Імпресіонізм
В останній третині X IX ст. у Франції виник імпресіонізм. Він завершив реалістичну традицію і відкрив інноваційну епоху модернізму. Новий стиль ознаменував народження нового живопису, «зітканого з кольору, світла й повітря».
Цікава історія походження назви стилю. Літопис імпресіонізму починається з першої художньої виставки, що відбулася на бульварі Капуцинок у Парижі.
Невдовзі після цієї події в одному гумористичному виданні вийшла стаття з назвою «Виставка імпресіоністів», згодом ще одна — «Виставка бунтівників».
Критика й публіка різко демонстрували негативні оцінки й іронічно відгукувалися про представлені роботи, особливо про картину К. Моне «Імпресія. Схід сонця». Художникам дорікали в «незавершеності» і «неохайності» живопису, відсутності смаку. З того часу їх стали називати «імпресіоністами».
Що ж так вразило сучасників, які осуджували імпресіоністів?
Спочатку нове бачення сформувалося в пейзажі. Знаковим твором вважають вищезгадану картину Клода Моне (1840-1926)
Імпресія. Схід Сонця
Картини із серії «Руанський собор»
Клод Моне�Серія з картин “Руанський собор”
Весна. 1872
Жінка з парасолькою
Скелі в Етреті. 1885
Тополі на сонці. 1887
Художники писали свої картини переважно на пленері.
Вони використовували чисті кольори, часто контрастні (наприклад, червоний і зелений або оранжевий і блакитний), та багато відтінків.
Змінилася й техніка. Чисті фарби накладали мазками роздільно, не змішуючи на палітрі.
Контури неначе розчинялися в повітряному просторі.
Використання швидких, розмашистих мазків створювали враження руху та спонтанності. Художники відмовилися від ретельного опрацювання деталей, натомість надаючи перевагу швидкому нанесенню фарби, що дозволяло передати мінливість світла, повітря та динаміку сцени. Вони прагнули захопити момент у його природному русі, передати атмосферу за допомогою текстури та кольорових плям, а не контурних ліній.
Такий технічний підхід можна спостерігати у роботах Клода Моне, який накладав мазки короткими, уривчастими штрихами, створюючи ефект вібрації кольорів і світла. У його серії «Латаття» відчувається рух води, мерехтіння сонячних відблисків на поверхні ставка, що досягається завдяки швидким мазкам та використанню контрастних відтінків.
Водяні лілеї. Латаття.
Водяні лілеї. Латаття.
Імпресіоністи фіксували ніби випадково вихоплені моменти життя городян: сценки на вулицях, у театрі, під час відпочинку в парку. Поряд із пейзажем улюбленим став і побутовий жанр, нерідко змішаний із портретом. Сміливі композиційні рішення, несподівані ракурси - світ відображався таким, яким він є — мінливим.
Імпресіоністи вперше відтворили на полотні панораму життя міста.
Серію картин Каміля Піссарро (1830-1903) присвячено бульвару Монмартр у Парижі, який полонив майстра нескінченним рухом.
Художник зображав його в ранковому серпанку, у вечірніх сутінках і навіть у світлі зірок.
К.Піссарро. Бульвар Монмартр навесні
Альфред Сіслей (1839-1899) надавав перевагу ліричним замальовкам паризьких околиць із затишними будиночками, мостами через річку. Його навіть прозвали «художником води».
Альфред Сіслей. Міст у Вільнев-ла-Гаренн
Тема балету приваблювала Едгара Дега (1834-1917), який зображував танцівниць у граційних позах під час репетицій чи виступів на сцені. Також він нерідко малював скачки, стрімкий рух коней із жокеями.
Танцівниці у блакитному
Зірка балету
Лондонська національна галерея перейменувала пастель французького художника Едгара Дега «Російські танцівниці». Тепер твір видатного імпресіоніста називатиметься «Українські танцівниці».
Твір зображає групу танцівниць із вплетеними у волосся стрічками жовтого та синього кольорів.
«Назва цієї картини є предметом постійних дискусій протягом багатьох років що висвітлюється у науковій літературі, однак за останнім часом їй надали підвищену увагу… Тому ми вирішили, що зараз слушний момент оновити назву картини, аби вона краще відбивала її сюжет», — повідомив представник Національної галереї.
