�����ВНУТРІШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ОРГАНІЗМУ�СЕРЦЕВО-СУДИННА�СИСТЕМА� �

​

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

• Кров, лімфа та тканинна рідина утворюють внутрішнє середовище організму. Кров рухається по порожнинах судин – артерій, капілярів, вен.
• Інтерстиціальна, або тканинна рідина, утворюється при проходженні крові по капілярах. Стінки капілярів проникні для всіх компонентів крові, окрім еритроцитів і білків плазми. Осмотичний тиск, який створюється білками плазми, складає біля 25 мм рт. ст. і набагато перевищує осмотичний тиск тканинної рідини. Тиск крові в артеріальному кінці капіляру складає близько 32 мм рт. ст., тому рідина виходить з капіляру в проміжки між клітинами і утворює тканинну рідину.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

• Саме за участю цієї рідини відбувається обмін речовинами між кров’ю і тканинами. Кров не може постійно втрачати так багато рідини, і значна частина цієї рідини повертається знову до кровоносного русла. Це повернення відбувається двома шляхами. Частина тканинної рідини надходить до кровоносних капілярів за рахунок того, що у венозному кінці капілярів тиск крові знижується до 12 мм рт. ст. і стає нижче осмотичного тиску, який створюється білками плазми. Частина тканинної рідини потрапляє у замкнені з одного боку лімфатичні капіляри і після цього вона одержує назву лімфи

ВНУТРІШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ОРГАНІЗМУ

ГОМЕОСТАЗ

• Для забезпечення нормального функціонування клітин організму має підтримуватись відносно постійний стан внутрішнього середовища організму – гомеостаз. Вперше думка про те, що постійність внутрішнього середовища забезпечує оптимальні умови для життя організмів, була висловлена в 1857 р. французьким фізіологом Клодом Бернаром. В 1932 р. американський фізіолог Уолтер Кеннон запропонував термін гомеостаз для позначення механізмів, які підтримують постійність внутрішнього середовища. Завдяки гомеостазу забезпечується постійність об’єму крові, постійність рН крові, постійний вміст в плазмі крові білків, ліпідів, вуглеводів. Гомеостаз досягається системою фізіологічних регуляторних механізмів збоку нервової та ендокринної систем.

​

КРОВ

• Кров - рідка тканина внутрішнього середовища організму червоного кольору, що циркулює по порожнинах серця і судин, має рН 7,34-7,4, її густина в 4-5 разів перевищує в’язкість води. В організмі дорослої людини міститься близько 5 л крові.

​

СКЛАД КРОВІ

• Кров складається з рідкої частини – плазми і клітин (формених елементів крові): еритроцитів (червоних кров’яних тілець), лейкоцитів (білих кров’яних тілець) і тромбоцитів (кров’яних пластинок). Об’єм плазми складає 50-55% тоді як об’єм формених елементів – 40-45.

​

СКЛАД КРОВІ

ФУНКЦІЇ КРОВІ

• Трофічна (перенос розчинений органічних речовин від тонкого кишки до різних органів та тканин.
• Видільна (перенос продуктів метаболізму до органів сечовидільної системи, легень, шкіри, які забезпечують їх виведення з організму).
• Дихальна (перенос кисню з легень до всіх органів і тканин організму і транспорт вуглекислого газу у зворотному напрямку.
• Терморегуляторна (перенос тепла від органів, що розміщуються всередині організму, що запобігає їх від перегріву, сприяє рівномірному розподілу тепла в організмі людини).
• Регуляторна (транспорт гомонів та інших біологічно активних речовин).
• Гомеостатична (підтримує постійність внутрішнього середовища).
• Захисна ( забезпечується системою згортання крові та імунними реакціями організму).

