3 of 13

Країни «третього світу»: �боротьба проти відсталості

Здобувши політичну незалежність, нові країни не стали економічно самостійними. Колишні метрополії і США продовжували диктувати ціни на сировину й продовольство, промислове обладнання.
Проте залежність була тепер не наслідком політичного тиску, а результатом відсталості. Країни Азії, Африки та Латинської Америки залишались аграрно-сировинними придатками, залежали від постачання машин, обладнання, припливу зовнішніх інвестицій.
Ця відсталість закріплювалася пануванням традиційного укладу життя, неписьменністю більшої частини населення, нерозвиненістю комунікацій і засобів зв’язку (інфраструктури).
Проблема відсталості посилилася після Другої світової війни завдяки підвищенню темпів зростання населення. Демографічний вибух відбувся в той самий час, коли тільки починалася трансформація традиційних соціально-економічних інститутів у країнах, яке нещодавно здобули незалежність.
Аграрне перенаселення в ряді регіонів призвело до справжньої катастрофи. Використання всіх земель, придатних для сільськогосподарського виробництва, вирубування лісів, виснаження джерел прісної води породили проблему урбанізації. Із 1950 до 1980 р. 350 млн вихідців із села стали жителями міст, оселяючись переважно в районах, які оточують великі міста.
Високі темпи зростання населення ускладнили розв’язання проблеми відсталості, прибутки на одну особу в деяких країнах зменшилися порівняно з колоніальним періодом. Висока народжуваність зумовила омолодження населення (діти віком до 15 років становлять половину населення країн).
Щоб домогтися виходу з відсталості, потрібно підвищувати грамотність населення, а за такої кількості підлітків це потребує великих витрат на освіту. Наслідком високих темпів народжуваності є безробіття, яке сприяє збереженню низької заробітної плати і не стимулює впровадження нових технологій, гальмує технічний прогрес.

�

4 of 13

Як проходила модернізація держав?

Під тиском демографічного вибуху й політики урядів, спрямованої на модернізацію суспільства, традиційний уклад життя почав руйнуватися.
Нові відносини співіснували зі старими суспільними, економічними й політичними відносинами. Економіка стала багатоукладною, соціальна структура — строкатою, причому велика частина населення опинилась у перехідному маргінальному стані.
Це призводило до соціально-політичної нестабільності. Відбувалися революції, державні перевороти, воєнні заколоти, громадянські війни, міждержавні, національні конфлікти, що стало характерною рисою розвитку країн Азії, Африки, Латинської Америки.

�

5 of 13

Що обтяжувало процес модернізації?

Імпортозамінна індустріалізація для багатьох країн була нездійсненна через відсутність необхідних природних і людських ресурсів, незначного внутрішнього споживання: 40 % країн у світі мають територію менша ніж 100 тис. км² із населенням до 3 млн осіб.
Крім того, цей курс означає збереження відсталості в галузі технологій. Індустріалізація, яка проводилася без урахування можливостей, вела до фінансової заборгованості, а її тягар перекладали на плечі населення.
Поступово в країнах «третього світу» переконалися в необхідності перегляду стратегії розвитку.
Суть нової стратегії полягає в тому, щоб не протидіяти світовій економіці, а пристосувати її до своїх потреб.

�

6 of 13

НСЕП

У 1974 р. група країн «третього світу» стала ініціатором скликання спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН з економічних питань, де було прийнято декларацію про встановлення нового світового економічного порядку (НСЕП).
Його суть полягає в перерозподілі фінансових і технологічних ресурсів на користь країн, що розвиваються. Основою для таких домагань стала теза про відповідальність розвинених країн. Країни Заходу не погодилися зі звинуваченнями, але висловили готовність сприяти модернізації.
У момент розгортання дискусій становище країн «третього світу» погіршилося. Спробу розв’язати проблеми за допомогою зовнішніх позик призвели до зростання боргу країн «третього світу» (у 1980 р. борг складав 400 млрд доларів США, а в 1988 р. — 1120 млрд доларів США).

�

7 of 13

Пільгові кредити

Залишався один вихід: форсовано розвивати експортний потенціал і сприяти ввезенню іноземного капіталу. Ці заходи дали поштовх розвитку новим структурам. Їх підтримували МВФ і МБРР.

Пільгові кредити видавалися цими установами за умови проведення ринкових реформ:

стабілізації грошового обігу;
ліквідації дефіциту бюджету;
приватизації нерентабельних підприємств державного сектору;
введення вільних цін;
лібералізації зовнішньої торгівлі.

Революція в економічній політиці країн «третього світу» призвела до падіння майже одночасно з революціями у Східній Європі просоціалістичних режимів і припинення соціалістичних експериментів у країнах «третього світу».

�

8 of 13

Взаємодія цивілізацій

Отже, подолання відсталості виявилося для країн Азії та Африки не тільки економічною проблемою.
Цей процес став, по суті, взаємодією цивілізацій. Адже відсталість була пов’язана з пануванням традиційних укладів, що склалися десятиліттями. Їх подолання означало модернізацію суспільства.
Модернізація виявилася спробою запровадити елементи чужої цивілізації. Така цивілізаційна взаємодія породила неймовірні колізії, якими так багатий «третій світ», коли за фасадом парламентських інститутів виявлялися родоплемінні відносини, раптово з’являлися «ісламські республіки», що закріплювали у своїх конституціях безправ’я жінок і тілесні покарання тощо. При цьому спроба прискорити модернізацію, нав’язати традиційному суспільству чужі для нього цінності інколи викликали бурхливу консервативну реакцію. Приклад цьому — ісламська революція в Ірані.

