Леся Українка

народилася велика українська поетеса Леся Українка

( Лариса Петрівна Косач)

25 лютого 1871 року в місті Новоград – Волинському

Мати – відома письменниця – Олена Пчілка�Батько – Петро Антонович Косач

​

​

​

​

​

​

Лесині сестри та брати

​

​

У 1879 р. родина Косачів перебралася до Луцька: сюди було переведено на службу батька. Тоді ж у селі Колодяжному поблизу Ковеля батько купив ділянку землі й заклав заміський будинок.

Будинок у Колодяжному

​

• У 4 роки вже читала .
• Писала вірші .
• У 13 років – друкувалась.
• Захоплювалась вишиванням.
• Любила працювати на городі.
• Знала 11 іноземних мов.
• Грала на фортепіано.
• Писала музику.
• Гарно малювала, співала.

​

Леся жодного дня не сиділа за шкільною партою. Вчителями її були мати і батько, книги і життя.

Дівчинка росла наполегливою. До всього їй хотілося дійти самій.

Леся за допомогою гувернантки і матері вивчила німецьку, французьку, російську мови, а згодом – грецьку, латинську, польську, болгарську, італійську, англійську, єгипетську, іспанську – всього 11 мов.

Писати поезії Леся Українка почала рано, 9-річною дівчинкою. Перший її вірш називався «Надія», який вона присвятила своїй тітці Олені Косач .

Коли Лесі було 13 років, у неї назбиралося вже кілька віршів, і мати, порадившись з дочкою, добирає їй псевдонім Українка і публікує в журналі “Зоря” вірш “Конвалія”.

Застудившись, Леся з 1881 стала важко хворіти. Спочатку боліла нога, потім ліва рука. Дівчинку лікували по-домашньому, від ревматизму, та її вразив туберкульоз кісток. Письменниця вимушена була виїжджати на лікування в Крим, Єгипет, Грузію, Німеччину, Італію, Польщу. Хвороба, якщо і відступала, то ненадовго.

​

Як дитиною, бувало…

Як дитиною, бувало,

Упаду собі на лихо,

То хоч в серце біль доходив,

Я собі вставала тихо.

«Що, болить?» – мене питали,

Але я не признавалась –

Я була малою горда, –

Щоб не плакать, я сміялась.

А тепер, коли для мене

Жартом злим кінчиться драма

І от-от зірватись має

Гостра, злобна епіграма, –

Безпощадній зброї сміху

Я боюся піддаватись,

І, забувши давню гордість,

Плачу я, щоб не сміятись.

Книги Лесі

Серце Лесі Українки перестало битися 19 липня 1913 р. в грузинському місті Сурамі. Тіло письменниці перевезли до Києва й поховали на Байковому цвинтарі поряд із могилами батька й брата.

Леся Українка в останні роки життя

“Ні! Я жива! Я вічно буду жити!�Я в серці маю те, що не вмирає”.

Будинок-музей в Новограді-Волинському

Будинок - музей у Колодяжному

Будинок - музей у Колодяжному

Музей Лесі Українки в Києві

Музей Лесі Українки у Грузії

Музей Лесі Українки в Ялті

Вшанування пам’яті поетеси

Пам’ятник у США

Пам’ятник у Канаді

Пам’ятник у Новограді-Волинському

Київ

Маріїнський парк Київ

Львів