49 . Основні властивості провідникових матеріалів

50. Основні властивості діелектриків.

51. Основні властивості напівпровідникових матеріалів.

52. Магнітні матеріали

 53. Допоміжні матеріали

54. Тестове опитування: « Електробезпека електромонтера при обслуговуванні електроустановок до 1000В»

55. Установочні та крипильні вироби

56. Монтаж пускорегулювальної апаратури

57. Елементи монтажу трансформаторних підстанцій

58. Монтаж шинопроводів

60. Монтаж заземлювальнихпристроїв

61.Письмова робота: « Властивості електроматеріалів»

​

​

​

​

​

​

https://forms.gle/misjmNATXhmqBaUXA (тест)

Основні властивості провідникових матеріалів�електронна бібліотека  Електроматеріалознавство.(Л.В.Журавльова, В.М. Бондар).pdf розділ 2-3

До найважливіших параметрів, що характеризують властивості провідникових матеріалів, відносяться:

1) питома провідність у або зворотна їй величина - питомий опір р;

2) температурний коефіцієнт питомого опору Ткр або ар;

3) коефіцієнт теплопровідності ут;

4) контактна різниця потенціалів і термоелектрорушійна сила (термоЕРС);

5) робота виходу електронів з металу;

6) межа міцності при розтягуванні GВ і відносне подовження б.

​

В якості провідників електричного струму використовуються матеріали, в трьох основних станах:

твердому – метали та їх сплави;

рідинному – розплавлені при високій температурі метали (окрім ртуті, у якої температура плавлення –39⁰С) та різноманітні електроліти;

газовому – при відповідних умовах іонізовані гази.

Основні характеристики провідникових матеріалів

питомий опір

температурний коефіцієнт опору

теплопровідність

контактна різниця потенціалів термоелектрорушійна сила

тимчасовий опір розриву і відносне подовження при розтягненні.

Питомий опір р.

Величина що характеризує здатність матеріалу надавати опір електричному струму.

Питомий опір виражається формулою

​

r – опір провідника (ом)

S – площа поперечного перерізу

l – довжина провідника

Температурний коефіцієнт опору.

Величина, що характеризує зміну опору провідника в залежності від температури.

Теплопровідність λ

Величина що характеризує кількість тепла в одиницю часу через шар речовини. Теплопровідність має велике значення при теплових розрахунках машин, апаратів, приладів.

Найбільшу теплопровідність мають метали. У неметалевих провідників теплопровідність набагато нижча.

​

​

Контактна різниця потенціалів і терморушійна сила.

Позитивні іони металів розміщені в вузлах кристалічної градки створюють її каркас. Вільні електрони заповнюють гратку на кшталт газу, котрий інколи називають “електронним газом”. Тиск “електронного газу”  в металі пропорційний абсолютній температурі й кількості вільних електронів в одиниці об’єму, який залежить від властивостей металу. При дотику двух різнорідних металів в місці дотику виникає вирівнювання тиску електронного газу. В результаті дифузії електронів метал у якого число електронів зменшується, заряджається позитивно, а метал у якого число електронів збільшується заряджається негативно. В місці контакту виникає різниця потенціалів. Ця різниця пропорційна різниці температур металів і залежить від їх виду. В замкнутому колі термоелектричний струм. Е.Р.С. яка створює цей струм називається термо-е.р.с.

https://corelamps.com/zahalne/providnyk/ матеріал додаткавий

Тимчасовий опір розриву і відносне подовження при розтягуванні.

Під дією сили прикладеної до матеріалу, матеріал подовжується. Якщо позначити початкову довжину як l₁ , а кінцеву як l₂ то різниця l₁-l₂ =△l

буде абсолютним подовженням.

Відношення

називають відносним подовженням.

Сила, що призводить до розриву  матеріалу називають руйнівним навантаженням, а відношення навантаження до площі поперечного перерізу матеріалу в момент розриву називають тимчасовим опором на розрив і позначається:

Металеві провідники можна розділити на дві групи:

матеріали і сплави високої провідності (мідь, алюміній). Сплави: бронза, латунь і т.д.

матеріали і сплави високого опору, використовують в нагрівачах, лампах розжарювання.

Основні властивості діелектриків.

Діелектрики це – речовини (матеріал), що погано проводить електричний струм.

В техніці використовують тверді, рідкі та газоподібні діелектрики.

Тверді діелектрики це фарфор, гума, скло і т.д.

В якості рідких діелектриків використовують трансформаторне, конденсаторне, кабельне масло.

Найчастіше в якості газоподібного діелектрика використовують повітря.

Тіла виготовлені з діелектрика називають ізоляторами.

Молекула діелектрика складається з позитивних і негативних йонів, а також електронів. Вільних електронів в діелектриках дуже мало.

​

Характеристики діелектрика:

питомий опір

діелектрична проникність

кут діелектричних втрат

електрична міцність

Пробій діелектрика

Пробій твердого діелектрика

Розрізняють два види пробою твердого діелектрика:

тепловий

електричний

Електричний пробій – це руйнування структури речовини під дією електричного поля.. В слабому електричному полі електричні заряди пружно зміщуються, визиваючи поляризацію діелектрика. Якщо напруженість поля досягає величини пробивної відбувається зрив заряжених частинок з початкового положення що й призводить до пробою.

Тепловий пробій – пробій, спричинений втратою матеріалом електроізоляційних властивостей, пов’язаної з надмірним зростанням крізної електропровідності або діелектричних втрат від розігрівання в електричному полі до відповідних температур.

Процес нагрів постійно збільшується поки матеріал не нагріється настільки до коли не відбудеться його руйнування.

Основні властивості напівпровідникових матеріалів.

Напівпровідники займають проміжне місце по електричної провідності між металевими провідниками і діелектриками. Електричний опір металевих провідників з підвищенням температури збільшується, а напівпровідників і діелектриків зменшується.

​

Провідники мають величезну кількість вільних електронів, спрямоване переміщення яких є струмом провідності, а в напівпровідниках вільних електронів трохи. Це пояснюється тим, що валентні електрони в напівпровідниках пов'язані зі своїми атомами, т. Е. Не є вільними. Струм в напівпровідниках може виникати і змінюватися в широких межах тільки під впливом зовнішніх впливів:

​

Як поділяються напівпровідникові матеріали за електропровідностю?

За характером провідності

· Власна провідність

Напівпровідники, у яких вільні електрони і «дірки» з'являються в процесі іонізації атомів, з яких побудований весь кристал, називають напівпровідниками з власною провідністю. У напівпровідниках з власною провідністю концентрація вільних електронів дорівнює концентрації «дірок».

· Домішкова провідність

Для створення напівпровідникових приладів часто використовують кристали з домішкової провідністю. Такі кристали виготовляються за допомогою внесення домішок з атомами тривалентного або пятивалентного хімічного елемента.

По виду провідності

· Електронні напівпровідники (n-типу)

 Напівпровідник n-типу. Термін «n-тип» походить від слова «negative», що позначає негативний заряд основних носіїв. Цей вид напівпровідників має домішкову природу. У четирехвалентний напівпровідник (наприклад, кремній) додають домішка пятивалентного напівпровідника (наприклад, миш'яку). У процесі взаємодії кожен атом домішки вступає в ковалентний зв'язок з атомами кремнію. Однак для п'ятого електрона атома миш'яку немає місця в насичених валентних зв'язках, і він переходить на дальню електронну оболонку. Там для відриву електрона від атома потрібна менша кількість енергії. Електрон відривається і перетворюється в вільний. В даному випадку перенесення заряду здійснюється електроном, а не діркою, тобто даний вид напівпровідників проводить електричний струм подібно металам. Домішки, які додають в напівпровідники, внаслідок чого вони перетворюються в напівпровідники n-типу, називаються донорними.

діркової напівпровідники (р-типу)

 Напівпровідник p-типу. Термін «p-тип» походить від слова «positive», що позначає позитивний заряд основних носіїв. Цей вид напівпровідників, крім домішкової основи, характеризується діркової природою провідності. У четирехвалентний напівпровідник (наприклад, в кремній) додають невелику кількість атомів тривалентного елемента (наприклад, індію). Кожен атом домішки встановлює ковалентний зв'язок з трьома сусідніми атомами кремнію. Для установки зв'язку з четвертим атомом кремнію в атома індію немає валентного електрона, тому він захоплює валентний електрон з ковалентного зв'язку між сусідніми атомами кремнію і стає негативно зарядженим іоном, внаслідок чого утворюється дірка. Домішки, які додають в цьому випадку, називаються акцепторними.

. Магнітні матеріали

Припої і флюсиТверді і м'які припої – основні характеристики, марки, застосування. Тверді припої на основі міді і цинку; міді, срібла і цинку; припої для паяння алюмінію; легкоплавкі припої на основі олова і свинцю; олова, кадмію і свинцю; олова, цинку, кадмію. Рідини для підготовки поверхні під паяння (кислоти, луги).Флюси. Тверді, рідкі, напіврідкі: призначення, склад, основні характеристики, марки, застосування.

��Клеї і терпкі складиКлеї на основі синтетичних смол: епоксидних, бакелітових, кремнійорганічних та ін. Склад, вимоги, основні характеристики, застосування. Терпкі склади – цементи (мастики, шпаклівки) – склад, основні характеристики, марки, застосування.

Установочні та крипильні вироби

Установочними виробами прийнято називати різні втулки, воронки, затискачі, протяжні коробки, з’єднувальні й відгалужувальні коробки і фітинги, які застосовуються при монтажі електропроводок. Кріпильними є вироби, призначені для кріплен­ня різних деталей, проводів та опорних конструкцій до будівель­них елементів. Для затягування проводів у сталеві труби, прокла­дені по поверхні будівельних конструкцій у приміщенні з нормаль­ним середовищем, встановлюють чавунні литі протяжні коробки циліндричної форми.

Розподільчі коробки призначені для з’єднання та відгалуження проводів при монтажі. За формою бувають круглими квадратними та прямокутними. За призначенням: внутрішніми під штукатурку та гіпсокартон та зовнішніми. Круглі, як правило, мають діаметр 80 мм.

Розподільчі коробки: а - внутрішня під штукатурку, б - внутрішня під гіпсокартон; в - зовнішні кругла, квадратні і прямокутна

Установчі (монтажні) коробки призначені для закріплення в них розеток та вимикачів. За формою круглі, як правило діаметром 40 мм. За призначенням бувають внутрішніми під штукатурку та гіпсокартон одинарними та блоковими.

Шурупи, саморізи, дюбеля призначені для закріплення електромонтажних конструкцій та виробів в дереві, металі, штукатурці, гіпсокартоні.

Скоби з цвяхом призначені для кріплення провода до дерев’яних основ. Підходять для усіх стандартних перерізів проводів.

Дюбель-ялинка призначена для кріплення до цегляних та поштукатурених основ круглих та плоских проводів різних перерізів.

Клемні переходи та клемні колодки призначені для з’єднання жил проводів, переважно для з’єднання алюмінієвих жил проводів з мідними для усунення гальванічної пари.

DIN - рейка призначена для кріплення на ній електричних апаратів та нульових шин у розподільних щитах і шафах.

Гофровані ПВХ (поліхлорвінілові) труби, металорукави та пластикові короби (футляри)  призначені для розміщення в них проводів при відкритому прокладанні проводки для захисту від механічних пошкоджень, пожежобезпеки (при умові негорючості цих матеріалів), електробезпеки, захисту від несприятливих умов навколишнього середовища та естетичного вигляду.

