Екскурсійний маршрут�«5 цікавинок Хмельниччини»� Прекрасна “Подільська Софіївка” - Малієвецький палацо-парковий комплекс, історико-культурні заповідники в селі Самчики та смт. Антоніни, пам'ятки старовинного Старокостянтинова, а ще смт. Чорний Острів, звідки родом наша «спляча Лаура», - і все це за один тільки день!

Розробила Тетяна НЕДРЯ

3. смт.Антоніни

1.

с.Самчики

2. м.Староконстянтинів

4. смт.Чорний Острів

5. с.Маліївці

Музей-маєток «Самчики»

Палац у подільському селі Самчики, що на Старокостянтинівщині, справедливо можна назвати

українським Версалем, тому що унікальний архітектурно-парковий ансамбль в Самчиках на

Хмельниччині зберігся донині у всій своїй цілісності.

Своїм ‘Версалем' подоляни завдячують полковникові Петру Чечелю (1754-1843 рр.),

гайсинському старості, який наприкінці XVIII століття купив у Старокостянтинівському повіті

кільканадцять сіл (у тому числі й Самчики), де облаштував свою резиденцію. Чечель вирішив не

лише збудувати палац, але й вписати його у ландшафт за всіма правилами паркової архітектури.

Для розбудови маєтку він запросив у глухий закуток Подільського краю найкращих тогочасних

скульпторів, зодчих, художників, паркетників, столярів.

Палац одноповерховий, в стилі пізнього класицизму (ампіру), побудований за проектом польського

архітектора Якуба Кубицького. Серед садибних ансамблів України Самчики цікаві тим, що тут

забудова збереглася такою, якою вона була на початку XIX століття.

​

Маєток пережив декілька періодів свого розвитку:

початок 18ст. – закладання перших будівель та

невеликого парку,

кінець 18 - початок 19ст. – будівництво класичного

архітектурного ансамблю,

розпланування пейзажного парку, садів,

початок 20ст. – формування регулярного парку,

побудова кам'яної огорожі-муру.

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

Графська брама

Сумний лев

Усміхнений лев

Музей-садиба Самчики

При в‘їзді гостей маєтку зустрічали скульптури левів: усміхненого лева, який символічно радів прибулим та «сумного лева», що проводжав їх, коли вони покидали садибу

�Палац панів Чечелів�У музейних залах палацу, здається, витає дух тогочасся, коли під клепінням Круглої і Великої зали влаштовували багаті прийоми і раути. Зали розмішені таким чином, що гості, самі того не помічаючи, плавно переходили з одного в інший, аж поки не опинялися на пленері, біля озера. ��

Блакитна зала

Червона зала

​

Японська кімната (Японський кабінет)

Кругла (Блакитна) та Червона зали (їдальня) вражають багатством інтер'єру.

Блакитна зала слугувала музичним салоном, тут відбувалися театральні постановки та танці.

Червона слугувала господарям за їдальню

Винятковий за історичною

та художньою цінністю “Японський кабінет” – єдиний такого роду інтер'єр в Україні,

що повністю зберігся.

Невиразна архітектура старої будівлі спонукала інших хазяїв використовувати її переважно як службове приміщення нового палацу. У Старому палаці була облаштована кухня

На теренах маєтку знімались художні кінофільми

«Коні не винні», «Подолання», «Зачароване кохання», серіал “Вовче серце”

Китайський будинок-льодовня

Будинок цікавий як приклад улаштування в давнину льодовень (холодильника). У центрі глибокого льоху споруди вмуровано квадратну камеру, що перекрита підлогою цоколю.

Крізь отвір у підлозі до льоху засипали лід, який заготовляли поруч, на річці Случ.

У стінах льодової камери розташовані ніші з полицями,

де і зберігалися продукти.

Старий палац Хоєцьких, побудований у 1725 р.

Цікаві експозиції музею в старому палаці

Готична алея

Самчиківський парковий ансамбль - український Версаль

Маєток пережив декілька періодів свого розвитку: початок 18ст. закладання перших будівель та невеликого парку, кінець 18-початок 19ст. – будівництво класичного архітектурного ансамблю й розпланування пейзажного парку, садів, початок 20ст. формування регулярного парку, побудова кам'яної огорожі-муру.

Історично першим парком при

маєткові був парк Хоєцьких.

Але архітектурний ансамбль,

розбудований на початку XIX ст.

Чечелем, не надто добре вписувався в старий парк.

Тому для планування нового пейзажного парку в 1801 році було запрошено відомого садівника Діонісія Мак-Клера (1762–1853), який вдало використав наявний природній деревостан, переробив паркові алеї та стежки, змінив компонування насаджень, створив штучний рельєф з яром та гіркою-альтанкою.

Альтанка

Набережна річки Ікопоть незвичайна

Могутній замок князів Острожських

Брама замку

М. Староконстянтинів

Замок князів Острозьких - головна "родзинка" міста. Засновано твердиню в 1561 році князем Костянтином Острозьким для захисту краю від татарських набігів. Будівництво мурованої твердині йшло десять років, до 1571 року.

Для в’їзду і оборони зі сторони міста була влаштована в’їзна брама, яка була включена в оборонне кільце замку. Брама була обладнана підйомним мостом. Вимурувана з каменю, другий ярус — цегляний. Залишився лише перший ярус, в якому влаштовано арочний проїзд. Частково зберігся декор західного фасаду. Накрита шатровим дахом.

З 2010 року Старокостянтинів включено до списку «Міст пріоритетного втручання» в рамцях пілотного проекту Ради Європи «Реабілітація культурної спадщини історичних міст». Передбачається створення Державного історико-культурного заповідника «Старий Костянтинів», реставрація пам’яток.

Місце було обрано вдало. Замок збудовано на мисоподібній ділянці при злитті річок Случі і Ікопоті, що по формі подібна до видовженого трикутника, дві сторони якого омивалися водою, а третя межувала з містом. Від міста замок мав посилений оборонний кордон, що складався з рову з водою, земляного валу з кам’яним муром товщиною 1,5 метра і висотою 5,8 м. Про серйозність укріплень міста говорить те, що, починаючи з 1575 року, кримським татарам жодного разу не вдалося взяти його приступом, навіть у 1618 році, коли на Поділлі вторгалася тридцятитисячна татарська орда.

Нині, мур, що оточував замок по всьому периметру частково зберігся лише з західної сторони. За описами, замок мав п’ять веж. До наших днів частково вціліли лише дві.

В декількох сотнях метрах на південь від замку знаходиться ще один елемент укріплень міста – оборонна вежа монастиря домініканців. Костел Матері Божої Громничої та домініканський монастир збудовано майже одночасно з замком. Якщо замок був форпостом православ’я, то монастир – католицизму.

Історико-культурний заповідник “Антоніни”�

​

​

​

​

​

​

• Перші згадки про це поселення, яке до другої половини XVIII cт. називалося Голодьками, зустрічаються в історичних документах другої половини 14 ст. В ті часи село перебувало у власності великих феодалів Острозьких, Заславських, Любомирських, Сангушків та Потоцьких. В 1760-х роках тодiшня власниця села Барбара Сангушко вiддала Голодьки у довготермiнове користування регенту коронної канцелярiї Iгнацiю Мальчевському, який був одружений на її сестрi Антонiнi. Закохане подружжя оселяється в Голодьках. Iгнацiй будує тут палац і закладає на берегах рiчки Iкопоть парк, який з часом став одним iз найкращих на Волинi. Парк був багатий на екзотичнi дерева, кущi, мав велику колекцiю квiтiв. Шикарну садибу Iгнацiй Мальчевський назвав iменем своєї коханої дружини Антонiни. Ця назва згодом прижилася й до села.
• Маєток Антоніни входив до складу великої власності Санґушків під назвою Антонінсько-Шепетівський ключ. Від Санґушків перейшов у володіння родини Потоцьких. Марія Потоцька успадкувала Антонінсько-Шепетівський ключ від діда князя Євстахія Санґушка 16 липня 1838 року.

Замість палацу футбольне поле

Палац, який згорів (фото 19ст.)

У 1812 році князь Сангушко побудував в Антонінах кам’яний, дивовижної краси палац, перебудований в 1897 році під керівництвом архітектора Франсуа Арво, а у 1908 році - Фердинандом Фельнером. Найбільшого розквіту садиба Антоніни набула за Потоцьких, сталося це після одруження внучки Євстафія Сангушка Марії з графом Альфредом Потоцьким. Останнім власником був їх син Юзеф Потоцький (1862-1922).

Палац був спалений більшовиками у 1919 році, на його місці зараз стадіон. До наших часів збереглися флігель палацу (ІІ пол. XVIII ст.), мурований манеж початку ХІХ ст. та брами з розкішною огорожею.

Західні ворота

З 1823 року в Антонінах діяла кріпосна мануфактура по виробництву сукна, було засновано конезавод, а 1845 року неподалік від села почала діяти цукроварня, яка незабаром стала власністю графа Потоцького. Напередодні 1-ої світової війни селище було волосним центром Ізяславського повіту Волинської губернії. 1913 року тут проживало 2009 чоловік. У містечку перебували волосні установи, поштово-телеграфна станція тощо. Вражав своєю красою і архітектурною витонченістю багатоповерховий палац Сангушків-Потоцьких з просторим гаражем на 9 автомобілів, електричною станцією, оранжереями, величезним каретним двором. Тут було кілька сотень верхових рисаків, близько півтисячі мисливських собак. В 1898 році тут було відкрито приватну аптеку, а 1913 року – невеличку лікарню на 5 ліжок

Будівля гаражу .

Тепер селищна рада

Будинок -приватна

власність

Будинок ветеринара. Тепер школа мистецтв

��Перша письмова згадка про укріплене містечко біля впадіння Мшанця до Південного Бугу відноситься до 1366 р. �Місце для дерев'яно-земляного укріплення тут було непогане: навколо густі ліси і болота.�Маєтність належала Свірщам - саме вони його перейменували в Чорний Острів, а ще в 1556р. надали поселенню магдебургію. У грудні 1744 р. власниками поселення стали Пшездецькі. До розбудови Чорного Острова багато зусиль доклав Костянтин Пшездецький (1782-1856), який  більше 30 років обіймав посаду маршалка подільської шляхти. Упродовж 19 ст. в маєтку Пшездецьких були зібрані значна бібліотека та колекція живопису, тут гостювали та працювали італійський художник М.Бацеллі, композитор Ф.Ліст, художник Н.Орда. У палаці влаштовувалися мистецькі вечори та пишні бали. Палац оточував парк, який був створений (1799) та реконструйований (1831) відомим ботаніком та паркобудівничим Д.Міклером. �

Смт. Чорний Острів

Палац Пшездецьких

Праворуч двері в зал,

де грав Ференц Ліст

Успенський костел

Будівництво святині поруч з палацом розпочав ще в 1797 р. Міхал Пшездецький. Саме в цьому костелі й зберігався шедевр В.Бродського - мармурова Лаура.

В дворянському повітовому училищі з 1855р. по1858р. викладав історію і географію відомий український байкар Леонід Глібов. Саме в Чорному Острові він написав пісні "Журба", "Летить голуб понад морем", "Билина", байки "Шпак", "Вівчар", "Щука".

В 1847 р. в Чорному Острові перебував геніальний піаніст та композитор Ференц Ліст.

​

​

Мармурова Лаура

С. Маліївці

Водоспад св. Онуфрія

Це місце сміливо можна назвати наймальовничішим куточком Поділля. Крім палацу Орловських, з яким по красі, довершеності, витонченості, гармонії не може конкурувати жодна подільська резиденція, в Маліївцях зберігся старовинний парк з двома ставками, фонтанами, стилізованою під замкову вежу водонапірною баштою. Але головна атракція Маліївців – 18-метрова скеля з водоспадом і печерним гротом. Найдавніша писемна згадка у 1493р. свідчить, що поселення належало шляхтичам Яну і Петру Малієвським, від прізвища яких село і отримало свою назву. У 1785р. Маліївці придбав коронний надвірний ловчий Ян Онуфрій Орловський, який був фаворитом останнього польського короля Станіслава Августа Понятовського.

Палац Орловських

У 1788 році граф Ігнацій Орловський будує величний палац у стилі раннього французького класицизму. На північ від палацу Орловські висадили фруктовий сад, а на південь на терасах було закладено ландшафтний парк площею 17,2 га. Парк з’явився завдяки відомому європейському паркобудівничому Д. Макклеру та майстру-садівнику Д. Клігеру. Вони створили ансамбль з терасами, каскадом ставків, декоративними фонтанами, романтичною скелею з водоспадом. старий графський парк є пам’яткою садово-паркового мистецтва.

Головною цікавинкою парку і усіх Маліївців є самотня скеля висотою у 18 метрів, з якої падає рукотворний водоспад. Вода від джерела падає вниз зі скелі, прикриваючи своїм потоком входи до 2 гротів під скелею. Століття тому в нижньому гроті стояла кам’яна статуя святого Онуфрія. Верхній грот носив ім’я Різдва Іоанна Предтечі. Нижній – св. Онуфрія.

​

Один із ставків у парку

Рекомендації

• Маршрут екскурсії рекомендований для учнів 6-11 класів навчальних закладів освіти.
• Термін проведення: весна, літо, рання осінь.
• Документи для поїздки необхідно підготувати відповідно до вимог: наказ по навчальному закладу із списком дітей, дозвіл органу освіти і науки, дозвіл обласної ДАЇ, страховка, схема маршруту екскурсії.
• Керівнику групи перед виїздом необхідно скласти погодинний графік руху на маршруті з урахуванням часу руху автобусом, тривалості екскурсійної програми, зупинок на відпочинок та харчування тощо.
• Доцільно робити зупинки на відпочинок та харчування через рівні проміжки часу (бажано на автозаправках).
• Для одного дня протяжність маршруту екскурсії чимала, тому необхідно організувати якомога ранній виїзд на маршрут.
• Замовлення екскурсій на об'єктах перед виїздом обов'язкове.
• Доцільно розпочати екскурсійну програму з Самчиків, оскільки Самчики найвіддаленіший населений пункт на маршруті екскурсії, потім Староконстянтинів, Антоніни, Чорний Острів, і завершити в Маліївцях.
•  
•  

Подорожуйте з нами, подорожуйте краще нас