30 грудня 1865 р.
м. Бомбей
Індія
Колонія Великобританії
Батько – Джон Локвуд Кіплінг – художник і архітектор, викладав декоративну скульптуру у школі образотворчих мистецтв у Бомбеї.
Своїм другим ім'ям Джозеф Редьярд завдячує назві озера Радьєрд, на берегах якого зустрілися його батьки
Мати – Аліса (Макдональд) Кіплінг – поетеса.
Сім’я Кіплінга належала до вузького кола колоніальної еліти у Індії.
Джон Локвуд Кіплінг
Аліса Макдональд
Школа образотворчих мистецтв у Бомбеї
Редьярд Кіплінг ще з дитинства полюбив Індію та її смаглявих мешканців.
Його виховували слуги-тубільці, які розповіли маленькому Редьярдові чимало індійських казок, легенд і дивовижних історій.
Кіплінг став англоіндійцем, він засвоїв різні, але цікаві й неповторні культури — західну й східну.
Перші слова хлопчик вимовив мовою хіндустані.
Будинок, де народився Кіплінг
Під ударами долі (і тітки Рози, жорстокої ханжі) майбутній письменник виріс не боязким або розбалуваним, а рішучим, впевненим, здатним за себе постояти.
У віці 6 років, як це було прийнято в англоіндійских сім'ях, Редьярд і його молодша сестра Аліса (Трікс) були відправлені вчитися до Англії.
П'ять років вони провели в Саутсі, під Портсмутом, у своїх опікунів - морського офіцера Прайса Холлоуей та його дружини мадам Рози.
Перебування у цьому «будинку відчаю» закінчилося для хлопчика важкою нервовою хворобою.
сестра Аліса (Трікс)
Редьярд у віці 6 років
З 12 до 17 років Кіплінг навчався у Девонському військовому училищі "Вествард-Хо".
Девонське військове училище
Училище заснували відставні чиновники і офіцери, які проходили службу в колоніальних країнах.
Вони посилено готували учнів до труднощів, які чекатимуть на них під час служби за межами Англії.
Мета училища: не просто навчати, а підготувати для Англії майбутніх «будівників імперії» — дисциплінованих і діяльних.
Саме тут сформувався характер Кіплінга, якому пізніше за непохитність та принциповість дали прізвисько «залізний Редьярд».
За браком коштів Кіплінг не продовжив навчання в університеті.
У 1882 р. Кіплінг повертається до Індії.
У 17 років він працює в редакції англомовної «Цивільної та військової газети», що виходила в Лахорі .
У пошуках матеріалу для статей Кіплінгу доводилося подорожувати країною, що потерпала від голоду, спеки й епідемій.
Робота журналіста потребувала від нього витривалості, відваги, загартовувала його волю і моральну силу; стала школою письменницької майстерності.
У вільний час він писав короткі оповідання і вірші, які були опубліковані газетою поряд з репортажами.
Під час службових поїздок він ближче знайомився зі звичаями та побутом індійців, збирав місцеві перекази, легенди, повір’я, анекдоти.
Робота репортера допомогла Кіплінгу краще зрозуміти різні сторони колоніального життя країни.
Згодом цей матеріал утворив «золотий запас», із якого письменник багато років черпав теми й сюжети для художніх творів.
У 1887 р. Кіплінга перевели до газети «Піонер» в Алахабаді.
З 1887 по 1889 рр. Кіплінг написав шість збірок оповідань для серії «Бібліотека Індійської залізниці», призначених для мандрівників.
Перша збірка віршів письменника «Департаментські пісеньки» (1886), збірка новел «Прості оповідання з гір» (1888).
Ці твори принесли йому широку популярність як в Індії, так і у всій Британській імперії.
Через сім років (1889 р.) Кіплінг вирішив повернутися в Англію.
Лондон зустрів молодого Кіплінга із захопленням. Слава прийшла до нього в 25 років. Говорили, що з часів Байрона в Англії не пам’ятали такого раптового і раннього успіху; його називали літературним спадкоємцем Чарльза Діккенса.
