���Іван Котляревський. Творчість письменника – новий етап у розвитку національного самоусвідомлення. Драматург і театральний діяч. Історія створення “Енеїди”���
Коротко про письменника
І. Котляревський народився 9 вересня 1769 р. в козацькій родині, яка отримала дворянський статус, хоча й не мала великих маєтків, зокрема належної кількості землі й кріпаків, через що пізніше дехто з дослідників ставив дворянство родини Котляревських під великий сумнів. Початкову освіту Котляревський, як тоді було прийнято, здобув у дяка, а в 1780 р. батьки віддали сина в Полтавську семінарію. У спогадах самого І. Котляревського натрапляємо на такий висновок: «Погано у нас було, і не дай, Боже, як погано!.. Учили нас казна-чому і учили як-небудь». Був хлопчина одним із найздібніших учнів.
Та коли у 1789 р. помер батько, через матеріальну скруту Іванові довелося покинути семінарію. Закономірно, що двадцятирічний юнак не міг залишатися на утриманні матері, жити з невеличкого підсобного господарства, тому відразу ж узявся заробляти на хліб насущний сам.
Служив у різних полтавських канцеляріях, учителював у поміщицьких маєтках у Золотоніському повіті й самій Золотоноші.
Після хвороби письменник записався у Сіверський карабінерний полк. Спочатку військова частина перебувала в Петербурзі.
Дванадцять років, віддані військовій службі, не принесли капітанові Котляревському ні кар'єрного росту, ні слави.
У січні 1808 р. він подав у відставку. Марно Іван Петрович шукав посади в Петербурзі й пробував видати свій геніальний твір. Довелося вертатися в Полтаву до старої матері і вдовольнятися тією роботою, яку могла запропонувати рідна провінція. Тож І. Котляревський погодився на посаду наглядача Будинку виховання дітей бідних дворян, а свій хист сатирика реалізував, видаючи рукописний журнал «Полтавська муха».
У середині 1812 р. І. Котляревський знову повертається до військової служби: за дорученням генерал-губернатора він повинен був сформувати п'ятий козацький полк для війни з Наполеоном. За успішне виконання завдання І. Котляревського нагородили медаллю на честь переможного завершення війни, хоча безпосередньої участі в боях він не брав.
У 1817—1821-х рр. І. Котляревський керував Полтавським театром. Коли він побачив на сцені молодого Михайла Щепкіна, тоді ще артиста-кріпака, який прибув до Полтави у складі Харківської театральної трупи, то вирішив написати такий драматичний твір, у якому цей актор міг би віртуозно зіграти одну з найскладніших чоловічих ролей.
Помер Іван Котляревський 10 листопада 1838 р., перед смертю відпустивши на волю всіх своїх кріпаків. Раніше він цього просто не міг зробити: за такі вчинки в Росії, приписуючи крамолу вільнодумства, навіть дуже впливових дворян карали тюрмою або засланням. Проводжала в останній путь Івана Петровича вся Полтава.
У рік смерті І. Котляревського Тарас Шевченко написав вірш «На вічну пам'ять Котляревському». Наприкінці літа 1903 р. в Полтаві урочисто відкрили пам'ятник роботи скульптора Леоніда Позена. У середині ХХ ст. було відреставровано садибу поета і відкрито в Полтаві літературно-меморіальний музей.
Іван Котляревський – дворянин. Батько мав славний родовід, який походив із волелюбного українського духівництва, а мати –
з козацького роду Жуковських
Будинок, у якому народився Іван Петрович
Полтавська семінарія,
де навчався І.Котляревський
Літературно-меморіальний музей Івана Котляревського в Полтаві
Пам’ятник на
могилі Івану
Котляревському
у Полтаві
Пам'ятники:
університетом м. святого Климента у Римі
Премії:
драматургії і театрального мистецтва
імені І. П. Котляревського, яка
присуджується щорічно представниками
Міністерства культури, Спілки письменників
Прийом «Доміно». Скласти ряд «Діяльність І.Котляревського»
І.Котляревський → письменник → просвітитель → демократ → гуманіст → чиновник-канцелярист → учитель→
військовослужбовець (майор) → директор Полтавського будинку виховання дітей бідних дворян → наглядач богоугодних закладів → директор полтавського театру → перкладач
Історія написання «Енеїди»
Над твором автор працював близько 30 років
(з перервами). Три перші частини вийшли друком у 1798 році, четверта – у 1809 році, п’ята - у 1822 році. Повністю твір завершено в 1825-1826рр., а видано в 1842 р. після смерті письменника.
1798 р. перше видання «Енеїди» з’явилося завдяки ініціативі конотопського поміщика Максима Пурпури. Він видає своїм коштом з характерною присвятою: «Любителям малоросійського слова».
«Енеїда» була перша друкована українська книга, написана живою народною мовою, що своєю появою стверджувала початок етапу у розвитку нашої літератури
«Енеїда» — перша пам'ятка українського письменства, що була укладена розмовною українською мовою
Для написання твору автор скористався:
Особливості твору
«Енеїда» - енциклопедія життя українського народу. Легко й невимушено вплітаються в сюжет поеми описи життя українців. У поемі зібрано велику й цінну етнографічну, етнологічну, фольклорну інформацію. У структурі поеми описано народні вірування, звичаї, ігри, обряди, справи, побут, кухню, одяг.
Автор з гумором описує порядки. У поемі відбито народну мову періоду Гетьманщини. Українське присутнє в усьому.
У поемі минуле стало сучасним, сучасне – минулим, героїчне – побутовим, побутове – піднесено-урочистим.
«Енеїда» - показ соціального життя тогочасного українського суспільства
Похідні твори:
М. Садовського). 23 листопада 1910 року в Києві була поставлена опера Миколи Лисенка за мотивами першої частини "Енеїди".
(музика і лібрето Я. Лопатинського)
Екранізації: