення по сцені, де актор сидячи грає кількох персонажів виключно голосом та мімікою. Жанр дозволяє репетирувати індивідуально за онлайн-підтримки режисера — без будь-якої логістики. В Японії ракуго не лише масовий і популярний жанр, а й ефективно використовується в реабілітаційній практиці — для підтримки тяжкохворих та активного довголіття. Формат ракуго є безпечним для учасника, оскільки не потребує фізичної активності, мінімізує соціальний тиск і дозволяє працювати з особистим досвідом у контрольованому індивідуальному форматі.
За підтримки досвідченого драматурга та режисера учасники проєкту самі створюють сценарії етюдів на основі власного досвіду, стаючи авторами культурного висловлювання про війну зсередини.
Проєкт спрямований не лише на творчу реалізацію, а насамперед на психологічне відновлення учасників. Робота з особистими історіями у безпечному форматі індивідуального виконання дозволяє знизити рівень внутрішньої напруги, відновити відчуття контролю над власним досвідом та повернути суб'єктність. Через поступове формування публічного висловлювання учасники проходять шлях від ізоляції до включення у соціальний простір, що є одним із ключових елементів реабілітації.

Мета проєкту — сприяти психологічному відновленню та соціальній реінтеграції ветеранів з обмеженнями пересування через залучення до індивідуальної театральної практики. Учасники не лише опановують нову навичку, а й трансформують власний досвід у структуроване публічне висловлювання, що сприяє зниженню ізоляції, відновленню відчуття власної цінності та включенню в соціальну взаємодію.Результати: 10–12 підготовлених акторів-ветеранів, публічна вистава з онлайн-трансляцією, відеодокументація процесу, методичний посібник для реабілітаційних центрів України. Методику розроблено та доведено БФ «DRAMAN»: підготовлено понад 20 акторів старшого віку, зокрема з проблемами здоров'я та обмеженнями мобільності, поставлено виставу «Поляна метеликів».

БЛАГОДІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ «БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД «ДРАМАН»
Повне найменування (англ.): CHARITABLE ORGANIZATION «CHARITY FOUNDATION «DRAMAN»

Повномасштабна війна загострила питання національної ідентичності, історичної пам’яті та культурної спадковості як ключових чинників суспільної стійкості. Російська агресія є продовженням тривалої колоніальної політики, спрямованої на знищення української суб’єктності — зокрема через витіснення мови, культури та імен як базових маркерів самоідентифікації.
Створення структурованого цифрового каталогу автентичних українських імен є відповіддю на інформаційну та культурну експансію росії, яка системно нівелювала українську відмінність через русифікацію та стирання локальних традицій. Платформа формує доказову й відкриту базу знань про українську ономастичну спадщину, зміцнює наратив національної ідентичності та солідарності, а також слугує інструментом культурної репрезентації України у міжнародному просторі як окремої історичної й ціннісної спільноти.
Проєкт безпосередньо осмислює тяглість колоніального насильства — від Голодомору 1932–1933 років до сучасної Війни за Незалежність України. Голодомор був інструментом не лише фізичного винищення українців, а й культурного стирання — руйнування традиції, мови, імені як маркера національної належності. Сьогодні повномасштабна війна відтворює ту саму логіку знищення ідентичності. У цьому контексті повернення автентичних українських імен у публічний та приватний простір постає актом символічного спротиву та відновлення історичної справедливості.
Імена є персоналізованим виміром історії, а війна — це боротьба не лише за території, а й за сенси. Працюючи з іменами жертв Голодомору та родинними історіями, проєкт переводить трагедію з абстрактної статистики у площину людського виміру, трансформуючи колективну травму в ресурс солідарності й відповідальності. В умовах війни це сприяє зміцненню психологічної стійкості суспільства та мобілізує громадян навколо активної культурної позиції: обирати українське, називати українським, говорити українською — як форму щоденного і довготривалого опору.

Проєкт «Власні імена» спрямований на збереження, відновлення та популяризацію автентичних українських імен, що стали рідкісними або зникли внаслідок радянської колоніальної політики та Голодомору 1932–1933 років. На основі мартирологів буде створено інтерактивний онлайн-каталог із історичним і культурним контекстом імен. Проєкт поєднує архівне дослідження, цифрові технології та збір родинних історій. Результатом стане функціональна веб-платформа, залучена аудиторія та формування стійкого наративу про імена як носії пам’яті, ідентичності та культурного спротиву в умовах сучасної війни.

Проєкт безпосередньо присвячений осмисленню сучасного ветеранського досвіду та формуванню нової мілітарної ідентичності українського суспільства. Подкаст створює простір відкритого діалогу між ветеранами, експертами та громадянами, у якому обговорюються питання повернення з війни, адаптації до цивільного життя та ролі ветеранів у громадах. Через відповіді на запитання аудиторії проєкт сприяє кращому розумінню ветеранського досвіду, подоланню стереотипів і формуванню культури взаємоповаги між військовими та цивільним суспільством.

«Є питання» - це серія подкастів, у яких ветерани, психологи, експерти та громадські діячі відповідають на запитання аудиторії про ветеранський досвід, зокрема соціальну реінтеграцію. Запитання для кожного епізоду збираються через соціальні мережі та партнерські спільноти. Метою проекту є створення відкритої медійної платформи для суспільного діалогу, що підвищує обізнаність про виклики та рішення адаптації після служби. Результатом стане серія відеоподкастів, опублікованих на відкритих цифрових платформах.

Ідея проєкту безпосередньо відповідає військовій тематиці конкурсу, оскільки зосереджена на осмисленні феномену українського війська як ключового чинника державотворення та національної стійкості.
Проєкт спрямований на висвітлення спадкоємності військової традиції — від козацької доби до сучасних Збройних Сил України — як безперервної лінії боротьби за свободу, незалежність і суб’єктність держави. Через культурні інструменти ініціатива актуалізує історичну пам’ять та формує цілісне розуміння ролі українського війська в різні історичні періоди.
Особлива увага приділяється протидії російським імперським історичним наративам, що заперечують або привласнюють українську військову традицію. Проєкт утверджує власний український погляд на історію війська, сприяючи деколонізації культурного простору та зміцненню національної ідентичності.
Таким чином, проєкт має чіткий військово-культурний вимір і відповідає меті програми «Культура. Сталь» — посиленню культурної та психологічної стійкості суспільства через осмислення сили, традиції та сучасної ролі українського війська.

«Арсенал: Сталь традиції» — інтерактивна історико-культурна виставка на базі Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця», що поєднує автентичний простір Цитаделі Батуринської фортеці з 3D-технологіями. Назва підкреслює міцність і незламність української військової традиції: «арсенал» символізує зброю та оборонний потенціал, а «сталь традиції» — спадкоємність і незмінність козацьких і військових цінностей. Проєкт створює експозиційний та віртуальний простір «діалогу століть», формує гордість за українське військо, підвищує престиж служби та поглиблює розуміння державотворчих традицій. Він зміцнює культурну і моральну стійкість суспільства та протидіє імперським наративам.

Національний історико-культурний заповідник "Гетьманська столиця"

Проєкт безпосередньо пов’язаний із військовою тематикою, оскільки спрямований на залучення ветеранів та ветеранок російсько-української війни, а також членів їхніх родин до спільної творчої діяльності, допомагає їм повернутися до мирного життя через мистецтво. Ми створимо безпечний простір, де спільна творчість стане терапією: вона допоможе зняти емоційну напругу, знайти нових друзів та трансформувати складний досвід війни у творчу енергію. Це не просто про культуру - це про підтримку та відновлення людей, які захищали наш спокій.

Проєкт передбачає створення театральної вистави «Майже фараони» за участі ветеранів, ветеранок російсько-української війни, їх дружин, рідних загиблих, зниклих безвісти та нинішніх захисників спільно з творчою командою та психологом. Мета - допомогти учасникам повернутися до цивільного життя через творчість та розвиток їхніх мистецьких навичок, дати їм можливість висловити свій біль та силу у безпечному колі під наглядом психолога.
Результат проєкту - вистава, адаптована під учасників постановки, з публічним показом із запрошенням гостей. Також відео-показ вистави буде розміщено на YouTube для ширшого доступу аудиторії. Проєкт перетворює театр на місце сили, де ветеранська спільнота стає активною частиною культурного життя міста.

Проєкт «Листи з фронту» безпосередньо пов’язаний із військовою тематикою, оскільки базується на документальних матеріалах, створених у зоні бойових дій протягом 2022–2024 років. Світлини відображають реальне життя українських військових на передовій, їхню щоденну службу, побут і психологічний стан у умовах війни. Листи, написані з фронту до доньки, підсилюють особистий вимір війни, розкриваючи емоційний зв’язок між захисниками та мирним населенням. Проєкт формує глибоке розуміння ціни боротьби, зберігає пам’ять про події війни та вшановує подвиг українських військових.

Проєкт «Листи з фронту» — це художній фотоальбом на 240 сторінок, що поєднує документальні світлини з передової (2014–2024) та 30 особистих листів батька до доньки, написаних у зоні бойових дій. Мета — видати фотоальбом та через фотомистецтво показати реальність війни, людський вимір служби та зв’язок між фронтом і цивільним життям. Результатом стане двомовне видання (укр/англ.) та розповсюдження альбому, здатне зберегти історичну пам’ять, популяризувати український досвід у Європі і світі та сприяти міжнародному діалогу, зокрема з ветеранськими та культурними інституціями.

Проєкт безпосередньо пов’язаний із військовою тематикою, оскільки його героями є військові ветерани, які брали участь у бойових діях під час російсько-української війни та повернулися до мирного життя у Вигодській територіальній громаді. Через формат подкастів ветерани матимуть можливість поділитися власним досвідом служби, історіями побратимства, пережитими викликами та процесом адаптації після повернення з фронту.
Особливістю проєкту є принцип «свій до свого», коли військові спілкуються з військовими або людьми, які глибоко розуміють їхній досвід. Такий підхід сприяє більш відкритому діалогу та психологічній підтримці. У проєкті також бере участь психолог Васелина Семенишин — дружина ветерана Романа Семенишина (молодший лейтенант, 58 окрема єгерська бригада), який отримав важкі поранення на війні (залишився без ніг та частини руки), що додає проєкту особливої довіри та емпатії.
Подкасти стануть платформою для збереження та поширення реальних історій війни, формування культури поваги до захисників України, підтримки ветеранів і посилення суспільного розуміння їхнього досвіду. Проєкт також сприятиме зміцненню ветеранської спільноти та розвитку взаємопідтримки серед побратимів

Проєкт передбачає створення серії подкастів-інтерв’ю з військовими ветеранами Вигодської громади під умовною назвою «Свій до свого: голос побратимів». Його мета — підтримка ветеранів через безпечний простір для відкритого діалогу, де військові можуть ділитися власними історіями, переживаннями та досвідом повернення до мирного життя. У громаді проживає близько 80 ветеранів, з них 30 — з інвалідністю, тому проєкт має важливе соціальне значення. Планується записати щонайменше 15 подкастів за участі ветеранів та психолога. Результатом стане публічна медіасерія, що сприятиме психологічній підтримці ветеранів, зміцненню побратимства та підвищенню розуміння суспільством їхнього досвіду.

Проєкт безпосередньо пов’язаний із військовою тематикою та формуванням історичної пам’яті українського суспільства під час війни.
Музичний альбом розповідатиме про військово-політичних лідерів різних історичних епох України — від княжої доби до ХХ століття. Через сучасний музичний жанр репу ці постаті постануть як живі герої, що уособлюють боротьбу за свободу та державність.
Проєкт проводить паралель між історичними постатями (князями, козацькими лідерами, державними діячами) та сучасними українськими військовими, підкреслюючи тяглість боротьби за незалежність України.

Проєкт передбачає створення концептуального музичного альбому у жанрі реп, присвяченого визначним військово-політичним постатям української історії.
Мета проєкту — популяризувати українську історію через сучасну музику, зробити її зрозумілою та цікавою для молоді, військових і широкої аудиторії.
У межах проєкту планується створити альбом із 8–10 треків, присвячених історичним героям, записати відеокліп та підготувати серію коротких відео з історичним контекстом пісень.
Проєкт сприятиме формуванню сучасного культурного образу української історії та зміцненню національної ідентичності.

Проєкт «Ритуали війни» безпосередньо відповідає військовій тематиці конкурсу, оскільки зосереджується на дослідженні та художньому осмисленні культурних практик, що формуються всередині військового середовища під час Війни за Незалежність України.

На відміну від традиційного документування бойових дій, проєкт працює з глибшим рівнем — символічною та культурною тканиною війни. Він досліджує такі явища, як позивні, шеврони, татуювання, меморіальні практики, польові ритуали, мови взаємопідтримки та братерства, які виникають у повсякденному досвіді військовослужбовців. Саме ці елементи формують нову культуру спротиву та стають основою сучасної української ідентичності.

У межах проєкту 10–12 військовослужбовців будуть безпосередньо залучені до спільної дослідницько-мистецької роботи у форматі практичної лабораторії. Разом із менторами школи MYPH вони пройдуть серію практичних занять з візуального сторітелінгу та документальної фотографії, визначать теми власних візуальних історій та створять авторські фотографічні серії, працюючи зі своїм досвідом служби як художнім матеріалом.

Учасники документуватимуть та осмислюватимуть культурні практики військового середовища безпосередньо у місцях служби або під час відновлення, фіксуючи ритуали, символи та повсякденні форми взаємодії, що визначають досвід війни зсередини. Таким чином, військові виступатимуть не лише як учасники, а як співавтори культурного продукту та носії унікального знання про війну.

Результати цієї роботи будуть представлені у форматі виставки та онлайн-архіву, що забезпечить перенесення військового досвіду у цивільний культурний простір та формування доступного візуального архіву сучасної війни.

Проєкт «Ритуали війни» — це дослідницько-мистецька ініціатива, що досліджує культурні практики, символи та ритуали, які формуються у середовищі українських військових під час Війни за Незалежність України. Метою проєкту є зафіксувати та художньо осмислити ці явища, залучивши військовослужбовців як співавторів культурного продукту. У межах проєкту 10–12 військових створять авторські фотографічні серії за підтримки менторів. Результатами стануть виставка та онлайн-архів, що презентують візуальні наративи війни та сформують культурний архів символів сучасного українського спротиву.

Проєкт “БОЙКІВСЬКА СТАЛЬ: ГОЛОСИ СТРІЛКІВСЬКОЇ ГРОМАДИ” через мистецьку книгу, відеоісторії та зустрічі з ветеранами оживляє героїчні долі полеглих, зниклих безвісти і діючих захисників, формує військову пам’ять Стрілківської громади та патріотизм серед молоді, сприяє соціальній реінтеграції ветеранів, що є безпосередніми співтворцями проєкту, і популяризує мілітарну ідентичність українців у локальній та міжнародній аудиторії.

Це комплексний культурно-мистецький проєкт, присвячений мілітарній ідентичності Стрілківської громади, що поєднує літературні та відеопродукти (мистецька книга й серія документальних відеоісторій про героїв, що формують живу військову пам’ять громади); комеморативні практики (презентація проєкту у форматі фестивалю; зустрічі з молоддю) та соціально-просвітницьку діяльність.
Мета: збереження й популяризація героїчних історій захисників (зокрема в англомовному середовищі), соціальна реінтеграція ветеранів та родичів полеглих – співтворців проєкту, формування військово-культурної свідомості молоді, зміцнення соціальної єдности громади.
Результати:
- Мистецька книга (укр. та англ.).
- 20 відеоісторій з англійськими субтитрами.
- 3 публічні зустрічі з ветеранами та родинами полеглих.
- Презентація проєкту на День захисника України у форматі фестивалю.
- Просвітницька діяльність у національних та закородонних соціальних мережах.

Стрілківська сільська рада Самбірського району Львівської області

Проєкт безпосередньо пов’язаний із військовою тематикою, адже розповідає історію двох братів, які добровільно вступили до лав Збройних сил України, щоб воювати разом. Водночас стрічка не зосереджується виключно на бойових діях, цей документальний фільм досліджує емоційний вимір шляху героїв, показуючи, як їхній зв’язок випробовується та зміцнюється в ролі солдатів і водночас братів на тлі викликів, спричинених російським повномасштабним вторгненням.

Цей документальний фільм розповідає про двох братів, які вступили до лав Збройних сил України, щоб захистити свою Батьківщину. Протягом року ми фіксуємо їхню емоційну подорож, зосереджуючись на моментах близькості, напруги та роздумів про їхнє життя до війни. Через особисті крупні плани та українські пейзажі фільм розкриває людський вимір війни. Натхненні стрічками «Timestamp» Катерини Горностай та «Songs of Slow Burning Earth» Ольги Журби, ми прагнемо показати їх не лише як солдатів, а як чоловіків, чиї життя були змінені російським вторгненням, розповісти про життя, які могли б скластися зовсім інакше, якби цього вторгнення не сталося.

Проєкт безпосередньо відповідає військовій тематиці конкурсу, оскільки спрямований на художнє осмислення досвіду російсько-української війни через твори ветеранів та ветеранок, учасників бойових дій шляхом створення, видання та росповсюдження літературно- художнього альманаху українською та англійською мовами. Використовуючи зафіксовані факти та спогади учасників подій, як активний інструмент супротиву, відстоювання національного простору та популяризації українських цінностей і смислів у світі, альманах стане культурним продуктом, що фіксує та інтерпретує бойовий і життєвий досвід захисників України, транслює цінності військової етики, побратимства, гідності та стійкості.
Через поезію та есеїстичну прозу проєкт сприятиме формуванню нових наративів мілітарної культури, збереженню пам’яті про сучасну війну та посиленню діалогу між військовими й цивільним суспільством. Також сприятиме подоланню соціального болю та підтримці процесу реінтеграції ветеранів через культурну творчість, одночасно сприяючи збереженню національної пам’яті майбутніх поколінь, а також стане важливим культурним документом сучасності та мотиваційним поштовхом для самореалізації інших ветеранів.

Проєкт передбачає створення та видання літературного альманаху з поезією та есеїстичною прозою ветеранів та ветеранок, учасників бойових дій, який об’єднає особисті історії, що осмислюють досвід війни, формують сучасну мілітарну культуру, нові наративи та зберігають голоси українських воїнів у культурному просторі. Мета проєкту - підтримка творчого самовираження військових, сприяння рефлексії травматичного досвіду через мистецтво та як джерело нової етики, гідності та національної стійкості, зміцнення діалогу між військовими й суспільством.
В результаті проєкту відбудеться видання літературно-художнього альманаху, який стане важливим культурним документом сучасності, збереже особисті свідчення про війну, сприятиме формуванню сучасної української мілітарної культури, залишиться значущим культурно-історичним надбанням.

Громадська організація "Ветеранська спільнота України "СЕРЦЕВІР""

Проєкт «Коріння сили: Переродження» безпосередньо відповідає військовій тематиці, оскільки його основою є досвід війни, прожитий українськими військовими, та його художнє переосмислення. У центрі уваги — не абстрактна війна, а конкретні люди: Захисники і Захисниці України, зокрема ті, хто зазнав поранень і проходить складний шлях повернення до цивільного життя. Саме їхній досвід стає джерелом створення художніх образів і сенсів проєкту.

Ідея трансформації поранення у силу є ключовою відповіддю на виклики війни. У проєкті фізичні втрати не приховуються і не драматизуються, а переосмислюються через створення міфологізованих персонажів — Героїв Роду. Це дозволяє змінити суспільне сприйняття військових з інвалідністю: від образу вразливості до образу сили, гідності та внутрішньої стійкості. Такий підхід безпосередньо працює з подоланням соціального болю, стигматизації та ізоляції, які є наслідками війни.

Проєкт також є формою колективної рефлексії на сучасну Війну за Незалежність України. Через образ Дерева життя, яке проходить шлях від руйнування до відновлення, осмислюється стан країни в умовах війни: втрати, травма, пам’ять і водночас — відновлення, тяглість і майбутнє. Простір інсталяції стає місцем, де особисті історії військових поєднуються з ширшим національним контекстом.

Важливою складовою відповідності військовій тематиці є активне залучення військових до створення проєкту. Вони виступають не лише героями, а й співтворцями: беруть участь у розробці персонажів, створенні елементів інсталяції та формуванні змісту проєкту. Такий підхід відповідає принципам арттерапії та сприяє відновленню психологічного стану, поверненню відчуття суб’єктності та значущості.

Проєкт формує нові культурні наративи про війну, які протистоять російській пропаганді та імперському дискурсу. Замість образу жертви він утверджує образ воїна як носія сили, гідності та зв’язку з власною землею і родом. Через використання української міфології, традиційних символів і сучасних художніх практик проєкт укорінює досвід війни в національній культурі та робить його частиною живої ідентичності.

Таким чином, проєкт не лише висвітлює військову тематику, а й активно працює з її наслідками — соціальними, психологічними та культурними, використовуючи мистецтво як інструмент осмислення, підтримки та мобілізації суспільства.

Проєкт «Коріння сили: Переродження» — це мистецька ініціатива, що об’єднує військових і митців у створенні міфологізованих образів сучасних Захисників України, просторової інсталяції з Деревом життя та перформативної дії. Метою є переосмислення досвіду війни, подолання стигматизації поранених військових і формування образу сили та гідності. У результаті буде створено серію 3D-персонажів, публічний мистецький простір, перформанс і візуальний контент, що сприяють суспільному діалогу, підтримці ветеранів і зміцненню національної ідентичності.

Проєкт «Живі історії» безпосередньо відповідає військовій тематиці, оскільки зосереджений на висвітленні подій російсько-української війни через особисті історії її учасників і тих, кого вона торкнулася. В основі — інтерв’ю з діючими військовослужбовцями, ветеранами та родинами полеглих Героїв.
Ідея проєкту розкриває не лише хід війни, а й її людський вимір: службу, втрати, побратимство, стійкість і жертовність. Через живі свідчення формується глибше розуміння ролі захисників України та значення їхнього внеску у боротьбу за незалежність.
Проєкт сприяє вшануванню пам’яті загиблих, популяризації військової служби, зміцненню патріотизму та збереженню правдивої історії війни для майбутніх поколінь.

«Живі історії» — це медіапроєкт, спрямований на збереження пам’яті про полеглих українських Героїв та висвітлення особистих історій їхніх родин, ветеранів і діючих захисників через серію щирих відеоінтерв’ю.
Мета проєкту — передати правду про війну через людські долі, вшанувати пам’ять загиблих, підтримати їхні родини та сформувати в суспільстві глибше розуміння ціни свободи.
Очікувані результати: створення архіву живих історій для майбутніх поколінь, посилення національної пам’яті та свідомості, емоційна підтримка родин Героїв і ветеранів та діючих захисників, підвищення поваги до захисників України, залучення громади до збереження історичної правди.

БО "Благодійний фонд "Сприяння добровольчому формуванню Коломийської територіальної громади №1

Проєкт безпосередньо працює з темою війни через залучення військових та цивільних як учасників і носіїв цього досвіду.

Проєкт досліджує військове середовище як простір формування нових символів і практик — мови спілкування, способів взаємодії, емоційної витривалості.

Окрема увага приділяється зв’язку військових із містами, які вони захищають, а також досвіду любові, розлуки і очікування в умовах війни. Таким чином, військова тематика розкривається не лише через події, а через внутрішній стан і повсякденну реальність людей.

Водночас проєкт фіксує, як ці досвіди і практики поступово переходять у цивільне середовище, формуючи нову спільну культурну мову.

Через поєднання музики та документальної фотографії проєкт створює багатовимірне осмислення війни як особистого і колективного досвіду, що відповідає фокусу конкурсу на дослідженні символів, ритуалів і комунікативних практик військового середовища.

Під звуки грому я шепочу твоє ім’я — це аудіовізуальний проєкт, що поєднує музику та фотографію і досліджує, як війна формує нове відчуття себе, дому і приналежності.
В основі – цикл із чотирьох музичних композицій та фото і відео робіт, кожна з яких відображає окремий досвід проживання війни: втрату, любов, боротьбу і повернення.
Проєкт сприяє осмисленню війни як особистого і колективного досвіду, зменшує дистанцію між військовими і цивільними та формує емпатію через мистецтво. Проєкт протидіє спрощеним уявленням про війну та представляє український досвід як глибокий, людяний і багатовимірний.
Завдяки публічній презентації проєкт має потенціал досягати як української, так і міжнародної аудиторії.

Проєкт відповідає пріоритетам лоту, створюючи унікальний культурно-мистецький продукт, що фіксує мілітарну ідентичність України та перетворює мистецтво на активний інструмент супротиву. Ідея базується на напрямках, які гарантують донору довготривалу та відчутну матеріальну спадщину:
Підтримувальний простір: Військові виступають не об’єктами спостереження, а творцями. Командна робота над макетами у групах по 4 особи відтворює структуру підрозділу і є травмо-інформованою культурною практикою. Успішність доводитиметься через анкети самозвіту учасників, що дає чіткі вимірні індикатори соціального впливу без ризиків непідтверджених медичних заяв.
Рефлексія війни та висвітлення ТОТ: Відтворення символу Маріуполя безпосередньо актуалізує проблематику окупованих територій і протидіє російській культурній експансії.
Синтез традицій і новітніх технологій: Фізичне створення архітектурних макетів доповнюється відеоархівом (через QR-коди на об'єктах), що зберігає живі історії ветеранів.
Культурна дипломатія: Цифровий формат дозволяє міжнародній спільноті почути ветеранів напряму. А створені 70 світлових артоб'єктів стануть ідеальним, красивим результатом інвестицій, який можна з гордістю презентувати більшим міжнародним фондам та партнерам.

Проєкт перетворює ветеранів із носіїв травматичного досвіду на творців культурної спадщини, яка представляє Україну в світі.
Мета проєкту — створення комеморативного культурно-мистецького продукту: 70 світлових артоб’єктів із цифровим відеоархівом, що транслюють ідентичність сучасної України через залучення 280 ветеранів до арттерапії. Спільна робота над макетами стає інструментом психологічного відновлення та адаптації.
Проєкт включає освітню частину про історію пам’яток. Артоб’єкти стають носіями пам’яті: через QR-коди відеоісторії учасників перетворюють їх на творців культурних сенсів.
Готові об’єкти буде передано музеям, військовим частинам, благодійним фондам (для фандрейзингу на потреби ЗСУ) та інституціям культурної дипломатії.

Проєкт безпосередньо пов’язаний із військовою тематикою, адже висвітлює історії ветеранів Полтави, їхній бойовий шлях і подальшу інтеграцію в цивільне життя. Через відеоісторії та відеоподкасти проєкт демонструє, як військовий досвід, здобуті навички та лідерські якості допомагають ветеранам реалізовувати себе в громадській та підприємницькій діяльності.
Крім того, ведучим подкастів є ветеран 3-ї окремої штурмової бригади, що надає контенту автентичності та дозволяє глибше розкрити специфіку переходу з військової служби до активного громадського життя.

Проєкт спрямований на висвітлення історій успіху полтавських ветеранів через сучасні медіаформати. У межах ініціативи буде створено десять відеоматеріалів: 7 відеоісторій та 6 відеоподкастів, у яких ведучий (ветеран 3-ї ОШБ) спілкуватиметься з героями цих історій.
Мета проєкту – показати, як військовий досвід може стати основою для подальшого розвитку, самореалізації та служіння громаді. Ми прагнемо сприяти соціальній згуртованості, руйнувати стереотипи щодо ветеранів і мотивувати як самих військових, так і суспільство загалом до взаємодії та підтримки.
Очікувані кількісні результати: 7 відеоісторій та 6 відеоподкастів. Крім того, проєкт буде супроводжуватися інформаційним висвітленням. З матеріалів кожної відеоісторії та подкаста буде створено по 2 промоційних вертикальних Reels-відео хронометражем до 1,5 хвилини (загальна кількість - 26)
Очікувані якісні результати: популяризація позитивних прикладів інтеграції ветеранів у суспільство та їхньої активної участі у громадських ініціативах та підприємництві.

Проєкт безпосередньо пов’язаний із сучасним досвідом війни в Україні та відображає життя у прифронтовому місті через мистецьку форму танцювального спектаклю. В його основі — реальна історія людини, яка пережила події війни, втрату, вимушене переселення та адаптацію до нових умов. Спектакль досліджує емоційні та соціальні аспекти життя під час війни: страх, втрату, взаємодопомогу, любов, віру та внутрішню стійкість. Через сценічні образи та пластику руху проєкт формує нові культурні наративи про війну, які є зрозумілими як для цивільного населення, так і для військових.
Проєкт сприяє осмисленню досвіду війни, підтримці постраждалих, а також формуванню спільної культурної пам’яті та ідентичності в умовах війни.

Проєкт передбачає створення танцювального спектаклю «Якби не ти…» про життя у прифронтовому місті на основі реальних подій та особистої історії головної героїні.. У межах проєкту буде розроблено сценарій, здійснено постановку вистави за участі творчих колективів ММПК «Молодіжний» та проведено покази у Миколаєві та Миколаївській області. Вистава висвітлює досвід життя під час війни, зокрема теми втрат, вимушеного переселення, взаємодопомоги та віри. Результатом стане створення сценічного продукту, залучення митців та охоплення широкої аудиторії.

Для нашої організації цей конкурс має особливе значення: саме завдяки захисту бійців «Азову» (який на той час ще був батальйоном) ми могли безпечно працювати та розбудовувати сучасну культуру в Маріуполі з 2015 року. Спираючись на цей зв'язок, наш проєкт досліджує семіотику новітньої української історії. Ми фіксуємо, як мілітарний досвід (сленг, обереги, ритуали) формує нову українську міфологію та переходить у цивільний вимір. Замість експлуатації травматичних артефактів, ми деконструюємо військові символи («плюс», «піксель», «турнікет», тощо), через подвійну оптику — військових та цивільних. Це унікальний сплав досвідів, що перетворюється на сучасний арт-продукт, фіксуючи стійку національну ідентичність та створюючи спільну мову між фронтом і тилом.
Ми переконані, що проєкт стане потужним інструментом емоційної підтримки військових. Він кристалізує повагу цивільного суспільства до Захисників та Захисниць, перетворюючи вдячність тилу на відчутний мистецький маніфест солідарності.

Мета проєкту - осмислити новітню міфологію війни та деконструювати мілітарні символи через створення мультимедійного арт-зіну, що об’єднує оптику ветеранів і цивільних.
Ідея проєкту - через ко-креаційну лабораторію митці-ВПО спільно з військовими трансформують фронтовий фольклор на сучасний phygital-продукт. Друкований зін доповнюється технологією доповненої реальності (AR) та саунд-артом, фіналізуючись імерсивною виставкою-презентацією.
Якісні результати: проєкт подолає комунікативну прірву між фронтом і тилом, формуючи спільну мову розуміння. Головний вплив - екологічна інтеграція мілітарного досвіду в національний культурний код та створення інноваційного простору для рефлексії сучасної української ідентичності без травматизації.

Проєкт передбачає створення театрально-хореографічної постановки «Гетьман» та її відеоверсії як живої історії боротьби України за свободу, що триває століттями і знаходить своє продовження сьогодні. Особливістю проєкту є залучення ветеранів, чий особистий досвід війни надає виставі глибини, правдивості та надзвичайної емоційної сили.
Через поєднання історичних образів і сучасних подій вистава розкриває незламність українського духу, силу єдності і віри, що допомагають вистояти навіть у найтемніші часи. Це історія не лише про минуле — це розмова про нас сьогодні.

В межах реалізації проєкту буде створена музична вистава, проведено 5 показів у концертному холі «Юність», а також створено професійну відеоверсію для трансляції на телебаченні та цифрових платформах (YouTube, партнер — телеканал «Март»). Результатом стане доступний широкій аудиторії аудіовізуальний продукт про війну яка Україна веде проти росії сторіччями.Залучення ветеранів поглиблює рефлексію над сучасними історичними подіями та Війною за Незалежність України, надаючи їй особистісного виміру. Символічна передача булави Гетьмана хлопчику в залі наприкінці вистави уособлює безперервність боротьби та спадкоємність поколінь, що продовжують шлях до свободи.
Створення відеоверсії вистави забезпечує довготривале поширення в Україні та за кордоном.

Повністю відповідає військовій тематиці. Цей проект має за мету донести до загалу проблеми і виклики з якими стикаються бійці під час повсякденного життя через документально-художню форму.