Своєю всесвітньою славою Кіплінг завдячує поетичним збіркам: "Пісні казарм", "Сім морів", "П’ять націй".
Вірші цих книг оспівують життя "рядових будівників імперії", англійських солдат, механіків, дрібних чиновників, прославляють відданість обов’язку.
У 1890 році виходить його перший роман «Світло згасло» (The Light That Failed).
Найвідоміші вірші цього часу:
«Балада про Схід і Захід», «Остання пісня Чесного Томаса».
У Лондоні Кіплінг знайомиться з молодим американським видавцем Уолкоттом Балестьєром, разом з яким працює над повістю «Наулаха» (1892)
Уолкотт Балестьєр
У 1889 р. Кіплінг познайомився з сестрою Уолкотта Балестьєра – Кароліною. Вона була енергійною, гарною і на три роки старшою. Все це неймовірно приваблювало юного, але вже знаменитого письменника.
Зважитися на одруження Кіплінга змусила смерть Уолкотта. Редьярд був у цей час в Індії. Але страшна новина змусила письменника повернутися в Лондон, щоб підтримати Кароліну.
Кіплінг зробив пропозицію Кароліні Балестьєр... по телеграфу. Перед від'їздом Редьярд відправив Кароліні телеграму, і вона відповіла "Так". Весілля відбулося 18 січня 1892, на ньому були присутні всього троє гостей.
Молода пара переїхала в Браттльборо, штат Вермонт, США. Тут вони прожили 4 роки.
"Наулаха" - дім у Вермонті
Він відвідав Бірму, Сингапур, Гонконг, Японію, Китай, Нову Зеландію і США.
Кіплінг — людина особливої вдачі. Він володів сильним і нестримним характером, їздив по всьому світу в пошуках яскравих пригод.
У Нью-Йорку Кіплінг зустрівся з Марком Твеном.
Кіплінг називав себе «мандрівником всесвіту».
У Вермонті у них народилися дві дочки – Жозефіна та Елсі.
У 1899 р. дочка Жозефіна померла від запалення легенів.
Зими 1900- 1907 рр. родина проводила у Південній Африці, неподалік від Кейптауну.
Згодом народився син – Джон.
У 1896 р., через серйозний конфлікт зі швагром, Кіплінг з родиною покинув США.
Rock House (Англія)
Вони повернулися в Англію, де письменнику незабаром вдалося відновити колишні позиції в літературному світі.
«Безліч витівок»(1893);
«Книга джунглів» (1894-1895) ;
збірка віршів «Сім морів» (1896);
повість «Відважні мореплавці» (1897);
збірка оповідань «Сталки і К °» (1899);�роман «Кім» (1901);
збірки казок «Казки просто так» (1902),
«Пак із пагорбів», «Подарунки фей» (1906)
З кінця ХІХ ст. Редьярд Кіплінг став володарем дум цілого покоління.
Його книжки побивають усі рекорди за кількістю перевидань (1900 р. вийшло, наприклад, сімнадцяте (!) видання «Балад з казарми»). Гонорари Кіплінґа сягають небачених розмірів, перевищуючи у 25 разів пересічний заробіток англійського літератора.
Відомі твори:
Тут у 1902 р. Кіплінг купив будинок «Бейтменз», в якому прожив до кінця життя.
Сасекс – край на півдні Англії, поблизу Ла-Маншу.
У роки англо-бурської війни Кіплінг бував на фронті, своїми виступами піднімав дух британських солдатів.
За власний кошт Кіплінг сформував роту добровольців, відкрив у себе в маєтку тренувальний табір, збирав кошти для Фонду солдатських сімей.
У Південній Африці редагував армійську газету, виконував обов'язки політичного і військового консультанта, доглядав за пораненими.
Кіплінг активно пропагував імперіалістичну та колоніальну політику Англії. Його називали «співцем імперії».
Він прославляв мужність, відвагу, доблесть, стоїцизм, змушуючи вірити, що дух людини непохитний.
Вірш «Тягар білої людини» перетворився на символ віри для «будівників імперії», «над якою ніколи не заходить сонце».
