Бій під Крутами – символ героїзму та жертовності в боротьбі за незалежну Україну�

​

​

​

Бутко Сергій Володимирович,

співробітник Українського інституту національної пам’яті

29 січня в Україні відзначається річниця бою під Крутами, який для українського народу став символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність.

• У березні 1917 р. постала Українська Центральна Рада, а 20 листопада того ж року III-м Універсалом Центральної Ради була проголошена Українська Народна Республіка.

​

Початок першої агресивної війни більшовицької Росії проти України в XX столітті

• Прихід до влади у Росії більшовиків у листопаді 1917 р. становив загрозу для України. Вони прагнули встановити контроль над Україною. У грудні більшовицький уряд Росії (Рада народних комісарів) направив ультиматум Українській Центральній Раді.
• У ньому йшлося про виконання таких умов: дозволити переміщення більшовицьких військ в Україні, не пропускати із фронту (Першої світової війни) на Дон антибільшовицькі сили і відмовитися від утворення окремого Українського фронту. Українці відхилили вимоги і звинуватили більшовицьку Росію у втручанні у внутрішні справи України та розпалюванні ворожнечі.
• Раднарком, своєю чергою, оголосив Центральну Раду «в стані відкритої війни проти Радянської влади в Росії і на Україні».

Проголошення незалежності УНР

• 7 січня 1918 р. більшовики оголосили загальний наступ на Україну.
• У середині січня 1918 р. вони встановили контроль майже на всьому Лівобережжі та просувалися на Київ.
• За таких умов 22 січня 1918 р. УКРАЇНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАДА ІV Універсалом проголосила НЕЗАЛЕЖНІСТЬ Української Народної Республіки.

• На початку січня 1918 р. більшовики встановили контроль у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях та розгорнули наступ на Київ.

Наступ більшовицькі війська вели двома групами:

• одна вздовж залізниці Харків-Полтава-Київ,
• друга – у напрямі Курськ-Бахмач-Київ.
• Центральна Рада УНР у своєму підпорядкуванні мала окремі частини колишньої російської армії, що були українізовані, а також сформовані із добровольців підрозділи, серед яких варто назвати
• курінь Січових стрільців на чолі з Євгеном КОНОВАЛЬЦЕМ,
• загони вільного козацтва, та
• сформований Симоном ПЕТЛЮРОЮ Гайдамацький Кіш Слобідської України.
• Саме добровольці і стали опорою Центральної Ради.

Бій під Макошино�(19 січня 1918)��

​

​

​

Бій під Макошино�(19 січня 1918)

• На початку 1918 р. головні події відбувалися в районі станцій Крути-Макошино та навколо Бахмача, як головної стратегічної розв'язки залізничних шляхів.
• Це легко пояснюється тим, що: �1. Це був прямий шлях на Київ зі сторони Радянської Росії або ж шлях вглиб Радянської Росії із заходу; �2. Бахмач – найбільша залізнична розв'язка в даному регіоні; �3. Конотоп мав вкрай необхідні усім сторонам протистоянь залізничні ремонтні майстерні;�4. У Макошино був єдиний в даному регіоні залізничний міст через Десну.

Битва бронепотягів

• Станом на грудень 1917 р. у Київських залізничних ремонтних майстернях знаходився панцирний потяг колишньої Російської імператорської армії типу «Хунхуз» №3. Панцирники даного типу розпочали свою історію у 1915 р., коли на замовлення армії в київських залізничних ремонтних майстернях почали збирати перші серійні панцирні потяги Російської імперії, що отримати назву в честь першого екземпляру – «Хунхуз». Український панцерний потяг отримав назву «Вільна Україна».
• Ще один імпровізований артилерійський потяг було нашвидкоруч створено з польової 76 мм гармати та кулемету, які поставили на укріплену мішками з піском відкриту залізничну платформу. Керувати ним було призначено сотника 1-го Українського козацького полку імені Б. Хмельницького Семена ЛОЩЕНКА.

