АРХІТЕКТУРА УКРАЇНИ ХІХ СТОЛІТТЯ

Найпотужнішим з свідчень, що тримають на собі печать мудрості віків, є українська архітектура. На жаль, дослідження у цій царині навіть сьогодні мають лише підґрунтя, на якому має зводитися величний храм пізнання. Особливо це стосується українського бароко

Явище українського, або козацького бароко виникло на теренах України у ХVII столітті і свого розквіту зазнало у другій половині XVII – початку XVIII століття, особливо у період гетьманування Івана Мазепи, відомого мецената і покровителя мистецтв.

Періоди розвитку козацького бароко

За стильовими особливостями українське зодчество того періоду можна поділити на дві архітектурні школи: західну (Львівщина, Рівненщина, Тернопільщина, Івано-Франківщина) і східну (Київщина, Чернігівщина, Полтавщина та Слобожанщина).

Західна школа була зорієнтована на застосування художніх прийомів західноєвропейського мистецтва. Для західноукраїнської архітектури того часу характерними елементами є стіни, багато прикрашені різьбленими карнизами, пілястрами, вишуканою ліпниною та скульптурними фігурами. Головний вхід зазвичай прикрашався фронтоном і колонами по боках.

Першою спорудою в стилі бароко на території Правобережної України є Львівський єзуїтський костел Петра і Павла (арх. Дж. Бріано), зведений за зразком Римської церкви Іль Джезу.

Східна школа українського бароко наслідувала й збагачувала традиції давньоруського кам’яного та народного дерев’яного архітектурного мистецтва. Його характерними ознаками є гранчасті об’єми будівель, ярусне розташування бань із перехватом, творче переосмислення ордерної системи, фарбування стін та дахів у білий, блакитний чи зелений кольори, золотіння куполів, декорування ліпниною, переважно рослинного характеру.

Серед перших найвизначніших архітектурних пам’яток раннього «козацького» бароко — Миколаївський собор у Ніжині (арх. Г. Устинов).

Епоха бароко у мистецтві характеризувалась поєднанням релігійних і світських мотивів. Чудернацькі метафоричні прикраси посилювали помпезність і велич творінь, динаміка і контрастність були покликані вразити уяву сучасників. Це був час поступу гуманізму в компромісі з релігією.�

Вважається, що найбільша кількість храмів у стилі бароко постала на території України за часів козацтва. Хоча це в деякій мірі й перебільшення, але слід зазначити, що козацька доба дала гарний поштовх у цьому напрямку. Найбільше барокових споруд було збудовано за часів Івана Мазепи, що славився своєю прихильністю до української культури.

Світські і духовні меценати, що замовляли і просували козацьке бароко, або були козаками, або належали до козацького середовища, як і вітчизняні митці, що росли і проживали в умовах сусідства з козацькою верствою. Все це не могло не мати відбитку на барокову культуру. Саме козацтво було носієм нового художнього смаку. На відміну від європейського бароко, українське не є виключно аристократичним. Елітарні мотиви найбільш проявлені у літературі. Усі інші види барокового мистецтва значною мірою пов’язані з творчістю народу та його особливим світосприйняттям.

Барокове мистецтво відображає світ не реалістично. Воно сповнює його містичним флером, грою світла й тіні і фантасмагоричністю. Магія і реальність органічно переплелися у козацькому бароко і цим повністю відбивали народні уявлення про світ і самих себе. Світ сприймався дивовижним, християнські уявлення увійшли в прадавні вірування і традиції.

�НАЙЯСКРАВІШІ ПРЕДСТАВНИКИ КОЗАЦЬКОГО БАРОКО НА КИЇВЩИНІ

Збудована в 1744—1767 роках (за іншими даними 1749—1754) за проектом архітектора Бартоломео Растреллі на Андріївській горі в пам'ять відвідин Києва імператрицею Єлизаветою Петрівною, на місці Хрестовоздвиженської церкви. Крім цієї роботи, в Україні є ще одна споруда авторства Б. Растреллі — Маріїнський палац.

Висота церкви з хрестом — 46 м (зі стилобатом — 60 м); довжина — 30 м, ширина — 23 м.

Керівник будівництва — І. Мічурін; інтер'єр (різьблення, ліпнина, живопис) — О. Антропов, Г. Левицький, І. Вишняков, П. Борисполець та інші.

​

Андріївська церква 

Вся маса церкви спирається на двоповерховий будинок-стилобат з 8 кімнатами на кожному поверсі, стіни якого являють собою фундаменти церкви.

Іконостас церкви оздоблено різьбленим позолоченим орнаментом, скульптурою й живописом, який 1754—1761 рр. виконали О. П. Антропов та І. Я. Вишняков. Антропову належать картини «Зішестя святого духа на апостолів», «Нагорні проповіді Христа» (прикрашають кафедру), композиція «Таємна вечеря» (у вівтарі) та інш.

На будівництво церкви витратили 23 500 штук цегли, 28 970 пудів цвяхів; на позолоту верхів — 1590 книжок і 20 аркушів листового золота.

У 1978—1979 рр. провели чергову реставрацію храму.

З 1968 року Андріївська церква була філією заповідника «Софійський музей». З 1990-х рр. перебуває в користуванні УАПЦ.

Троїцька церква (Китаївська пустинь)

Троїцька церква збудована протягом 1763—1767 років лаврським майстром Степаном Ковніром за проектом архітектора Петра Неєлова. З тих пір Китаївська пустинь стала називатися Свято-Троїцькою. Її збудовано без жодного цвяха.

У 1954 і 1892 роках церква зазнавала перебудов.

За радянської влади Китаївський монастир був закритий. Церква дійшла до аварійного стану і в 1950 році у будівлі впали бані.

Роботи з дослідження і реставрації пам'ятки були розпочаті у 1970 році. Реставрація і відбудова бань проводились за проектом архітекторів Раїси Бикової і Василя Безякіна. Реставрація завершена у 1992 році.

Архітектурний ансамбль Покровської церкви складають:

• Покровська церква (XVIII ст.)
• Двоповерхова прибудова, облаштована з західного фасаду на початку XIX ст.
• Дзвіниця (друга половина XVIII ст.)

Із заходу і частково з півночі двір огороджений цегляним парканом з воротами, з півночі та зі сходу по вулиці Покровській — металевими гратами на ажурній цегляній парапетній стіні.

Церква Покрови на Подолі

В центрі знаходиться цегляна аркада з ворітьми і хвіртками. За композицією церква належить до українських триверхих тризрубних храмів. Будівля зведена у 1766 — 1772 рр. в стилі українського бароко відомим архітектором Іваном Григоровичем-Барським.

Сповідні розписи, метричні книги і клірові відомості церкви (з 1737 по 1918 рік) зберігаються в Центральному державному історичному архіві України, м. Київ (ЦДІАК України)

�НАЙЯСКРАВІШІ ПРЕДСТАВНИКИ КОЗАЦЬКОГО БАРОКО НА ВОЛИНІ

Засновником мурованого замку був князь Микола Радзивілл «Чорний» у 16 столітті. Будівництво замку було розпочато за князювання Миколи Радзивілла Чорного близько 1564 р.;очевидно, не закінчено за його життя (помер 1565 р.). Незважаючи на високу обороноздатність новозведеного замку, роботи з його укріплення та розбудови тривали.

Тільки в 1640 р. за сприяння Альбрехта Станіслава Радзивілла було завершено реконструкцію замку. Розміри замку сягали близько 100 х 120 метрів. Став взірцем для побудови подібних фортечних укріплень меншого розміру в інших містах. Риси Пізнього Відродження чи маньєризму майже не відбилися на стилістиці споруди.

За майбутні 50 років (1591–1648 рр.) замок витримав декілька облог і встояв, незважаючи на пошкодження.

Олицький замок

В 17 столітті проведено перший опис замку (у 1686 р.), що дає змогу відтворити його вигляд, близький до первісного. Другий опис складено у 1737 р., який доповнює план-гравюра 18 століття.

Подвір'я замку забудоване по периметру. Палацовим став південно-східний корпус. На протилежному боцу стояв північно-західний корпус, що прикрасили двоярусною вежею в стилі бароко. За цими двома корпусами були головні в'їзні брами замку.

