Ліцей № 5 імені Т. Г. Шевченка

​

​

Психологічна підтримка дитини з ООП

асистентом вчителя

​

​

Асистенти вчителів

Кухар Алла Сергіївна Старубінська Ірина Вікторівна

1. Емоційна стійкість асистента вчителя

Асистент вчителя повинен мати добре розвинені навички емоційної саморегуляції, оскільки робота з дітьми з ООП може бути емоційно виснажливою . Важливо вміти справлятися зі стресовими ситуаціями, залишатися спокійним і позитивно налаштованим навіть у складних обставинах.

​

Рекомендації: Регулярно використовувати техніки релаксації (глибоке

дихання, медитація, йога).

Навчитися відстежувати свої емоційні реакції та вчасно їх

коригувати.

Важливо знаходити підтримку в колегах, психологах або

в тренінгах із розвитку стресостійкості.

​

​

2. Психологічна підтримка

Діти з ООП можуть проявляти підвищену тривожність,

агресію, замкнутість або інші емоційні реакції, що потребують

індивідуального підходу. Асистент вчителя повинен

допомагати дитині зберігати психологічний комфорт,

створювати безпечне середовище.

​

Рекомендації: Встановити довірливі стосунки: асистент має бути для дитини

підтримкою, проявляти розуміння і прийняття самої дитини.

​

Використовувати позитивне підкріплення: підбадьорювати і

хвалити дитину навіть за маленькі досягнення.

​

Забезпечити передбачуваність і чіткі межі, щоб дитина відчувала

стабільність і знала, чого очікувати від навчального процесу.

3. Постійний зворотній зв’язок

Налагоджений зворотний зв’язок між асистентом і вчителем,

а також між асистентом і батьками дитини є важливим

елементом стабільності в роботі. Обговорення прогресу,

труднощів та ефективних підходів допомагає уникати

накопичення проблем і дає змогу вирішувати їх вчасно.

​

Рекомендації: Регулярні зустрічі з командою підтримки ( вчителі, психолог, батьки)

для обговорення потреб і прогресу дитини.

​

Вчасно повідомляти про будь-які зміни в поведінці або

емоційному стані дитини.

​

​

4. Розвиток професійних навичок

Асистенту важливо постійно розвивати свої навички в роботі з

дітьми з ООП, оскільки знання нових підходів та методик

дозволяють краще розуміти емоційні та поведінкові

особливості дитини.

​

Рекомендації: Брати участь у тренінгах та семінарах присвячених роботі з дітьми з

ООП.

​

Вивчати техніки роботи з тривожними, агресивними або емоційно

нестабільними дітьми.

​

Використовувати консультації психолога для покращення своїх

професійних вмінь.

​

​

5. Стабільність і рутинність

Діти з ООП часто краще реагують на стабільне та

передбачуване середовище . Асистент вчителя може

допомогти дитині підтримувати чіткий розпорядок дня та

ритуали, що знижують тривожність і сприяють психологічній

стабільності.

​

Рекомендації: Допомагати дитині дотримуватися щоденних шкільних рутин.

​

Використовувати візуальні підказки, графіки або інші засоби для

організації дня.

​

Пояснювати та готувати дитину до можливих змін у розкладі або

нових подій.

​

6. Саморефлексія і супервізія

Асистенту важливо мати можливість аналізувати власну

роботу та емоційний стан, щоб уникати професійного

вигорання . Робота з дитиною з ООП може бути викликом,

тому важливо отримувати зворотний зв’язок від колег

або супервізорів.

​

Рекомендації: Вести щоденник спостережень за власною діяльністю та емоціями.

​

Періодично проводити рефлексію для оцінки своєї ефективності

в роботі з дитиною.

​

Користуватися допомогою супервізорів та менторів для покращення

професійних навичок та збереження психологічної стабільності.

Рухове збудження: що робити?

1. Використовуй техніку «захоплення» : перебуваючи позаду, засунь руки під пахви дитини, притисни її до себе і злегка підійми.
2. Ізолюй потерпілого (дитину) від інших.
3. Говори спокійним голосом про почуття, які дитина відчуває.
4. Не сперечайся з дитиною. В розмові уникай фраз з часткою «не».

Наприклад: не кричи, не біжи, не махай руками.

5. Пам’ятай, що дитина може завдати шкоди собі та оточуючим .

6. Рухове збудження зазвичай триває недовго і може перейти в нервове тремтіння, плач, а також агресивну поведінку.

Плач: що робити?

1. Будь поруч.
2. Підтримай фізично. Візьми за руку, поклади свою руку на плече або спину, обійми. Дозволь відчути твою присутність.
3. Використовуй прийом «активного слухання»: періодично кажи «ага», «так», кивай головою, підтверджуй, що ти слухаєш і співчуваєш, повторюй фрагменти фраз дитини, в яких вона висловлює свої почуття.
4. Не перебивай. Дай можливість постраждалому плакати і говорити, вилити своє горе, страх, обурення.
5. Не став запитання, не давай поради. Твоє завдання- СЛУХАТИ.

Панічна атака: що робити?

1. Дихай разом з дитино: роби вдих через ніс на рахунок 4, а видих через рот на рахунок 8. Видих має бути вдвічі довший.
2. Дай випити дитині теплий напій або просто потримати руки під струменем теплої води.
3. Твоє завдання – допомогти дитині розслабити всі м’язи. В цьому допоможуть дихальні вправи та легка розминка.
4. Пам’ятай цей стан закінчиться.
5. Допомогти дитині переключитися з тілесних відчуттів на побутову діяльність. Поки робимо це, промовляємо вголос кожну дію, щоб відволіктися від негативних думок.
6. Спробуй дихання з перехрещеними руками на плечах. При кожному вдиху та видиху постукай почергово кожною долонею по плечу. Варто зробити таких 20-30 рухів.

Агресія: що робити?

1. Мінімізувати кількість оточуючих.
2. Дати можливість потерпілому «випустити пар».
3. Збільшити фізичне навантаження.
4. Бути доброзичливим . Навіть якщо ти не погоджуєшся з потерпілим, не звинувачуй його.
5. « Розрядити» ситуацію кумедними коментарями або діями.
6. Агресія може бути погашена страхом покарання: якщо немає мети отримати вигоду від агресивної поведінки; якщо покарання суворе і ймовірність його виконання висока.
7. Якщо не допомогти розлюченій дитині, це призведе до небезпечних наслідків. Вона може поранити себе чи інших.

Ступор: що робити?

1. Зігнути пальці дитини на обох руках і притиснути їх до основи долоні. Великі пальці повинні бути виставлені назовні.
2. Кінчиками великого і вказівного пальця масажувати точки, що розташовані на лобі потерпілого, над очима рівно посередині між лінією волосся і бровами , чітко над зіницями.
3. Покласти долоню вільної руки на груди дитини . Відрегулювати своє дихання під ритм її дихання.
4. Дитина, перебуваючи в ступорі, може чути і бачити. Тому говорити їй на вухо, те що може викликати сильні емоції (бажано негативні). Розмовляти потрібно тихо, повільно і чітко. Необхідно будь-якими засобами домогтися реакції, аби вивести дитину зі стану ступору.

​

Вправа «САЛЮТ»

Мета: подолання тривожності

зняття напруги.

​