На основі реальної переписки військового із дружиною створити документальне есе для участі в міжнародних і вітчизняних кінофестивалях. Це гібридна форма. Реальна переписка військового і з дружиною. Він на позиціях, вона в Києві і ховається у ванній із двома малими дітьми під час масованого ракетно-дронового обстрілу. Він намагається словесно допомогти і заспокоїти дружину в якої почалась паніка. Які підібрати слова коли ти сам в небезпеці і намагаєшся будь що вселити віру що все буде добре! Діалог буде записаний професійними акторами щоб передати напругу і психологічний підтекст переписки.
Візуальним рядом будуть кадри відзняті із життя військових Азову.
Мета проекту показати ще один аспект життя у війську - крім небезпеки бойових завдань, солдати живуть переживаннями за своїх рідних. Їх життя проходить в чатах. То в чаті створеному для виконання завдань разом, то в чаті із рідними. Створити високохудожнє документальне есе яке буде показане виїздними бригадами культурних сил. А також показ на фестивалях Docudays UA, Амстердамський міжнародний фестиваль документального кіно (IDFA), Word Cinema Documentary Sundance, Молодість, ОМКФ.

Проєкт «Мультижанровий фестиваль для ветеранів та військовослужбовців за участю ветеранів і військовослужбовців “ВетеранФест”: Культура досвіду війни» зосереджується на осмисленні досвіду російсько-української війни через культурні практики військовослужбовців та ветеранів. Проєкт досліджує, як війна формує нові символи, ритуали, художні образи та способи комунікації, що виникають у військовому середовищі та поступово інтегруються у цивільний культурний простір.
У межах фестивалю цей досвід представлено через:
• поезію, створену безпосередньо в умовах бойових дій;
• музику та сценічні твори, що відображають трансформацію особистості під час війни;
• візуальне мистецтво та фотографію, зафіксовані на фронті;
• документальне кіно про досвід військових та ветеранів;
• публічні дискусії щодо психологічного відновлення, ресоціалізації та формування нової культури ставлення до ветеранів.
Особливістю проєкту є те, що носіями культурного продукту виступають самі військовослужбовці та ветерани, що дозволяє репрезентувати війну не як зовнішнє спостереження, а як внутрішній досвід, трансформований у культурну форму.
Проєкт також фіксує процес переходу військового досвіду у ширший суспільний контекст, сприяючи формуванню нової української ідентичності, заснованої на цінностях гідності, стійкості та взаємної відповідальності.
Таким чином, «ВетеранФест» є не лише мистецькою подією, а й інструментом культурного осмислення війни, що відповідає ключовим завданням конкурсу щодо дослідження сучасної військової культури.

«ВетеранФест: Культура досвіду війни» — мультижанровий фестиваль, що відкриває досвід ветеранів та військовослужбовців, як живе джерело нової української культури. Метою проєкту є створення простору, де військовослужбовці та ветерани через музику, поезію, візуальне мистецтво й кіно осмислюють пережите та діляться ним із суспільством. Фестиваль сприяє глибокому діалогу між військовими і цивільними, трансформуючи дистанцію у взаєморозуміння. Результатами стануть посилення соціальної інтеграції ветеранів, формування культури емпатії та створення задокументованого культурного свідчення сучасної війни.
«ВетеранФест» пропонує зміну оптики сприйняття ветерана у суспільстві. Ветеран постає не лише як людина, що пережила війну, а як носій нового досвіду, який формує сучасну українську культуру. Фестиваль створює простір, де військовий досвід трансформується у музику, поезію, візуальне мистецтво та документальні свідчення часу. Таким чином формується новий культурний наратив — культура людей, які захищають свободу і водночас творять майбутнє української держави. Фестиваль створює простір, у якому культура стає ще одним способом служіння країні — поряд із військовою службою.

Проєкт присвячений ветеранам російсько-української війни та їхній реінтеграції в цивільне суспільство. Учасники проєкту — діючі ветерани, які мають поранення різного характеру та ступеню тяжкості та ампутації. Контент проєкту висвітлює реальний досвід людей, які пройшли війну: фізичну та психологічну реабілітацію, повернення до активного життя через адаптивний спорт, подолання соціальних бар'єрів. Проєкт формує позитивний і правдивий образ ветерана в суспільстві, протидіє стигматизації та сприяє соціальній згуртованості в умовах війни і повоєнного відновлення.

"Без форми" — ветеранський відеоподкаст, у якому самі ветерани чесно говорять про виклики повернення до цивільного життя, реабілітацію та адаптивний спорт. Мета — зруйнувати стереотипи про ветеранів, створити простір взаємної підтримки та сформувати новий суспільний наратив про людину після війни. Проєкт реалізується командою ГО "Неможливо не буває" на основі власного досвіду. Результати: регулярні епізоди подкасту, виїзний контент зі змагань, короткі відеоматеріали для соцмереж, охоплення широкої аудиторії в Україні та за кордоном.

Громадська організація " Ветеранський спортивний клуб Неможливого не буває"

Проєкт безпосередньо пов’язаний із темою російсько-української війни та осмисленням досвіду військових у сучасній українській культурі. Основою альбому стануть пісні, що відображають життя людини, яка пройшла через війну: фронтовий досвід, побратимство, втрати, поранення, надію на перемогу та прагнення повернутися до мирного життя.
Особливістю проєкту є те, що його автор — ветеран війни, який має власний досвід служби. Саме тому тексти пісень формуються не лише як художня інтерпретація, а як особисте осмислення пережитих подій. Такий підхід дозволяє передати більш автентичний та щирий погляд на життя військових, їхні емоції, внутрішні зміни та мрії про майбутнє.
Через музику проєкт прагне показати людський вимір війни: військовий постає не лише як захисник держави, але як людина зі своїм життям, родиною, спогадами та планами. Багато з тих, хто сьогодні воює, до війни мали мирні професії і після перемоги прагнуть повернутися до цивільного життя та реалізації своїх мрій.
Музичний альбом стане мистецьким способом осмислення сучасного військового досвіду та може виконувати важливу соціальну функцію — підтримувати військових і ветеранів, допомагати цивільному суспільству краще зрозуміти їхній досвід, а також сприяти формуванню поваги до людей, які захищають Україну.
Водночас проєкт робить внесок у формування сучасної української культурної пам’яті про війну. Через музичну творчість зберігається емоційний досвід покоління, яке переживає ці події, що є важливим для майбутнього осмислення історії та розвитку української культури.

Проєкт «Юрій Іваськевич - альбом «Ліс чудес» / «Хай сонце світить»» передбачає створення музичного альбому, присвяченого досвіду війни та повернення до мирного життя військовослужбовців. У піснях розкриваються історії військових, їхні переживання, надії та мрії про майбутнє після перемоги.
Мета проєкту — через сучасну українську музику показати людський вимір війни, нагадати, що кожен воїн — це звичайна людина, яка вимушено стала захисником.
У межах проєкту планується запис музичного альбому (10-12 пісень) та створення відеокліпу на пісню «Хай сонце світить», що стане центральною композицією альбому.

«Радіотеатр. Платформа голосу» безпосередньо працює з досвідом війни та її наслідками, залучаючи поранених військових до спільного створення культурного продукту.

Проєкт відкриває можливість участі для лежачих або малорухомих військових, які часто залишаються поза спортивними чи активними програмами відновлення. Формат озвучення дозволяє включити їх у процес творення, де голос стає основним інструментом дії, присутності та взаємодії.

Озвучення — це спосіб знову бути почутим і відчути власну потрібність. Це простір, де військові не лише відновлюються, а й стають носіями та співтворцями культурного наративу.

Проєкт працює з темою війни на кількох рівнях:
. особистісному – через проживання досвіду поранення, втрати та пошуку нової ідентичності
. культурному – через осмислення текстів Розстріляного Відродження як символу знищеної, але відновлюваної української культури
. суспільному – через створення доступного аудіопродукту, що формує нову мову пам’яті, стійкості та солідарності.

