ФЕМІНІТИВИ

Що таке фемінітиви?

Фемініти_́ви — група морфологічних одиниць, маркованих граматичним жіночим родом, альтернативних або парних аналогічним одиницям чоловічого роду, що утворює здебільшого стилістично забарвлений прошарок словникового складу, сфера вжитку якого часто перебуває за межами літературного мовлення.

Поміж іменниками — назвами професій, звань, посад є чимало слів, уживаних у формі чоловічого роду для позначення і чоловіків, і жінок: академік, інженер, кандидат, педагог, президент, ректор.

Це пояснюється тим, що колись такі професії мали тільки чоловіки.

​

У міру набуття їх жінками з’явилися жіночі відповідники — фемінітиви: бандуристка, доповідачка, лікарка, організаторка й подібні. Цей процес доволі продуктивний, слова авторка, аспірантка, дописувачка, журналістка, контролерка, лекторка, редакторка й інші зафіксовані в словниках.

Активно впроваджуються у вжиток фемінітиви — слова жіночого

роду, аналогічні поняттям чоловічого роду: льотчик – льотчиця,

письменник – письменниця, професор – професорка.

​

Якщо поетеса чи льотчиця й до сьогодні нікого не дивували, то слова фотографеса, виборчиня, борчиня, критикеса поки що здаються дещо незвичними. Однак фахівці вважають їх цілком закономірними для української мови. То лише в російській фемінітиви мало поширені.

НОВИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ПРАВОПИС

У новій версії Українського правопису, який нещодавно був

ухвалений, зафіксовані найпродуктивніші моделі творення фемінітивів (§ 32, п.4).

Структура української мови має багато

суфіксів, які утворюють фемінітиви. Всього їх понад 13, але на сьогодні продуктивними суфіксами, що визначають фемінітиви, є суфікси:

-к-, -иц-(я), -ин-(я), -ес-.

За допомогою суфіксів -к-, -иц-(я), -ин-(я), -ес- від іменників

чоловічого роду утворюємо іменники на означення осіб жіночої статі.

Найуживанішим є суфікс -к-, бо він поєднуваний з різними

типами основ:

а_́ вторка, диза_́ йнерка, дире_́кторка, реда_́ кторка, співа_́ чка, студе_́нтка, фігури_́ стка.

Суфікс -иц-(я) приєднуємо насамперед до основ на -ник:

верста_́ льниця, набі́рниця, пора_́ дниця та -ень: учени_́ ця. Суфікс -ин-(я) сполучаємо з основами на -ець: кравчи_́ ня, плавчи_́ ня, продавчи_́ ня, на приголосний: майстри_́ ня, філологи_́ ня; бойки_́ ня, лемки_́ ня.

Суфікс -ес- рідковживаний: дияконе_́са, патроне_́са, поете_́са.

Правопис не пропонує ніяких жіночих назв посад чи професій. Він тільки подає суфікси, за допомогою яких ті назви можна утворити.

Суфіксальний спосіб творення назв жіночих професій не має перешкод, поширений в живому спілкуванні, за винятком окремих слів, в яких відповідний суфікс змінює лексичне значення,

наприклад:

секретар — секретарка,

друкар — друкарка.

​

Слово секретар означає людину за її офіційною посадою (найчастіше виборною) типу секретар сільради, секретар правління і іменником секретарка не замінюється, хоч на цій посаді працює й жінка.

А іменник секретарка означає дівчину або жінку, що

працює технічним секретарем.

​

Така ж лексична невідповідність спостерігається і в іменниках друкар

— друкарка.

Іменник друкар означає особу (і чоловіка, і жінку), що працює в

друкарні,

а словом друкарка називається жінка, яка друкує на друкарській

машинці.

Суфікси -ш-, -их-, утворюючи фемінітиви, вносять до лексичного значення слова додатковий компонент: генеральша – це не жінка на генеральській посаді, а дружина генерала, директорша – це дружина директора. А слова повариха, ткачиха (дружини повара, ткача) часто набувають і зневажливого відтінку (порівняйте з нейтральними куховарка, ткаля).

Деякі суфікси можуть утворювати варіанти фемінітивів з однаковим значенням:

​

акторка і актриса,

водійка і водійчиня,

мовознавиця і мовознавчиня.

При виборі однієї з форм роду в офіційно-діловом стилі слід

орієнтуватися на такі правила:

1. Офіційними, основними назвами посад, професій і звань є іменники чоловічого роду: директор, дипломат, ректор, міністр, нотаріус, прокурор. Ці слова вживаються для позначення чоловіків та жінок і підкреслюють не стать людини, а її службове і соціальне становище.

Наприклад:

Нараду провела декан (чол. р. ) факультету О.М.Пащенко;

Декан (чол. р.) факультету О.К.Гринчишин ознайомив викладачів з новими правилами вступу до університету.

2. Значна частина слів може утворювати паралельні форми чоловічого і жіночого

роду: журналіст – журналістка, лікар – лікарка, поет – поетеса, дипломник – дипломниця.

Наведені слова жіночого роду є цілком літературними відповідниками, але їм

надається перевага в художньому, публіцистичному, розмовному стилях.

3. Деякі форми слів (ж. р. ) із суфіксами – к(а), -ш(а), -их(а) не відповідають нормам літературної мови: керівничка, фізичка, сторожиха, бригадирша, професорша, дикторша.

Ці іменники використовуються у розмовно-просторічному мовленні. Обмежене вживання цих слів зумовлене також тим, що ці форми означають посаду жінки і найменування дружини за чоловіком. Все це створює двозначність, що не допускається в діловому стилі.

4. Відсутні відповідники жіночого роду у всіх складних назвах посад, звань: головний бухгалтер, віце-прем’єр, старший викладач, статист-дослідник.

5. Слова, залежні від найменування посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду і в тих випадках, коли мова йде про жінок:

Головний лікар дозволив…

Наш директор оголосив…

Проте, якщо у документі зазначено прізвище жінки, яка обіймає названу посаду, то підпорядковані дієслова узгоджуються з прізвищем і вживаються у формі жіночого роду:

Головний лікар Галина Іванівна дозволила видачу довідок.

Наш директор Іванова В.П. оголосила подяку.

Але висловлювання типу «головний лікар дозволила, «наш директор оголосила » не відповідають нормам літературної мови.

6. Вживання найменувань жіночого роду виправдано в тих випадках, для яких вказівка на стать є бажаною, але не може бути виражена іншими засобами.

Наприклад: Успіхи українських гімнасток є закономірними.

7. Форми жіночого роду можуть використовуватись у випадках,

коли назви посад, професій стосуються переважно жінок, або чоловічі відповідники мають інші позначення: домогосподарка, кастелянка (каштелянка), манікюрниця, доярка, балерина, закріпилася пара медсестра - медбрат.

8. Помилковим є вживання в офіційно-ділових паперах

найменування осіб за такими ознаками, як місце проживання, місце роботи або статус:

заводчани, сільчани, городяни, кримчани, освітяни, циркачі.

Ці слова є розмовними варіантами офіційних найменувань: працівники заводу, жителі міста,

складних

працівники

навчальних закладів, артисти цирку, мешканці Криму.

Поради щодо вживання фемінітивів

Євгенія Чак у статті «Чи правильно ми говоримо?»

радить:

«Отже, зваживши на застереження, варто широко вживати такі утворення жіночого роду іменників, як авторка, бібліотекарка, лікарка, директорка, кондукторка, касирка»

«Проте слід пам’ятати, що відповідне слово в чоловічому роді має більш загальний характер, і коли йдеться про офіційну назву звання, посаду або про ознаку чи вимогу, що стосується всіх, хто виконує цю роль чи роботу, треба вживати відповідне слово в чоловічому роді».

Оскільки фемінітиви в українській мові переважають у розмовному, публіцистичному та художньому стилях, натомість не притаманні офіційно-діловому та науковому, то їх використовувати НЕ рекомендовано в науковому та офіційно- діловому стилях мови, адже слід дотримуватися ЧИННОЇ норми.

Професор О. Пономарів у книзі «Культура слова: Мовностилістичні поради» радить не переносити риси офіційно-ділового стилю на інші стилі мовлення.

​

У засобах масової інформації досить часто можна почути й прочитати: перед мікрофоном журналіст Леся Чорна; гостей привітала вчитель української мови; ваша кореспондент взялась перевірити ці факти; Софія Русова — письменник, історик, педагог, викладач, громадський діяч.

Такі конструкції суперечать морфолого-стилістичним нормам української мови. Вони є наслідком невмотивованого перенесення рис офіційно-ділового стилю (де підкреслюється не стать людини, а її службове чи суспільне становище) на художнє, публіцистичне та розмовне мовлення.

Отже, їх можна і треба вживати: перед мікрофоном

журналістка Леся Чорна; ваша кореспондентка взялася

перевірити ці факти; Софія Русова — письменниця, історик, педагог, викладачка, громадська діячка.

​

​

​

Правильне вживання іменників на означення статусу, професії, посади, звання у чоловічому роді.

викладачка хімії

касирка (касирша) заводу лаборантка (лаборантша) відділу

бригадирка (бригадирша) цеху

працівниця фірми

учителька школи

НЕПРАВИЛЬНО ПРАВИЛЬНО

викладач хімії

касир заводу

лаборант відділу

бригадир цеху

працівниик фірми учитель школи

У чинному законодавстві України немає фемінітивів.

Тобто ви не знайдете в офіційних документах формулювань на кшталт "Заступник/Заступниця Міністра культури", скрізь лише "Заступник Міністра культури", адже саме такою є офіційна назва посади, хоча її може обіймати особа будь- якої статі.

​

В офіційно-діловому мовленні граматичний рід виконавців дій, назв осіб за професією, посадою, званням частіше, ніж в інших стилях, не відповідає статі.

Де йдеться про статус, посаду, офіційне звання, то там фемінітиви можна вживати хіба в рідкісних випадках.

​

По радіо чуємо:

«Вона одна із засновниць…»

– що серед засновників були самі лиш жінки?..

Але з подальшого контексту виходить, що засновниками були й чоловіки.

Якби сказано було: ,,Вона одна із засновників", то було би зрозуміло що серед

них можуть бути не тільки жінки.

Отже, слід було б сказати:

«Вона одна із засновників»

Ось так фемінітиви, коли їх неграмотно вживати, затемнюють зміст сказаного.

Юрій Шевельов наголошує, до того як потрапити під важелі російського впливу, українська мова примикала до центральноєвропейського мовного

союзу. І в цьому можна пересвідчилися на прикладі утворення та вживання фемінітивів в українській, словацькій, чеській, польській і хорватській мовах. Отже, доцільне і безпечне мовне планування мало б сьогодні повернути українську мову назад у центральноєвропейське русло, зокрема, завдяки частішому вживанню фемінітивів.