Пастель, яка зберігається у Лондонській національній галереї є не єдиним твором Дега, де зображені українські танцівниці. Художник створив цілу серію пастелей, яку назвав «оргією кольору».
Маленька танцівниця. 1881
Художники-імпресіоністи нерідко обирали ідентичні сюжети, адже для них здебільшого важливо було не ЩО, а ЯК це зображувати.
Наприклад, популярною була тема літнього відпочинку на човнах. Художники передавали переливи і рух води, відблиски сонячного проміння в палітрі безкінечних кольорових відтінків.
Огюст Ренуар (1841-1919)
Представник французького імпресіонізму. Ренуара називають «останнім представником традиції, що веде безпосередньо від Рубенса до Ватто».
Жаб'ятник. 1868
Сніданок у солом'яних брилях
Діти на узбережжі в Гернсі
Мері Кассат (1844 1926)
Американська художниця-імпресіоністка, фотографка й суфражистка, що прожила більшу частину життя у Франції.
Художниця любила зображати жінок, оспівуючи у своїх роботах інтелектуальне начало, красу і природність.
Мати і дитина читають
Лист
Літо (фрагмент)
Творчий шлях Мері Кассат – це невпинна боротьба з упередженим ставленням чоловічого товариства: жінкам заборонялося відвідувати Академію живопису, а також модні кафе, де збиралися представники мистецтва для обговорення нових тенденцій.
Літо
Берта Морізо (1842-1895)
Моризо писала легкою, експресивною манерою з швидкими мазками. Головними темами її картин були материнство, затишний домашній побут, сади і сцени з життя французської буржуазії.
«Колиска» (1872)
«Полювання на метеликів» (1874)
Деякі принципи імпресіонізму — передача миттєвого руху, плинність форми — позначилися й на скульптурі. Засновником напряму вважається французький скульптор Огюст Роден (1840-1917).
Знаменитий «Мислитель», як і популярна мармурова скульптура «Поцілунок», — це композиції до семиметрової «Брами пекла» (більше 180 фігур).
Скульптура «Мислитель» наповнена внутрішньою силою і духовною величчю.
За задумом Родена скульптура зображує Данте, автора «Божественної комедії».
Поцілунок
Прототипами героїв стали Франческа да Ріміні та її коханий Паоло з поеми «Божественна комедія» Данте Аліг'єрі.
На цьому творі зображено момент, коли закохані торкаються одне одного губами під час першого гріховного поцілунку перед тим, як їх засудять на вічні муки.
Українські митці не пройшли повз імпресіонізм, використовували його живописні техніки та прийоми для оновлення художньої мови.
Імпресіоністичні риси помітні у творчості Миколи Бурачека (1871-1942) та інших, хоча більшість представників українського малярства не дотримувалися цього стилю послідовно.
Березень
Реве та стогне Дніпр широкий
Імпресіонізм зробив своєрідну художню революцію в живописі. У його надрах зародилися постімпресіонізм і неоімпресіонізм.
Постімпресіонізм охоплює період з останньої виставки імпресіоністів 1886 р. до 1910-х років.
До французьких майстрів-постімпресіоністів належать: Поль Сезанн, Поль Гоген, Вінсент Ван Гог, Анрі де Тулуз-Лотрек.
Постімпресіонізм (кінець XIX — початок XX ст.) виник як реакція на імпресіонізм і прагнення передати не миттєве зорове враження, а глибшу сутність і структуру навколишнього світу.
Постімпресіоністи шукали постійні, стійкі риси життя.
Художники робили акцент на власних емоціях, символах та внутрішньому баченні, часто деформуючи форми заради виразності.
Поль Сезанн (1839-1906) не вважав живопис мистецтвом, він називав його одним із засобів пізнання, що дає шанс відчути й зрозуміти основи світобудови.
Натюрморти художника зазвичай складаються з простого посуду і плодів. Доповнення драпіровками надає рухливості композиціям, завжди збалансованим і динамічним.
Стіл, серветка, фрукти
Визитівкою Вінсента Ван Гога (1853-1890) вважають натюрморт «Соняшники». Одним із творчих досягнень живописця стало опанування секретами колірного контрасту. Численні варіанти соняшників, які він малював 11 разів, змінюючи їхню кількість, розташування та кольори тла, свідчать про пошуки митцем досконалості.
