Слово – центральна одиниця мови. Багатозначність слів. Метафора.

Слово є основною функціонально-структурною одиницею мови.

• Слово дає найменування предметам і явищам об’єктивного світу. Його матеріальну оболонку становить комплекс звуків або один звук. Так, у реченні Мов ластівка в очеретах, стрілою думка промайнула, і враз же зникла, потонула (М. Драй-Хмара) два слова виражені одним звуком – прийменник в та сполучник і, а решта – комплексами звуків (два, три і більше).

​

• Кожне із дванадцяти слів поданого речення у свідомості того, хто сприймає це речення, відображається як звуковий образ.

​

• Називна функція слова або номінативна (від лат. nominatio – назва), є визначальною для нього.

​

• Отже, слово – це основна функціонально-структурна і семантична одиниця мови, що становить звук або комплекс звуків і, характеризуючись самостійністю та відтворюваністю, є будівельним матеріалом для словосполучення і речення.

Слово -

– одна з головних функціонально-структурних одиниць мови, яка служить для найменування предметів, дій, процесів, властивостей: наказ, договір, вислів, скасовування, постачати, зіставляти, малозабезпечений.

Багатство мови визначається багатством її словникового складу. У сучасній українській літературній мові послуговуються сотнями тисяч слів, і це свідчить про те, що наша мова досягла рівня найрозвиненіших мов світу.

Кожне слово має лексичне і граматичне значення.

Лексичним значенням називають співвіднесеність слова з предметами, явищами, процесами, відношеннями, закономірностями реальної дійсності та поняттями про них. Але цим не вичерпується зміст поняття „лексичне значення”. Мова не змогла б виконувати функцію спілкування (комунікативну), якби намагалася дати кожному окремо взятому предмету окрему назву. Слово називає конкретний предмет, всі інші предмети даного виду, а також поняття про цей вид предметів. Це означає, що слово узагальнює в своєму лексичному значенні основні ознаки цілого класу предметів і формує поняття про них. Поняття – це узагальнене відображення у свідомості властивостей предметів і явищ дійсності.

Поняття виражається словом. Воно є основою лексичного значення слова. Але крім називання предмета і поняття про нього, у лексичне значення слова може входити і додатковий компонент – те, як і коли ми предмет сприймаємо, оцінюємо, як реагуємо на нього (чобіт, чобіток, чоботи ще; здоровий, здоровенький, здоровісінький, здоровило).

Слова виникають з одним лексичним значенням, але поступово в ньому під впливом різних мовних ситуацій виникають зміни, що ведуть до появи нових значень – похідних. Наприклад, слово земля має у словниках такі значення: 1.Третя по порядку від Сонця планета, яка обертається навколо своєї осі і навколо Сонця; 2.Місце життя і діяльності людей; 3.Верхній шар земної кори; 4.Речовина темно-бурого кольору; 5.Суша (на відміну від водного простору); 6. Грунт для вирощування рослин; 7.Країна, краї, держава.

Перше значення називається первинним.

Пряме значення ще називають первинним.

Воно найменше пов’язане з контекстом.

Наприклад, слово великий насамперед називає поняття “значний за розміром, за кількістю”: велика хмара, великий гурт людей. 

Усі інші значення (у словнику їх зафіксовано ще п’ять) є вторинними, похідними:

• 1) дорослий: Малі діти – малий клопіт, великі діти – великий клопіт; 
• 2) який переважає звичайний рівень (розмір): Узув великі,  батькові чоботи; 
• 3) який має велику силу прояву: Великий мороз був; 
• 4) важливий: Правду, велику правду сказав твій батько (Г. Квітка-Основ’яненко);
• 5) геніальний, загальновідомий: Дід Опанас багато знав пісень і був колись великий співака (С. Васильченко).

Переважна більшість слів української мови є багатозначними.

• Наприклад, лексема сідати означає: займати місце; приступати до роботи, що виконується; бути ув’язненим; мешкати; приземлятися; спускатися за лінію обрію; обмежити себе чимось у харчуванні (сісти на дієту). Слова, які мають кілька значень, називаються багатозначними або полісемантичними (від грецького poly – багато і sēma – знак).
• Пильніша увага до багатозначного слова дає можливість виявити нерівноцінність його значень: одне із значень виділяється як головне, його називають прямим, решта – переносні. У деяких словах прямим може бути не одне значення, хоч і серед таких є найголовніше.

Наприклад:

• 1. У нас по містах вибудувані пишні будинки з ясними вікнами, з широкими ворітьми (М. Вовчок).
• 2. Як умру, то поховайте мене на могилі, серед степу широкого, на Вкраїні милій (Т. Шевченко).
• 3. Попереду було стільки широкого щастя, що їм навіть не уявлялось, як це може його не бути (О. Гончар).

У перших двох реченнях слово широкий позначає поняття “значний за розміром”, тому обидва значення “значний за розміром впоперек” і “такий, що займає великий простір” сприймаються як прямі. У третьому прикладі слово широкий вжите у переносному значенні.

Слова, що мають первинне і вторинне (похідне) значення, називаються багатозначними (полісемічними).

Чому у мові виникає багатозначність?

В основі назви предмета чи явища лежить якась його ознака. Два і більше предмети можуть мати спільні ознаки і одержати однакову назву.