• Наприкінці грудня 1917 р. обидва панцирники вирушили до кордону з радянською Росією. Перше зіткнення відбулося з наступаючими більшовиками на мосту через Десну біля Макошина.
• «Вільна Україна» почав обстріл головних сил більшовиків, котрі були зосереджені в селищі та на станції. У відповідь більшовицька артилерія також почала обстріл панцирника. Тим часом Лощенко зі своєю платформою знаходився позаду Долгополова, щоб відвезти поранених в тилову зону.
• Утім, більшовицька артилерія, у кількості 10 гармат, переважала одну діючу гармату «Вільної України». Декілька снарядів потрапили у бойову платформу та потяг. Командир Долгополов був важко поранений, як і більшість екіпажу. Панцирник вимушено відступив на станцію Доч.
• Поряд з панцирником вели піший бій юнаки (тобто курсанти сучасною мовою) Військової школи імені Богдана Хмельницького під командуванням старшини Горошка.

• Після пошкодження панцирника Долгополов дав наказ Лощенку продовжувати бій й наступати на Макошино. Юнаки пішли в наступ через Десну по льоду, а Лощенко підтримав їх артилерійським вогнем своєї гармати.
• На допомогу більшовикам підійшов їх панцирник, але він відразу потрапив під обстріл артилерії Лощенка та почав відступати. Зважаючи на перевагу ворога в кількості та артилерії Лощенко з юнаками відступили до Бондарівки, де вже знаходився розбитий потяг «Вільна Україна». Більшовики, що також зазнали досить відчутних втрат, НЕ переслідували відступаючих.
• Панцирник «Вільна Україна», який ще раніше відступив до Києва, доволі швидко полагодили. Утім, більша частина його команди була або мертва або ж поранена. Тому потяг без особливих проблем загітовані робітники передали більшовикам, котрі використовували його під час вуличних боїв наприкінці січня - на початку лютого 1918 р. За лютий він декілька разів переходив з рук в руки, але в результаті все ж залишився за більшовиками.

Бій під Макошино�(19 січня 1918)��

​

​

​

​

​

Більшовицький заколот �у Конотопі�(23 січня 1918)

Ситуація в Конотопі

Із спогадів М.Михайлика:

• «Тiльки ми прибули до Конотопу (а там було залiзничне депо), то нас оточили робiтники. Було їх в Конотопi до 7000. Однi витали, другi гудили. Видно було, що мiж самими робiтниками не було єдностi. Опiсля ми довiдалися, що тут було до 4000 кацапiв, а решта Українцi, i мiж ними так само провадилася боротьба. Москалi мали озброєний вiддiл на 150 чоловiка i скорострiл, але коли ми прибули, вони зброю вже здавали.
• В Конотопi ми роззброїли кiлька ешелонiв Москалiв, що здолали прибути з фронту зi зброєю. Скрiзь ставали нам опiр робiтники-Москалi, нераз навiть завозили наш потяг в слiпий кiнець тору, готуючи нам там пастку. Агiтацiя мiж юнаками провадилася шалена, але все це не похитнуло духа юнакiв».

Заколот у Конотопі

• 22 (9) сiчня 1918 р. надiйнi українські юнацькi (юнкерськi) пiдроздiли полишили Конотоп, і виїхали в Київ.
• Мiсцевi бiльшовики почали дiяти. Надвечiр 22 (9) сiчня голова конотопських бiльшовикiв Л.Новиков вiддав наказ про прибуття до мiста загонiв червоногвардiйцiв з Сосновки (200), Семенiвки (200), Городнi (300), Шаповалiвки, Великого Самбора, Дептiвки та iнших. Крiм того, до бою було пiдготовлено i червону гвардiю Конотопу. Об'єктом атаки був вокзал, де знаходились дорошенкiвцi, а також курiнь «Смертi». Крiм того, червоногвардiйцi мусили ще напасти на штаб українських вiйськ, що мiстився в Комерцiйному училищi.

