Тема : Іван Франко. Поетична збірка «Зів’яле листя». «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», « Чого являєшся мені…» .Життєві імпульси появи творів (автобіографічність). Широка емоційна гама почуттів ліричного героя, ствердження невмирущості почуттів, ідеалу кохання.
"Се такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв", — написав М. Коцюбинський у рефераті "Іван Франко".
“Зів’яле листя” історія написання
Збірка поезій Івана Франка «Зів’яле листя”, була написана на основі щоденника самогубця пана Супруна, який покінчив із життям через нерозділене кохання. А вже в другому виданні, яке світ побачив у 1911 році, сам автор говорить, що поезія його власна, а не того самогубця, і що той щоденник взагалі є літературною підробкою. Хоча вченими доведено, що такий щоденник дійсно існував, Франко його читав і під впливом емоцій від прочитаного дещо переніс на сторінки збірки.
Франкова збірка „Зів’яле листя” має підзаголовок «Лірична драма», бо перш за все постала з невимовного болю серця поета. А тому й пісні в ній то «голосні ридання», «підстрелені пташки», зойки враженого серця і душі.
Під тягарем життєвих обставин 40-річний поет втомився, знесилився, почувався «зраненим звіром», що тікає у нетрі. Особиста любовна драма невзаємної любові, що тричі з’являлася йому, надломила його морально, надірвала душу. Були ще невдачі і в громадському житті – переслідування письменника польською і українською реакцією, його третє ув’язнення, недопущення викладання у Львівському університеті, нерозуміння його ідей та внутрішнього світу братами по перу. Особисті і громадські мотиви переплелись у душі поета і знайшли поетичне відображення у збірці “Зів’яле листя”.
Роки написання – 1886–1896
Рік публікації – 1896
Тема – вічний, як природа, пошук людиною гармонії у своїй душі.
Головний мотив -перебіг внутрішнього життя закоханої людини від зародження почуття до його краху.
Головний мотив, що об’єднує всі твори книжки „Зів’яле листя”- кохання до жінки, яка не захотіла відповісти взаємністю.
Образ зів’ялого листя алегоричний, автор визначає його як «завмерле в серці кохання».
Назва збірки «Зів'яле листя»: символізує образ втрачених надій, задавленого в душі великого почуття, трагедію,викликану нерозділеним почуттям.
Жанр : «Лірична драма».
Ліричний герой збірки "Зів'яле листя" — це чутлива, ніжна і водночас інтелектуальна людина. Для своєї коханої він здатен на все. Кохання ліричного героя хоча і є нерозділеним, фатальним, проте він виявляє душевне благородство у ставленні до тієї, яка так мучить його. Які б страждання не розривали серце закоханого, він не несе у своїй душі мстивих почуттів, а навпаки, всіляко підносить образ коханої у своїй уяві.
Лірична драма Франка обпікає вогнем пристрасей, болем нерозділеного кохання, дарує естетичну насолоду. Коли читаєш її, то відчуваєш через які страждання й випробування пройшов Франко. Кожен рядок збірки – це частка душі поета, це іскра великого, найчистішого почуття, що схвилює будь-яке людське серце.
“Зів’яле листя” сюжет
Збірка складається із трьох жмутків (циклів), кожен з яких містить 20 поезій. Три «жмутки» – це три дії, зміст яких – життя і нещасливе кохання ліричного героя. До неї ввійшла інтимна поезія, що певною мірою відбивала віддалені в часі моменти особистого життя автора.
І жмуток Перейнятий весняними тонами «молодої любові» з її життєдайною силою, коли сама інерція любові, навіть нерозділеної, дає відчуття сили, натхнення, найкращих снів.
ІІ жмуток Це поезія літа, рефлексія-спогад, в якій розривається душа й тіло, а страждання душі набувають універсального характеру.
ІІІ жмуток Поезія зимового подиху старості, коли руйнується сама світобудова, в центрі якого стояв ідеал, а уявні – смерть – стає проекцією власної долі. Сила внутрішнього роздвоєння стає страшним прокльоном усьому життю, красі, любові, творчості.
Перший «жмуток» передає трагедію нерозділеного кохання, його беззахисність та вразливість. ( «Так, ти одна моя правдивая любов», «За що, красавице, я так тебе люблю»). Він присвячений першому коханню Ользі Рошкевич.
Другий «жмуток» ліричної драми написаний переважно у народно-пісеній манері, автор звертається до фольклору. Тому багато віршів з другого «жмутка» стали улюбленими піснями та романсами ( «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Червона калина, чого в лузі гнешся», «Чого являєшся мені у сні» ). Митець намагається знайти в природі співзвучність своїм стражданням, розраду від них. Другий «жмуток» був присвячений Юзефі Дзвонковській.
Провідним мотивом поезії третього «жмутка» є пекельні переживання поета, спричинені нещасливим коханням ( «Пісне, моя ти підкреслена пташко…», «І ти прощай» ). Цей жмуток був присвячений Целіні Зигмунтовській (Журовська)
Автобіографічним моментом вирізняється в збірці "Зів'яле листя"
вірш «Тричі мені являлася любов...».Дослідники вважають, що в житті Франка було три жінки, яких він кохав: Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська, і Целіна Зиґмунтовська.