​

ОБ’ЄМ ПЛАЗМИ І ФОРМЕНИХ ЕЛЕМЕНТІВ КРОВІ

​

​

​

• Плазма

​

• Лейкоцити

​

• Еритроцити

ПЛАЗМА КРОВІ

• Плазма складається на 90-92% з води, в якій містяться органічні та неорганічні речовини. Мінеральні речовини плазми складають близько 0,9% загальної маси. Вони представлені катіонами натрію, калію, кальцію, магнію, аніонами хлору, карбонатами та фосфатами.
• Органічні речовини плазми: білки, ліпіди та вуглеводи

БІЛКИ ПЛАЗМИ КРОВІ

• Альбуміни плазми крові містяться у достатньо великій кількості (4,5%). Альбуміни беруть участь у створенні онкотичного тиску, який дуже важливий для регуляції водного обміну між кров’ю та тканинами, підтримують кислотно-лужну рівновагу, забезпечують в’язкість плазми. Вони зв’язують кальцію, який міститься в плазмі.
• Глобуліни плазми крові виконують різні функції: зв’язують деякі гормони і пігменти, залізо, холестерол, вітаміни А,Д,К і забезпечують їхній транспорт, відіграють важливу роль в імунологічних реакціях організму (гама-глобуліни називають антитілами). Серед білків плазми є протромбін та фібриноген (0,4%), які забезпечують згортання крові. В плазмі крові містяться також ферменти, які беруть участь у метаболічних процесах.

​

ЛІПІДИ ТА ВУГЛЕВОДИ ПЛАЗМИ КРОВІ

• Ліпіди та вуглеводи плазми крові. В плазмі містяться безазотисті органічні сполуки: нейтральні жири і ліпіди (0,8%) та глюкоза (0,12%).
• В плазмі також містяться амінокислоти, гормони, вітаміни (0,05%) , а також продукти обміну речовин (сечовина та ін.) –0,05%.

​

�ФОРМЕНІ ЕЛЕМЕНТИ КРОВІ

• Еритроцити – червоні кров’яні клітини. У людини це дрібні клітини, позбавлені ядра, що мають форму двоввігнутих дисків. Середній діаметр клітини становить 7-8 мкм і приблизно дорівнює діаметру капілярів 5-10 мкм) Специфічна форма еритроцитів обумовлює більш високе співвідношення поверхні до об’єму, що збільшує можливості газообміну. Товщина окремого еритроцита досить мала (1,5-2 мкм), це полегшує дифузію газів з поверхні всередину клітини. Кількість еритроцитів в 1 л крові здорової людини дорівнює 4,5-5 х 10¹².

ЕРИТРОПОЕЗ І РУЙНУВАННЯ ЕРИТРОЦИТІВ

• Процес утворення еритроцитів (кровотворення) здійснюється ретикулярною тканиною, яка міститься у дорослої людини у плоских кістках (груднина, кістки черепа, ребра, хребці, ключиці, лопатки). Під час ембріонального розвитку функцію кровотворення виконувала печінка.
• Тривалість життя еритроцитів складає 3-4 місяця. Руйнування еритроцитів відбувається в печінці та селезінці. Що секунди в організмі людини руйнується від 2 до 10 млн еритроцитів. Швидкість руйнування еритроцитів і заміщення їх новими залежить від вмісту в атмосфері кисню, доступного для переносу кров’ю. Низький вміст кисню в крові стимулює кістковий мозок, і в ньому утворюється більше еритроцитів, ніж руйнується в печінці.

​

​

ФОРМЕНІ ЕЛЕМЕНТИ КРОВІ�ЕРИТРОЦИТИ

ЕРИТРОЦИТИ ТА ГЕМОГЛОБІН

• Найважливіша особливість еритроцитів – наявність в них гемоглобіну, який в легенях зворотно зв’язує кисень (перетворюється на оксигемоглобін), а в тканинах, де концентрація кисню низька, перетворюється на гемоглобін.
• Еритроцити містять фермент вугільну ангідразу, яка разом з гемоглобіном бере участь в перетворенні вуглекислого газу на солі гідрокарбонати і таким чином забезпечує транспорт вуглекислого газу плазмою. 90% вуглекислого газу транспортується кров’ю саме таким шляхом і лише 10% у поєднаному з гемоглобіном стані. За участю гемоглобіну і цього ферменту відбувається перетворення вуглекислого газу на солі – гідрокарбонати.