Конотоп, 23 січня 1918 р.

Із спогадів більшовика В.Бабко:

• «Приблизно о 4 годинi ранку 23 сiчня тишу розiтнула дзвiнка кулеметна черга. То був умовний сигнал до атаки. Сотнi червоногвардiйцiв — загони з паровозного i вагонного депо, залiзничних майстерень та сiл — з криками «ура» кинулися до ешелонiв i захопили гармати…
• Пiсля очищення станцiї загiн … вирушив до примiщення комерцiйного училища, де розмiстився петлюрiвський штаб. Бiля парадного входу стояли двi гармати i п'ять кулеметiв. Гандзя наказав вiдкрити по училищу вогонь. «Сiчовики», що охороняли штаб, спершу розгубилися, а потiм учинили незначний опiр. Трьох було вбито…».

Наслідки подій у Конотопі

• Також були застрiленi червоногвардiйцями українськi командири Пелещук та Вержинський. Переважна бiльшiсть воякiв-українцiв, що вискочили в однiй бiлизнi, була захоплена бiльшовиками. Пiсля роззброєння їх вiдпустили на всi чотири вiтри.
• Невеличка частина українських вiйськ з боєм вирвалася з Конотопу. Це були рештки дорошенкiвцiв у силi до 300 багнетiв на чолi з помiчником командира полку хорунжим К.Хмiлевським та до 100 воякiв куреня «Смертi» зi своїм командиром, сотником Мiляшевичем.

Події 23-24 січня 1918 р.

• Того ж дня, 23 (10) сiчня, загони Кудинського пiсля незначного бою захопили Кролевець, де роззброїли 3-й курiнь дорошенкiвцiв i звiдти вирушили до Конотопу.
• Не спадала активнiсть i в конотопцiв, якi протягом 23–24 сiчня здiйснили рейд по селах Чернiгiвщини та роззброїли вiльних козакiв. У цьому їм допомогли i більшовицькі загони Знаменського та Руднєва, якi термiново прибули до Конотопа.

Бій під Макошино�(19 січня 1918)��

Оборона Бахмача�(25-27 січня 1918)

​

��

Значення Бахмача

• Пiсля подiй у Конотопi радянське командування всю свою енергiю та сили направило на заняття важливого стратегiчного вузла — станцiї Бахмач. Бахмач мiг стати центром об'єднання усiх бiльшовицьких вiйськ на Лiвобережжi. Саме тому В.Антонов-Овсiєнко надавав цiй станцiї велике значення.
• Усю важливiсть станцiї Бахмач усвiдомлювало й українське командування. Зокрема, ось як начальник Київського Вiйськового Округу сотник Шинкар казав делегацiї 1-ї юнацької школи, яка самочинно облишила фронт пiд Бахмачем: «Я вiрю в правоту нашого змагання, тому сиджу в своїм кабiнетi i працюю. Упущення Бахмача вiдкриває Москалям дорогу на Київ i загрожує iснуванню цiлої Республики…»

Бахмач: сили сторін

• Масштабна підготовка до оборони Бахмача розпочалася після захоплення більшовиками Конотопа 23 січня 1918 р.
• На ранок 25 січня 1918 р. на захист Бахмача стали Полк імені Петра Дорошенка, Курінь Смерті, І­-ша Українська військова школа імені Хмельницького, Загони Вільного козацтва, які у своєму розпорядженні мали близько 500 бійців, на озброєнні яких були тільки гвинтівки та кулемети. Обороною Бахмача керував хорунжий Хмілевський.
• Проти цих сил виступили з Конотопа більшовицьки війська: загін Кудинського, Знаменського та Руднєва, що нараховували разом 1300 воякiв.

Бахмач. 25 січня 1918 р.

• Сили були нерівними, тож українські підрозділи змушені були зайняти кругову оборону.
• Основні бої відбулися на місці теперішньої станції Бахмач-Київський.
• Вони почалися ще в темряві ранком 25 січня, коли з Конотопа наблизилися більшовицькі загони Кудинського та Руднєва.
• Перевага ворога була не такою відчутною, тож до вечора оборонці Бахмача завдали противнику потужніх втрат, зірвавши усі лобові атаки.

