Державний Прапор
України
Архівний відділ
Кременчуцької райдержадміністрації
23 серпня всі громадяни нашої країни відзначають День державного прапора.
Синьо-жовтий прапор для українців − це символ свободи і боротьби за незалежність.
В Україні свято встановлене згідно з указом Президента Леоніда Кучми «Про День Державного прапора України»
від 23 серпня 2004 року. У 2009 році Президент Віктор Ющенко вніс до Указу зміни, заснувавши щорічну офіційну церемонію підняття прапора 23 серпня по всій Україні.
Довідково. 18 вересня 1991 року Президія Верховної Ради України постановою «Про прапор України» надала синьо-жовтому прапору статус офіційної символіки країни. 28 січня 1992-го Верховна Рада України ухвалила постанову «Про затвердження Державним прапором України Національного прапора».
Синьо-жовтий стяг: символічне значення кольорів
Державний прапор України затверджений Верховною Радою 28 січня 1992 року. Це стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього (вгорі) і жовтого (внизу) кольорів, зі співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3.
Згідно із найбільш популярним тлумаченням колірної гами прапора, синя його смуга символізує ясне небо, а жовта – золоті пшеничні ниви.
Дехто ж стверджує, що насправді барви нашого прапора здавна символізують дві головні стихії природи – воду і вогонь.
Водночас, з релігійного погляду, жовтий (золотий) колір – уособлює Творця і взагалі Вищу духовність, а синій – усе земне.
Історія державного прапора
Перша історична згадка про поєднання синього та жовтого елементів в офіційній символіці датується 1256 роком – днем заснування Львова. Герб цього міста, зокрема, прикрасив золотий лев на синьому тлі.
Золотий і синій кольори з XIV ст. офіційно використовувалися в гербі Руського королівства. Також ці барви є і на гербах місцевої знаті, князів, шляхтичів.
Поєднання символічних для країни кольорів знаходимо і в добу козацтва, особливо починаючи з XVIII ст. Часто у запорожців були сині стяги, прикрашені золотистими орнаментами, образами православних святих або ж козаків.
Поєднання синього і жовтого кольорів остаточно оформилося як єдинонаціональне на початку XX ст.
Так, перше офіційне визнання синьо-жовтого прапора відбулося 22 березня 1918 року. Тоді Центральна Рада ухвалила закон, затвердивши поєднання жовтого і блакитного як стяг Української Народної Республіки.
Примітно, що досі точаться дискусії довкола того, яким чином розташовувалися кольори на прапорі УНР: блакитний вгорі та жовтий унизу, чи навпаки – із жовтим угорі. Науковці сходяться на тому, що не існує документів, якими в УНР затверджувався б саме «жовто-блакитний» порядок смуг. Тому цілком можливо, що використовувалися обидва варіанти стяга.
Чому український прапор пропонують перевернути
Правильна назва Державного прапора України – синьо-жовтий. Його кольори розташовані в такому порядку: вгорі – синій, унизу – жовтий.
Водночас не всім до вподоби така послідовність розміщення кольорів, тому смуги державного стяга пропонують поміняти місцями. Цю ідею часто аргументують фен-шуєм та українською історією.
Прибічники ідеї «перевертання» прапора, зокрема, заявляють, що такий порядок кольорів – чи не основна причина нещасть України. Тому, за їхнім твердженням, для розквіту України треба лише "перевернути" прапор.
Стосовно ж "історичного" аргументу, то, дійсно, порядок смуг на прапорі тривалий час був невизначеним, тому використовували обидва варіанти. Проте, починаючи з 1848 року, поступово став переважати синьо-жовтий варіант, котрий, зрештою, й закріпили у XX ст.
Фрагмент публікації у самвидавній газеті «Голос Відродження» за 1989 рік – «Чи був відомий блакитно-жовтий прапор у Східній Україні»
Власне поширенню національних кольорів на Наддніпрянщині значно сприяло саме візуально-асоціативне сприйняття прапора та тлумачення його змісту як «блакитне небо і жовтий лан пшениці».