До виробів для монтажу та ремонту електропроводки відносять: - ролики — застосовують для кріплення проводів і шнурів при відкритій проводці;

• втулки - при прокладанні провідникових виробів через стіни; - воронки (один кінець вигнутий)
• - застосовують при введенні проводу в приміщення через зовнішні стіни;
• - ізоляційна стрічка -для ізоляції провідникових виробів у місцях з'єднання при частковому пошкодженні ізоляції.
• Для підключення до мережі споживачів струму застосовують: - патрони;
• - вимикачі; - перемикачі;
• - штепсельні вилки і розетки;
• - комбіновані блоки і розгалужу

Монтаж пускорегулювальної апаратури

Монтаж пуекозахисної апаратури

Апарати перед монтажем необхідно попередньо оглянути, щоб вчасно виявити і усунути дефекти При огляді перевіряють комплектність апаратів. їх відповідність номінальному струму і напру л електроустановки, справність і безвідмовність роботи рухомих контактних частин і деталей, наявність необхідного електричного кола між рухомими і нерухомими частинами апаратів, цілість ізоляції іі ізолюючих деталей, відсутність на металевих деталях апаратів слідів корозії і окисних плівок

При встановлені апаратів повинні бути витримані необхідні відстані між їх струмопровіднимп частинами, а від них - до заземлених деталей електроустановки. Необхідно також дотримуватись передбачених нормами і проектом розривів між двома сусідніми апаратами як по горизонталі, так і по вертикалі. Виконання пускорегулювальних апаратів повинно відповідати умовам навколишньої о середовища Основні вимоги при монтажу пускових апаратів зводяться до того, щоб вони були міцно закріплені і вертикально встановлені, так як вони надійно працюють тільки при суворо вертикальному встановлені.

Дія покращення виконання робіт по монтажу пускозахисних апаратів і їх монтують на блоках, панелях керування, в шафах, щитах, пультах керування (НКП) та на місці установки в спеціальних коробках.

Пристрої керування електроприводами, як правило монтуються в спеціальних електро- шафах на монтажних панелях, каркасах або на монтажних рейках.

Панелі розподільчих щитів, щитів управління і захисту встановлюють в щитовому приміщенні або в цеху на підготовленій основі.

Установку починають з середньої в ряду панелі. Панелі вивіряють по рівню і виску і з'єднують між собою і з основою за допомогою болтів або електрозваренням. Прилади і апарати чистять, перевіряють справність рухомої і контактної систем, відсутність обривів і комплектність, встановлюють їх на монтажних панелях і підключають до них проводи вторинної комутації. Під корпуси реле ставлять прокладки з електрокартону, а кріпильні болти комплектують гумовими шайбами.

Все прилади і апарати встановлюють строго вертикально, за виключенням тих, які по умовам нормальної роботи повинні знаходитися в горизонтальному або нахиленому положенні.

Станції управління встановлюють в спеціальних приміщеннях або на майданчиках в цехах, поблизу від електродвигунів, що йми обслуговуються. При встановленні на каркасі електрошафи між панелями залишають невеликі зазори. Кріплять панелі до каркасу болтами. Іноді панелі магнітних станцій, монтують безпосередньо в шафах і в такому вигляді відправляють в цех.

Монтаж шинопроводів https://danube.pto.org.ua/index.php/component/k2/item/164-tema-4-8-montazh-shinoprovodiv

Шинопроводом називається жорсткий струмопровід, з’єднаний між собою зварюванням, болтовими затискачами або штепсельни­ми з’єднаннями. Залежно від призначення шинопроводи поділяються на магістральні, розподільні, тролейні, монотролейні та освітлювальні, Конструктивно вони бувають відкритими і закритими, вільно ле­жачими та натягнутими, з алюмінієвими та мідними жилами.

ипускають шинопроводи таких марок: ШРА і ШМА — для розподільних і магістральних; ШОС — для освітлювальних; ШТМ — тролейних електромереж. Умовні позначення шинопроводів розшифровуються наступним чином: Ш — шинопровід; М — ма­гістральний; Р — розподільний; Т — тролейний; А — з алюмі­нієвими шинами; М (третя літера) — з мідними жилами; МТ — монотролейний; ОС — освітлювальний. Цифри після букв показу­ють рік розробки конструкції.