Бахмач. 26 січня 1918 р.

• Але 26 сiчня до станцiї з Бiлорусi червоним надійшло підкріплення – прибув авангард загону Р.Берзiна, що вдвiчi посилив вiйська більшовиків.
• ЦЕЙ ДЕНЬ ВИЯВИВСЯ НАЙВАЖЧИМ. Дорошенкiвцi, якi прийняли на себе удар пiдроздiлiв Берзiна, зазнали страшних втрат.
• Однак, незважаючи на це, вояки­-українцi трималися з останнiх сил і не віддали Бахмач. Більшовикам так і НЕ вдалося оволодіти станцією.

Бахмач. 27 січня 1918 р.

• 27 сiчня Бахмач атакували з південного фронту – до міста увiрвалися з Полтавщини залоги М.Муравйова, що було цiлковитою несподiванкою. НОВІ СИЛИ ВОРОГА МАЛИ ГАРМАТИ.
• Нiхто не мiг збагнути, що сталося. Зрозумiле було одне – Бахмач не втримати. Загальний стан погiршили i великi втрати куреня «Смертi», на який натиснув М.Муравйов, та загибель командира дорошенкiвцiв, начальника оборони Бахмацького залiзничного вузла хорунжого К.Хмiлевського.
• За таких критичних обставин вцілілим українським пiдроздiлам довелося вiдступати до станцiї Крути, де і дали бій більшовикам.

Наслідки

• За оцінками істориків, у Бахмачі загинули 300 російських більшовицьких вояків, ще 300 – були поранені.
• Українська сторона втратила близько 120 оборонців, 150 – поранено.
• 28 січня противник витратив на переформатування загонів. Під Крутами був наступний бій – 29 січня.

​

• Оборона Бахмача є однією  з героїчних, (хоча й маловідомих) сторінок в історії визвольних змагань за Україну.
• Збройна кампанія 25-29 січня у Бахмачі та Крутах є НЕРОЗРИВНОЮ! Без Бахмача не було би Крут.
• Саме тому ветеранські (комбатантські) об’єднання Армії УНР в еміграції популяризували єдину дату і єдину форму вшанування:
• «Слава героям Бахмача і Крут!».

​

Наміри ворога

• Здавалося, більше нічого не завадить більшовицькому наступу на Київ.
• На підступах до столиці Муравйов закликав: «Наше бойове завдання – взяти Київ... Жаліти київських мешканців нема чого, вони терпіли гайдамаків – нехай знають нас і одержать відплату. Жодного жалю до них! Кров’ю заплатять вони нам. Якщо треба, то каменя на камені не залишимо».

​

Сутичка у Плисках

• Ввечері 27 січня, невеличкий відділ петроградських червоногвардійців виїхав із Бахмача слідом за українськими частинами, але на станції Плиски наштовхнувся на бойовий потяг Семена ЛОЩЕНКА і підрозділ куреня Смерті.
• Коротка розмова між представниками обох сторін скінчилася перестрілкою. Червоні поспішили від’їхати до Бахмача, кинувши напризволяще кількох своїх людей.
• Коли пізно ввечері до Плисок прибув радянський бронепотяг, українських вояків на станції вже не було. В околицях червоногвардійці знайшли лише тіло свого взводного командира, який був в числі тих, хто не встиг залишити Плиски кількома годинами раніше. Захисники Центральної Ради на цей час відступили до станції Крути.

Бій під Крутами�(29 січня 1918)

Студенти на станції Крути. Фото незадовго до бою

Українські війська

• НА РАНОК 29 СІЧНЯ 1918 р. НА ЗАЛІЗНИЧНІЙ СТАНЦІЇ КРУТИ УКРАЇНСЬКІ ВІЙСЬКА нараховували десь 700-800 українських вояків і юнаків та студентів, які мали на озброєнні до 16 кулеметів та одну гармату на залізничний платформі:
• Перша Українська юнацька (юнкерська або старшинська чи офіцерська) школа ім. Б. Хмельницького у складі чотирьох сотень (тобто рот) на чолі з сотником Аверкієм ГОНЧАРЕНКОМ. Це 400–450 курсантів та 20 старшин (офіцерів).
• До юнаків школи приєдналась перша сотня (116–130 осіб) новоствореного добровольчого Помічного Студентського куреня січових стрільців на чолі з Андрієм Омельченком . Переважна більшість студентів не мала достатньої військової підготовки, студенти були погано озброєні. Вважається, що їх направило українське військове командування.
• Десь до 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва із Ніжина на чолі з Осипом Твердовським та НЕВІДОМА КІЛЬКІСТЬ воїнів з частин, що обороняли Бахмач.

Славетний гарматник, сотник Семен Лощенко

• Семен Матвійович ЛОЩЕНКО (9 липня 1893, с. Іванівка, (тепер Антрацитівський район, Луганська область) — 16 вересня 1980, м. Нюрнберг, ФРН) — підполковник армії УНР, командир сотні 1-го Українського козацького полку імені гетьмана Богдана Хмельницького. 29 січня 1918 р. брав участь у бою під станцією Крути.
• Крутянець Левко Лукасевич писав: «Кожен з нас, учасників бою під Крутами, напевно, добре пам'ятає старшину-гарматчика Богданівського полку в синьо-жовтому кашкеті, який, ще з одним вояком на нашому панцеровому потязі, під сильним обстрілом ворога нищив картеччю спроби більшовиків зіпсувати зв'язок поміж двома відтинками нашої лінії, обабіч високого залізничного насипу. Дотепер пригадується його силует у нічному відблиску стріляючої гармати. Був це добрий і відважний артилерист сотник Лощенко».

Про родинні зв’язки на війні за Україну

Рідний брат Аверкія Гончаренка – Олександр, студент-медик Університету імені святого Володимира теж загинув в бою під Крутами.

Російсько-більшовицькі війська

• Загальна чисельність (за твердженням більшості джерел) понад 3000 осіб, в їх числі 400 балтійських матросів. Усі добре озброєні і з артилерією.
• На початку бою агресор мав один бронепотяг, впродовж дня підійшов другій.
• З джерел відомо, що крім артилерії бронепотягу ворог використав ще й гаубичну батарею.
• Загін Кудинського, Знаменського та Руднєва
• Загін Р. Берзiна
• Загони М. Муравйова.

• Вислана на схід українська розвідка спостерігала, як на обрії з'явилися ешелони противника.
• За кілька кілометрів від лінії оборони червоні зупинилися; з вагонів поспіхом вивантажилися озброєні бійці. Як згадував один з червоногвардійців, «бійці наших загонів здебільшого зовсім не знали військової справи, навіть вишикуватися не могли без штовханини».
• На північ від залізничного насипу до наступу готувався загін московської червоної гвардії, південний відтинок зайняли петроградські червоногвардійці. Загін матросів-балтійців, ймовірно, знаходився у резерві. Бронепотяги мали просуватися вперед залізницею.

• Петроградці пішли в наступ першими.
• Червоногвардійці впевнено простували в бік станції Крути, не відразу помітивши попереду імпровізовану лінію оборони.
• Сотник А. ГОНЧАРЕНКО згадував: «Вчасним ранком червоні розпочали свій наступ в зімкнутих колонах; виглядало так, якби йшли на параду, занедбуючи найпримітивніші засоби безпеки… Передні частини червоних, йдучи в зімкнутих колонах, очевидно, були певні нашої втечі, а зі станційної служби по апарату на їхні виклики ніхто їм не відповідав.
• Тільки-но червоні зблизились на відстань стрілу, ми їх привітали сильним огнем 4 сотень і 16 кулеметів. Щойно під прямими стрілами переходили вони до розстрілень, поносячи великі втрати в своїх рядах. Наступні відділи уже з потягу приймали бойовий порядок».
• Опинившись під кулеметним вогнем, червоногвардійці швидко збагнули складність свого становища.

• Влучний гарматний вогонь з бойового потягу С. ЛОЩЕНКА надзвичайно дошкуляв червоним. Та все ж, гармата на потязі С. Лощенка не могла самотужки змагатися з двома бронепотягами.
• Коли під вогнем противника потяг був змушений від'їхати (Лощенко ще й був поранений) до станції Крути, сталий зв'язок між двома ділянками оборони зник: залізничний насип був настільки високим, що на правому крилі не знали, що відбувається на лівому. Сотник А. Гончаренко негайно вивів на позицію резервну 1-шу юнацьку сотню, але боєзапас до кулеметів почав закінчуватися.
• Юнаків рятувало лише те, що на цей час темп ворожого наступу на обох бойових відтинках значно сповільнився. Зазнавши значних втрат і не бажаючи більше потрапити під кулеметний вогонь, червоногвардійці залягли за кількасот метрів від позицій противника. Перестрілка не вщухала, але навіть з настанням вечірніх сутінок червоні НЕ поспішали переходити до вирішальної атаки.

• Та водночас, українське командування отримало тривожні вісті з запілля: курінь імені Тараса Шевченка у Ніжині заявив про підтримку радянської влади (наочний результат тодішньої російської ІПСО).
• Це загрожувало оборонцям ст. Крути ударом в запілля.
• Не зволікаючи, А. Гончаренко наказав усім підрозділам відступати. Першою мала відходити до ешелонів студентська сотня, слідом – 2-га, 3-тя і 4-та юнацькі сотні.
• 1-ша сотня отримала наказ прикривати відступ.

Розстріл�російськими загарбниками�українських військовополонених

• Одна студентська чота – 27 хлопців, заблукавши у темряві, повернулися до станції Крути, яка на той час уже була зайнята більшовиками. Вони потрапили в полон. Хлопців катували, а потім стратили.
• Згодом майже всіх героїв поховали на Аскольдовій могилі у Києві.

Підсумки бою під Крутами

• Після запеклого багатогодинного бою, користуючись присмерком, українські війська організовано відступили зі станції Крути до своїх ешелонів, забравши всіх знайдених поранених і вбитих. Перед від'їздом вони розібрали залізничні колії більше ніж на 1,5 км. Залізничну станцію Крути зруйнувала і спалила артилерія російсько-більшовицьких військ. УСПІШНИЙ ОБОРОННИЙ БІЙ!
• УКРАЇНСЬКІ ВТРАТИ: за різними оцінками вбитими 70–100 осіб (разом із розстріляними).
• РОСІЙСЬКІ ВТРАТИ: сягали 300 воякiв вбитими.
• Затримавши ворога на чотири дні, київські юнаки дали змогу укласти Брест-Литовський мир, що de-facto означав міжнародне визнання української незалежності. НІМЕЧЧИНА І АВСТРО-УГОРЩИНА ЗОБОВ’ЯЗАЛАСЯ НАДАТИ ВІЙСЬКОВУ ДОПОМОГУ ДЛЯ ВІДБИТТЯ РОСІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ.

Сотник армії УНР Євген Маланюк�«КРУТИ. Народини нового українця»�26 січня 1941 року

• «Без Крут навіть такий акт, як акт 22 січня, був би документом без підпису. Бо такі акти мало «виголосити» – такі акти треба чинити».
• «Саме від Крут – не тільки психологічно, а й хронологічно – починається в нашім житті тип новітнього українця, тип, що намагається надавати проявам українськості ціни справжнього, вже національного стилю».
• «До тих, що народилися в легенді Крут, що ту легенду своїми чинами і своєю моральною висотою утверджують в сучасності, і що моральний тягар тієї легенди матимуть відвагу і силу нести в майбутнє».

​