Лу́їс де Ґо́нґора — іспанський поет епохи бароко. Упродовж тривалого часу вважався «незрозумілим», «темним», недоступним простому читачеві. Ґонґора-і-Арґоте представляв бароко в його аристократичному варіанті.
Луїс де Ґо́нґора був сином свого часу: захоплювався досягненнями науки і коридою, інтелектуальною працею і картярською грою, вишуканою поетичною формою і гострою літературною полемікою. Як у будь-якого іспанського дворянина, у нього було тільки три життєві дороги: «палац, церква чи море, обери одну – й забудь про горе». Він обрав церкву, бо саме сан священика давав змогу, не обтяжуючи себе, займатися улюбленою справою.
Він прагнув потрапити до палацу, бо саме там сподівався зустріти шанувальників прекрасного, адже справжнім покликанням Гонгори була поезія.
Луїс де Гонгора (1561–1627)
Іспанський поет Луїс де Ґо́нґора-і-Арготе ввійшов в історію іспанської літератури як творець вишуканої барокової поезії. Він народився 11 липня 1561 року в м. Кордові (Іспанія) , де й прожив більшу частину життя. Походив із старовинної, але збіднілої дворянської родини.
Саламанкський університет. Бібліотека Саламанкського університету. м. Кордова (Іспанія).
Юнак вивчав право й теологію в Саламанкському університеті.
1585 р. був посвячений у сан священика. Кілька років провів при дворі, сподіваючись на прибуткову парафію, але не виявив особливої ревності в служінні Богові, викликавши незадоволення церковників своїм «легковажним» способом життя (не завжди присутній у хорі, розмовляє під час служби, відвідує кориду, спілкується з акторами) й написанням світських поезій. Очевидно, він вважав свій сан лише засобом до існування. За вироком єпископа був змушений покаятися в гріхах, але й після цього не змінив своїх звичок
У наступні роки поет кілька разів приїздив до столиці Іспанії Мадрида, сподіваючись отримати вигідне церковне призначення. Лише 1617 р. він одержав почесне звання капелана Філіппа III. Це була показна, але малоприбуткова посада. Живучи при дворі в Мадриді, Ґонґора-і-Арґоте не міг зробити кар'єру і постійно бідував. Щоби сплатити борги, йому доводилося навіть продавати речі. У 1626 р. поет тяжко захворів, втратив пам’ять і безпомічним жебраком повернувся помирати до рідного міста (23 травня 1627 року).
Філіпп ІІІ – король Іспанії
Справжнім покликанням Л. де Ґо́нґори була поезія. Однак за життя митця його твори не друкувалися, оскільки він мав церковний сан. Поезії були відомі в списках лише обраному колу сучасників. Уперше вони були опубліковані після смерті митця в збірці «Поетичні твори іспанського Гомера» (1627) і в зібранні поезій, що вийшло друком сім років потому.
Луїс де Ґо́нґора поклав початок різновиду барокової лірики — «культизму» (або «культеранізму»). Цей різновид називають ще «темним стилем». Письменник уважав, що поезія призначена передовсім для культурних людей, які повинні шукати у віршах прихований зміст. Процес «розгадування», «розкодування» лірики, на думку поета, спонукає до власних роздумів і дарує естетичну насолоду (таким чином читач є співавтором твору).
Дослідники виокремлюють два етапи у творчості Л. де Ґо́нґори— до 1610 р., коли його поезія була ще «ясною» (зрозумілою і простою), і після 1610 р., відколи в його ліриці став домінувати «темний стиль» (складний, заплутаний, розрахований на вузьке читацьке коло). Аби приховати зміст творів і завуалювати свою думку, митець використовував різні художні засоби: складні синтаксичні конструкції, підтекст, метафори, непрямі вираження думки або характеристики образу (перифраз) тощо.
Зразками «культистської» поезії Л. де Гонгори є його поема «Міф про Поліфема і Галатею» (1613) і численні вірші
У творчості Л. де Гонгори переважають мотиви
Але митець протиставляє трагічній долі внутрішню красу та свободу людини,
природу й мистецтво.
Мова поезій іспанського письменника відображає драматизм внутрішнього світу особистості в епоху бароко й суперечливість тогочасної дійсності.
Порушення складних питань людського буття у творчості поета зумовило розвиток філософської лірики в Європі.
Гонгоризм (ісп. gongorismo — від прізвища іспанського поета Л. де Гонгори-і-Арготе) — поетична школа в іспанській поезії XVI–XVII ст. (у межах художнього напряму бароко). Вірші Гонгора писав заплутаною мовою, синтаксично складними фразами, зі складними метафорами і різноманітними тропами.
На галері, на турецькій�I до лави там прикутий,�Руки на весло поклавши,�Очі втупивши додолу,
�Він, драгутівський невільник,�Біля узбереж Марбельї�Нарікав під звук суворий�Ланцюга й весла своїх:��"О святе іспанське море,�Славний береже і чистий,�Коне, де незмірна безліч�Сталася нещасть наморських!
�Ти ж бо є те саме море,�Що прибоями цілує�Краю батьківського мури,�Короновані і горді.
�
Про дружину принеси ти�Вістку і скажи, чи щирі�Плач її і всі зітхання,�Що мені і тут лунають.
�Бо якщо полон мій справді
Ще оплакує, як легко�Ти могло б південні води�Перлами перевершити!
�Дай же, о криваве море,�Відповідь; тобі не тяжко�Це вчинити, якщо правда,�Що і води мають мову.
�Але ти німуй, о море,�Якщо смерть її забрала;�Хоч цього не сміє статись,�Бо живу я поза нею,
�
Бо прожив я десять років�Без свободи і без неї�В вічній каторзі при веслах�Не вбиває сум нікого".��Враз потужно розгорнулось�Шестеро вітрил галерних,�I звелів йому наглядач�Всю свою ужити силу.
(Переклад з іспанської Михайла Ореста)
“Галерник” Луїс де Гонгора-і-Арготе
Турецька галера ХVІ ст.
Драгутівський невільник — полонений, на ім’я Драгут, який був адміралом Османської імперії. Його мусульманське ім’я — Тургут-реїс, а Драгутом його прозвали на заході Європи. Відомий своїми походами вздовж берегів Середземного моря (Іспанії, Франції, Італії та інших країн).
Марбелья — місто в Іспанії.
Луїс де Гонгора-і-Арготе «Галерник»
Твір «Галерник» складається з 3-х частин:
І частина – Вступ – експозиція (змальовується становище та портрет галерника)
ІІ частина – монолог нещасного
ІІІ заключна частина – наглядач обірвав монолог героя
Людина не може сама обирати власну долю. Кожна людина «прикута», приречена до того, що обрали для неї небеса. Човен несе її бурхливим морем життя проти її волі. ЇЇ життя – це «вічна каторга при веслах».
Герой вірить, що його чекають вдома. Єдине, що залишається у нього – це надія. Можливо, він більше не побачить своїх рідних.
Вірш «Галерник» Л. де Гонгори яскраво втілює світовідчуття людини доби бароко. Зображення полоненого галерника набуває символічного змісту.
Людина, на думку митця, скута в житті міцними ланцюгами, приречена долею на постійні блукання в океані Всесвіту. Вона залежить від вищих сил і змушена бути іграшкою в руках Невідомого.
Проте в центрі вірша поставлено людину — хоча й скуту кайданами, але вільну у своїй уяві, пам’яті й духовній стійкості.
Луїс де Гонгора-і-Арготе «Галерник»
Тема – людина і Доля, драматизм людського життя
Символи твору:
Море – життя, Всесвіт
Невільник, галерник – людина з її вадами та несприятливими життєвими обставинами
Ідея – світ такий глибокий і незбагненний, людина є лише частиною світу і не завжди може змінити сама долю, людське життя сповнене непередбачуваності й непевності
Доведемо, що «Галерник» відноситься до бароко:
«Галерник» — це філософський вірш, якому притаманні такі ознаки:
Використані джерела:
1. Ковбасенко Ю. І. Зарубіжна література : підручник для 8 класу загальноосвітніх навчальних закладів / Ю. І. Ковбасенко, Л. В. Ковбасенко. — Київ : Літера ЛТД, 2016. — с. 246-248
2. Луїс де Гонгора. Біографія https://www.ukrlib.com.ua/bio-zl/printit.php?tid=5477
3. Ніколенко О. М. Зарубіжна література : підруч. для 8 кл. загальноосвіт. навч. закл. / О. М. Ніколенко, М. О. Зуєнко, Б. В. Стороха. — К. : Грамота, 2016. — с. 216-218