Конструктивно шинопровід — це стальний штампований ко­роб з двох половин, всередині якого на ізоляторах прокладені трифазні і нульові шини (головні) рівного перерізу з пофазним розфарбуванням. До його комплекту входять прямі (мал. а), кутові (мал. б, в), трійникові (мал. г, д), ввідні та гнучкі секції (мал. є), відгалужувальні й приєднувальні (мал. ж), відгалужувальні штепселі, та торцеві заглушки. Крім цього наявні ще конструкції для установки і кріплення шинопроводів (стойки, кронштейни, підвіси).

Монтаж магістральних шинопроводів виконують індустріально в дві стадії: підготовка трас і прокладання шинопроводів.

Типові конструкції секцій шинопроводів і наявність у номенклатурі заводських поставок усіх з'єднувальних і розгалужувальних елементів, кріпильних й опорних конструкцій та дета­лей дає змогу завчасно здійснювати комплектацію, складання укрупнених блоків і ліній шинопроводів у майстернях, незалежно від будівельної готовності об'єкта.

Підготовка траси для прокладання шинопроводів складається з розмітки траси, пробив­них і кріпильних робіт. Розмітку виконують з дотриманням нормо­ваних відстаней: від опорних конструкцій до перекриттів — 700 мм; від опорних конструкцій до чистої підлоги — 2500 мм (в електротехнічних приміщеннях не нормується). Відстань між шинопроводами і стінами або іншими будівельними конструкціями споруд не повинна бути не меншою 50 мм для зручності знімання кришок, а також для кращого охолодження.

При паралельному прокладанні шинопроводу відстань від нього до теплопроводу повинна бути не менше 500 мм (за темпе­ратури теплопроводу понад 70°С відстань збільшується, або теплопровід додатково ізолюють), при перетинах з теплопрово­дом — не менше 100 мм, а в зоні перетину — додаткова ізоляція з обох боків від теплопроводу на відстані не менше 500 мм. Відстань між шинопроводами при паралельному прокладанні повинна бути не менше 50 мм. Відстань між точками кріплення шинопроводу по довжині траси не нормується, але вона не повин­на перевищувати 3 м і залежить від довжини секцій, з яких скла­дається шинопровід.

Підвіси і кріплення шинопроводу виконують згідно з проек­том та типовим альбомом. Опорними конструкціями для шино­проводів є кронштейни (мал. а), підвіси (мал. б), стояки (мал. в), металеві підкранові балки (мал. г). Для кріплення шинопроводів виготовляють спеціальні скоби, підвіси, хомути й інші кріпильні деталі.

Перед монтажем розподільних шинопроводів виконують їх зовнішній огляд. Під час розвантажувальних робіт стежать, щоб ящики з шинопроводами розміщалися згідно з написом "Верх". Після перевірки стану секції шинопроводи розкладають уздовж траси і виконують попереднє болтове з'єднання секцій (мал. 32.4). Для цього спочатку з'єднують шини, потім болтами 1 скріплюють короби, не затягуючи болти до кінця, й установлюють кришки 2. Після закріплення опорних конструкцій до будівельних основ піднімають блоки або секції на проектну позначку. Виконавши необхідне кантування у горизонтальній та вертикальній площи­нах, блоки або секції опускають на опорні конструкції і закріплюють на них. Потім проводять подальше затягування болтів, а кінцеве затягування болтових з'єднань шин виконують через монтажні вікна, після чого встановлюють кришки.

Розподільний шинопровід: 1 - болт заземлення, 2 - опора болта заземлення, 3 - скоба, 4 - лапка, 5 - відгалужувальна коробка, 6 - кріплення кожуха, 7 - заглушка, 8 - металорукав, 9 - труба, 10 - муфта, 11 - заземлювальний провід, 12 - контакт заземлення короба, 13 - контакт заземлення коробки

Монтаж заземлювальних пристроїв. 

Заземлювачі є найвідповідальнішою частиною заземлювальних  пристроїв і тому монтувати їх можна лише при наявності затвер­дженого і погодженого проекту. В заземлювальних пристроях мо­жуть бути використані природні і штучні заземлювачі.