Російська білоемігрантська антикомуністична організація НТС - Народно-трудовий союз - намагалась «привласнити» і Тризуб Володимира
Проте ці побрехеньки були вже давно спростовані на підставі історичних джерел. Яке ж було здивування, коли їх повторили 2009 році на одному з українських телеканалів у програмі з претензією на історичну достовірність, ще й у День національного прапора.
На жаль, авторів цього фільму зовсім не цікавив "пошук істини", а лише сенсаційна імітація таємничості та вигадування проблем там, де їх немає. Та окрім старих фальшивок вони спромоглися понавидумувати й новіші «аргументи».
Протягом останніх 20 років вдалося провести ґрунтовні дослідження історії становлення національних символів, виявити в архівах і музеях багато невідомих раніше матеріалів, спростувати окремі неточності, які появилися через брак доступу до цих матеріалів за радянських часів.
Спекуляції довколо необхідності поміняти місцями кольори національного та державного стягу вийшли у стадію апогею. Відомий історик і дослідник геральдики, спираючись на джерела, спростовує найбільш популярні міфи. Найпопулярніші серед них:
1) синьо-жовті прапори «зрадник» Мазепа отримав від шведів;
2) синьо-жовті прапори австрійський цісар дарував галичанам, щоб «одірвати від російської єдності».
Для нашого дослідження використовувалися передовсім оригінальні архівні документи або їхні публікації, здійснені на належному науковому рівні; сучасні розгляданому періодові часописи та інші видання; мемуарна література, хоча тут бралася до уваги достовірність джерела, час написання споминів і чи був автор безпосереднім учасником описаних подій або чи мав доступ до використаних документів
Дещо складнішим виглядає залучення кіно- та фотодокументів. З огляду на специфіку передачі синього, блакитного та жовтого кольорів у чорно-білому зображенні, коли, наприклад, блакитна барва виглядає світлішою від жовтої, тому до уваги слід брати додаткові аргументи або проводити порівняльний аналіз з іншими джерелами.
Тож спробуємо з'ясувати чи є підстави для «ревізії» українського національного прапора.
Міф перший: «історичний» або «чи перекидав Скоропадський прапора?»
(нібито прапор УНР був прийнятий за ініціативою Михайла Грушевського як жовто-блакитний, а гетьман Павло Скоропадський його «перевернув»)
Формування поняття «національних кольорів» і затвердження національних чи державних прапорів для більшості сучасних держав припадає лише на період ХІХ–ХХ ст. Переважно поява таких символів тісно пов'язана з національно-визвольними рухами. Але основне: немає жодних єдиних правил, за якими формуються національні прапори.
Вибір самих знаків – індивідуальний в кожному окремому випадку – іноді з апеляцією до історичної традиції давніх форм державності, іноді за основу беруться традиції активнішого регіону, в якому ініціювався процес національного відродження, іноді на це впливають певні культурні, політичні, релігійні чи природні особливості.
Утвердження синьо-жовтого кольорового сполучення як українських національних барв у сучасному сенсі однозначно можемо датувати 1848 р. і пов'язувати з українським національним відродженням в Галичині та Буковині
Поступово це поняття поширюється на закарпатські землі, а з початком масової еміграції українців у кінці ХІХ ст. за океан – і на поселення в Америці. На українських землях, що входили до складу Російської імперії, де українофільський рух вважався царським режимом як ворожий і переслідувався, національні кольори почали утверджуватися лише після революції 1905 року в середовищі свідоміших верств населення.
Подальша публічна дискусія на цю тему на сторінках львівських і київських часописів у 1911-1912 роках довела історичну традицію синьої та жовтої барв не лише в Галичині, але й на Наддніпрянщині.
У кожного народу є свої священні атрибути, які уособлюють його культуру, традиції, історичну пам'ять. Скажімо, у давні часи в багатьох спільнотах із розвинутим культом предків саме так трактувалися могили дідів-прадідів.
У сучасних умовах подібними атрибутами переважно виступають такі поняття, як національні символи (герб, прапор, гімн), мова, пантеон національних героїв, релігійні вірування.
Поштівка "Герб славного війська Запорозького", Петроград, 1917 рік
У червні в київському видавництві "Вернигора" видано 100-тисячним накладом брошуру "Катехізис українця", в якому національні барви вказані як "синьо-жовті".