​

ГЕМОГЛОБІН

• Різні форми гемоглобіну залежно від етапу індивідуального розвитку (онтогенезу)
• Ембріональні гемоглобіни (3-6 місяці)
• Фетальний гемоглобін (8-36 тижні) – 90-95%
• Дефінітивні гемоглобіни (кінцеві форми) (96-98% HbA1, 1,5 – 3% -HbA2, 0,5-1% HbF

РЕТИКУЛОЦИТИ

• Клітини-попередники еритроцитів в процесі гемопоезу, які становлять близько 1 % від усіх циркулюючих в крові еритроцитів. Також, як і еритроцити, не мають ядра, але містять залишки рибонуклеїнових кислот, мітохондрій та інших органел, втрачаючи які, трансформуються в зрілий еритроцит

Еритроцити

Еритроцити при серповинноклітинній анемії

ЛЕЙКОЦИТИ

• Лейкоцити більші за розмірами порівняно з еритроцитами (їхній діаметр складає 8-30 мкм), але в одному літрі крові їх міститься значно менше 4-9х10⁹.
• Ці клітини на відміну від еритроцитів мають ядро, хоча тривалість життя в кровоносному руслі цих клітин незначна – всього декілька днів. Лейкоцити виконують захисну функцію, забезпечуючи імунні реакції в організмі. Існує дві основні групи лейкоцитів – зернисті лейкоцити (гранулоцити) і агранулоцити – незернисті лейкоцити.

​

ГРАНУЛОЦИТИ

• Гранулоцити утворюються в кістковому мозку. Всі гранулоцити містять велике, розділене на сегменти ядро і зернисту цитоплазму. Їм властивий амебоїдний рух. Гранулоцити розділяють на нейтрофіли, еозинофіли та базофіли.
• Найбільше в крові міститься нейтрофілів (70%). Вони здатні проходити між клітинами, що утворюють стінку капілярів, і проникати до міжклітинного простору в напрямку до ділянок тіла, які ушкоджені запальним процесом. Нейтрофіли можна вважати активними фагоцитами, які захоплюють і перетравлюють бактерії.
• Еозинофіли складають 1,5% від загальної кількості лейкоцитів. Але при алергічних станах їх кількість зростає Вміст еозинофілів в крові контролюється гормонами кори наднирників.
• Базофіли складають 0,5% популяції лейкоцитів. Вони виробляють гістамін і гепарин.

​

ФОРМЕНІ ЕЛЕМЕНТИ КРОВІ�ГРАНУЛОЦИТИ. НЕЙТРОФІЛИ

ПАЛИЧКОЯДЕРНИЙ НЕЙТРОФІЛ.�ФАГОЦИТОЗ ЗА УЧАСТЮ НЕЙТРОФІЛА

ФОРМЕНІ ЕЛЕМЕНТИ КРОВІ.�ГРАНУЛОЦИТИ. ЕОЗИНОФІЛИ

ФОРМЕНІ ЕЛЕМЕНТИ КРОВІ�ГРАНУЛОЦИТИ. БАЗОФІЛИ

АГРАНУЛОЦИТИ

• До агранулоцитів належать моноцити і лімфоцити. Моноцити (4%) утворюються в червоному кістковому мозку, активно фагоцитують бактерії, здатні мігрувати до місць уражених запальним процесом, діють аналогічно нейтрофілам.

​

ФОРМЕНІ ЕЛЕМЕНТИ КРОВІ.�АГРАНУЛОЦИТИ. МОНОЦИТ

ЛІМФОЦИТИ

• Лімфоцити (24%) утворюються в тимусі та лімфоїдній тканині з клітин-попередниць, що надійшли з кісткового мозку. Ліфмоцити мають надзвичайну властивість розрізняти в організмі “своє” та “чуже”. Головна функція – забезпечення імунних реакцій , що супроводжується руйнуванням чужорідних агентів та утворенням антитіл.