Комплекс споруд монастиря та костелу бернардинів

У 1720 році, коли настоятелем монастиря був Адриан Калинський, відбулося фінансування будівництва нового, цього разу мурованого, монастиря (про костел тоді поки не йшлося). Фундаторами виступили Стрільницькі, Ольшанські, Пясковські, а також хтось із роду Радзивіллів, який надав кошти у розмірі 40 тисяч злотих на монастир і 16 тисяч на підземні ходи. Креслення майбутньої споруди було виконане у формі підкови з двома вежами для оборонних цілей. Костел, найімовірніше, залишався дерев'яним. Проте у 1737 році заклали і новий костел, який у плані мав форму троянди.

Початок будівництва припав на рік 1754. Завершення будівництва у 1789 році фундували житомирський каштелян Станіслав Прушинський та волинський хорунжий Соболевський. Поки йшло будівництво, служби велися у трапезній, а коли перекрили хори, то в них. Освячення нового костелу відбулося у 1792 році нісенським єпископом Каспером Цєшковським. Мурований костел постав у стилі пізнього бароко. Інтер'єр містив 9 мурованих вівтарів. У Великому вівтарі розміщувався образ Святого Францішка, написаний у Римі Й. Роттані в 1765році, також образ Божої Матері 1681 року та Святого Антонія 1724 року.

НАЙЯСКРАВІШІ ПРЕДСТАВНИКИ КОЗАЦЬКОГО БАРОКО НА ГАЛИЧЧИНІ

Час будівництва нового собору св. Юра майже збігся з роками спорудження Домініканського костелу. Задум нового будівництва на Святоюрській горі належав митрополиту Атанасію Шептицькому. �Спершу планували оновити давній собор, що в часі співвідноситься з його вступом на посаду київського митрополита. Перед 1733р. консисторія прийняла рішення про збір коштів на «кафедральну фабрику». Проте намісники (декани) не поспішали з надсиланням коштів і фактично проігнорували заклики митрополичого представника. Тому митрополит розіслав пастирський лист до намісництв рішуче вимагаючи надання коштів під загрозою усунення з посад. 

Собор святого Юра

Церква Пресвятої Євхаристії

1749 року за проектом інженера і архітектора Яна де Вітте був закладений фундамент костелу; кошти виділяли гетьман великий коронний Юзеф Потоцький (заклав наріжний камінь, був головним фундатором будівництва),^[Микола Василь Потоцький (виділив 236 000 зл.;тут була похована матір).^[Будівництвом керував Мартин Урбанік, з 1764 року — Христофор Мурадович.

Закінчував фасад Себастьян Фесінґер, який розпочав 1764-го роботи з виготовлення камінних статуй, що мали його вінчати.�

До 1764 року будівництво було, в основному, завершене, але після пожеж 26 серпня 1766 (причина — необережність Матвія Міллера під час малювання органу) і 1778 років роботи відновилися. 1865 року за проектом архітектора Юліана Захаревича до костьолу прибудували 4-ярусну дзвіницю. 1895-го був перебудований ліхтар на куполі, у 1905–1914 роках — відреставрований інтер'єр, роботи велись за проектом архітекторів Альфреда Захаревича та Юзефа Сосновського�Частину будівлі монастирських келій станом на 2010-ті роки займає мистецьке об'єднання «Дзиґа» (зокрема, однойменна галерея, а також арт-кав'ярня «Квартира 35» і кафе «Під клепсидрою»), а Львівський музей історії релігії (колишній Музей історії релігії та атеїзму) і надалі знаходиться в іншій частині споруди монастирських келій та у дзвіниці.

За легендою XIX ст, монастир заснували ченці Києво-Печерського монастиря, які втекли від нападу татар у 1240 Вперше згадується в документах у 1527. З

Стан споруд монастиря вимагав реконструкції. Після чисельних нарад для перебудови монастиря був прийнятий проект архітектора з Сілезії Яна Ґотфріда Гофмана. 20 лютого 1771 року Ян Ґотфрід Гофман уклав контракт на будівництво нового храму. 3 липня 1771 р. урочисто закладений перший (наріжний) камінь. �1791 р. закінчили побудову монастиря, 8 вересня образ був урочисто внесений в нову святиню. 8 вересня 1773 о. Сильвестром Рудницькимбула коронована ікона Богоматері в дерев'яній каплиці, зведеній за проектом архітектора, кам'янецького коменданта Яна де Вітте. Перебудову церкви та монастиря оо. Василіян у Почаєві оплатив у 1771 р. Микола Василь Потоцький. Також дав монастиреві 200 000 злотих

Свято Успенська Почаївська Лавра в Почаєві

Роботи над спорудженням існуючого храму святих апостолів Петра і Павла розпочались в 1610 році. В період 1618–1621 рр. керував будівництвом архітектор Єзуїтського чину Джакомо Бріано. 1624 року освятили першу бічну каплицю Св. Бенедикта. 1630 року храм був завершений і освячений Львівським архиєпископом Яном Анджеєм Прухніцьким. У результаті будівництва довжина святині становила — 41 м, ширина — 22,5 м, висота — 26 м. 1702 року за проектом Мартина Годного була зведена вежа-дзвіниця, яка стала найвищою вежею Львова (близько ста метрів), на якій 1754 року встановили годинник.  Після ліквідації Чину Єзуїтів 1773 року храм почав виконувати функції військового гарнізонного храму. 1830 року розібрали вежу після того, як завалилася вежа міської Ратуші у 1828 році. З відновою 1814 року папою Пієм VII Чину Єзуїтів, у 1820 р. вони повернулися до Львова. В період 1836–1848 рр. отці єзуїти розвинули жваву пасторальну діяльність.

​

Храм святих апостолів Петра і Павла

�НАЙЯСКРАВІШІ ПРЕДСТАВНИКИ КОЗАЦЬКОГО БАРОКО НА ЛІВОБЕРЕЖЖІ

Воскресенську церкву звели наприкінці XVII — на початку XVIII століть коштом перших сумських полковниківГерасима та Андрія Кондратьєвих. Освячення храму відбулося 1702року — дата традиційно вважається роком зведення церкви.

Воскресенська церква була першою кам'яницею міста Суми.

Храм слугував усипальницею роду Кондратьєвих. Деякий час він також виконував оборонні функції, звичні для кам'яниць, зокрема і храмів в Україні фактично до кінця XVIII століття.

Воскресенський собор

1748 року козацька старшина, міський отаман Ілля Волховський, представники церковної та міської громад прийняли рішення про спорудження на головній площі Полтавської фортеці кам'яного храму і 8 листопада уклали договір з архітектором з Нової Сербії Стефаном Стабанським. В числі ініціаторів будівництва були полковник полтавський Андрій Горленко, обозний Андрій Рунівський, полковий суддя Григорій Сахновський, бунчуковий Димитрій Білуха та інші.

Через низку труднощів будівництво розпочалося лише 1751-го року і тривало до 1770. Це був перший кам'яний собор Полтави. Розміри його сягали 32×17 метрів. Фасади прикрашали декоративно оздоблені фронтони. Пізніше, майже через 10 років, близько 1780 р. храм перебудовано. Добудували ще два куполи над вівтарною частиною, і храм став п'ятикупольним.

Успенський собор

Закладений у 1679 р. Лазарем Барановичем за проектом і під керівництвом архітектора Іоанна Баптисти (Йоганн Батист Зауер). Збудований коштом гетьмана України Івана Мазепи. Будівництво завершенно 1695.

За період існування собору він неодноразово горів, перебудовувався, але в результаті реставраційних робіт в 80-х роках ХХ ст. собор відновлено в первісних формах XVII ст. Автор проекту реставрації — київський архітектор М. М. Говденко. �Він складається з двох частин — колишнього Іллінського монастиря ХІ—ХVІІ ст. та Троїцького монастиря, побудованого на найвищому плато Болдиних гір, об’єднаних ландшафтом та архітектурою в єдиний ансамбль.

Троїцько-Іллінський монастир

Отже, козацьке бароко як особливий мистецький стиль сформувалось під впливом козацького середовища, на базі потужних національних традицій і давньоруського творчого спадку. Ми завдячуємо козацькому бароко і його мистецьким пам’яткам збереженням нашого національного характеру, що після втрати української державності і зруйнування Запорізької Січі ще довго залишалось консолідуючим орієнтиром у мороці московської неволі.