Консерватор за своїми політичними переконаннями, Кіплінг був переконаний, що найвищою метою для людини може бути лише служіння батьківщині — Британській імперії — та розповсюдження її впливу по всьому світу. Він відчував себе «будівником імперії».
«Тягар білої людини» означав для Кіплінга чесну, самовіддану, жертовну працю заради того, щоб, як вірив письменник, прилучити відсталі народи до сучасної цивілізації.
На той час він написав тринадцять томів оповідань, чотири романи, три книги оповідань для дітей, кілька збірок дорожніх нотаток, нарисів, газетних статей і сотні поезій.
У 1907 р. він був удостоєний також почесних ступенів Оксфордського, Кембриджського, Единбурзького й Даремського університетів; одержав нагороди від університетів Парижа, Страсбурга, Афін і Торонто.
Моральний кодекс справжньої людини втілено у вірші Кіплінга «Якщо...» («If», 1910 р. )
Вірш написаний у формі звернення до сина. Цей твір можна сприймати як його духовний заповіт до всіх наступних поколінь.
Рядки : «If you can meet with Triumph and Disaster /and treat those two impostors just the same» («Якщо Тріумф, зарівно як Нещастя, Сприймеш як дим і вітер на віку») — написані на стіні входу до центрального корту Уїмблдонського турніру.
Вірш перекладений 27 мовами. У 1995 р. за опитуванням ВВС визнаний найпопулярнішим британським віршем усіх часів.
Першу світову війну письменник зустрів із захопленням, проводив агітаційну кампанію, закликаючи молодь записуватися добровольцями в армію.
Та незабаром він пересвідчився у безглуздості й жорстокості насильства…
Свого сина Джона Кіплінг виховав прихильником ідеї служіння батьківщині. Коли розпочалася Перша світова війна, хлопець записався добровольцем. Вступити до армії йому було дуже непросто, адже в Джона, як і у батька, був поганий зір.
Молодший лейтенант Джон Кіплінг у своєму першому бою пропав безвісти.
Він загинув 27 вересня 1915 р. у віці 18 років, поблизу міста Лоос-ан-Гоель, департамент Па-де-Кале, Франція.
Кіплінгу вдалося влаштувати його лейтенантом в Ірландський гвардійський полк, і Джон пішов на війну. Батько дуже пишався вчинком сина.
Кіплінг разом з дружиною працював у підрозділах «Червоного Хреста», став членом Комісії з військових поховань, яка займалася доглядом за могилами невідомого солдата, перепохованням загиблих воїнів і надання їм останніх почестей.
А слова Кіплінга «Відомий лише Богу єдиному», викарбовувалися на могильних плитах тих, хто були поховані безіменно.
На Жертовному Камені кожного з кладовищ він запропонував зробити загальний напис:
«Їхні імена будуть жити вічно»
У 1922 р. , під час подорожі по Франції, Кіплінг знайомився з англійським королем Георгом V, який став його другом.
Основні твори: двотомна історія «Ірландські гвардійці у світовій війні»; збірки оповідань «Парафії і витрати»,
Тривалий час письменника мучила виразка шлунка. На початку 1936 року йому зробили операцію.
Кіплінг до самої смерті жив похмурим самітником. До останнього дня він писав, але між ним і сучасниками вже звелася стіна глухого непорозуміння.
«Кордони та оновлення»; автобіографічна книга «Дещо про себе».
Редьярд Кіплінг помер 18 січня 1936 р. в Лондоні.
На похороні були присутні посли Франції, Бразилії, Італії, Бельгії, але не прийшов жоден відомий письменник.
Його будинок став музеєм.
Труну, вкриту британським прапором, несли прем'єр-міністр С.Болдуін і фельдмаршал Монтгомері. Телеграми співчуття прийшли від короля, королеви і членів королівської сім'ї.
Прах Радьєрда Кіплінґа захоронений в Кутку поетів у Вестмінстерському абатстві.
сповнені віри і сили духу
виховують самодисципліну і почуття обов’язку
утверджують гідність і духовну силу
про звичайних людей у екстремальних ситуаціях
незвичайні, екзотичні
нове явище в англійській літературі