Природними заземлювачами називають металеві споруди, що знаходяться в зем­лі, які можуть бути одночасно використані і з метою заземлення.Застосовувати природні заземлювачі краще, оскільки не лише до­сягається економія металу, а й відпадає необхідність у виконанні значного обсягу земляних і монтажних робіт.

Як природні заземлювачі можуть бути використані водопро­відні та інші металеві трубопроводи, прокладені в землі, а також обсадні труби артезіанських свердловин; металеві конструкції, що знаходяться в землі, та арматура залізобетонних конструкцій будинків і споруд, які з'єднані з землею; металеві шпунти гідро­технічних споруд; свинцеві оболонки кабелів, прокладених у землі. Якщо оболонки кабелів є єдиними заземлювачами, то в розра­хунку заземлювальних пристроїв їх слід враховувати при кіль­кості кабелів не менше двох.

Коли безпосередньо поблизу від електроустановки природних заземлювачів немає, створюють штучні заземлювачі.

Штучними заземлювачами називаються спеціально встановлювані в землі металеві конструкції, призначені для приєднання до них зазем­лювальних провідників.

Як штучні заземлювачі застосовують вертикально або горизон­тально занурені в землю сталеві труби, кутову сталь, металеві стержні, сталеві смуги тощо. У ґрунтах, де є небезпека посиленої корозії металу, слід застосо­вувати оцинковані або оміднені заземлювачі.

Розташовані в землі заземлювачі, та заземлювальні провідники не повинні бути пофарбовані.

Як заземлювачі найчастіше використовують відрізки труб або кутової сталі завдовжки 2,5—3 м, оскільки при такій їх довжині  зменшується вплив промерзання ґрунту. Під час вибору заземлювача перевагу слід віддавати кутовій сталі, оскільки опір розті­канню струму такого заземлювача буде меншим за опір однаково­го за масою заземлювача з труби.

Електроди заземлювача розташовують так, щоб їх верхні кін­ці були нижче від рівня землі на 0,5-0,7 м. Це дає змогу знизити опір розтіканню заземлювачів, а також зменшити коливання опо­ру заземлювачів, пов'язані із змінами зовнішньої температури. Для встановлення заземлювачів попередньо риють траншею зав­глибшки 0,7 м і завширшки в основі 0,5 - 0,6 м, після чого заземлю­вачі забивають або за допомогою механізмів занурюють у грунт.

Проте найефективнішим способом є укручування круглих ста­левих стержнів у грунт за допомогою електросвердел або спеці­альних механізмів, У разі використання електросвердла заздале­гідь підготовлені стержні  Ø 15—18 мм загострюють з одного кінця, а потім на нього, відступивши по 50 мм, надягають і прива­рюють розрізану по радіусу і розтягнуту в спіраль шайбу («забурник»), в результаті чого цей кінець стержня набуває вигляду, подібного до бурава.

Використовувати як заземлювальні провідники металеві обо­лонки трубчастих проводів, металеві оболонки ізоляційних тру­бок, а також свинцеві оболонки проводів групової розподільної освітлювальної мережі забороняється. У приміщеннях, де необ­хідно застосовувати заземлення, ці оболонки повинні бути зазем­лені і мати надійні з'єднання по всій довжині, з'єднувальні муфти і коробки приєднують до металевих оболонок обов'язково паянням або болтовими з'єднаннями.

Заземлювальні провідники, відкрито прокладені в приміщеннях, повинні бути доступними для огляду. В сухих приміщеннях, які не містять їдких пари і газів, заземлювальні провідники допуска­ється прокладати безпосередньо по стінах. У сирих і особливо сирих приміщеннях та в приміщеннях з їдкою парою заземлюваль­ні провідники прокладають на відстані від стін не менш ніж 10 мм. Заземлювальні провідники мають бути захищені від впливу на них хімічних речовин, які містяться в навколишньому середо­вищі. У приміщеннях з хімічно активним середовищем для захис­ту заземлювальних провідників їх фарбують двома шарами хіміч­но стійкої емалевої фарби.

​

Опір заземлення (заземлюючого пристрою) повинен бути не більше 4 Ом!