�

9 of 13

Нові індустріальні держави

У розв’язанні всіх проблем країни «третього світу» йшли кожна своїм шляхом. Вони мали різні стартові позиції та неоднакові темпи розвитку. У результаті диференціація між країнами «третього світу» зростає. Серед них найпривабливіше виглядають арабські держави Перської затоки, але багатство обернулося консервацією в цих країнах патріархально-кланового ладу й необмежених монархій.
Найбільш динамічно в соціальному, економічному й політичному плані розвивалися нові індустріальні держави Гонконг (тепер частина Китаю), Сингапур, Тайвань, Південна Корея, потім до них приєдналися Індонезія, Малайзія, Філіппіни.
Використовуючи іноземні капітали й технології, значні місцеві трудові ресурси, їм вдалося створити розвинену обробну промисловість, яка працює переважно на експорт та успішно конкурує на ринках країн Заходу.

10 of 13

«АЗІАТСЬКІ ТИГРИ», �АБО «АЗІАТСЬКІ ДРАКОНИ»

НОВІ ІНДУСТРІАЛЬНІ КРАЇНИ у 1960—1970-ті рр. відбувалося швидке економічне зростання групи країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону, що сприяло загальному економічному піднесенню, яке докорінно змінило обличчя Азії.
В авангарді змін ішли Південна Корея, Тайвань, Гонконг і Сингапур, яких назвали «азіатськими тиграми», або «азіатськими драконами».
Причинами таких змін часто називають політичну опіку з боку США (особливо над Південною Кореєю й Тайванем) та інших держав Заходу. В умовах «холодної війни» місцеві еліти заявляли про свою прихильність ідеям демократії, ринкової економіки й антикомунізму. Проте це не заважало їм встановлювати жорсткі авторитарні режими. США розглядали ці країни як опорні пункти в боротьбі з комунізмом в Азії. Сюди спрямовувалася американська допомога, західні спеціалісти консультували щодо проведення реформ, створення промисловості, запровадження новітніх технологій тощо. Крім зазначених причин «економічного дива», можна назвати ще й такі: дешевизна, працелюбність і дисциплінованість робочої сили, місткість ринків Азії.
Серед «азіатських тигрів» особливе місце посідає Південна Корея. Її стартові можливості були дещо кращими, ніж в інших країн цієї групи. Вона мала розвинене сільське господарство, що усувало продовольчу проблему. Проте внаслідок війни 1950—1953 рр. із Північною Кореєю промисловість країни була вщент зруйнована. Перші післявоєнні уряди намагалися вивести країну з розрухи саме за рахунок розвитку сільського господарства. Проте обрана стратегія не забезпечувала економічної переваги над Північною Кореєю, що у своєму розвитку керувалася радянськими зразками.

�

11 of 13

Результати розвитку Південної Кореї

У 1990-ті рр. за виробництвом кораблів, електроніки, хімічної продукції, автомобілів Південна Корея випередила навіть Японію (японське виробництво цих товарів становить 2/3 експорту Південної Кореї).
У період свого інтенсивного розвитку Південна Корея вороже ставилася до іноземних інвестицій, імпорту споживчих товарів, жорсткими засобами орієнтувала економіку на експорт. У 1960—1970-ті рр. темпи приросту виробництва складали 10 %, а в 1987—1994 рр. — 8 %.
Такі феноменальні результати були досягнені за рахунок умілої мобілізації ресурсів країни. Південна Корея розвивалася під гаслом «Зростання через самопожертву». Робочий день складав 12 годин на добу за шестиденного робочого тижня. Тих, кого це не влаштовувало, звільняли, а іноді навіть заарештовували, якщо вони виявляли незгоду. Трудові конфлікти вирішувалися за допомогою армії.

�

12 of 13

висновки

Шляхи модернізації	Приклади країн	Характеристика
Імпортзамінна індустріалізація	Бразилія, Аргентина, Єгипет, Нігерія, Індія та інші	Створення галузей промисловості групи «А» з метою організації виробництва необхідних товарів, уникнення економічної залежності від Заходу. Більшість країн здійснювало ці заходи з опорою на допомогу СРСР
Експлуатація природніх ресурсів	Країни ОПЕК	Націоналізація, або встановлення контролю над видобутком природних ресурсів. Об’єднання більшості виробників для координації своїх дій на світовому ринку. Завищення цін на сировину. Отримання надприбутків. Технологічна та експортна залежність від країн Заходу
Експорторієнтована стратегія розвитку	«Азіатські тигри»	Створення сприятливих умов для залучення іноземних інвестицій. Модернізація (створення) за допомогою їх і підтримки держави експортних галузей. Широка експансія на зовнішній ринок із дешевими якісними товарами

13 of 13

Бажаю успіхів!

Виконати практичну роботу
Дати відповіді на питання

4. Подумайте, що з досвіду модернізації країн було найефективнішим і можливо застосувати для сучасної України.