Тричі мені являлася любов.�Одна несміла, як лілея біла,�З зітхання й мрій уткана, із обснов
Сріблястих, мов метелик, підлетіла.�Купав її в рожевих блисках май,…(Ольга Рошкевич)
Явилась друга — гордая княгиня,�Бліда, мов місяць, тиха та сумна,�Таємна й недоступна, мов святиня…(Юзефа Дзонковська)
Явилась третя — женщина чи звір?�Глядиш на неї — і очам приємно,
Впивається її красою зір…(Целіна Журовська – Зиґмунтовська)
Чого являєшся мені�У сні?�Чого звертаєш ти до мене�Чудові очі ті ясні,�Сумні,�Немов криниці дно студене?�Чому уста твої німі?�Який докір, яке страждання,�Яке несповнене бажання�На них, мов зарево червоне,�Займається і знову тоне�У тьмі?
О ні!�Являйся, зіронько, мені!�Хоч в сні!�В житті мені весь вік тужити —�Не жити.�Так най те серце, що в турботі,�Неначе перла у болоті,�Марніє, в'яне, засиха, —�Хоч в сні на вид твій оживає,�Хоч в жалощах живіше грає,�По-людськи вільно віддиха,�І того дива золотого�Зазнає, щастя молодого,�Бажаного, страшного того�Гріха!
Чого являєшся мені�У сні?�В житті ти мною згордувала,�Моє ти серце надірвала,�Із нього визвала одні�Оті ридання голосні —�Пісні.�В житті мене ти й знать не знаєш,�Ідеш по вулиці — минаєш,�Вклонюся — навіть не зирнеш�І головою не кивнеш,�Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,�Як я люблю тебе без тями,�Як мучусь довгими ночами�І як літа вже за літами�Свій біль, свій жаль, свої пісні�У серці здавлюю на дні.
«Чого являєшся мені у сні?» аналіз
Рік написання «Чого являєшся мені у сні»: 1896
Збірка: “Зів’яле листя”
Жанр «Чого являєшся мені у сні»: ліричний вірш
Від лірики – інтимна
Напрям – модернізм
Течія – неоромантизм
Тема : відображення внутрішнього світу закоханної людини, ії думок та страждань
Ідея – заклик шукати своє кохання та кохати всупереч усім бідам, не дивлячись ні на що.
Провідний мотив: нерозділене кохання
Вірш «Чого являєшся мені у сні?» — це зворушливий монолог, що вражає відображенням внутрішньої боротьби, душевних мук ліричного героя. Закоханий юнак любить дівчину безнадійно, адже вона не відповідщає на його кохання. Він намагається вирвати її із серця, бо любов завдає йому страждань.
Ліричний герой живе у світі, у якому панує реальне, вигадане і неподілене кохання. Він бачить перед собою образ коханої, просить , хоч у сні приходити до нього і приносити змученому серцю миті щастя.
Художні засоби
“Ой ти дівчино з горіха зерня”
Ой ти, дівчино, з горіха зерня,
Чом твоє серденько – колюче терня?
Чом твої устонька – тиха молитва,
А твоє слово остре, як бритва?
Чом твої очі сяють тим чаром,
Що то запалює серце пожаром?
Ох, тії очі темніші ночі,
Хто в них задивиться, й сонця не хоче!
І чом твій усміх – для мене скрута,
Серце бентежить, як буря люта?
Ой ти, дівчино, ясная зоре!
Ти мої радощі, ти моє горе!
Тебе видаючи, любити мушу,
Тебе кохаючи, загублю душу.
Рік написання – 1886
Жанр – ліричний вірш.
Рід: лірика.
Вид лірики – інтимна
Збірка – «Зів’яле листя»
Тема: страждання ліричного героя через нерозділене кохання.
Ідея: любов може викликати не лише радісні почуття, а й сум, горе.
Художні засоби:
Звертання: дівчино, ясная зоре.
Риторичні запитання: чом твоє серденько – ключе терня?, “чом твоi устенька…?” і подібні.
Епітети: колюче терня, тиха молитва, буря люта.
Порівняння: слово, як бритва; серце бентежить,як буря люта.
Перебільшення: ох, тії очі темніші ночі…
Антитеза: усміх/скрута, радощі/горе.
Протиставлення: усмiх – скрута, радощi – горе.
Франко описує красу дівчини, використовуючи фольклорні мотиви і порівняння, властиві народній пісні.
Ліричний герой закоханий, він дивується тому, як різні якості характеру поєднуються у його коханої — уста — «тиха молитва», а слово — «гостре, як бритва». Дівчина горда, зрозуміти її і здобути прихильність, — як дістати зернятко із твердого горішка, — дуже важко. Почуття любові ліричного героя таке сильне, що він ладен «згубити душу», вважає це і своєю радістю, і своїм горем.
Головний мотив поезії – печаль.
Настрій вірша - песимістичний.
Головна думка – кохання – це радість і страждання, це почуття не залежить від розуму й не підкоряється здоровому глузду.