Писемні пам’ятки та їх дослідження. Найвидатніші писемні пам’ятки людства. Етнографічні дослідження. Фольклор. Сучасні історичні джерела (фото, відео, аудіо).

У сніжному полі по дорозі�Летить кінь мій одноногий�І на багато-багато літ�Залишає чорний слід.

Загадка

Писемні джерела

Глиняні таблички

Берестяні грамоти

Письмо на папірусі

Манускрипти

Хроніки, літописи

Книги

�Знаряддя для письма�

• Тексти на пергаменті та папері писалися чорнилами. Їх виготовляли із заліза, дубильних речовин, вишневого клею та інших матеріалів. Заголовки чи великі літери у рукописах і книгах писалися фарбами, зазвичай червоними. Особливі книги та важливі грамоти писалися золотом і сріблом, розведеними на клею.
• До ХІХ ст. пера були гусячими, рідше лебединими чи павичевими. У ХVІ ст. почали користуватися олівцями, спочатку для обведення контурів малюнків, а від кінця ХVІІ ст. — для письма.

​

Вперше друкована книга в Україні з’явилася у другій половині XVI ст., а до цього книги були рукописні. Переписування книг — це була дуже копітка, виснажлива робота. На одну книгу йшло дуже багато часу: і рік, і більше. Запровадження книгодрукування відбулося в Німеччині у середині XV століття.

Початок слов’янсь­кого друкування припадає на 1491 рік, коли відомий друкар Фіоль у Кракові надрукував дві книжки — «Часословець» і «Осмогласник». Обидві книги набрані кирилівським шрифтом, який є осно­вою сучасної української та російської азбуки. За друкар­ську діяльність Фіоля Швайпольта було заарештовано краківською інквізицією. Це сталося у 1491 р.

На східнослов’янських землях друкарство зародилося у Білорусії завдяки Георгію Скорині. Його друкарні було відкрито у Вільні, Могилеві. Заблудові. А в Україні першу книгодрукарню заснував Іван Федоров 1572 року. Книгодрукування в Україні стало швидко поширюватись. Крім Львова друкарні запрацювали у Стрятині, Крилосі, Уневі. Особливо прославився друкарством Острог. Розпочалося книговидавництво і в багатьох інших містах, монастирях, зокрема у Костянтинові, Почаєві, Луцькому, Житомирі, Чернігові, Крем’янці, Бердичеві, у Грушівському монастирі

на Закарпатті.

Учитель Ідріс Н.О.

«Діяння та Послання Апостолів» – 1564р.

Друкарський станок

У др. пол. XVI ст. – створюються друкарні в Острозі, Львові, Києві

1574 р. – Іваном Федоровим відкрито друкарню у Львові

1574 р. – видання у Львові «Апостола» і «Букваря» Іваном Федоровим. «Буквар» - перший український підручник.

Початкова сторінка «Букваря», 1574 р.

Остання сторінка «Букваря». Герб Львова і І.Федорова

Львський Апостол І.Федорова, 1574 р.

Перша слов'янська азбука�Львів, 1574 рік

Сторінка Острозької Біблії, 1581 р.

Титульний аркуш

Острозької Біблії, 1581 р.

Заставка з Острозької

Біблії, 1581 р.

1581 р. – видана Острозька Біблія

Книгодрукування вимагало складної технології. Потрібний був папір і у великих кількостях. Першу фабрику паперу в Україні було споруджено в місті Янові на Волині (1522 р.)

Справами збирання, впорядкування та зберігання писемних пам'яток займаються спеціальні установи, що мають назви архівів. З'явилися архіви разом з появою писемності. Тепер свої архіви містять всі організації, часто і приватні особи (наприклад, громадські діячі).

Спеціальні приміщення для архівів мають вузькі вікна, які не пропускають більшість сонячних променів, адже сонячне світло шкодить друкарській фарбі - вона вигасає, линяє, псується також папір. Шкодить документам і забруднене повітря, це також передбачили конструктори архівів. Повітря там очищують спеціальними фільтрами.

Документи складають у коробки, щільно закривають, ставлять на стелажах. Довжина стелажів у особливо великих архівах може сягати 10, 20 чи більше кілометрів.

Документи, що становлять найбільшу цінність, перезнімають, записують на плівку, в результаті отримують діафільми з маленькими кадрами, що називаються – мікрофільми.

Найбільші в Україні – Центральні державні історичні архіви, що знаходяться у містах Київ та Львів. Фонди київського сховища містять більше1,5 мільйонів документів, які досліджуються вченими різних галузей науки.

Копії історичних джерел можуть зберігатися в бібліотеках.

Цікавинки про бібліотеки

1. Перші бібліотеки виконували роль складів. Найдревнішій – 5000 років, вона знайдена на території сучасного Іраку. Це був склад з 30000 табличок з глини, в яких були закони тодішньої Месопотамії.

2. Публічну бібліотеку вигадали саме римляни. В лазнях була кімната, призначена для читання книг, там вони не псувалися від впливу пари.

3. Публічна бібліотека сучасного виду була відкрита в Бостоні (Америка) у 1854 р.

Ендрю Карнегі, американський магнат, увійшов в історію як фанат бібліотек. Він щиро вірив у світле майбутнє народів Англії та Америки, і вважав, що воно залежить від поширення знань. Публічні бібліотеки мали слугувати інструментом освічення. Карнегі збудував і заповнив 3000 бібліотек в різних країнах, 1800 з яких було побудовано у США.

Фольклор – це особлива галузь поетичного мистецтва. Фольклорні твори пройняті визвольними ідеями, любов’ю до Вітчизни, прагнення миру, вони виражають погляди народу його мрії та сподівання. Славну та величну історію має українська земля. Віками вона боронилася від ворогів, боролася за своє соціальне й національне визволення. Про ті славні і важкі часи в історії України складено багато фольклорних творів. Саме із них ми дізнаємось про минуле наших предків, їх побут, традиції, звичаї.

У часи, коли не існувало писемності або вона була недоступною для більшості простих людей, загадки, казки, прислів’я, билини передавалися із вуст в уста. До наших днів дійшло багато історичних дум, обрядових пісень, легенд, прислів’їв і приказок, чумацьких пісень. Всі вони – свідки історії українського народу. Народна поезія України відзначається великим багатством і різноманітністю видів творів і художніх форм, тем, сюжетів, героїв і зображувальних засобів.

На відміну від літератури усна народна творчість – це творчість не окремих осіб, а багатьох людей, народу. Здебільшого бувало так: якусь пісню якісно складав один талановитий народний співець, згодом ім’я співця забувалося, а його пісня, сподобавшись багатьом людям, передавалася із уст в уста, з покоління в покоління. Під час усної передачі ця пісня не могла лишитися такою, якою була спочатку. Нові співці вносили в неї щось від себе, удосконаливши її. Таким чином творцем пісні ставав великий колектив людей.�Так складалися не тільки пісні, а й фольклорні твори. Тому фольклор – творчість колективна.

Фольклорні твори з’явилися задовго до того, як було знайдено письмо. Століттями вони поширювалися усно. Пізніше їх почали записувати письменники, вчені або інші грамотні люди.. Деякі народні твори, зокрема прислів’я і пісні, дослідники знаходять у дуже давніх рукописних книжках. До наших днів дійшли окремі рукописні фольклорні збірки, укладені двісті – триста років тому. Такі книжки користуються великою популярністю в народі.

Сучасні історичні джерела

Фото-, кіноджерела. Із них історик може почерпнути факти, невідомі йому раніше

за іншими джерелами, і важливі дані для уточнення вже відомих подій. А особливо —

отримати образно-зорове сприйняття події. Кіно-, фотодокументи розповідають про подію

більше, ніж її очевидці.

Французький винахідник Жозеф Ньепс у 20-х рр. XIX ст. за допомогою давно відомого пристрою камери-обскури (темний ящик з невеликим отвором і екраном на протилежному боці від отвору) створив перші у світі світлини, використавши пластину з нанесеною срібною сіллю, яка чорніє при контакті з денним світом. Вдосконалення цього винаходу привело до виникнення сучасного фотоапарата. Починаючи зі середини XIX ст. фотографія фіксує найважливіші історичні події. Стало можливим створювати фотонариси, фоторепортажі, фотолітописи подій. 

Фотонарис — оповідь засобами фотографії, в якій автор зображає підмічені у житті події, реакції конкретних людей.

Фоторепортаж — призначене для поширення повідомлення, розповідь про поточні події, зроблені засобами фотографії.

Фотолітопис — фотоматеріал, який створює широку картину, висвітлюючи доволі значний часовий відрізок у різних сферах життя суспільства.

Наприкінці XIX ст. завдяки братам Люм’єр виникло кіно.

Найбільшу цінність, як історичне джерело, мають

хронікально-документальні фільми. Вони бувають німими

(неозвученими) або озвученими (їх почали продукувати у 1920-ті рр.).

Дослідження кіно- та фотодокументів передбачає визначення місця й часу зйомки, прізвищ її учасників. Про назву і творців фільму розповідає його легенда. Тут вказано прізвища режисера й оператора, студію та рік зйомки.

Кінодокументи — це образотворчі документи, створені кінематографічним або іншим способом за допомогою певних технічних засобів.

Основа кінодокумента — кіноплівка, що є багатошаровою системою. Використовують кольорові та чорно-білі кіноплівки.

Кінодокументи — це образотворчі документи, створені кінематографічним або іншим способом за допомогою певних технічних засобів.

Аудіоджерела 

Іще одним видом джерела, який виник у XIX ст., стали аудіозаписи.

Звукові технології — технології опрацювання, запису та відтворення звукових хвиль: голосу, співу, інструментальної музики, звукових ефектів тощо.

12 серпня 1877 р. видатний американських винахідник Томас Едісон зробив перший у світі звукозапис, зафіксувавши на циліндрі фонографа, що виступав на той час носієм інформації, американську мелодію «Маrу had a little lamb».

У 1888 р. німецький інженер Еміль Берлінер винайшов грамофон. Із часом грамофон було замінено патефоном.

Із розвитком радіотехніки почали випускати радіоли, програвачі та електрофони, які дали змогу зробити прогрес і в програші платівок.

У 1979 р. компанія «Philips» разом із «Sony» запропонували світу абсолютно новий носій інформації — оптичний диск (компакт-диск — CompactDisk — CD) для запису та відтворення звуку. У 1982 році почалося масове виробництво компакт-дисків. 

Фонодокументи — (від грецьк. phone — «звук, документ») — музично-звукові, аудіальні документи. Містять звукову інформацію, зафіксовану будь-якою системою звукозапису про події, явища і факти реальної дійсності, отримані в результаті механічного, фотографічного, магнітного чи оптичного звукозапису.

Фонодокументи, відображаючи звук подій, допомагають визначити місце, де відбувалася подія, психологічний стан тих, хто виступав, чи тих, які говорили публічно або між собою (на зборах, мітингах і т. д.), реакцію слухачів на виступ (репліки, оплески) та ін.

Звукові документи з вичерпною повнотою фіксують людську мову, передають її смисловий зміст, а також якнайтонші нюанси, інтонацію. Істотна перевага звукових документів виявляється в оперативності відображення події і порівняльної легкості її фіксації.

Цифрові джерела

Такі системи надають інформації форми документів, ресурсів або засобів, що й виступають як джерела інформації для істориків. Для відтворення їх обов’язковим є посередництво технічних пристроїв, котрі забезпечують репрезентацію інформації, зафіксованої цифровим кодом, в аналоговій формі, доступній для сприйняття людиною. Такі системи, як і документи й ресурси в них, традиційно називають електронними. В історичній науці коректніше вживати щодо терміна «джерело» прикметник «цифровий», а не «електронний», оскільки в основу кодування інформації покладено не властивості електронів, а двійковий код (біт). При цьому цифрові джерела можуть містити інформацію довільної форми: текстову, графічну, табличну, аудіо, відео, віртуальну, комплексну.

Монети, історична пісня, зброя, літопис, посуд, прикраси, легенда, казка, міф, берестяна грамота, папірус, міжнародний договір, наскельний малюнок, билини, одяг

Отже...співвіднеси слова до історичного джерела.

Домашнє завдання:

Повторіть параграфи № 1-8