Наприклад, слово кришталь у прямому значенні називає дуже прозоре скло високого ґатунку, а у переносному – вироби з такого скла.

Отже, умовою виникнення багатозначності є пізнавальна діяльність людини: новий предмет, явище пізнається на основі порівняння, асоціації одних відомих предметів з іншими, пізнаваними, і встановлення в результаті цього рис подібності чи зв’язку. Це підтверджується тим, що в кожній літературній мові більшість слів (до 80%) є багатозначними.

Багатозначність забезпечує одну з важливих вимог до мови як знакової системи: мінімальною кількістю знаків передавати максимум інформації. Тобто вона забезпечує вимогу економності.

Полісемія – засіб організації лексичної системи: нове значення слова включається в його семантичну структуру (за спільними ознаками), разом з тим воно протиставляється, вступає в опозицію з існуючими значеннями і сприймається як нове в цій структурі:

кубок

1. Великий келих, чара.

2. Ваза з коштовного матеріалу, що її вручають як приз переможцям спортивних змагань. Спільним у цих двох значеннях є форма кубка, розрізняє їх його призначення.

Таким чином, полісемія, з одного боку один із продуктивних засобів збагачення лексичної системи, з другого – один із важливих засобів її організації.

Непрямі, переносні значення багатозначного слова ще називають вторинними

Багатозначність у слові розвивається поступово у процесі розвитку мови.

Наприклад, у слові морж (яке раніше в словнику фіксувалося з одним значенням: морж – водяний ластоногий ссавець із вусатою мордою, великими іклами та короткою шерстю) у 60-х роках розвинулося переносне значення: морж – людина, яка любить купатися взимку в крижаній воді.

Переносність значення слова є усталеною закономірністю мови.

Переносне вживання слів особливо поширене у художньому та розмовному стилях.

Розрізняють такі типи переносних значень: метафору, метонімію і синекдоху.

Метафора (від грецького metaphorā – перенесення) -

це тип переносного вживання слова, що ґрунтується на подібності тих або інших ознак. Найчастішими бувають метафоричні перенесення ознак, властивостей предметів на істоти або навпаки:

Тепер не коле вже мене стерня,

Я – на хребті осідланого слова.

Дзвенить залізна рима, як підкова.

Прудкий скакун думки наздоганя (Д. Павличко).

Метафора може бути побудована на:

• 1) подібності форми: Помережив вечір кучерявий льодяними ґратами вікно (М. Драй-Хмара);
• 2) подібності кольору: Сонце хилилось уже на захід і кривавим блиском обливало сніжні полонини (І. Франко);
• 3) подібності властивості: Відомо, що за людина з Невкипілого – кремінь (Л. Головко);
• 4) подібності вияву почуття: Думки, спогади краяли серце Костомарова (О. Іваненко);
• 5) схожості поведінки, способу дії: Втома крадеться тихо, але він втомі взяти себе не дає (А. Бичко).

Метафора може будуватися на основі вражень, оцінки будь-чого:

Вишневі пахощі думок (А. Драй-Хмара);

На основі метафоричного перенесення значень у художньому мовленні створюються мовні образи, наприклад: “грім оплесків”, “обвал грому”, “хмара думок”, “зоря надій”.

Метонімія (від грецького metonimia – перейменування) -

це перенесення назви з одного класу предметів або назви одного предмета на інший, які межують між собою, перебувають в органічному зв’язку.

Може переноситися:

• 1) назва приміщення – на людей у ньому: Інститут святкує своє сторіччя; Нарешті вся семінарія готова веселитись (О. Воропай);
• 2) назва матеріалу – на виріб з нього: Немає срібла (мається на увазі срібних монет); Наш панич вже має собі панну: там така кучерява, а ходить уся в золоті (І. Нечуй-Левицький);
• 3) назва дії – на результат: зупинка (сама дія і місце, де зупиняються);
• 4) предмет, що вивчається, – на галузь науки: лексика – сукупність слів мови і розділ мовознавчої науки;
• 5) назва заходу – на її учасників: Конференція виробила ухвалу; А п’єса собі йшла ... А ми були, як зодчі, що зводили свій храм без дотику руки (Л. Костенко);
• 6) назва емоційного стану – на його причину: жах (жахлива подія);
• 7) ім’я автора – на його продукцію: Прочитати Шевченка;
• 8) назва об’єкта – на препарат: таблетки від голови;
• 9) назва предмета – на те, що в ньому знаходиться: – Оце й усе, Сергію. Ще можу чаркою почастувати, випий на здоров’я (М. Стельмах);
• 10) назва ознаки, властивості – на її носія: Сам народний бас, що сидів попереду, теж вибіг на сцену, трохи поспівав ... (Ю. Яновський).

Синекдоха (від грецького sinekdochē – співпереймання) -

тип перенесення назви частини на назву цілого, і навпаки.

Як і метонімія, синекдоха ґрунтується на понятті суміжності, але специфічним для неї є те, що ця суміжність кількісного характеру – загальніша і конкретніша назви:

Він скрізь руку має, а ми що? (І. Карпенко-Карий);

Стара, необачна голово!.. Схаменись!.. (М. Вовчок);

Ґринджолами мовчазно кожух проїхав (М. Драй-Хмара).

​

Синекдоха використовується як мовний художній засіб, але не так часто, як метафора і метонімія.