​

ЛІМФОЦИТИ

ІМУНІТЕТ

• Імунітет – здатність організму захищати власну цілісність та біологічну індивідуальність. Розрізняють клітинний та гуморальний імунітет. Неспецифічний клітинний імунітет забезпечують нейтрофіли, моноцити. Ці клітини мають фагоцитарну активність, вони поглинають мікроорганізми та чужорідні для організму речовини і перетравлюють їх.
• Специфічний клітинний імунітет здійснюється цитотоксичними Т-лімфоцитами.

ІМУНІТЕТ

• За гуморальний імунітет відповідають головним чином В-лімфоцити. Основою гуморального імунітету є антитіла. Антитіла (імуноглобуліни) – особливі білкові сполуки, що містяться у плазмі крові, лімфі, материнському молоці, слині, на поверхні лімфоцитів та деяких інших клітин. Антитіла виникають у відповідь на потрапляння до організму чужорідних хімічних сполук – антигенів. Кожний вид антитіл вступає у хімічний зв’язок з відповідним йому антигеном, нейтралізуючи таким чином шкідливі властивості останнього. Один із білків крові – інтерферон – знешкоджує дію вірусів, мікроорганізмів і токсичних речовин.

​

ІМУНІТЕТ

• Розрізняють природний та штучний імунітет.
• Природний імунітет існує в двох формах – вроджений (передається під час ембріонального розвитку від матері до плоду) та набутий, що виробляється внаслідок перенесення інфекційної хвороби.
• Штучний імунітет теж існує в двох формах – активний, що розвивається у відповідь на введення до організму вбитих чи ослаблених збудників хвороби (щеплення), і пасивний , який забезпечується шляхом введення до організму готових антитіл.

​

ФОРМИ ІМУНІТЕТУ

ТРОМБОЦИТИ

• Тромбоцити або кров’яні пластинки – без’ядерні тільця, що мають діаметр 2-5 мкм. В 1 літрі крові міститься від 200-400 х 10⁹ клітин. В тромбоцитах виявляють специфічні гранули, що містять речовини, які беруть участь у згортанні крові. В цих маленьких клітинах є мітохондрії, гранули глікогену, рибосоми. Утворюються вони ретикулярною тканиною з мегакаріоцитів шляхом відокремлення ділянок їхньої цитоплазми. Тривалість життя тромбоцитів складає 8-11 днів. Руйнуються вони як і інші формені елементи крові у печінці та селезінці.

​

МЕГАКАРІОЦИТ

ТРОМБОЦИТИ

ЗГОРТАННЯ КРОВІ

• Участь тромбоцитів у згортанні крові пов’язана з вмістом в них тромбоплатину. Кров, що витікає на поверхню рани, контактує з повітрям і змішується з речовинами, які вивільнюються з пошкоджених тромбоцитів. Тромбопластин разом з іншими факторами плазми крові та іонами кальцію взаємодіє з протромбіном і каталізує його перетворення на тромбін. Тромбін – фермент, він розщеплює велику молекулу розчинного білка плазми крові фібриногену на більш дрібні частини (фібрин), які здатні полімеризуватись з утворенням сіточки, в якій затримуються формені елементи крові і в результаті утворюється згусток.

​

ЗГОРТАННЯ КРОВІ

ГРУПИ КРОВІ

• В 1901 р. К. Ландштейнер відкрив, що в крові здорових людей можуть міститись речовини, здатні викликати склеювання еритроцитів інших людей.
• Існує два аглютиногени А та В. Комплементарні ним аглютиніни плазми позначають відповідно – альфа та бета. Аглютиніни постійно присутні в плазмі. За наявністю або відсутністю в еритроцитах аглютиногенів, а в плазмі – аглютинінів всіх людей можна розділити на 4 групи

