Самійло Кішка –перший козацький "адмірал"�
“Самійло Кішка назавжди увійшов в історію України,
як взірець незламності українського духу, як символ відданості воїна своєму лицарському Ордену”.
Богдан Сушинський
Біографія козацького гетьмана Самійла Кішки є одною з найславніших сторінок боротьби українського народу проти чужоземного поневолення.
Самійло Кішка є одним з найвеличніших козацьких героїв, що з молодих літ присвятив своє життя обороні України.
Перед гетьманом з Канева тремтіла Туреччина і Європа, а Молдова схиляла голову.
На жаль, історія не залишила нам портрета цього гетьмана. З народних дум та переказів знаємо, що Самійло Кішка народився в шляхетній родині в Каневі, був фізично розвинутою і сильною людиною, високим і кремезним.
Отримав достойну освіту. Козакувати почав ще змолоду: з 1550 року брав участь у походах Байди-Вишневецького.
В тих походах Кішка здобув достатньо високий авторитет серед козацтва, і не випадково після загибелі Вишневецького його обирають гетьманом на Січі.
Герб Самійла Кішки - козака і кошового отамана Війська Запорозького Низового є яскравим спростуванням російської версії селянсько-кріпацького походження козацтва.
Ставши гетьманом, Самійло Кішка взявся продовжити справу свого попередника і в першу чергу досягти того, що не встиг зробити Дмитро Вишневецький відкрити запорожцям шлях до моря.
З досвіду колишніх козацьких походів Самійло Кішка знав, що перемога над татарами і турками найбільш імовірна тоді, коли напад здійснюється несподівано.
На його думку, ударами з моря було можливим успішно локалізувати татарські напади, а завдяки ударам в середину імперії, в серце Осяйної Порти, успішно протистояти туркам в їхніх намаганнях навічно закріпитися на українському узбережжі Чорного моря.
Самійло Кішка належить до тих істинно народних героїв, подвиги яких увічнено в легендах, піснях та народних думах.
В одній із таких дум відтворено напад козаків під проводом Кішки на турецьку галеру, щоб визволити невільників - а треба знати, що козаки вважали це своїм святим обов'язком.
Перед боєм Кішка говорить козакам: "Хоть по дві гармати набивайте, Тую галеру з грізної гармати привітайте, Гостинця їй дайте: Як турки-яничари, то у пень рубайте. Як бідний невольник, то помочі дайте".
Козаки радо підтримали свого гетьмана, бо саме з моря, з турецьких галер-каторг, з приморських турецьких міст їм чувся стогін своїх братів-невільників, які сподівалися на визволення лише від запорожців.
Самійло Кішка модернізував козацькі байди і з тих пір вони увійшли в історію і український фольклор як чайки.
В одному з походів, в 1573 році, ескадра Самійла Кішки зазнала поразки від турецького флоту, а сам гетьман потрапив у полон до турків і був прикутий ланцюгом до весла на галері. Хотів плавати в Чорнім морі плавай досхочу, глузували з гетьмана яничари.
Цілих 26 років продовжувалася тяжка неволя українського флотоводця, організатора перших морських походів українських ескадр козацького флоту.
Та каторга не вбила в серці гетьмана любові до рідної землі, козацької наснаги і жаги до боротьби за волю. Народна дума через віки донесла до нас, як Самійло Кішка, вже постарілий і посивілий, зробив неможливе підняв повстання на тюрмі-галері, визволився сам, визволив братів-невільників і щасливо прибув на захопленій галері на рідну Січ. Це сталося 1599 року.
У думі розказується, як біля Тендри гетьман Скалозуб мало не потопив галеру Кішки, прийнявши її за ворожу. Так, при таких обставинах, зустрілися в поході молодий і посивілий в неволі старий гетьмани флотоводці.
У цей же рік запорожці запрошують Самійла Кішку на Січ і вдруге обирають гетьманом.
Самійло Кішка одразу ж взявся організовувати великий похід у Чорне море, рятувати братів-запорожців, які напередодні разом з гетьманом Скалозубом зазнали в поході поразки і потрапили в турецьку неволю.
За народними переказами, помста Самійла Кішки туркам була страшною. У зустрічному морському бою запорожці знищили турецьку ескадру і поруйнували турецькі міста на південному березі Чорного моря. Вперше сягнули шаблею запорожці тих далеких міст і вже більше ніколи, здавалося б, внутрішні турецькі міста Трабзон і Синоп не почувалися в безпеці.
Похід завершився успішно, хоча Скалозуба знайти не вдалося. З походу Самійло Кішка повернувся на кількох турецьких галерах з визволеними невільниками та великою здобиччю.
Тогді Кішка Самійло,
гетьман запорозький, �Чогось одгадав,
Сам на чердак виступав,�Червонії, хрещатії давнії хорогви
із кишені виймав, �Розпустив, до води похилив, �Сам низенько уклонив:
«Козаки, панове-молодці!�Сія галера не блудить,�Ні світом нудить,�Ні много люду царського має,�Ні за великою добиччю ганяє —�Се єсть давній, бідний невольник�Кішка Самійло із неволі утікає;�Були п’ятдесят штири годи у неволі,�Тепер чи не дасть бог хоть на час по волі...»
Після неодноразових звернень польського уряду і короля до Січі, Самійло Кішка в 1601 році все ж таки вирушив з військом на Лівонську війну допомагати полякам. Там гетьман особисто водив у бій своїх козаків.
В одному з боїв під містом Феліним взимку 1602 року Самійло Кішка загинув зі зброєю в руках. Як і належало козацькому лицарю, він загинув у бою славною козацькою смертю.
Скінчив життя він, як і личило офіцерові, у бою, загинувши від ворожої кулі (існують й інші версії: одна з них - що Кішку було вбито кимось із своїх, невдоволених).
Козаки зуміли перевезти тіло свого улюбленого ватажка до його рідного Канева і поховати з почестями.
Оплакавши тяжку втрату, козаки з великою шаною перевезли тіло гетьмана до його рідного Канева і поховали за козацьким звичаєм під залпи гарматного салюту на горі Старий клад, яка пізніше дістала назву Чернеча гора і де з часом був похований Тарас Шевченко.