Тема 2
Колізія морального й національно-культурного вибору в образах синів Тараса Бульби
Остапові, здавалося, був на роду написаний вояцький шлях і тяжке вміння вершити військові справи. Жодного разу не розгубившись і не знітившись ні за яких обставин, з холодним спокоєм, майже неприродним як на двадцятидворічного юнака, він миттю міг визначити всю можливу небезпеку, зважити становище і тут-таки знайти спосіб, як ту небезпеку обминути, але обминути так, щоб потім певніше її подолати. Вже тепер видко було, що кожний рух його, сповнений певності, виявляв хист майбутнього провідника. Силою повівало від його постави, а лицарське його завзяття вже набуло лев'ячої прикмети.
Працюємо над розділом 5
Андрій увесь занурився в чарівну музику шабель і куль. Він не знав, що то значить обмірковувати, зважувати чи заздалегідь міряти свої й чужі сили. Скаженою млістю і райською втіхою сповнювала його битва. Якийсь розкішний бенкет увижався йому тієї хвилі, коли розпалюється чоловікові голова, в очах усе миготить і змішується, летять голови, гучно
падають на землю коні, а він, як п'яний, женеться серед свисту куль та блиску шабель, завдаючи всім ударів і не відчуваючи ударів, завданих йому. І не раз дивувався старий Тарас, бачучи, як Андрій, ведений самим лише п'янким захватом, кидався туди, куди б ніколи не насмілився розважний і розумний, і самим скаженим своїм натиском чинив такі дива, що не могли начудуватися й бувалі козаки.
— А що мені батько, товариші й вітчизна? — мовив Андрій, стрепенувши головою й випроставши стрункий, як явір над водою, свій стан. — Тож коли так, то ось що: нема в мене нікого! Нікого, нікого! — промовив він тим самим голосом і підтвердив мовлене таким рухом руки, яким упертий, непоборний козак виявляє звагу вчинити справу нечувану й для когось іншого неможливу. — Хто сказав, що моя вітчизна Україна? Хто дав мені її за вітчизну? Вітчизна є те, чого шукає наша душа, що для неї наймиліше. Моя вітчизна — ти! Ось моя вітчизна! I понесу я вітчизну цю в серці моїм, понесу її, доки стане мого віку, і подивлюся — хай хто-небудь з козаків вирве її звідтіля! Я все, все, що є на світі, продам, віддам, занапащу за таку вітчизну!
Працюємо над розділом 6
— Наших запорожців не бачив. А бачив самого пана Андрія.
— Андрія бачив? — аж крикнув Бульба. — Що ж ти не кажеш, де ти його бачив? У льоху? В ямі? Зганьбленого? Зв'язаного?
— І хто ж би посмів зв'язати пана Андрія? Тепер він такий пишний лицар... Далебі, я його й не пізнав! І наплічники в золоті, і нарукавники в золоті, і верцадло в золоті, і шапка в золоті, і на поясі золото, і скрізь того золота, і все золото. Так, як сонце навесні, коли в городі всяка пташка свище та співає і травичка пахне, так тепер і пан Андрій — увесь сяє в золоті. І коня йому дав воєвода найкращого: двісті червінців коштує самий кінь.
Бульба остовпів.
— Навіщо ж він надяг чуже вбрання?
— Того, що воно краще, того й надяг... I сам їздить, і з ним інші їздять; і він навчає, і його навчають. Як найбагатший польський пан!
— Хто ж його присилував?
— Або ж я кажу — присилував? Хіба пан не знає, що він своєю волею перейшов до них?
— Хто перейшов?
— Пан Андрій.
— Куди перейшов?
— Та до них перейшов. Він уже тепер зовсім їхній.
— Та брешеш ти, свиняче вухо!
— Як же то можна, щоб я брехав? Хіба я дурний брехати? На свою б голову брехав? Хіба я не знаю, що жида повісять, як собаку, коли він збреше перед паном?
— Виходить, по-твоєму, що він продав віру, продав вітчизну?
— Я ж не кажу, щоб він там продавав щось: я сказав тільки, що він перейшов до них.
Працюємо над розділом 7
Озирнувсь Андрій — перед ним Тарас! Затремтів він усім тілом і раптом пополотнів... Так школяр, необачно зачепивши товариша й діставши від нього за те лінійкою по лобі, спалахує, як вогонь, осатаніло вискакує з-за лавки й женеться за зляканим товаришем своїм, ладний роздерти його на шматки, і раптом натикається на вчителя, що входить до класу: миттю вщухає його запал і спадає безсила лють. Так миттю згас, як і не було його, гнів Андріїв. І бачив він перед собою тільки страшного батька.
— Ну, що тепер ми будемо робити? — сказав Тарас, дивлячись йому просто в вічі.
Але не промовив ні слова на те Андрій і стояв, утупивши в землю очі.
— Що, синку, помогли тобі твої ляхи? Андрій мовчав.
— Отак продати? Продати віру? Продати своїх?.. Стій же, злазь з коня!
Покірно, як дитина, зліз він з коня і стояв ні живий, ні мертвий перед Тарасом.
— Стій же й не ворушись! Я тебе породив, я тебе і вб'ю! — промовив Тарас і, відступивши крок назад, зняв з плеча мушкета. Білий, як полотно, стояв Андрій: видко було, як тихо ворушилися уста його і як він вимовив чиєсь ім'я; але не було то ім'я вітчизни, чи матері, чи брата — то було ймення красуні-польки. Тарас вистрілив.
Працюємо над розділом 9
Вони йшли без шапок, з довгими чубами; бороди теж у них повідростали. Вони йшли не боязко, не понуро, а навпаки — з якоюсь тихою гордістю; їхня одежа з коштовного сукна подерлась і теліпалася на них лахміттям; вони не дивилися на люд і не кланялися йому. Попереду йшов Остап…. Йому першому належало випити цю гірку чару. Він глянув на своїх, підняв руку вгору і гучно промовив:
— Дай же, Боже, щоб усі, які тут стоять єретики, не почули, нечестивці, як мучиться християнин! Щоб жоден із нас не промовив жодного слова!
Після цього він підійшов до помосту… Кат зірвав з Остапа старе лахміття; йому ув'язали руки й ноги в навмисне зроблені диби… Остап терпів тортури й катування, як велетень: ні крику, ні стогону не було чутно навіть тоді, коли почали перебивати йому руки й ноги, коли страшний хряскіт кісток почувся серед мертвої тиші до найдальших глядачів, коли панянки одвернули свої очі, — нічого навіть схожого на стогін не вирвалося з його уст, і не здригнулося його лице…
Але як узяли його на останні смертельні муки, здалося, немовби почала підупадати його сила. I повів він навколо себе очима: Боже, все невідомі, все чужі люди!! Хоч би хто-небудь із рідних, близьких його серцеві був тут, при його смерті! Він не хотів би чути плачу та жалів слабосилої матері, чи несамовитого голосіння жінки, що рве на собі волосся і б'є руками в білі груди; хотів би він тепер побачити з твердою волею чоловіка, який мудрим своїм словом підбадьорив би його й потішив перед економ. I впав він на силі й вигукнув у скруті душевній:
— Батьку! Де ти? Чи чуєш ти мене?
— Чую! — залунало серед мертвої тиші, і весь мільйон народу разом здригнувся.
Працюємо над розділом 11
Працюємо над розділом 12
Відшукався слід Тарасів. Він керував відбірним полком під час знаменитого повстання на чолі з гетьманом Остряницею. Зі своїм полком він вирушив далі гуляти Польщею, справляючи "поминки по Остапові" в кожному поселенні, доки польський уряд не занепокоївся всерйоз і не доручив тому ж Потоцькому з п'ятьма полками конче спіймати Тараса.
Потоцький наздогнав козаків на березі Дністра. Чотири дні билися козаки, вичерпавши всі припаси й сили, і Тарас вирішив пробитися крізь ворожі ряди. Можливо, ще раз послужив би йому вірний кінь, якби не нахилився старий отаман розшукати в траві свою люльку з тютюном, не бажаючи, щоб і люлька дісталася ворогам. Тут і схопили його. Але не старість була тому виною: сила здолала силу, близько тридцяти чоловік повисло на ньому. Присудили поляки спалити Тараса на виду в усіх, прикувавши кайданами до дерева. Але не на полум'я дивився Тарас; дивився він у той бік, де відстрілювалися козаки. А козаки незабаром уже були на човнах і гребли веслами. Кулі сипалися на них зверху, але не діставали. І Спалахнули радісні очі у старого отамана.
"Прощайте, товариші! — гукнув він.— Згадуйте мене і наступної весни прибувайте сюди знову й добре погуляйте!.".
Підсумуймо!
Образи Андрія та Остапа Бульбенків
СПІЛЬНЕ
Головні герої
Отримали освіту в семінарії
Мріяли про Запорозьку Січ
Сильні
Красиві
Сміливі
Гарні воїни
Завжди були в бою першими
Трагічно померли
Мав тягу до знань
Вигадливий
Хитруватий
Романтичний
Зрадник
Смерть = падіння �(загинув як зрадник від руки батька)
Вміє постояти за себе
Тримає слово
Не видає товаришів
Розсудливий
Вірний товариству
Патріот
Смерть = подвиг �(загинув як герой від рук ворога)
АНДРІЙ
ОСТАП
Домашнє завдання
Завдання 1-2 на вибір, 3-є обов’язкове
https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSdWtdIKTusYCvRf0pN9VhiVtkYVzClLbokenpksXPHmUL0dqw/viewform
3) дібрати цитатну характеристику Тараса Бульби