Тема: Сорго
1. Господарське значення сорго
2. Ботанічна характеристика і біологічні особливості.
3. Технологія вирощування сорго.
(2) ст.. 265-268
1. У світовому землеробстві сорго є однією з основних продовольчих культур і займає четверте місце після пшениці, рису та кукурудзи, особливо в таких країнах, як Мексика, Аргентина, Японія, Індія, КНР, Ефіопія, Марокко, Судан, займаючи площі близько 60 млн га.
Батьківщиною зернового сорго є Африка, цукрового – Східна Азія. Відоме в культурі приблизно за 3 тис. років до н. е. В Україні посіви його розміщені в зоні Степу (Запорізькій, Дніпропетровській, Херсонській, Миколаївській, Одеській і Донецькій областях), а в останні роки сорго почали висівати в зоні Лісостепу.
Сорго належить до високоврожайних культур. Його широко використовують як зернову і кормову культуру. Цукрові сорти сорго, стебла яких містять понад 10% цукру, є цінною сировиною для виготовлення круп, борошна, патоки, цукрових сиропів, спирту, крохмалю тощо. У Південній Африці та Азії трапляється багато диких форм сорго, подібних до поширених у культурі.
Зелена маса і сіно сорго – цінний корм для молодняку і молочних корів. Сорго має вищу врожайність зерна, ніж у ячменю. Воно є цінною силосною культурою. За поживними якостями силос із сорго не поступається кукурудзяному.
Однак у молодих рослинах і отаві сорго може накопичуватися ціанідна кислота, вміст якої понад 0,1% токсичний для тварин. Сорго висівають у сумішках із зернобобовими (соєю, викою, чиною, бобами), кукурудзою.
Сорго є також технічною культурою. Зокрема цукрове сорго, у стеблах якого міститься 10–15% цукру, використовують для виробництва цукрового сиропу. З волотей віничного сорго виготовляють віники, щітки.
Як просапна культура, сорго є добрим попередником для інших культур. Вирощують його також у кулісних парах для снігозатримання.
За якісної агротехніки врожайність зерна сорго становить 45–50 ц/га і більше, зеленої маси у посушливих районах – 250–400, а на зрошуваних землях – понад 1000 ц/га.
2. Сорго належить до роду Sorguhum, який об'єднує багато одно- і багаторічних видів. Із культурних видів на території України поширені: сорго звичайне (S. vulgare Pers.), гаолян (S. chinense Sakushev), джугара (S. cernuum Host) і суданська трава (S. sudanense Pers.). Всі види однорічні, їх вирощують для продовольчих, технічних і кормових цілей. З диких видів сорго в Середній Азії трапляється гумаї – злісний бур'ян.
Стебло – пряме, висотою 1–2 м, товщиною до 1 см. Листки – лінійно-ланцетні, довжиною до 5 і шириною 2 см, голі, по краях гостро-шорсткі.
Суцвіття – волоть висотою до 40 см, розлога і довгаста, багатоколоскова. Колоски двостатеві, сидячі, яйцеподібні, опушені, з колінчастим остюком завдовжки до 14 мм.
Коренева система у вигляді підземних стебел з вегетативними бруньками і бічних розгалужень проникає в ґрунт на глибину до 80 см.
Кореневища бувають трьох типів: первинні, що йдуть вертикально, вторинні – горизонтальні, що утворюють нові рослини, і третинні, або запасні, які відходять від нових рослин.
Рис. 3. Сорго: 1 – віничне, 2 – цукрове, 3-4 - зернове
За характером волоті та щільністю розміщення у ній гілочок різних порядків сорго поділяють на три підвиди: розлоге ,стиснене, кормове.
Запилюється здебільшого перехресно, однак можливе й самозапилення
Зерно сорго округле, без боріздки, голе або плівчасте, в колоскових і квіткових лусках. Маса 1000 насінин – 20–30 г. В одній волоті утворюється від 1600 до 3500 зернин.
За характером використання розрізняють сорго:
• цукрове – високоросла рослина, стебла використовують для вироблення патоки й сиропу, а також на силос; зерно плівчасте та напівплівчасте, важко обмолочується;
• віничне – для отримання волотей, виготовлення віників, щіток; серцевина стебла суха; волоті 50–90 см не мають головної осі; зерно плівчасте;
• трав'янисте (суданська трава) – в нього інтенсивно ростуть тонкі стебла, сильно кущиться; вирощують на зелений корм і сіно;
• зернове – порівняно низькоросле; вирощують на зерно; серцевина напівсуха; зерно відкрите й легко обмолочується; харчові сорти білозерні, без присмаку таніну;
• сориз – нова синтетична культура, що об’єднує у собі біологічні властивості зернового сорго та продовольчу цінність рису. За собівартістю вирощування, на сориз аграрії витрачають удвічі менше, ніж на рис.
2
1
3
Рис. 4. Сорго: 1 – сорго трав'янисте (суданська трава), 2-3 – сориз
Сорти і гібриди сорго:
Зернове сорго: Космосол, Спринт, Сонцедар, Чудовий, Генічеський 5/11, Кактус, Одеський 205, Степовий 13, Агілл, Аміго, Аракан, Баунті, Квебек, Ковчег, Ліберті, Юкі, Кейрас, Армідата ін.;
Кормове – Кормове 35, Медовий F1, Одеський 220, Сєвер 2, Силосне 88, Ювілейне, Зевс, Ананас, Афоня, Зубр, Приазовське та ін.;
Віничне – Вавіган 100, Донське 35, Українське 20, Красень, Карлик 45 та ін.