Цікаво, що в кінці року в цьому ж видавництві вийшла поштівка Б. Шіппіха "Згинуть наші воріженьки", на якій був жовто-блакитний прапор.
Натомість на виданому в той же час плакаті "1917" маємо синьо-жовтий.
Фактично, ці публікації припинили будь-які дискусії про те, які кольори слід вважати національними для українців, але в них не робилося навіть спроб встановити порядок барв – яка з них верхня, а яка нижня. На практиці досліджені нами кольорові ілюстративні матеріали (листівки, плакати) та різні прапори і стрічки з написами засвідчили, що використовувалися обидва варіанти.
Насправді, нічого дивного в цьому немає. Наприклад, поляки на той час також використовували і біло-червні, і червоно-білі прапори. Лише затвердження 1919 р. біло-червоного прапора на державному рівні остаточно вирішило це питання.
Польська поштівка, Львів, 1904 р.
з червоно-білим прапором
Перший законодавчий акт, який врегулював нарешті порядок кольорів на прапорі як блакитно-жовтий був здійснений 27 (14 ст. ст.) січня 1918 р. Тоді Центральна Рада на засіданні під головуванням академіка Грушевського затвердила тимчасовий закон про флот УНР, у якому визначалося:
"...2. Прапором української військової фльоти є полотнище о двох – блакитному і жовтому кольорах. В кряжі блакитного кольору історичний золотий тризубець з білим внутрішнім полем в ньому.
3. Прапором Української торговельної фльоти є полотнище о двох – блакитному і жовтому кольорах.
Прапор флоту УНР,
затверджений 27 (14 ст. ст.)
січня 1918 р.
Новий прапор військового флоту, затверджений П. Скоропадським
16 липня 1918 р.
За юридичними та вексилологічними нормами прапори, які складаються з горизонтальних смуг, називаються в порядку від верхньої до нижньої. Однак у газетних і мемуарних публікаціях, у поетичних творах автори дуже часто називали український прапор довільно (зрештою, в газеті "Народна воля" російський прапор названо чомусь взагалі "синьо-червоно-білим").
Особливо утруднює вияснення проблеми поширена в Центральній Україні манера називати прапор "жовто-блакитним", тобто у зворотному порядку кольорів знизу вгору, що, зрештою, часто трапляється й у наші дні (хоча сучасний прапор України й визначений чинним законодавством як "синьо-жовтий").
За радянських часів зберігання синьо-жовтого полотнища вважалося злочином, за який могли ув’язнити на два роки
Поява українського прапора у громадських місцях розцінювалась як надзвичайна подія.За радянських часів за пошанування Українського прапора можна було потрапити до концтабору чи психлікарні.
Та все ж знаходилися відчайдухи, які не боялися ризикувати. Зокрема, 1 травня 1966 року над будинком Київського інституту народного господарства замість червоного прапора зранку височів синьо-жовтий. Задум тих, хто це зробив, полягав у наступному. Будівля розташована біля заводу «Більшовик». Робітники та студенти зранку будуть формувати колони для першотравневої демонстрації і побачать прапор.
Це мало викликати резонанс. Через дев’ять місяців КДБ вдалося знайти хлопців, які вивісили прапор. Це були студент вечірнього відділення радгоспу Георгій Москаленко та робітник Віктор Кукса. Вони отримали 3 та відповідно 2 роки таборів суворого режиму.
26 квітня 1989 року у Львові під українським прапором відбувся мітинг пам’яті жертв Чорнобильської трагедії. 22 травня 1989 р. у Києві на закритті Шевченківського свята було піднято національний прапор. 23 березня 1990 року він з’явився над Тернопільською міськрадою. 3 квітня 1990-го − над Львівською міськрадою.
24 липня 1990-го у Києві блакитно-жовтий прапор був урочисто піднятий над будинком міської ради. Полотнище було попередньо освячено в Софійському соборі владикою Володимиром і настоятелем храму Бориса і Гліба Української автокефальної церкви отцем Юрієм.