ГРУПИ КРОВІ

• У людини, еритроцити якої містять специфічний аглютиноген, в плазмі відсутній комплементарний йому аглютинін. Наприклад, у людини з групою крові А (ІІ) в еритроциті міститься аглютиноген А, а в плазмі – аглютинін бета, тоді як у людини з групою крові В (ІІІ) в еритроциті присутній аглютиноген В, тоді як в плазмі міститься аглютинін альфа. Людина з першою групою (0) крові має еритроцити, в яких немає аглютиногенів, тоді як плазма таких людей містить аглютиніни обох типів. У людей, які мають групу крові АВ, або IV, в еритроцитах є аглютиногени обох типів (А та В), тоді як комплементарні ним аглютиніни в плазмі відсутні. Група крові успадковується людиною і не змінюється протягом життя.

ГРУПИ КРОВІ ТА ПЕРЕЛИВАННЯ КРОВІ

РЕЗУС ФАКТОР

• У 85% людей еритроцити містять особливий аглютиноген , що одержав назву резус-фактора, і цих осіб називають резус-позитивними. У інших людей резус-фактор відсутній і їх називають резус-негативними. Плазма резус-негативної крові звичайно не містить резус-аглютинінів. Однак, якщо резус-позитивна кров потрапить до організму людини з резус-негативною кров’ю, то у останньої утворюються резус-аглютиніни. Практичне значення цього факту стає очевидною в тих випадках, коли резус-негативна мати вагітна резус-позитивним плодом. На останніх стадіях вагітності фрагменти резус-позитивних еритроцитів плоду можуть проникати до кровоносної системи матері і викликати у неї утворення резус-аглютинінів, а ці аглютиніни можуть проходити крізь плаценту і руйнувати еритроцити плоду. При першій вагітності титр резус-аглютинінів звичайно буває недостатньо високим, і у плоду не виникає серйозних ускладнень. Однак у наступних резус-позитивних немовлят може спостерігатись хронічний розпад еритроцитів.

​

РЕЗУС-ФАКТОР

• Серцево-судинна система

СЕРЦЕВО-СУДИННА СИСТЕМА

• Серцево-судинна система здійснює циркуляцію крові по судинах та порожнинах серця.

Система, яка забезпечує кровообіг, має дві складові – порожнистий м’язовий орган серце, яке виконує роль помпи, та кровоносні судини (артерії, вени та капіляри), по яких рухається кров, виконуючи свої функції

СЕРЦЕ

БУДОВА СЕРЦЯ

МІОКАРД. КАРДІОМОЦИТИ

• Робочі кардіоміоцити
• Секреторні кардіоміоцити
• Клітини провідної системи серця

​

БУДОВА МІОКАРДУ

На відміну від міоцитів шлуночків, форма яких майже циліндрична, передсердні міоцити мають відростчасту форму і менші розміри.

В правому передсерді є міоцити, що містять гранули з гормоноподібними пептидами.

КЛАПАНИ СЕРЦЯ

ВЛАСТИВОСТІ СЕРЦЕВОГО М’ЯЗУ�

• Особливості будови міокарду, що полягають в утворенні м’язовими волокнами складної сітки, забезпечує швидке поширення хвиль скорочення по волокнах. Таким чином, кожна камера скорочується як одне ціле.
• Автоматія серця. В серці є спеціальні м’язові волокна, які здатні генерувати імпульси. Саме здатність до генерації імпульсів і має назву автоматії.
• Ритмічний характер скорочень та розслаблень камер серця.
• Серце здатне функціонувати постійно протягом життя практично без розвитку втоми, що пояснюється не тільки ритмічним характером роботи серця з чергуванням скорочення та розслаблення, а й надзвичайним кровопостачанням серцевого м’язу.

​

​

​

ПРОВІДНА СИСТЕМА СЕРЦЯ

СЕРЦЕВИЙ ЦИКЛ

• Серцевим циклом називають послідовність подій, що відбуваються протягом одного скорочення серця.
• Цикл складається з трьох фаз.
• До правого передсердя надходить під низьким тиском венозна кров, а до лівого передсердя – артеріальна. Поступово передсердя розтягуються. Спочатку стулкові клапани в обох камерах серця залишаються закритими, але по мірі заповнення передсердь кров’ю тиск в них зростає; коли він стає більшим за тиск у шлуночках, стулкові клапани відкриваються. При цьому деяка кількість крові надходить до розслаблених шлуночків. Цей період спокою всіх камер серця називається діастолою.