Проєкт символізує подвійне відновлення:
. історичне – повернення голосів імен українських авторів, знищених тоталітарним режимом
. особистісне – повернення голосу військовим, які пережили поранення, втрати та трансформацію

«Радіотеатр. Платформа голосу» – культурно-мистецький проєкт, що залучає військових з пораненнями до створення аудіокниги на основі текстів авторів Розстріляного Відродження.
Мета проєкту – відновлення суб’єктності військових через голос як інструмент участі, а також переосмислення історичної пам’яті в контексті сучасної війни.

У результаті буде створено серію аудіозаписів у форматі радіотеатру, доступних широкій аудиторії. Проєкт формує нову мову пам’яті та стійкості, поєднуючи особистий досвід військових із культурною спадщиною України та залучаючи суспільство до спільного проживання цієї історії.

Ініціатива фокусується на реальності служби під час повномасштабної війни, повсякденному досвіді Захисників і Захисниць України, культурі побратимства, переживанні втрат, практиках пам’яті та популяризації військового досвіду у цивільний простір. Проєкт висвітлює життя військових не лише в контексті бойових дій, а й як частину ширших соціальних процесів — адаптації, взаємної підтримки, формування ветеранського досвіду та збереження людської гідності в умовах війни, проте вже у цивільному житті.

Проєкт «Напрямок. Запоріжжя» — це культурно-мистецька кампанія, що інтегрує досвід військовослужбовців, які обороняли Запорізький напрямок, у публічний простір міста через документальні, візуальні та меморіальні практики. Його мета — зменшити дистанцію між військовими та цивільними та підсилити рівень поваги і довіри до військових. У межах проєкту буде створено 3 документальні епізоди про оборонців Запорізького напрямку, 6 коротких відео з окремими героями, що розширять зміст кожного документального епізоду, а також 3 фотовиставки батальйонів. Додатково передбачено розміщення візуальних матеріалів у міському просторі (білборди, сітілайти). Проєкт створить сталі культурні продукти, що забезпечать видимість військового досвіду, сприятимуть суспільному діалогу, зміцнюватимуть довіру між військовими та цивільними.

Ідея проєкту «Сталеві шаблі поколінь» безпосередньо відповідає військовій тематиці конкурсу, оскільки спрямована на осмислення та репрезентацію військового досвіду України через культурно-мистецький продукт. В основі постановки — історична повість Андріана Кащенка «Про гетьмана Сагайдачного» (1913 р.), що відображає героїчну традицію українського війська, боротьбу за державність та формування військової ідентичності.

Проєкт передбачає перенесення подій твору у сучасний контекст російсько-української війни, що створює змістовний міст між козацькою добою та сучасними Захисниками України. Такий підхід дозволяє показати тяглість військових традицій, символів честі, героїзму, відповідальності за державу та національної ідентичності, які формуються у військовому середовищі та передаються наступним поколінням.

Важливою складовою проєкту є участь ветеранів російсько-української війни у діяльності Янівського ветеранського аматорського театру та дитячої театральної студії. Ветерани виступатимуть наставниками, консультантами з військової тематики та учасниками освітніх зустрічей з молоддю, передаючи власний досвід, цінності служіння державі та розуміння сучасної війни.

Проєкт спрямований на формування міжпоколіннєвого діалогу, популяризацію української військової культури, розвиток національної свідомості молоді, підтримку ветеранів та створення культурного продукту, що осмислює сучасну Війну за Незалежність України через мистецтво.

Метою проєкту «Сталеві шаблі поколінь» є осмислення історичного та сучасного військового досвіду України через театральне мистецтво та формування міжпоколіннєвого діалогу між ветеранами та молоддю.

У межах проєкту буде створено сценарій та поставлено 45-хвилинну театральну виставу за мотивами твору Андріана Кащенка за участі 15 дітей дитячої театральної студії та ветеранів-наставників.

Буде проведено 10–12 репетицій, організовано 3 покази вистави (у школі, на фестивалі Яворівського пирога та у центрі UNBROKEN), відбудеться зустріч учнів з військовими, буде створено відеоверсію вистави та проведено інформаційну кампанію з охопленням 20 000 – 30 000 осіб.

Громадська організація «Бойове братерство ветеранів війни та осіб з інвалідністю внаслідок війни «Сурма»

Проєкт виник як внутрішня потреба громади дати гідну відповідь на втрати, яких ми зазнали внаслідок російсько-української війни. У місті Бережани народився Герой України Віталій Скакун, а мешканці громади з перших днів повномасштабного вторгнення приймають у себе тисячі внутрішньо переміщених осіб, допомагають армії, втрачають рідних і близьких на фронті.
Для нас цей проєкт - це спосіб переосмислити своє місце у війні, зберегти звʼязок між фронтом і тилом, не допустити забуття. Це відповідь на біль, який живе всередині кожної родини, кожного вчителя, кожного сусіда, що проводив Героя в останню путь.
Встановлення інтерактивного меморіального комплексу - це наша дія як громади у відповідь на виклик війни. Ми не можемо мовчати, ми не можемо залишити імена наших Захисників лише в газетних вирізках. Ми хочемо, щоб кожна дитина, кожна родина, кожен ветеран бачив, що їхній досвід важливий, зафіксований і шанований.
Таким чином, ідея проєкту напряму пов’язана з військовою тематикою: вона розкриває глибину мілітарного досвіду українців, увічнює імена загиблих, формує стійке усвідомлення ціни свободи та відповідальність поколінь.

Проєкт «Живий літопис. Бережанщина» спрямований на створення сучасного сенсорного меморіального комплексу, який дозволить зберегти та осмислити історії мешканців Бережанщини, що загинули під час російсько-української війни. Простір буде розташовано поруч із Будинком громад, де об’єднуються три територіальні громади, та стане доступним майданчиком для вшанування пам’яті, культурної взаємодії, навчання та діалогу.
Мета проєкту - сформувати у громаді нову практику публічного вшанування загиблих Захисників шляхом створення до грудня 2025 року сенсорного інтерактивного комплексу, що буде містити не менше 50 біографічних історій Героїв, втому числі, з Бережанського краю, включно з матеріалами про Героя України Віталія Скакуну. Проєкт має на меті подолати відчуження між військовими та цивільним населенням, надати родинам загиблих простір для гідного вшанування та передати правду про війну через цифрові культурні інструменти.
У результаті реалізації проєкту буде створено відкритий громадський простір, доступний для людей з інвалідністю, ВПО, ветеранів, молоді та родин загиблих. Комплекс стане частиною ширшого Меморіального ансамблю та надасть можливість щорічно понад 3000 мешканцям громади взаємодіяти з правдивою пам’яттю про війну. Проєкт інтегрує культуру, пам’ять та технології задля зміцнення мілітарної ідентичності, формування ціннісного ставлення до самопожертви та гідності воїнів.

Коли мій друг з ТРО після півроку біля ЛБЗ замість бойових історій 10 хвилин розповідав про плов побратима, що той готує в казані, стало зрозуміло - для багатьох на фронті спільна вечеря - це ритуал, який тримає підрозділ разом, та є цінним для бійців.

Проєкт зафіксує саме це: кухарі ЗСУ та ТРО готують хітові страви (плов, борщ, волонтерські сухпайки преміум-рівня), діляться секретами, жартують, згадують, скільки служать, і що планують після, бійці діляться враженнями від їжі.

Глядачі побачать, як від рецептів “з того, що є” та фронтового гумору під час готування цей досвід переходить у цивільний простір: люди вдома повторюють рецепти, коментують їх, діляться ними, підтримують ЗСУ своєю кухнею, а ветерани відкривають свої ресторани.

“Шефи в пікселі” - документальне веб-шоу про кулінарні ритуали, що тримають бійців разом.

Мета: через історії кухарів ЗСУ та ТрО показати українських військових - людяних, професійних та з почуттям гумору. Зафіксувати, як готуються фронтові кулінарні “хіти” та про що мріють бійці під час спільної вечері.

Результат: 5 професійних серій рекламної якості та до 20 документальних відео змонтованих в єдиній стилістиці проекту з відео, знятого самими кухарями в умовах служби. Хронометраж 1 серії - від 3 до 5 хвилин.

Військові діляться секретами, жартами, планами на після перемоги - і ці історії переходять у цивільне життя, де люди повторюють рецепти та підтримують ЗСУ.

Проєкт «ЗаХистФест» безпосередньо відповідає пріоритетам програми «Культура. Сталь», оскільки:
Фестиваль залучає військовослужбовців та ветеранів як повноправних авторів та виконавців, створюючи умови для мистецького діалогу між армією та суспільством.
Проєкт фокусується на «мистецькій рефлексії» війни, перетворюючи бойовий досвід, ритуали та емоції військового середовища на сучасні музичні наративи (рок, реп, етно-ф’южн), зрозумілі широкій цивільній аудиторії.
Фестиваль використовує пісню як активний засіб психологічної мобілізації та протидії культурній експансії ворога, формуючи «код незламності» через актуальні патріотичні твори.
Через залучення ветеранів та ВПО проєкт працює з темою «соціального болю», сприяючи подоланню кризових станів через творчість та визнання їхнього внеску аудиторією телеканалів-організаторів.

«ЗаХистФест» — музична платформа, що об'єднує військових, ветеранів та цивільну молодь для створення сучасного патріотичного контенту (рок, реп, поп). Мета проєкту: зміцнення української ідентичності та підняття бойового духу через мистецьку рефлексію боротьби за Незалежність. Результати: проведення масштабного мультимедійного гала-концерту 15-ти фіналістів, створення якісного ТБ-продукту для трансляції на трьох телеканалах («Галичина», «Наше Music», «Dіскавері») та запуск нових національних музичних наративів, що сприяють мобілізації суспільства та інтеграції військового досвіду в загальноукраїнський культурний простір.Детальні умови та Положення фестивалю тут: https://drive.google.com/.../1V5dE69P1_J9p.../view

Проєкт спрямований на формування культури пам’яті про Захисників і Захисниць України, які загинули у війні за незалежність України. Інтерактивний меморіал поєднуватиме мистецький простір, цифрові технології та комеморативні практики. Він створить можливість для жителів громади дізнаватися історії військових, переглядати фото та відеоматеріали, знайомитися з їхнім життєвим шляхом і бойовим подвигом. Проєкт сприятиме збереженню пам’яті, формуванню мілітарної ідентичності громади, вихованню поваги до Захисників серед дітей та молоді.

Проєкт передбачає створення інтерактивного меморіалу пам’яті загиблих Захисників громади, що поєднуватиме фізичний меморіальний простір та цифрову платформу з інформацією про Героїв. Меморіал міститиме QR-коди або інтерактивний екран з історіями життя, фото та відеоматеріалами про військових. У дні роковин загибелі Героїв планується проведення відкритих меморіальних заходів, зустрічей з родинами та освітніх подій для молоді. Проєкт сприятиме збереженню пам’яті про Захисників, формуванню культури шани до військових та посиленню національної ідентичності громади.

Сектор культури , туризму та охорони культурної спадщини виконавчого комітету Білоцерківської сільської ради

Проєкт безпосередньо пов’язаний із війною за незалежність України та її наслідками для родин військовослужбовців, зокрема для жінок і дітей, які втратили чоловіка і батька-Героя.
Цей проєкт народився з нашого життя. З тієї реальності, в якій жінка залишається без чоловіка, а дитина - без тата, який пішов захищати Україну і не повернувся.
Ми щодня живемо з цією тишею. З дитячими запитаннями про тата. З пам’яттю, яка не зникає. І ми розуміємо, як важливо, щоб ці історії не залишалися лише в наших сім’ях, а були почуті.
Через фотопроєкт мама + дитина та подкасти, у яких звучать голоси дітей, ми хочемо показати, що за кожним Героєм є родина, яка продовжує жити, пам’ятати і любити. Це про війну, яка забирає, але не може забрати головне - любов, зв’язок і пам’ять.
У межах проєкту буде створена фотовиставка в Івано-Франківську, де на світлини буде доповнено QR-кодом на подкасти. Людина зможе не лише побачити обличчя, а й почути голос - голос дитини, яка говорить про свого тата.
Для нас це про пам’ять, яка живе.
Про наших чоловіків, які віддали життя за Україну.
І про те, щоб у цій війні не загубилися їхні історії - у голосах їхніх дітей, у серцях людей, у культурі, яка пам’ятає і передає цю пам’ять далі.

Проєкт "Після втрати: голоси дітей Героїв" - це історії жінок і дітей, які втратили найдорожче, але вчаться жити далі. Ми хочемо показати, що пам’ять про тата живе у дитячих словах, у погляді мами, у щоденному житті.
У межах проєкту буде проведено 10 сімейних фотосесій (мама + діти), записано подкасти про тата-Героя та створено підсумковий відеоролик що об’єднає ці історії в один живий голос. Завершенням стане фотовиставка з QR-кодами на подкасти, щоб кожен міг не лише побачити, а й почути ці історії - і не забути.

Сьогодні питання подолання впливу російських наративів є чи не найбільшим викликом російсько-української війни. Тож усувати вплив російської (радянської) пропаганди необхідно, разом із правовими, економічними, соціальними заходами, через комплекс заходів когнітивної деокупації в культурній сфері.

Метою проекту є - протидіяти інформаційній та культурній складовій російської експансії, трансформувати сенси та формувати стійкі наративи національної ідентичності й солідарності, використавши мистецтво як активний інструмент супротиву, відстоювання національного простору та популяризації українських цінностей і смислів. Утвердити значущість постаті жінки як живого культурного коду української свободи, стійкості та опору, що формує цінності сучасного суспільства й знаходить глибокий відгук у реаліях воєнного часу. Результатом реалізованого проекту є здійснений в межах визначених термінів і витрат показ створеного мюзиклу на сцені Центрального будинку культури Полонської міської ради..

Відділ культури і туризму виконавчого комітету Полонської міської ради ОТГ

Проєкт безпосередньо інтегрує військову тематику через три ключові рівні: історична спадкоємність воїнства, участь ветеранів та візуальна символіка спротиву.
----
Концепція безперервної боротьби: В основі перформансу лежить хронологічний зріз українського військового досвіду: від воїнів Княжої доби та козацтва до Січових стрільців і сучасних захисників. Це демонструє війну не як ізольовану подію сьогодення, а як екзистенційну боротьбу за державність, що триває крізь віки. Акцент на зміні поколінь біля клепсидри символізує передачу військової честі , сили та обов’язку захищати життя й ділитися життям («зерно») Також саме зерно що символізує ,власне, життя - є і життям людей, і хлібом для тисяч, і життям воїна яке завжди рухається поруч з іншими захисниками, й часто зупиняється (зерно падає вниз по клепсидрі, як знак руху життя так і що хтось віддає своє життя заради інших!)
Ветеранський компонент як інструмент ресоціалізації: Участь ветеранів російсько-української війни у ролі акторів перетворює проєкт із пасивного споглядання на активну культурну дію. Військовий досвід учасників додає постановці автентичності, а процес підготовки (пластичні тренажі, робота над образом) слугує інструментом адаптації до мирного життя через мистецтво. Це відповідає завданню конкурсу щодо подолання «соціального болю» та залучення захисників до створення культурного продукту.
Мілітарна символіка та звуковий ландшафт: Візуальний ряд (стилізація під бронзові скульптури ) підкреслює незламність і «сталевий» характер українського воїна. Аудіосупровід, що поєднує автентичну бандуру з документальними звуками бою кожного історичного періоду, створює глибоке занурення у військову тематику, апелюючи до емоційної пам'яті глядача.
Мобільність у кризових умовах: Формат вуличного театру дозволяє проводити заходи у публічних просторах без прив'язки до стаціонарних сцен, що критично важливо для підтримки бойового духу цивільного населення та військових у прифронтових або тилових регіонах під час війни.

«Крізь віки» — ветеранський вуличний перформанс у жанрі «живої скульптури», що через метафору клепсидри наповнену зерном відтворює спадковість українського воїнства, його мужність , силу й готовність захищати своє. Мета: ресоціалізація ветеранів через мистецькі практики та зміцнення національної стійкості глядачів. Результати: проведено кастинг та 2-місячний інтенсив із пластики й гриму для 8 учасників (зокрема ветеранів); створено мобільну постановку з унікальними костюмами та авторським музичним супроводом (бандура); реалізовано гастрольний тур містами України (5+ показів).