«У приміщенні Київради політичні події того історичного дня відбувалися так. Зранку зал президії був майже повний, де обговорювалися питання страйку водіїв трамвайно-тролейбусного підприємства. Щоб зірвати обговорення питання про символіку, членам президії було запропоновано піти на охоплене страйком підприємство, а через відсутність кворуму перенести засідання президії та таким чином, зірвати політичну акцію.
Питання про символіку також постійно переносилося на пізніший час, а розглядалися дріб’язкові питання порядку денного… Ситуація різко змінилася, коли на підтримку політичної акції підняття українського прапора на Софійський майдан вийшло майже сто тисяч громадян України.
На чолі гурту громадян України синьо-жовтий прапор, освячений українськими єпископами Українських греко-католицької і православної церков, поплив по Хрещатику.
Попереду йшли хлопці-кияни в гарних козацьких строях із шаблями і самопалами. Авангард колони разом із прапором охороняли галицькі січові стрільці. Рух Хрещатиком зупинили, і ми підійшли до Київради. Наші люди організовано розступилися, і ми без проблем підійшли до флагштока і міцно прив’язали освячений прапор до металевої линви. Рівно об 19:00 під спів гімну «Ще не вмерла України…» вже 200-тисячного гурту громадян України, що прийшли на Хрещатик, ми врочисто підняли перший синьо-жовтий прапор над Києвом.
На висоті прапор розгорнувся під чистим синім небом Києва, символізуючи могутній поступ молодої держави України», – згадує у своїй книзі «Прапори над Україною» Олег Карелін, який не лише брав особисту участь в організації та піднятті Державного Прапора України над Києвом, але й вносив перший Державний Прапор України у приміщення Верховної Ради України.
Ось як згадує події відомий фотограф тих часів Єфрем Лукацький:
«Я сприймав всі ці події візуально через свою фотокамеру. Для мене було важливо, яка динаміка, емоції, розвиток ситуації. Пам’ятаю, як все починалось з майдану Незалежності. Зібралися люди, тримали прапори. Потім вишикувались і пішли в бік парламенту. Попереду йшли священники, а перед ними, як завжди, бігли фотографи. Біля парламенту ще не було паркану, тож люди підійшли, розгорнули цей великий прапор і почали стояти, чекаючи на рішення про ухвалення Акту незалежності. Було багато знайомих облич, багато інтелігенції. Тепер я ходжу на мітинги, то обличчя у людей здебільшого злі, а тоді були такі світлі, омріяні. І от під кінець засідання я бачу, що через центральний вхід депутати почали проносити прапор. Я зняв, як вони проносять цей великий прапор у фойє і в зал. Потім встиг піднятися ще й на балкон. Я дуже щасливий, що доля дає мені таку можливість бачити історичні події. Я пишаюсь цим».
24 серпня, після проголошення Акту незалежності України, група народних депутатів внесла синьо-жовтий український прапор до сесійної зали Верховної Ради
Цікаві факти про прапор
Під синьо-жовтим відбулися три проголошення Української державності: 1917, 1941 та 1990 року; і три сучасних революції: «на граніті» та обидва Майдани. Нині під цим стягом ведеться війна проти Росії на Донбасі та в Криму.
Серед прапорів слов’янських країн тільки український і боснійський не мають червоного кольору.
27 липня 1976 року під час футбольного матчу в Монреалі між збірними НДР і СРСР на поле у вишиванці та з прапором України в руках вибіг уболівальник Данило Мигаль та станцював гопак. Акція тривала 15 секунд, після чого втрутилась поліція. На самому стадіоні 150 українців вивісили плакат із написом «Свобода Україні!»
Український прапор змінив кілька кольорів, перш ніж прийти до звичного синьо-жовтого забарвлення − він був червоним, малиновим і червоно-синім. У 1918 році Центральна Рада на чолі з Грушевським затвердила нинішню гаму кольорів.
Китайська художниця Мао Мао у 1992 році попросила першого президента України Леоніда Кравчука поміняти розташування кольорів на прапорі. Таке поєднання, на думку Мао, символізувало біди для держави.
У 2016 році українські альпіністи встановили наш прапор на вершині найвищого вулкана світу − Охос-дель-Саладо в Андах. Його висота − 6872 метри.
