Велика Британія — «майстерня�світу». Зовнішня і колоніальна�політика Великої Британії
ВЕЛИКА БРИТАНІЯ — ЛІДЕР СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ
Цей період став «золотим століттям» у розвитку британської економіки. Бурхливий розвиток машинобудування, прокладання залізниць, використання сили пари на суші та в морі зробили Велику Британію не лише «майстернею світу», а й «світовим перевізником» та «світовим банкіром». Країна стала найбільшим у світі експортером машин, обладнання, транспортних засобів і капіталів.
Позначилося світове лідерство Британії на промисловому
виробництві.
Переваги, пов’язані зі швидшим завершенням промислового перевороту, а також використанням ресурсів колоній, забезпечили британським підприємцям монопольне становище на світовому ринку.
Найбільші банки країни надавали позики іншим країнам, вкладали гроші в будівництво фабрик і залізниць за кордоном. Грошова одиниця Великої Британії — фунт стерлінгів — стала головним засобом розрахунків між країнами світу. Лондонська біржа та Англійський банк стали світовими центрами торговельних і фінансових операцій.
Важливу роль у прискоренні промислового розвитку Великої Британії відіграли відміна протекціонізму й перехід до вільної, безмитної торгівлі. Новітнє обладнання дозволяло британським підприємцям виробляти дешевші товари, конкурувати з якими не могла жодна країна.
Країні належала половина торговельного флоту світу.
ФОРМУВАННЯ ЛІБЕРАЛЬНОЇ ТА КОНСЕРВАТИВНОЇ ПАРТІЙ
У середині XIX ст. у Великій Британії остаточно утвердилася парламентська монархія.
Палата громад в 1832 р. відкрила двері для промисловців і торговців, до середини XIX ст. витіснила на другий план аристократичну Палату лордів і звела до мінімуму політичний вплив королівської влади. З 1852 р. у Великій Британії був закріплений принцип
«відповідального уряду», який залишався при владі доти, доки користувався довірою й підтримкою більшості Палати общин.
З 1837 по 1901 р. королевою Великої Британії була Вікторія, за правління якої країна досягла найвищого піднесення своєї могутності.
Час її правління називають «Вікторіанською епохою».
За часів королеви Вікторії в суспільстві переважали такі цінності, як працьовитість, економність, пунктуальність, тверезість. Приклад подала особисто королева: її життя було підпорядковане обв’язкам монарха і сім’ї. Королева з чоловіком, принцом Альбертом, мали 9 дітей.
Друга парламентська реформа
Мета - надання виборчих прав усім повнолітнім чоловікам.
У 1867 р. міністр фінансів цього кабінету й майбутній прем’єр-міністр Б. Дізраелі запропонував свій проект реформи, ще радикальніший, ніж білль В. Гладстона.
15 серпня 1867 р. цей проект ухвалив парламент.
Бенджамін Дізраелі.
Ірландське питання
У 1801 р. були ліквідовані залишки автономії
Ірландії. Ірландія стала частиною
Сполученого Королівства
Великої Британії та Ірландії.
Ірландська мова почала витіснятися англійською. Національно-політичне протистояння ускладнювалось релігійним. Ірландські католики відчували тиск з боку
протестантів.
На початку XIX ст. близько 86 % населення Ірландії було зайняте в сільському господарстві. Із середини 40-х років XIX ст. в Ірландії розпочався аграрний переворот. Падіння цін на хліб спонукало землевласників переходити від системи дрібної селянської оренди до великого
пасовищного господарства. Посилився процес вигнання дрібних орендарів із землі. Відміна «хлібних законів» і хвороби картоплі призвели до страшного голоду 1845–1849 рр.
Меморіал жертвам голоду в Дубліні.
ЗОВНІШНЯ ТА КОЛОНІАЛЬНА ПОЛІТИКА АНГЛІЇ
Лорд Г. Пальмерстон: «У Британії немає вічних ворогів, у Британії немає вічних друзів.
У Британії є лише вічні інтереси»
У 1854–1856 рр. Велика Британія спільно із
Францією взяла участь у Кримській (Східній) війні проти Росії.
Згодом, уже протидіючи Франції, влада підтримала ліберальні сили в Італії.
У результаті опіумних війн (1839–1842, 1856–1860 рр.), які велися з метою посилення британського впливу в Китаї, Велика Британія отримала
право розширити торгівлю своїми товарами через
китайські порти. З 1842 р. британською колонією став порт Гонконг. У 50–60-і роки Велика Британія також вела загарбницькі війни в Ірані, Бірмі, нав’язуючи урядам цих країн нерівноправні торгові угоди. Але спроба повалити дружнього до Росії правителя Афганістану й укріпити підступи до Індії зазнала невдачі.
У 60-і роки XIX ст. колоніальні війни Британії поширилися й на Африку
Генрі Пальмерстон
Найважливішою часткою британської колоніальної імперії була Індія, населення якої на середину XIX ст. налічувало майже 300 млн осіб.
У 1857 р. в Індії спалахнуло масштабне визвольне повстання сипаїв (так називали індійських солдатів у британських колоніальних військах), яке жорстоко придушили колонізатори. Однак після цього повстання впливова британська Ост-Індська торговельна компанія, яка управляла Індією від імені Великого Могола, була ліквідована. Уся повнота влади в Індії перейшла до британського уряду. У 1876 р. королева Вікторія була
проголошена імператрицею Індії.
Над величезними просторами британської колоніальної імперії, як любили говорити в Лондоні, «ніколи не заходило сонце».
Жорстоко пригнічуючи опір у колоніях, де основну масу населення становили корінні жителі, британський уряд ішов на поступки там, де зростав вплив «білого» населення.
У 1840 р. британський уряд ухвалив закон, який проголошував об’єднання двох колоній у провінцію Канада.
А в 1867 р. Канада, до складу якої увійшли ще дві провінції, отримала статус домініону.