Проєкт спрямований на організацію культурно-мистецької практики як форми арттерапії та соціальної реінтеграції для військовослужбовцям та ветеранам війни.
Це буде Простір тиші, де травмовані люди зможуть у супроводі психолога долати психологічні травми, переосмислювати досвід війни та по-новому соціалізуватися у соціум. Учасники проєкту створюватимуть керамічні роботи як символи пережиття втрати й відновлення.
Проєкт поєднує традиційне українське ремесло із сучасним воєнним досвідом, пізнанням культурних цінностей, створення їх власноруч та підтримку ветеранів через мистецтво.
Результати проєкту (виставка, історії життяг, публічні події) допоможуть зціленню. У межах проєкту буде створено спільний культурно-мистецький продукт, що поєднує арттерапевтичну практику гончарства та документування досвіду війни.
Основним результатом стане керамічними роботи, створені військовими та ветеранами, які відображатимуть їхні переживання війни, теми пам’яті, втрати та відновлення. Фінальною частиною проєкту стане публічна виставка керамічних робіт, супроводжена історіями учасників 9відео та аудіо), а також електронний або друковані історії. Проєкт також передбачає публічні події та комунікаційні матеріали для поширення еми культурного осмислення війни.

Проєкт передбачає створення затишної гончарної арттерапевтичної м айстерні тиші для військовослужбовців та ветеранів як культурно-мистецького простору для переосмислення війни, психологічного відновлення та збереження культурної спадщини.
Мета проєкту через традиційне українське ремесло допом огти військовослужбовцм та ветеранам подолати наслідки війни, втрати, сприяти соційальній реінтеграції та збереженнню пам'яті.Результатом проєкту стане проведення виставки керамічних робіт, брошура історій, публічні події для сприйняття війни через керамічні вироби.

Проєкт 2026 року «Мистецький Фронт: Творча Спільнота Ветеранів» є логічним розвитком ініціативи 2025 року. Відповідність ідеї проєкту «Мистецький Фронт: Творча Спільнота Ветеранів» військовій тематиці є фундаментальною, оскільки вона базується на живому досвіді захисників та перетворенні «сталевого» характеру воїна на творчу енергію.
Ми переходимо від окремих зустрічей до створення цілісної Творчої Спільноти Ветеранів, яка матиме постійну структуру, регулярні творчі зустрічі, івенти та створення платформи для публікації творів (альманах, онлайн-ресурси), що відповідає пріоритетам УКФ щодо формування стійких мілітарних наративів.
1. Формування мілітарної ідентичності та символів.
Через літературні зустрічі («Незламні: Голос сумського спротиву») та художні виставки проєкт виявляє та популяризує символи та ритуали, що народилися на війні: - комбатантська поезія як спосіб документації емоційного досвіду;
- художні практики (живопис, вишивка, різьблення) як інструменти трансформації «соціального болю» у візуальні образи стійкості;
- музичні та перформативні заходи, що зміцнюють бойовий дух та мобілізують цивільне суспільство;
2. Проєкт базується на принципі «нічого для ветеранів без самих ветеранів». Ми залучаємо діючих військовослужбовців (наприклад, Влад Петраш, Богдан Назаренко, Валерій Нагребінчик ) та ветеранів (Олександр Дербілов, Ігор Лугина, театр маріонеток «Культурний десант») не як пасивних слухачів, а як авторів та контент-мейкерів. Це відповідає вимозі конкурсу щодо спільного створення творчого продукту.
3.Комеморація та збереження пам’яті: Проєкт реалізує меморіальну функцію, висвітлюючи історії загиблих Героїв (Олега Безвесельного, Олександра Кулика,Ніколая Ніколаєнка,Василя Коробейника тощо) через презентації книг пам’яті та зустрічі з родинами. Це сприяє створенню живих меморіалів, які не просто фіксують дату, а розповідають живу історію людини в контексті сучасної війни.
4. Протидія інформаційній експансії: Створення платформ для публікації творів ветеранів (альманахи, подкасти, виставки у центральній міській бібліотеці ім.Т.Г.Шевченка та 7 бібліотек -філій ) формує потужний український наратив. Ми використовуємо мистецтво як інструмент культурного супротиву, відстоюючи національний простір через голоси тих, хто безпосередньо його захищав.
5. Інтеграція «Сталі» в цивільний простір: Бібліотека стає місцем, де «сталевий» дух захисників адаптується до умов громади, зміцнюючи національну стійкість та єднання через спільні культурні заходи (концерти оркестрів ГУНП, зустрічі з письменниками-комбатантами).
6. Мистецтво як зброя та ліки: Діяльність Творчої спілки ветеранів спрямована на подолання «соціального болю» та психоемоційне відновлення ветеранів, що є критично важливим для збереження людського капіталу Сил Оборони України та їхніх родин після виконання бойових завдань.
«Мистецький Фронт» — це продовження боротьби за українські цінності та ідентичність, де замість зброї використовуються пензель, слово, голка та музика, фіксуючи сучасну історію України в реальному часі.

«Мистецький Фронт: Творча спільнота ветеранів» — це мережевий проєкт на базі Сумської публічної бібліотеки для психосоціальної реабілітації ветеранів, ветеранок, захисників, захисниць та членів їх родин. Мета: створення інклюзивного творчого простору для трансформації фронтового досвіду в культурний продукт, сприяння ресоціалізації та підтримка ментального здоров’я через арттерапію. Результатом буде створено Творчу Спільноту Ветеранів, проведено цикл виставок, творчих зустрічей, оцифровано літературні твори та створено мультимедійний альманах. Проєкт забезпечить інтеграцію мілітарної ідентичності в цивільний простір, зафіксує живі свідчення війни за Незалежність через мистецтво, перетворюючи міські бібліотеки на сучасні хаби підтримки.

Комунальний заклад Сумської міської ради "Сумська публічна бібліотека"

Проєкт безпосередньо пов’язаний із Війною за Незалежність України та спрямований на культурне осмислення сучасних історичних подій, спричинених повномасштабною агресією росії.
На базі музею буде створено спеціалізований простір для збереження та експозиції артефактів, усних історій ветеранів, Захисників і Захисниць, ВПО та інших постраждалих від війни.
Проєкт передбачає залучення ветеранів до формування експозицій і заходів, проведення зустрічей, діалогів, творчих та просвітницьких подій, а також створення безпечного простору для соціальної підтримки та культурної реінтеграції.
Реалізація проєкту сприятиме подоланню соціального болю, зміцненню національної ідентичності та формуванню правдивих наративів сучасної війни.

Проєкт передбачає створення на базі музею спеціалізованого простору для ветеранів, членів їхніх родин, внутрішньо переміщених осіб та громади з метою культурної рефлексії Війни за Незалежність України, соціальної згуртованості та підтримки постраждалих від війни. У межах проєкту буде облаштовано приміщення для проведення психологічних, культурно-просвітницьких та інтерактивних заходів, а також представлено експозицію артефактів і живих історій війни. . Мета проєкту: перетворити досвід війни з тягаря на фундамент для нового життя через рефлексію та підтримку. Результатом стане функціонуючий музейний простір діалогу й відновлення, що сприятиме формуванню стійких національних наративів, зміцненню ідентичності та активній участі ветеранів у культурному житті громади.

КЗ «Арцизький історико-краєзнавчий музей» Арцизької міської ради

Наш проєкт - це серія подкастів і відеоконтенту про досвід повномасштабної війни через історії військових, ветеранів і цивільних, пов’язаних із Запоріжжям. У фокусі - захист міста та області, ветеранський досвід, психічне здоров’я, жінки у війську, волонтерські рухи і взаємодія тилу та фронту. Особливу увагу хочемо приділити трансформації суспільства під час війни — зокрема змінам у мовному середовищі, міському просторі та формуванню культури пам’яті. Проєкт сприяє документуванню війни як частини сучасної культурної спадщини та зміцненню зв’язку між суспільством і військовими.

Через серію подкастів ми хочемо показати Запоріжжя як місто, що чинить спротив, та людей, які формують його ідентичність під час війни. Проєкт розкриває особисті історії військових, ветеранів і цивільних, їхній досвід служби, волонтерства, переходу на українську мову та переосмислення свого міста та його історії. У результаті ми створимо сезон із 10 подкаст-епізодів, серію коротких відео для соціальних мереж, окремий digital-майданчик проєкту, а також промоційний відеоматеріал, що підсилить його видимість і вплив.