МИКОЛА ГОГОЛЬ.�
Сюжет повісті
«ТАРАС БУЛЬБА».
Микола Васильович Гоголь
(1809–1852)
Мене вважають загадкою для всіх;
ніхто не розгадав мене зовсім...
М. Гоголь
Думка Шевченка про свого знаного земляка чітко виражена в поетичному зверненні «Гоголю», а також в його «Щоденнику», листах до друзів та в інших документальних свідченнях.
Гоголь і Шевченко –
«дві половинки українського серця»
«Я завжди читав Гоголя з насолодою ... Наш Гоголь – справжній знавець серця людського! Наймудріший філософ!.. Я ніколи не перестану шкодувати, що мені не вдалося познайомитися особисто з Гоголем. Особисте знайомство з такою людиною неоціненне…»
З листа від 7 березня 1850 року до Варвари Рєпніної
ТВОРЧИЙ ДОРОБОК М. ГОГОЛЯ
Збірки: «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1831), «Арабески» (1835),
«Миргород» (1835)
Комедії: «Ревізор», «Одруження», «Гравці»
Повісті: «Пропала грамота», «Ніч проти Різдва»,
«Тарас Бульба»
«Поема в прозі» «Мертві душі» та інші твори.
Гоголь писав тільки російською мовою, хоча рідною мовою для нього була українська, та й джерелом натхнення для творів були історія і звичаї України. Гоголь використовував виключно національні фольклорно-поетичні засоби.
Ніхто до і після Гоголя так широко, психологічно переконливо, яскраво і захоплююче не висвітлював російською мовою українське життя, знайомлячи з ним сотні мільйонів читачів
по всьому світу
Повість «ТАРАС БУЛЬБА» �(1835, збірка «Миргород»)
«Тепер я взявся за історію нашої єдиної бідної України. Ніщо так не заспокоює, як історія. Мої думки починають литися тихіше і стрункіше. Мені здається, що я напишу її, що я скажу багато того, що до мене не говорили».
З листа М. Гоголя до М. Максимовича
9 листопада 1833 року
З народження і до кінця життя Гоголь був безмірно захоплений культурою та історією України
Жанр: історична повість
Історична повість – різновид повісті, сюжет якої відтворює у художній формі певну історичну епоху
(історичні факти художньо поєднується з вимислом, а реальні історичні особи діють поруч з вигаданими)
За широтою епічного охоплення дійсності, багатоплановістю побудови твір близький до історичного роману
Історична основа
Хоча твір історичний, але точних дат у повісті
Гоголь не визначив.
Події відбуваються
між 1596 і 1641 рр.
Розпочинаються вони після прийняття Берестейської унії, яка спричинила національно-релігійне українсько-польське протистояння, а завершуються приблизно в 1641 р. після смерті гетьмана Остряниці.
Тарас Бульба – міцний козак, володіє могутньою волею і глобальним розумом. Любить свою Батьківщину і просте козацьке життя. Ватажок козацького війська, чесний і справедливий, з лютою нещадністю знищує ворогів.
Остап – старший син Тараса. З раннього дитинства був впертим і неслухняним. Як і батько, найбільше любить вільне життя і свободу. Хоробрий і сміливий воїн, безстрашно кидається в бій.
Андрій – молодший син Тараса. На відміну від брата, більш ніжний і витончений. Як воїн хоробрий і безстрашний, відважний герой. Саме кохання до полячки круто змінило його життя.
Головні герої:
У центрі повісті — доля козацького полковника
Тараса Бульби та двох його синів.
До старого козацького полковника Тараса Бульби приїжджають після випуску з Київської академії два його сини – Остап і Андрій.
З нагоди приїзду синів Тарас Бульба скликає всіх сотників і всю військову старшину і оголошує про своє рішення послати Остапа й Андрія на Січ, бо немає кращої науки для молодого козака, як Запорізька Січ.
Рано-вранці три вершники вирушили в путь. Вони їдуть мовчки, кожен думає про своє.
Старий Тарас згадує своє буйне життя. Остап думає про матір, яка плакала, проводжаючи синів. Андрій також важко переживає прощання з матір’ю і рідним домом, але його думки зайняті спогадами про прекрасну панночку, яку він зустрів перед самим від’їздом з Києва.
«Так ось вона, Січ!
Ось гніздо, звідки вилітають усі горді й дужі, як леви!
Ось звідки розливається воля й козацтво на всю Україну!»
У повісті Гоголь захоплено
пише про козаків.
Не одна сторінка повісті присвячена зображенню боротьби запорожців із ворогами України.
Після довгої дороги Січ зустрічає Тараса із синами своїм веселим життям.
Але старому Тарасові не до душі веселощі козаків.
Тарас хоче, щоб козаки обрали нового кошового, аби той підняв запорожців у похід. Не гоже козакові витрачати козацьку завзятість на забави.
Військо одностайно вирішує йти на Польщу.
Козаки взяли місто Дубно в осаду, чекають, коли в ньому почнеться голод.
В одну з темних ночей Андрія будить татарка, служниця тієї самої панночки,
в яку закоханий Андрій. Жінка пошепки розповідає, що панночка зараз
у місті і що вона просить його прийти до неї
або хоча б передати шматок хліба для вмираючої матері.