​

СЕРЦЕВИЙ ЦИКЛ

• Коли діастола завершується, обидва передсердя одночасно скорочуються.
• Ця фаза має назву систола передсердь Під час систоли передсердь додаткова порція крові надходить до шлуночків. Майже одразу після систоли передсердь починають скорочуватись шлуночки. Це скорочення шлуночків одержало назву систоли шлуночків. Під час систоли шлуночків стулкові клапани закриваються. Тиск в шлуночках зростає і стає вищим за тиск в аорті та легеневому стовбурі. Результатом такої різниці тисків відчиняються кишенькові клапани і кров надходить до цих еластичних судин.

​

СЕРЦЕВИЙ ЦИКЛ

• Систола шлуночків завершується, і за нею починається діастола шлуночків. Під дією високого тиску, що створюється в аорті та легеневому стовбурі, частина крові повертається назад вбік шлуночків, при цьому кров заповнює “кишеньки” клапанів і вони зачиняються, перешкоджаючи поверненню крові до шлуночків. Під час систоли шлуночків стінки еластичних артеріальних судин розтягуються, а під час діастоли повертаються до вихідного стану і виштовхують кров, завдяки цьому надходження крові до великого і малого кіл кровообігу носить пульсуючий характер. По мірі віддалення крові від серця пульсації стають менш виразними, доки зовсім не затухають в капілярах та венах, де кров тече рівномірно. Один повний цикл складається з однієї систоли та однієї діастоли і триває 0,8 с при частоті серцевих скорочень близько 75 ударів за хв.

​

СЕРЦЕВИЙ ЦИКЛ

КРОВОНОСНІ СУДИНИ

• Кров безперервно циркулює в організмі, рухається по артеріях, капілярах та венах.
• Стінки артерій та вен побудовані з трьох шарів: внутрішнього, який складається з епітелію (ендотелію), середнього, який складається з гладеньких м’язів та еластичних волокон та зовнішнього, який містить колагенові волокна , які достатньо міцні і погано розтягуються.
• З артеріол кров надходить до найдрібніших судин тіла - капілярів. Діаметр капіляра складає 5-10 мкм, а їхні стінки, що складаються з одного шару ендотелію, добре проникні для води та розчинних у ній речовин. Саме в капілярах відбувається обмін речовинами між кров’ю та клітинами тіла.

КРОВОНОСНІ СУДИНИ

КРОВОНОСНІ СУДИНИ

• Артерії, які розміщуються подалі від серця, мають подібну будову, але містять більше гладеньких м’язових волокон в середньому шарі. Вони іннервуються волокнами симпатичної нервової системи, імпульси, що надходять до судин, регулюють їхній діаметр, що регулює надходження крові до різних ділянок організму. Артерії – судини, по яких кров рухається від серця до органів та тканин.

​

БУДОВА СТІНКИ АРТЕРІЇ М’ЯЗОВОГО ТА ЕЛАСТИЧНОГО ТИПУ

БУДОВА АРТЕРІЇ М’ЯЗОВОГО ТИПУ(АРТЕРІЇ МАЛОГО РОЗМІРУ)

Внутрішня оболонка складається з ендотелію, що лежить на базальній мембрані, підендотеліального шару та внутрішньої еластичної мембрани.

Середня утворена гладенькою м’язовою тканиною з невеликою кількістю фібробластів, колагенових та еластичних волокон. На межі між середньою та зовнішньою оболонками є зовнішня еластична мембрана.

Зовнішня оболонка складається з пухкої сполучної тканини. Колагенові волокна мають діагональний та поздовжній напрямок. В зовнішній оболонці містяться судини та нерви

​

​

​

​

​

КРОВОНОСНІ СУДИНИ. АРТЕРІОЛИ. КАПІЛЯРИ

• З артерій кров надходить до більш дрібних судин - артеріол. В усіх артеріолах за виключенням легеневих, середній шар стінок цілком складається з гладеньких м’язів.
• З артеріол кров надходить до найдрібніших судин тіла - капілярів. Капіляри утворюють величезну сітку судин, що пронизують усі частини тіла. Щільність їхнього розміщення така велика, що відстань від клітин до найближчого капіляра не перевищує 0,5 мм. Діаметр капіляра складає 5-10 мкм, а їхні стінки, що складаються з одного шару ендотелію, добре проникні для води та розчинних у ній речовин. Саме в капілярах відбувається обмін речовинами між кров’ю та клітинами тіла.

МІКРОЦИРКУЛЯТОРНЕ РУСЛО

КРОВОНОСНІ СУДИНИ. ВЕНИ

З капілярів кров збирається до венул, стінки яких складаються з тонкого шару колагенових волокон. З венул кров надходить до вен, по яких кров нарешті повертається до серця. У венах середній шар стінки містить менше м’язових та еластичних волокон порівняно з артеріями. Але у венах нижніх кінцівок є кишенькові клапани, що утворені складками внутрішньої оболонки, які пронизані еластичними волокнами. Клапани перешкоджають зворотному потокові крові і таким чином забезпечують її рух тільки в одному напрямку. Отже вени - це судини, по яких кров рухається від органів та тканин до серця.

​

ВЕЛИКЕ І МАЛЕ КОЛА КРОВОБІГУ

• Кровоносні судини утворюють два кола кровообігу – велике і мале. Велике коло починається з лівого шлуночка, звідки виходить аорта. По аорті та артеріям, які відгалужуються від неї, оксигенована кров розноситься по всьому тілу; у капілярах вона віддає кисень і поживні речовини тканинам, а з них забирає вуглекислий газ і продукти метаболізму, перетворюється з артеріальної на венозну і по верхній та нижній порожнистих венах повертається до правого передсердя..
• Мале коло кровообігу починається від правого шлуночка. Венозна кров з правого шлуночка потрапляє до легеневого стовбура, який поділяється на ліву та праву легеневі артерії, звідки вона розноситься до легеневих капілярів. Тут кров віддає вуглекислий газ, насичується киснем і по чотирьох легеневих венах повертається до лівого передсердя. З лівого передсердя вона знову потрапляє до лівого шлуночка, звідки починається велике коло кровообігу.

ВЕЛИКЕ І МАЛЕ КОЛА КРОВООБІГУ

ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ КРОВООБІГУ

РЕГУЛЯЦІЯ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ

НЕРВОВО-ГУМОРАЛЬНА РЕГУЛЯЦІЯ

ЛІМФАТИЧНА СИСТЕМА

• З лімфою повертається до крові частина тканинної рідини, саме з лімфою від тканин надходять речовини - продукти життєдіяльності органів та тканин.
• Такими речовинами можуть бути токсини, які виникають у тканинах при їхньому пошкодженні, мікробні токсини і навіть самі мікроорганізми при запальних процесах. Щоб ці речовини не потрапляли до крові, на шляху руху лімфи знаходяться лімфатичні вузли. У лімфатичних вузлах знешкоджуються токсини, поглинаються чужорідні частки і великі молекули шляхом фагоцитозу. У лімфатичних вузлах утворюються клітини крові – лімфоцити. З лімфою до крові транспортуються жири, які всмоктуються в тонкій кишці і надходять до лімфатичних капілярів.

​

ЛІМФАТИЧНІ СУДИНИ

Лімфатичні капіляри поступово переходять у лімфатичні судини, малого, середнього та великого розміру. Розрізняють лімфатичні судини м’язового і безм’язового типів. Оболонка великих і середніх лімфатичних судин складається з 3 шарів. Внутрішня оболонка утворює численні складки – клапани.

Дякуємо за увагу

© Безусько А.Г

Адріанов В.Л.

.

Design by &REW