Соняшники
На картинах з домінуванням у палітрі насичених відтінків жовтої фарби цей колір набуває особливого сяйва, а квіти наче живі. Улюблений художником жовтий колір був втіленням радості й сонячної енергії.
Спальна кімната в Арлі
Міст де л'Англуа (1888)
Іриси (1889)
Церква в Овері
«Нічна тераса кафе»
Зоряна ніч
Зоряна ніч (рисунок)
Живопису невтомного мандрівника Поля Гогена (1848-1903) притаманні символічність образів, підкреслена декоративність, використання спрощених форм і яскравих кольорів, що ніби «звучать». Відчуваючи з дитинства, яке минуло в Перу, потяг до екзотичних місць, Гоген багато подорожував. Потім взагалі поїхав на Таїті, подалі від цивілізації, щоб «злитися з природою» і малювати «первісне» життя
Вожирар. Овочеві лани.
Сіножать в Бретані. 1888
Натюрморт з яблуками, грушею та фігурним кухликом. 1889
«Жінка з тропічним фруктом»
Жінка з квіткою
Основна тема творчості Анрі Тулуз-Лотрека (1864-1901) — розваги й побут паризької богеми. Ці сценки він відтворював майстерно, іронічно, гротескно. Митець одним із перших почав малювати афіші співачок і танцівниць кабаре. Вони вражають динамізмом і виразністю.
У «Мулен Руж»: Дві жінки танцюють вальс (1892)
Портрет Габріель. 1891
Ла Гулю приїздить у Мулен Руж. 1892
Жорж-П’єр Сера (1859-1891) відомий французький художник-неоімпресіоніст, засновник течії дивізіонізму і пуантилізму, творець пуантилістської манери малювання.
Під час поїздки до моря Сера написав декілька морських видів, наносячи на полотно дрібні крапки, не змішуючи кольорів. Це було народження пуатилізму (дивізіонізм).
Вся картина складається з маленьких мазків пензля чистими кольорами. Загальне кольорове враження від поверхні постає лише в очах того, хто роздивляється картину з певної відстані. Завдяки оптичному злиттю та змішуванню кольорів, окремі кольорові точки перетворюються на обриси предметів.
Недільний день на острові Гранд-Жатт��
Сена та Гранд-Жатт – весна 1888 року
Поль Сіньяк (1863-1935) - французький художник-неоімпресіоніст, пейзажист, мариніст, історик та теоретик мистецтва. Активно працював у жанровому та декоративному живопису.
Гранд-канал у Венеції��
Червоний буй. 1895
Неділя. 1888-1890
Таким чином, конструктивістське бачення світу Сезанна, символізм і декоративність Гогена, пронизлива виразність кольору Ван Гога, графічна стихія майстра плаката Тулуз-Лотрека — стали сполучною ланкою між мистецтвом X IX і X X ст., поштовхом для розвитку низки інших художніх стилів і течій.
У музичному мистецтві основоположником імпресіонізму став французький композитор Клод Дебюссі (1862-1918). У молоді роки він зблизився з гуртом літераторів і художників, який очолював поет-символіст С. Малларме. Їхні ідеї знайшли відгук у музиці К. Дебюссі.
У Дебюссі деякі назви творів перегукуються з тематикою художників: «Естампи» для фортепіано, симфонічні ескізи «Море», ноктюрн «Хмари» для оркестру. У циклі фортепіанних прелюдій композитор звертався до жанрів музичного портрета («Менестрелі», «Дівчина з волоссям кольору льону»), пейзажу («Вітрила», «Тумани», «Сліди на снігу»).
К.Дебюссі. Прелюдія «Післяполудневий відпочинок фавна».
До імпресіонізму належить також перший період творчості Моріса Равеля (1875-1937), учня Г. Форе. Композитор продовжив і розвинув пошуки К. Дебюссі в царині імпресіоністичного звукопису.
Загалом у стилістиці М. Равеля домінують енергійні, нерідко екзотичні ритми, барвиста гармонія, милування «прекрасною миттю».
Равель. «Гра води» для фортепіано
Імпресіонізм став рубіжним явищем в історії мистецтва. Він завершував традиції реалізму і дав старт напрямам і течіям модернізму з постійним оновленням художньої мови й техніки.