Андрій навантажує мішки хлібом, скільки може винести.
По підземному ходу татарка веде його в місто до панночки…
— Цариця! — скрикнув Андрій,— Що тобі потрібно? Накажи мені! Загадай мені службу найбільш неможливу, яка тільки є на світі,— я побіжу виконувати її!
— Не дури, лицаре, ні себе, ні мене,— відповідала панночка, похитуючи тихо прекрасною головою.—Тебе кличуть твій батько, товариші, вітчизна, а ми — вороги тобі.
— Що мені батько, товариші й вітчизна? Вітчизна — це те, чого прагне душа наша, що наймиліше для неї. Вітчизна моя — ти! І все, що б не мав, продам, віддам, загублю задля такої вітчизни!
Прекрасна панночка кинулася в Андрієві обійми, охопивши його білосніжними, чудесними руками, і заридала.
"І загинув козак! Пропав для всього козацького лицарства!.. Вирве старий Тарас сивий жмуток волосся зі своєї чуприни і прокляне і день, і годину, в яку породив на сором собі такого сина".
Відкрилася брама, і вилетів звідти гусарський полк, окраса всіх кінних полків. Попереду нісся витязь красивіший за всіх; на руці його звивався шарф, пошитий руками першої красуні. Так і остовпів Тарас, як побачив, що це був Андрій. А той сипав удари ліворуч і праворуч. Не втерпів Тарас і заволав: "Своїх, бісів син, своїх б'єш?.".
На прохання Тараса козаки заманили Андрія до лісу.
Обернувся Андрій: а перед ним Тарас!
— Так продати? Продати віру? Продати своїх? Стій же, злазь із коня!
Покірно, мов дитина, зліз Андрій з коня і ні живий ні мертвий зупинився перед батьком:
"Стій не рухайся! Я тебе породив, я тебе і вб'ю!" — сказав Тарас і, відступивши на крок, зняв з плеча рушницю.
Вистреливши, Тарас довго дивився на бездиханне тіло. "Чим був не козак? — думав він,— і станом вийшов, і чорнобровий, і лице, наче у дворянина, і рука була міцна в бою! Пропав, пропав безславно!"
Не зумівши ні звільнити Остапа, ні побачитися з ним, Тарас, переодягнутий іноземним графом, прийшов на майдан, де мала відбутися страта.
Попереду всіх — Остап. Йому першому довелося випити цю важку чашу. Остап витримав усі муки й тортури. Але коли підвели його до останніх смертних катувань, повів він очима навколо себе: Боже, всі невідомі, всі чужі обличчя! Хоч би хто-небудь з близьких був присутнім при його смерті! Проте не ридання слабої матері чи дружини хотів би почути тепер Остап, а розумне, тверде чоловіче слово. І вигукнув він у душевному безсиллі: "Батьку! Де ти? Чи чуєш ти?".
"Чую! — пролунало серед загальної тиші, і весь народ здригнувся. Вершники кинулися шукати Тараса, але його вже й слід простив.
Чотири дні билися козаки, вичерпавши всі припаси й сили, і Тарас вирішив пробитися крізь ворожі ряди. Можливо, ще раз послужив би йому вірний кінь, якби не нахилився старий отаман розшукати в траві свою люльку з тютюном, не бажаючи, щоб і люлька дісталася ворогам. Тут і схопили його. Але не старість була тому виною: сила здолала силу, близько тридцяти чоловік повисло на ньому. Присудили поляки спалити Тараса на виду в усіх, прикувавши кайданами до дерева. Але не на полум'я дивився Тарас; дивився він у той бік, де відстрілювалися козаки. А козаки незабаром уже були на човнах і гребли веслами. Кулі сипалися на них зверху, але не діставали. І Спалахнули радісні очі у старого отамана.
"Прощайте, товариші! — гукнув він.— Згадуйте мене і наступної весни прибувайте сюди знову й добре погуляйте!.".
Другорядні персонажі:
Панночка – дочка польського воєводи, молода красива дівчина. Своєю красою звабила Андрія Заманює його в місто обманом, граючи на його почуттях.
Дружина Тараса Бульби втілює в собі
загальний образ всіх дружин і матерів, які виростили своїх синів і відправили їх на війну.
Це збірний образ горя і страждання, вічного очікування і муки.
Янкель – єврей, який живе серед козаків. Мета його життя – нажива будь-яким способом.
Мусій Шило – відважний і хоробрий козак, сміливо бореться за Вітчизну, має безліч заслуг.
Кирдяга – старий козак, давній товариш Тараса.
Товкач – безстрашний і рішучий козак, учасник багатьох боїв.
Татарка – служниця польської
панночки.
Козаки:
Тема — зображення історичних
подій ХVІ – ХVІІ ст. в Україні,
побуту та звичаїв Запорозької Січі.
Ідея — уславлення військового товариства, звеличення подвигу, патріотизму, відданості ідеї
захисту рідної землі.
Проблематика твору:
Домашнє завдання:
прочитати ст.152-161, підготувати
Образ Тараса Бульби
Використані джерела:
https://fs02.vseosvita.ua/o/0200kbtv-6556.pptx?v=1737827727