Елементи монтажу трансформаторних підстанцій

Перед монтажем проводять ревізію обладнання трансформаторної підстанції. Ревізію проводять при отриманні зі складу, приймання від замовника і при здачі в експлуатацію. До початку ревізії повинно бути перевірено: наявність паспорта та іншої заводської документації на ТП і комплектуюче обладнання, комплектність ТП відповідно до заводської документації; цілісність корпусів ТП і блоків, відсутність вм'ятин, наявність і міцність закріплення обладнання, приладів, ошиновки, електропроводок. У розрядниках і прохідних ізоляторах перевіряють відсутність пошкоджень і забруднень порцеляни; кріплення ізоляторів і розрядників до корпусу; наявність і стан кріпильних деталей, прохідних шпильок, ущільнень, приєднання ошиновки; приєднання заземлюючих перемичок розрядників.

У рубильниках, перемикачах перевіряють надійність кріплення до основи; свободу переміщення рукоятки; роботу блокування; стан рухомих і нерухомих контактів, надійність їх замикання; підключення шин і проводів.

В автоматах, магнітних пускателях, реле перевіряють цілісність корпусів і кріплення; випробують роботу контактної системи вручну на включення і відключення; відсутність перекосів і заїдань при роботі рухомої системи; роботу теплового реле; замикання і розмикання контактів в первинній і вторинних ланцюгах; надійність приєднань і стан ізоляції проводів.

​

Відстань між ТП і опорами, габаритні розміри до проводів і інших споруд вибирають по ПУЕ та типовим проектом. Опір заземлювального пристрою повинен відповідати проекту. Всі металеві частини ТП повинні зануляют і заземлюватися, а роз'єднувального пункту - заземлюватися.

Послідовність виконання робіт. Перевіряють комплектацію матеріалами і обладнання, яке має бути 100% -ої. Готують під'їзди для доставки матеріалів і подальшої експлуатації ТП, завозять матеріали. Територію планують з ухилом для відведення зливових вод. Відповідно до типового проекту розмічають місця установки стійок КТП і траншей для монтажу заземлюючого пристрою. Котловани під стійки розмічають так, щоб лінія, що проходить через їх центри, була перпендикулярна осі ВЛП 10 кВ, а центр КТП збігався з віссю ПЛ. Буріння котлованів під стійки і установку стійок виконують за допомогою бурильно-кранових машин, стійки встановлюють в котлован на підсипку з гравію заввишки 300 мм або на бетонну плиту, засипають котловани зі стійками піщано-гравійної сумішшю з пошаровим трамбуванням.

На КТП монтують прохідні ізолятори, розрядники, ізолятори ПЛ 0,38 кВ. Фотореле встановлюють так, щоб виключити спрацьовування від світла фар автомашин. Контактні поверхні зачищають і змащують технічним вазеліном. На кінцевій опорі ПЛ 10 кВ монтують роз'єднувальний пункт, що включає роз'єднувач і привід. Відстань між неізольованими струмопровідними частинами повинно бути не менше 20 мм по поверхні ізоляції і 12 мм по повітрю.

У роз'єднувачі РЛНД-10 перевіряють комплектність, кріплення ізоляторів до рами; відсутність тріщин, сколів опорних ізоляторів; кріплення ковпачків, фланців і струмоведучих частин до ізоляторів; стан контактної частини ножів пружин; легкість входження в контакти струмоведучих і заземлюючих ножів (ножі повинні входити по центру контактів без перекосів і ударів). Між витками контактних пружин при включеному стані повинен залишатися зазор не менше 0,5 мм.

Монтаж заземлювального пристрою виконують в траншеї з заземлювачів (круглої сталі діаметром 12 мм і довжиною 5 м), покладених в грунт похило або вертикально і з'єднаних між собою перемичками на зварюванні. Заземляющие провідники приєднують до корпусу КТП. При відсутності механізмів пробивання свердловин для заземлювачів виконують вручну за допомогою багнета зі сталі діаметром 12 ... 14 мм зі сталевим загостреним наконечником діаметром 16 ... 18 мм.