Українська народна іграшка як явище культури
Роботу узагальнено вихованцями історико-краєзнавчого гуртка КЗ «Кіровоградського обласного центру
туризму краєзнавства та екскурсій учнівської молоді»
Кер. Філіпенко І.В.
Народна іграшка є насамперед явищем культури.
Вона зберігає в собі інформацію культурного середовища, тобто середовища, яке не є природою, а було сформоване людиною навколо себе згідно з характером своєї розумової і практичної діяльності та потребами духовного існування у сфері вірувань, культів, уявлень. У цьому полягає загальнолюдський контекст народної іграшки. Але основні образні, смислові, символічні чинники народної іграшки є породженням етнонаціонального середовища.
У народній іграшці, поряд з архетипами загальнолюдських понять і критеріїв, існують образні та змістовно-формальні принципи етнонаціональної давнини. Ці якості народної іграшки породжують певну проблематичність щодо дитячого виховання в сучасних умовах. З одного боку, існує нагальна необхідність участі народної іграшки у виховному процесі на його певних етапах, з іншого - складність впровадження її у цей процес.
Українська народна «іграшкова культура» складна й розмаїта. Для того щоб її вивчати, потрібно якимсь чином класифікувати, тобто розділити іграшки на групи, орієнтуючись на спорідненість певних істотних ознак. �
Найбільш простою та прямолінійною класифікацією буде поділ на дві групи:�
Більш структурним буде поділ іграшок за матеріалом, з якого вони створені: �
Іграшки можна класифікувати за образно-ігровими ознаками
Слід виділити класифікаційну ознаку регіону або місцевості створення іграшок: �
Наддніпрянщини кінця XIX ст. – дерев’яні кухлики для зачерпування рідини, дерев’яні ляльки, маленькі моделі побутових речей (оздоблені різьбленням дзиґи, вітрячки, іграшкові товкачики, тачівки, рублі та ін). Популярними були механічні забавки з відповідними руховими елементами – вирізані фігурки попарно з’єднаних планками ведмедів, ковалів, ткачів; головоломки для дітей, так звані велика і мала мороки. Велика морока складалася з двох довгих і дванадцяти коротких кілочків, що утворювали на основній осі три хрестоподібні конструкції, а мала – із чотирьох однакових кілочків, зв’язаних у хрестик. Щоб їх розібрати, а потім скласти, необхідно було виявити дитині кмітливість і винахідливість
Селище Опішня Полтавської області відоме також своїми керамічними іграшками, які передавали реальну природу, народний побут, героїв казок, пісень, творів (коник, квочка з курчатами, пташниця, вершники, міські та сільські жінки в типовому одязі, звірі-музики тощо). Зародилася Опішнянська іграшка в ХVIII столітті. Гончарі, крім ужиткового посуду, виробляли й «монетки», тобто маленькі іграшкові посудинки: глечики, макітерки, мисочки, горнятка, маснички тощо. Вони повторювали традиційні форми ужиткового посуду, а розписували їх відповідно до місцевості, де виготовляли (опішнянські, косівські, васильківські, глухівські, самчиківські, слобожанські та ін).
Поділлі відомими осередками виготовлення керамічної іграшки були селища Бубнівка, Бар (Вінницької області), Адамівка (Хмельницької), Калагарівка (Тернопільської області) та ін. Найпопулярнішими тут були ляльки, коники і вершники. Ляльок завжди ліпили у святковому одязі, з намистом на шиї, модною зачіскою на голові; очі і рот позначали крапками і рисками. Подільські ляльки тримали в руках дитину або під пахвою пташку. Традиційні іграшки-вершники зображали на конях селян, козаків, військових тощо, свищики цього регіону мали вигляд тварин і птахів.
Відомо, що на Волині в XIX – на початку XX ст. діяли два найбільших 35 осередки виготовлення керамічних іграшок (с. Вишнівець та Великий Кунинець Тернопільської обл.). Образи іграшок тут також були традиційними (ляльки з птахами, свійські тварини, вершники), однак порівняно з подільськими, вишнівецькі забавки були більш витонченими та барвистими.
Наприкінці XIX ст. на Львівщині (с. Стара Сіль), виникли рідкісні в українському народному мистецтві сюжетні іграшки, такі, як «танок» та «колисочка». Перший зображує жінку і чоловіка в танці, а свищик «колисочка» має вигляд «колиски на кружальцях», у якій лежить дитина. Окремою групою забавок науковці вважають керамічні тарахкальця («хихички»), відомі ще з часів трипільської культури, порожнисті кульки завбільшки з гусяче яйце, прикрашені різноманітним оздобленням
Нині традиційна іграшка, як і вишитий рушник, і родинний килим, народна картина або ікона, є атрибутом пам'яті про далеке й не дуже далеке минуле, про ту функціонуючу систему народної культури, елементом якої була завжди іграшка. Іграшка залишається носієм інформативно-генетичних багатств, які становлять основу світопізнання та світорозуміння українців
Використані джерела