Цукрове: Цукрове – 1, Рона – 1, Сс – 506, Сило -700Д, Фаворит, Троїстий, Шугаргрейз та ін.
Сориз: Ізумруд, Геліос, Дарунок, Кварц, Октан, Титан, Факел, Фонтан та ін.
Суданська трава: Білявка, Миронівська 36, Одеська 221.
Фаз вегетації у сорго виділяють 10: сходи, 3 листка, 5 листка, гілкування, прапорцевого листка, зупинка росту, цвітіння, м'якого зерна, твердого зерна, фізіологічна стиглість
�
Сорго – найбільш теплолюбна рослина серед хлібів другої групи. Насіння проростає при мінімальній температурі 12–13 С. Сходи сорго гинуть при температурі мінус 2°С. Добре росте і розвивається при температурі 30–35°С, легко переносить спеку до 40°С. Для його дозрівання потрібна сума ефективних температур 2200–2500°С. Сорго – одна з найбільш посухостійких рослин. Транспіраційний коефіцієнт його – 150–200. Разом з тим позитивно реагує на зрошення підвищенням урожайності. Добре використовує вологу опадів другої половини літа – початку осені. Надзвичайно стійке до ґрунтової і повітряної посухи.
3. Сорго не вимогливе до ґрунтів, добре росте на важких і легких ґрунтах. Найбільш придатними для нього є добре прогріті, пухкі, аеровані ґрунти. Переносить підвищену засоленість ґрунтів. Його можна вирощувати на всіх типах ґрунтів з реакцією ґрунтового розчину рН від 5,5 до 8,5. На початку вегетації, як і всі просоподібні хліба, росте повільно (4–5 тижнів) і пригнічується бур'янами.
Сорго – світлолюбна, перехреснозапильна культура короткого дня. Вегетаційний період триває від 90 до 115 днів.
Сорго розміщують у сівозміні після озимих зернових, ярих зернових, кукурудзи, зернобобових. Сорго вирощують також як монокультуру - 2-3 роки на одному і тому ж полі. Непогані результати одержують при розміщенні сорго на цілинних та заплавних землях.
Обробіток ґрунту такий самий, як і під інші ярі культури пізніх строків сівби. Після збирання попередника відразу проводять 1-2 лущення, а після цього глибоку оранку плугом з передплужниками на глибину 27-30 см.
Рано навесні, при настанні фізичної стиглості ґрунту, закривають вологу важкими боронами (БЗТС-1,0). До сівби сорго проводять 2-3 культивації, якими вирівнюють ґрунт і знищують пророслі бур'яни. Обробіток ґрунту такий самий, як і під інші ярі культури пізніх строків сівби вологи на 25%.
Для передпосівного обробітку найкраще використати комбіновані агрегати.
Органічні добрива краще вносити під попередник. Мінеральні добрива вносять у співвідношенні N:Р:К = 1:1:1. У нормі N45-90Р45-90К45-90.
Фосфорні і калійні добрива вносять під зяблеву оранку. Азотні весною (N45) під культивацію і в підживлення (N45) на початку росту стебла.
Якщо мінеральні добрива не використовувались для основного внесення, то посіви необхідно підживити у фазі 3-4 листка нітроамофоскою в нормі 2 ц/га (N34Р34К34).
Сіють сорго кондиційним протруєним насінням, обробляючи його Вітавакс 200 (2 кг/т), Максим ХL (5,0 л/т), Круїзер 350 (4,0 л/т) з додаванням композицій з мікродобрив, коли ґрунт на глибині 5 см прогріється до 12–14°С.
Зернове сорго сіють пунктирним або широкорядним способом (з шириною міжрядь 70 см);
цукрове (на зелений корм) – широкорядним з шириною міжрядь 42 см;
на сіно – звичайним рядковим способом.
Норма висіву за звичайної рядкової сівби становить 18–22 кг/га; пунктирної або широкорядної (70 см) 10–15 кг/га; на зелений корм при комбінованій сівбі з міжряддями 45 см – 15–20 кг/га.
Глибина загортання насіння – 3–5 см, на легких ґрунтах у посушливу весну 6–8 см.
Після сівби поле звичайно коткують кільчасто-шпоровими котками, а до появи сходів площу боронують середніми боронами і за появи на рослинах 3–5 листків обробляють посіви гербіцидами – Пік (0,015 – 0,020 кг/га), Пріма (0,4–0,6 л/га), Цитадель (0,6–1,0 л/га).
Важливим елементом технології вирощування зернового сорго є боротьба з хворобами та шкідниками.
Найбільш поширеними хворобами є: бактеріоз, гельмінтоспоріоз, дрібнопухирчата сажка, зелена пліснява, коричневий бактеріоз, летюча сажка, нігроспоріоз, покривна сажка, фузаріозна пліснява, аскохітоз, церкоспороз.
Найчастіше посіви сорго уражаються шкідниками, такими як: злакова попелиця, стебловий кукурузяний метелик, луговий метелик, зернова мільта ін.
Використовують ті ж препарати, що і на зернових культурах.
Зернове сорго стійке проти обсипання, тому збирають його звичайно за досягнення повної стиглості зерна однофазним способом зерновими комбайнами із зменшенням числа обертів барабана до 500–600 за 1 хв.
Сорго на зелений корм слід збирати на початку викидання рослинами волотей – поки стебла не огрубіли. Для використання на корм отави сорго його скошують косарками з висотою зрізу 10–12 см.
Згодовують зелену масу після її 3–4-годинного пров'ялювання, що убезпечує тварин від можливого отруєння ціанистими сполуками.
Контрольні питання: