Література рідного краю.
Поезії Наталії Нікуліної
Очікувані результати: учень / учениця виразно, вдумливо читає та коментує поезії; пояснює умовність ситуацій, зображених у них; характеризує образи в поезіях, пояснює їх метафоричний підтекст; розуміє різницю між матеріальним і духовним; визначає й пояснює головну думку.
Компетентності: володіння державною мовою, уміння навчатися впродовж життя, соціальна і громадянська компетентності, загальнокультурна грамотність.
Народилась 7 липня 1947 р. у м. Макіївці на Донеччині в родині журналіста і лікарки. 1958 року сім'я переїхала до Дніпропетровська. Тут Наталка закінчила середню школу № 89, вступила до університету на вечірнє відділення філологічного факультету.
1973 року вона закінчила аспірантуру, захистила кандидатську дисертацію.
Наталка Нікуліна працювала редактором у видавництві «Промінь», деякий час - в обласній науковій бібліотеці, була позаштатним кореспондентом газети «Культура і життя». Багато років вона віддала морочливій і кропіткій роботі на обласному радіо.�
Перша збірка «Вишневий спалах» стала подарунком до двадцятиліття поетеси. До того вже були вірші в колективному збірничку. її поезію оцінили, давали гарні відгуки. Але потому довгих чотирнадцять років жодної книжки.
Наступна збірочка «Пізнання» побачила світ аж у 1981 році, вона тоді вже два роки перебувала членом Спілки письменників.�
Сліпий випадок обірвав життя, плани, мрії. 23 червня 1997 року, за два тижні до свого ювілею, Наталка Нікуліна трагічно загинула.
Шукаймо у собі Шевченка
(хоч іскру — праведності й віри) —
він мусить бути там, в глибинах,
інакше нас би не тримала
оця земля, калини матір.
Ми мусимо. Ми конче мусим
знайти в собі його кровину —
інакше з темряви не вийти.
Усім життям, всім током крові —
народжуймо в собі Шевченка,
хоч іскру — кожен. Іскру — кожен.
Всі разом — буде Україна.
Мальви
Над урвищами мальви багряніють
над ними електрички стукотять.
Вони летять, летять, летять, летять...
Десь інші мальви - за парканом дніють.
І можна б на одну із «вічних тем»
поміркувать: про «вільних» і «новолю»
та якось серця не торкає те,
бо ж квіти! Красні і в садку, і в полі,
(Я люблю їх усі - і рожеві, і білі, й багряні,
і оті, що в садках їм, у тиші палать і згасать,
і оцих, відчаяк,
що втекли від своїх споконвічних екранів -
білих стін - осюди, де лиш кручі самі й небеса).
�
Про інше я. Отак і є воно:
там селища, там дворища, оселі.
Тут стріч, розлук перонні каруселі,
станційна будочка з вузьким вікном.
І мимо все. В чіткому ритмі шпали.
Коза в яру. Мозаїка життя.
І раптом мальви! Мальви промигтять!
І наче свято - їх миттєвий спалах!
�
Мові
Принижувана, цькована і гнана,
Ти з вуст вишневих отрясала страх,
І вся була немов відкрита рана,
І вся – неначе прапор на вітрах.
Вже сказано давно: вишнева і Дніпрова,
Але благоговійно повторю:
О так, вишнева і дніпрова мова.
Яка тримає над чолом зорю.
І в тих, які відкинулись від тебе.
Поласилися на престижний шмат,
Над головою – стеля, а не небо,
хоча вони своїх не бачать втрат.
А ти… ти боса по стерні ходила,
ти крізь криваву й темну ніч брела
і неповторну пісню спородила,
в степах козацьку думу сповила.
О, вишептати, видихнути з болем
Твоє ім’я. Що ти жива, жива!
І над безмежним українським полем
Твої пророчі сіються слова.
І правда встане. Встане і повстане.
І віковії пута розітне.
І над безмежжям тихим і світанням
Ще зійде сонце мови осяйне.
Підсумок уроку
Цікавим для мене було…
Сьогодні я навчив(ла)ся…
Складним було…