Мовно-комунікативна компетентність
Під мовно-комунікативною компетентністю розуміють здатність установлювати й підтримувати необхідні контакти з учнями, певну сукупність мовних знань, умінь і навичок, що забезпечують ефективне спілкування.
Структура мовно-комунікативної компетентності вчителя:
– комунікативні якості, які характеризують наявність і розвиток здатності до спілкування;
– комунікативні здібності: володіння ініціативою в спілкуванні, здатність емоційно відгукуватись на стан партнерів по спілкуванню, здатність до самоактивізації та активізації партнера по спілкуванню;
– знання норм і правил спілкування;
– знання етичних стандартів педагогічної діяльності, естетичних і моральних цінностей, культурних традицій, вікових, інтелектуальних та інших характеристик і дотримання цих стандартів та використання цих знань у процесі спілкування. Якщо у звичайному міжособистісному спілкуванні механізми міжособистісної взаємодії діють спонтанно, то для вчителів вони мають професійне значення; – уміння слухати;
– уміння говорити
– мовленнєва культура.
Мовно-комунікативна компетентність учня - це здатність ефективно використовувати мову для спілкування та розуміння у різних контекстах. Вона включає:
Реалізація мовно-комунікативної компетентності включає такі шляхи:
Розширення словникового запасу – читання, вивчення нових слів і виразів.
Розвиток усного мовлення – участь у дискусіях, дебатах, мовних клубах, рольових іграх.
Практика письма – ведення щоденників, написання есе, листів.
Аудіювання – слухання подкастів.
Використання інтерактивних методів – мовних ігор, мобільних додатків.
Саморефлексія та зворотний зв’язок – аналіз помилок, робота з вчителями, тестування рівня володіння мовою.
Я пишаюся ними