За однією версією, синій на прапорі символізує небо, а жовтий – колосся пшениці. За іншою, це символи двох головних стихій природи: води та вогню. З релігійного погляду, жовтий уособлює Творця, а блакитний – усе земне.
Уперше синьо-жовтий прапор підняли над Верховною Радою 4 вересня 1991 року.
У 2016 році українські альпіністи встановили синьо-жовтий прапор на висоті 6872 метри на вершині Охос-дель-Саладо в Андах, найвищого вулкана у світі.
Під час захисту Донецького аеропорту воїни-«кіборги», попри постійні обстріли, знов і знов вивішували прапор над будівлями. Синьо-жовтий стяг увесь цей час майорів навіть над диспетчерською вежею, аж поки ворог її не знищив. Нині двічі на рік цей стяг із Донецького летовища підіймають над військовою частиною у Кропивницькому.
Синьо-жовте поєднання утвердилося як українські національні кольори під час європейської «Весни народів» у 19 столітті. Але загалом ця символіка з нами зі значно давніших часів. Поєднання блакитного тла та жовтого малюнку зустрічається в символіці українських населених пунктів, починаючи з часів Русі. Козаки використовували синє тло та малювали жовті хрести, небесні світила та зброю на полкових і сотенних знаменах.
Під час хвилі європейських революцій 1848 року, названої «Весна народів», синьо-жовтий стяг утвердився вже як прапор українського народу. Тоді, у червні 1848-го, таке знамено вперше підняли над ратушею у Львові. На Наддніпрянщину, яка була в складі Російської імперії, синьо-жовтий прапор як символ української національної боротьби прийшов після подій революції 1905–1907 років. А вже за десятиріччя, у 1917-му, він став офіційним стягом української державності. Під синьо-жовтими прапорами відбувалися маніфестації українців. З ними українські воїни 100 років тому вирушали в бій. У квітні 1918-го синьо-жовті прапори підняли над кораблями Чорноморського флоту у Севастополі.
А після втрати незалежної української держави синьо-жовтий прапор залишався символом національної боротьби та спроб відновити державність у різних регіонах Українию
22 січня 1973-го в Чорткові на Тернопільщині Володимир Мармус із вісьмома товаришами вивісив 4 національні прапори.
26 квітня 1989-го у Львові під українським прапором відбувся мітинг пам’яті жертв Чорнобильської трагедії. 22 травня того ж року – Шевченківське свято в Києві. 23 березня 1990 року він з’явився над Тернопільською міськрадою; 3 квітня – над Львівською ратушею; 24 липня – урочисто піднятий над Київською міською радою.
4 вересня 1991 року національний синьо-жовтий прапор замайорів над Верховною Радою України. А за кілька місяців, 28 січня 1992-го, ВРУ офіційно затвердила його Державним Прапором України.
Відтоді український прапор піднімали над Еверестом. Він майорів на зустріч антарктичним вітрам на станції «Академік Вернадський». Літав у космос з Леонідом Каденюком. Вертолітним ронделем на фюзеляжі пролітав над смарагдовими джунглями Конго в складі миротворчої місії. Піднімався на п’єдестал разом з олімпійськими чемпіонами, починаючи з 1996 року. Стрічками майорів на куртках і рюкзаках протестувальників під час Революції гідності. Нескорено йшов на зустріч солоним вітрам та російським окупантам на тральщику «Черкаси» в Криму. Сьогодні прапор – з нашими військовими на їхніх плечових шевронах, у рюкзаках та на позиціях. Вони бережно підписують його своїми позивними побратимам на пам’ять. Він майорить над вільними і звільненими містами України. А українці на окупованих територіях чекають, коли він знову з гордістю розвіватиметься у їхніх містах, селищах та селах.
Синьо-жовтий чи жовто-блакитний?
Міфи про "перевернутий" прапор
У деяких публікаціях хибно подавалося, що нібито 22 березня 1918 р. був затверджений якийсь закон про жовто-блакитний прапор. Однак ні в протоколах засідання, ні у звітах про це нічого не згадується, бо таке питання взагалі не порушувалося. Насправді М. Грушевський виніс тоді на на розгляд Малої Ради проекти зображень герба і печатки, виконані Василем Кричевським.
Натомість можна згадати про відомчі прапори УНР. Так, постановою Ради Народних Міністрів про встановлення знака-емблеми на прапорах пароплавів Міністерства Шляхів від 17 березня 1918 р. визначалося, що "майва уявляє з себе український національний синьо-жовтий прапор..."Такий же порядок кольорів залишився й за правління Павла Скоропадського.
Прапори для Дієвої армії УНР, наказ від 30 липня 1919 р.
16 липня 1918 р. гетьман затвердив малюнок нового військового прапора Української держави, оголошений наказом по морському відомству від 18 липня за ч. 192/44:
"Білий прапор з рівним синім хрестом, який ділить прапор на 4 рівних частини. Ширина хреста 1/11 всієї довжини прапору. Відступивши на 1/8 ширини хреста проходить коло нього такої ж ширини (теж 1/8 ширини хреста) синя смужка, крім тих його боків, які прилягають до крижа.
В крижі ж теж відступивши на 1/8 ширини хреста від його боків міститься національний прапор Держави (складений з блакитної і жовтої горизонтальних смуг), в центрі якого міститься золота печатка Св. Володимира такої ж ширини як хрест і в 1½ раза вища своєї ширини. Прапор шиється з матерії відповідного кольору, а печатка малюється бронзовою фарбою"
Тож стає зрозумілим, що гетьман Скоропадський, за правління якого залишалися в обігу банкноти з написом "Українська Народна Республіка" та прийнятий Центральною Радою герб, ніяких "переворотів з ніг на голову" для прапора не робив.
Це також пояснює й подальше використання блакитно-жовтого чи синьо-жовтого прапора і за правління Директорії, і в ЗУНР, і в проектах Конституції України 1920 р.
У листопадi 1918 р. почалася нацiонально-визвольна боротьба на Захiднiй Українi.
1 листопада на львівській ратуші "перший раз від 1849 р. показалися українські фани, перший раз відітхнув український Львів, скинувши з себе пута вікової неволі"
На засіданні Національної Ради 13 листопада прийнято Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель бувшої Австро-угорської монархії, яким проголошено Захiдно-Українську Народну Республiку, а також затверджено її символи:
"Артикул V. Герб і прапор:
Гербом Західно-Української Народної Республики є: золотий лев на синiм полi, обернений у свою праву сторону. Державний прапор є синьо-жовтий. Державна печать має довкола гербу напись: Західно-Українська Народна Республика«.
14 грудня 1918 р. гетьман зрікся влади, а 19 грудня Директорія урочисто в'їхала до Києва й Українську Народну Республіку було відновлено.
Для Армії УНР робилися спроби усталення типових дивізійних прапорів, які мали малинове полотнище, обшите золотою бахромою, у крижі нашивалися або малювалися блакитна й жовта смуги з Тризубом, з одного боку був напис "У.Н.Р." і назва дивізії, з другого – "За визволення України".
Як приклад можна навести бойовий прапор 3-ї Залізної стрілецької дивізії армії УНР (малиновий із блакитно-жовтим у крижі), що тепер зберігається у Центральному музеї Збройних Сил України.
Можна ще згадати виявлені недавно українськими істориками документи про усталення нових військових прапорів. Це й наказ військам Дієвої армії УНР Ч. 323 від 30 липня 1919 р., в якому основою для багатьох прапорів став "національний прапор (дві рівні полоси верхня блакитна і нижня – жовта)"; і наказ Головної команди Війська УНР Ч. 69 від1 листопада 1921 р. з аналогічним формулюванням; і наказ військам Галицької армії Ч. 126 від 22 серпня 1919 р., де основою командних хоругв був синьо-жовтий прапор.
Синьо-жовтим був Стяг Генерального Штабу головного отамана Симона Петлюри[13], а новіші дослідження засвідчили, що 1920 р. загони Н. Махна також використовували блакитно-жовті прапори. Такі ж прапори фіксуютья на малюнках авторства Юліана Буцманюка та Леоніда Перфецького, які були учасниками визвольних змагань.
Згадаємо ще два проекти конституцій України.
Перший проект Конституції Української Держави, що був ухвалений Всеукраїнською Національною Радою 9–13 травня 1920 р. в Кам'янці-Подільському, подавав:
"Артикул 5. Державним гербом Української Держави є Тризуб золотої барви на синьому тлі.
Артикул 6. Державними барвами Української Держави є барви синя-жовта"[14].
У другому проекті Основного Державного Закону УНР, опрацьованому 1 жовтня 1920 р. Урядовою комісією по виробленню Конституції Української Держави, зазначалося:
"Артикул 9. Державним гербом Української Держави є Тризуб золотої барви на синьому тлі. Право вживання державного гербу мають виключно державні установи.
Артикул 10. Державними барвами Української Держави є барви синя та жовта.
Артикул 11. Прапор військової фльоти є синій-жовтий з державним гербом золотої барви в лівому розі синьої частини прапора. Прапор торговельної фльоти є синій-жовтий"[15].
Вже згадувалося про специфіку залучення таких джерел як кіно- та фотодокументи, тому можемо показати складність ідентифікації колористики на прикладі фото складання присяги членами Директорії УНР у серпні 1919 р. в Кам'янці на Поділлі.
Прапори на фото мають світлу верхню та темну нижню смуги, однак вони блакитно-жовті. Це підтверджують і спомини учасників цих подій, і офіційні затвердження прапорів цього періоду.
Тож всі юридичні затвердження прапорів УНР, Української держави та ЗУНР протягом 1918-1921 рр. фіксували лише блакитно-жовті або синьо-жовті прапори, в яких жовтою була нижня смуга.
Зрозуміло, що гетьман Скоропадський нічого "не перевертав". Якби він дійсно поміняв порядок кольорів на прапорі, то можна уявити який би резонанс це мало в українських виданнях і навряд чи республіканські війська підняли повстання проти гетьмана під його ж прапором.
Ескіз навершя на прапор частин, які брали участь у Першому Зимовому поході. 1922 рік�ЦДАВО УКРАЇНИ. Ф. 1075. ОП. 1. СПР. 81. АРК. 5А
На жаль, такі баламутні дискусії розпочалися ще у 1920–1930-х рр. на Західній Україні в умовах польської окупації, а зрештою вилилися у "конфлікт кольорів", політизацію та чвари, які фактично тривали в діаспорі до утвердження національних символів в Україні та надання прапору статусу державного у 1992 р.
Міф другий: "геральдичний" або "чули дзвін..."
(нібито порядок кольорів на українському прапорі не відповідає геральдичним нормам)
Проголошення Акту Соборності українських земель 22 січня 1919 р. Як бачимо, тут прапори - жовто-блакитні
Прихильники жовто-блакитного (синього) варіанту постійно апелювали до "правил геральдики", а їхні опоненти – до усталеної протягом 1917–1920 рр. історичної традиції.
Насправді ж геральдика вивчає й регулює норми складання гербів. А прапори створювалися за різними принципами, без якихось жорстких норм, іноді без жодного зв'язку з гербами, що й призвело до появи в середині ХХ ст. окремої спеціальної історичної дисципліни вексилології. Тому говорити про такі "правила геральдики" зовсім безпідставно.
То звідки ж виник цей міф? Очевидно мова йде про масову практику використання під час різних святкувань прапорів, банерів і кокард у міських чи земельних кольорах в Німеччині в ХІХ ст.
З метою впорядкувати цей процес були запропоновані рекомендації створення таких прапорів з різнокольорових горизонтальних смуг, коли для верхньої брали забарвлення фігури з герба, а для нижньої – колір поля щита.
Ці рекомендації з кінця ХІХ ст. частково поширились і на Австро-Угорщину.
Однак треба зазначити, що такі пропозиції залишались у рамках німецької геральдики й ніколи до поняття загальноприйнятих "правил геральдики" не виростали, принаймні подібні правила не застосовувались в інших країнах (достатньо глянути на прапори Португалії, Франції, Італії чи Іспанії), за винятком хіба що окремих сусідніх новоповсталих держав.
Зрештою, не дотримуються їх у сучасної Німеччині та Австрії, де адміністративні землі використовують смугасті прапори складені за різними принципами, іноді всупереч згаданим рекомендаціям.
Наприклад, на гербах Відня, Тіролю та Форарльбергу маємо срібні фігури у червоних полях, натомість у двох перших прапори червоно-білі, а в останнього – біло червоний.
Тому апеляція до "правил геральдики" щодо українського прапора є зовсім безпідставною і не відповідає історичній традиції цього символа.
Два кольори мої. До історії українського прапора
Міф третій: "фен-шуйський" або
"вогонь, вода і мідні труби"
(нібито синьо-жовтий прапор не відповідає фен-шую, а за книгою "І-цзин" утворює гексаграму "Пі", на якій "вода заливає вогонь" і уособлює занепад, а в оберненому вигляді – гексаграму "Тай", яка означає розквіт)
Передовсім треба пояснити, що Фен-шуй – це є система китайських вірувань у цілісність всесвіту. Натомість "І-цзин" (або "Книга змін") – це перша з п'яти книг конфуціанського канону (на якому базується китайська натурфілософія) і присвячена ворожінню.
Для тлумачення використовуються магічні символи – триграми та гексаграми.
Прапор острівної держави Барбадос - теж не по Фен-шую)
Для нашої теми немає сенсу детально розглядати інтерпретації магічних гексаграм. По-перше, ні китайські вірування, ні конфуціанство не мають до українських традицій жодного відношення.
По-друге, ні Фен-шуй, ні "І-цзин" не мають жодного стосунку до вексилології та принципів створення прапорів. Скажімо, прапори з трьома горизонтальними смугами, з вертикальними діленнями, з хрестами і т. п. до цих гексаграм – ні приший, ні прилатай.
Зрештою, навіть китайський прапор створений не за Фен-шуєм, а на ідеологічній комуністичній основі.
По-третє, треба бути зовсім наївним, щоб приписувати всі свої негаразди кольорам на прапорі. Це нагадує старий анекдот про те, що СРСР розпався тому, що Ленін у мавзолеї лежав не за Фен-шуєм.
Хоча, коли б у цих вигадках була дещиця правди, то я не маю нічого проти, щоб китайці запровадили собі жовто-блакитний прапор як символ розквіту та гармонії. Та от чомусь вони на це не ведуться...
.
Міф четвертий: "символ біди" або "про розруху в головах"
(нібито перевернутий прапор є міжнародним символом нещастя і вживається як протестний символ)
Поширенню такої байки сприяв і американський кінофільм "Остання фортеця" (The Last Castle, 2001 р.), у якому головний герой вивісив прапор США догори дригом над тюремним майданом.
Про що ж насправді йже мова?
У США ще 1923 р. було прийнято нормативний акт про застосування національного прапора. У розділі про пошанування прапора один із пунктів подає, що забороняється вивішувати прапор у перевернутому виді, хіба що як сигнал великого лиха і крайньої небезпеки для життя та майна.
Тобто, малося на увазі передовсім таке використання прапора на морі під час якогось піратського нападу.
Але під впливом згаданого фільму почалися спроби вивішування перекинутого прапора США як символа протесту проти політичних рішень влади. Проте пояснювалося, що такі кроки безглузді, оскільки прапор є загальнонаціональним символом, а не уособленням влади. Зрештою, все це стосується лише прапора США, а не інших держав.
Насправді ж серед усіх країн світу лише одна має передбачене своїм законодавством використання перевернутого прапора. Це – Філіппіни. У цій країні на період війни прапор вживається з перекинутими смугами. Але, перефразовуючи одного "класика", можна твердити, що "Україна – не Філіппіни".
Жодних міжнародних прапорових норм про перекинуті прапори немає. Хто не вірить, то може спробувати поперекидати прапори Франції, Італії, Швеції, Ізраїля чи Японії.
Прапор Філіппін
Це нічого не дасть, бо ці прапори симетричні відносно центральної горизонтальної осі.
Ну а щодо "символу біди", то тут "розруха не в клозетах, а в головах". І прапор не винен.
Невідомі прапороносці.
Жовто-блакитний проти червоного
Жодних підстав – ні історичних, ні геральдичних, ні вексилологічних – для "перевертання" українського прапора немає.
Тому не варто піддаватися на різні провокації. Шануйте національний прапор і не дозволяйте його паплюжити!