В.О. СУХОМЛИНСЬКИЙ� «ЗОЗУЛИНА ЖУРБА»

Підготувала:

асистент вихователя

Лучка Т.М.�

Зозуля підкидає свої яйця в чужі гнізда.

Як вилупляться з них пташенята, зараз бешкетують, викидають малих діток господарів.�

— Чому ж це ти така жорстока, Зозуле? Чому свого гнізда не мостиш і пташенят не виводиш? — питається Зозулі Вітер-Буревій.�

— Слухай, Вітре, — відповідає Зозуля. — Даремно вважають мене люди жорстокою. Як тільки зазеленіє, вилазить зі своїх лялечок гусінь. �

Багато в лісі такої — великої, волохатої, отруйної, що ніякий птах не їсть, а я їм.

Якби і я не їла, то загинув би ліс. Поточила б листя гусінь. Ніколи мені пташенят виводити

Ось що розповіла Зозуля Вітрові-Буревію. Розповіла та й зажурилася. Закувала жалібно, журливо: ку-ку... ку-ку... Закувала й прислухалася.�

— Чому ти так жалібно співаєш? — питається Вітер-Буревій.�— Сумую за своїми дітками, — відповідає Зозуля�

— Але ж ти їх не годуєш, — каже Вітер-Буревій — їх годують інші птахи.�— Я для них рятую ліс, — тихо сказала Зозуля...