ПОЛІТИЧНА ГЕОГРАФІЯ ТА ГЕОПОЛІТИКА �

Пригадайте!

• 1. Яку карту називають політичною?
• 2.Чим вона вирізняється з-поміж інших географічних карт?
• 3. У чому полягає різниця між поняттями «територія»,�«країна», «держава»?
• 4. Як змінювалася система світовлаштування протягом�ХХ – ХХІ ст.? �

�Географічні складники політичної географії: �

• Географічний простір, території, географічні місця.
• На межі географії та політології сформувалася наука політична географія.
• Політична географія – суспільно-географічна наука про просторову організацію держав і міждержавних об’єднань, розміщення та стосунки між політичними силами, територіальні форми політичних процесів і явищ.
• Предметом політичної географії визначають геопросторову (територіальну) організацію політичної сфери суспільства.
• Політична географія проводить дослідження за такими трьома територіальними рівнями: макрорівень – географічний простір: дослідження світу в цілому та великих регіонів; мезорівень – території:�окремих країн; мікрорівень – географічних місць: окремих міст, районів тощо. �

• Географічний простір – одне з фундаментальних понять політичної географії, яким позначають упорядкованість географічних об’єктів відносно земної�поверхні та їх просторову організацію.
• Інтегральний географічний простір складається з економічного, соціального, політичного та фізичного просторів.
• Територія – частина поверхні суходолу на Землі з природними й створеними внаслідок людської діяльності ресурсами, що має певні просторові межі та географічне положення.
• Якщо йдеться про морські простори, то вживають термін акваторія. Акваторії Світового океану дедалі активніше долучаються до політичного життя планети, оскільки це стосується свободи судноплавства,�використання ресурсів виняткових економічних зон, екологічної безпеки тощо.�Географічне місце – будь-який географічний об’єкт із офіційно визначеними межами (зокрема країна, її частина, населений пункт, місцевість тощо), що характеризується певним місцем розташування на поверхні Землі. �

• Політична географія має багато напрямів дослідження.
• Основний з них – політична карта світу, етапи її формування та сучасний стан.
• Політична географія вивчає також становлення кордонів держав, можливості транскордонних зв’язків, територіальні претензії.
• Складником політичної географії є політико-географічне країнознавство, яке проводить комплексне політико-географічне�оцінювання регіонів світу та окремих країн.
• Важливим напрямом політико-географічних знань є геополітика, що аналізує вплив різноманітних географічних чинників на стратегічні позиції держав у світовому географічному просторі. �

�Політичні складники: політичні інституції, політичні відносини. �

• До складу політичної системи суспільства входять політичні інституції та політичні відносини.�Політичні інституції – це різновид соціальних інститутів, завданнями�яких є встановлення, виконання та підтримання влади.
• Це спосіб організації політичного життя суспільства, що втілює ті або інші політичні норми, зумовлені конкретно-історичною ситуацією, вимогами політичного життя.
• У сучасному суспільстві існує ряд основних політичних інституцій.
• Центральним, базовим елементом організації суспільства в політичну систему є інституція держави.
• Функції регулювання відносин щодо створення основних правових норм, законів і представництва інтересів різних соціальних груп виконує інституція парламентаризму.

• Систему взаємодій, що складаються між органами, посадовими особами, які здійснюють поточне управління суспільними справами та населенням країни, регулює інституція виконавчої влади.
• Професійну діяльність людей, які належать до особливої статусної групи, регулює інституція державної служби.
• Інституція глави держави забезпечує стійке відтворення суспільних відносин, дає змогу лідеру держави виступати від імені всього народу, бути вищим арбітром у суперечках, гарантувати цілісність країни, непорушність конституційних прав громадян.
• Регламентує відносини з приводу суперечок і конфліктів, робить взаємодії людей чітко визначеними та стійкими інституція судової влади.
• Крім того, існує інституція політичних партій, що представляє інтереси громадян і ставить за мету їхню реалізацію шляхом завоювання державної влади або�участі в її здійсненні.
• Найрізноманітніші організовані групи та спільноти людей формують групи інтересів. До них належать профспілки, молодіжний та жіночий рух, творчі союзи та об’єднання, етнічні та релігійні спільноти та ін. � �

Людина і світ

Особа і соціум

Культ особи

Ви і суспільство

Суспільство і ви

• У процесі спільної політичної діяльності індивіди й соціальні спільноти вступають у певні відносини.
• Політичні відносини – стійкі взаємозв’язки й взаємодії суб’єктів політики. Така стійкість досягається завдяки нормам, що регулюють поведінку взаємодіючих політичних суб’єктів.
• Політичні відносини значно більшою мірою, ніж інші, впливають на забезпечення соціальної стабільності.
• Ті політичні відносини, що утвердилися, вдосконалюються шляхом реформ.
• Типи політичних відносин можуть змінюватися також революційним шляхом.
• Якщо в суспільстві створюються умови, за яких об’єкт політики не хоче жити так, як раніше, а суб’єкт політики не може по-старому здійснювати політику й не вдається до реформ, то виникають об’єктивні передумови революції.
• За наявності зрілого суб’єктивного чинника складається загальнонаціональна криза, що може перерости в революцію.
• Якщо ж такого усвідомлення немає, то відбувається не революція з її докорінними змінами у політичних відносинах, а політичний бунт. �

��ФОРМИ ПОЛІТИЧНИХ ВІДНОСИН �

Політична позиція

стійка сукупність

взаємодії політичних суб`єктів, що формує їх спільну діяльність

�

Політичне співробітництво відображає спільні дії суб`єктів політики, що не суперечать цілям кожного з них

Політичний конфлікт

зіткнення соц – політичних сил в разі несумісності цілей з питань влади і власності

Політична боротьба

спрямована на досягнення міцних позицій в системі влади

​

Політичний компроміс розв`язання конфлікту та доягнення на основі угоди взаємних поступок сторін

Конкуренція в політиці

протистояння в ході політичної діяльності між соціальними групами, окремими особами та політичними партіями

Політична консолідація

oб`єднання суб єктів політики з метою досягнення загальних цілей на основі спільних принципів взаємовідносин

Різні погляди на форми політичних відносин

​

• Розвинуте суспільство має безліч форм політичних відносин .
• Політичні відносини в загальному процесі суспільного розвитку можуть або відігравати прогресивну роль, або стати гальмом розвитку, чи навіть джерелом регресу. �

�Територіально-політичні системи (ТПС) національного та наддержавного рівнів. �

• Основним об’єктом дослідження політичної географії є територіально-політичні системи (ТПС).
• Це об’єктивно взаємозалежні сполучення елементів політичної сфери (політичних й адміністративних кордонів, центрів управління, органів влади, партій, суспільних рухів тощо), що функціонують на певній території.
• За масштабами вирізняють кілька рівнів ТПС: наддержавний,�або глобальний (світ, великі регіони), національний (країни) та місцевий (частина країни, населений пункт, місцевість тощо). �

• На наддержавному рівні політична географія досліджує співвідношення політичних сил між найбільшими за економічним та військовим потенціалом країнами – вивчає вплив політичних подій на глобальну економіку.
• Крім того, досліджує співтовариства країн, що утворили економічні або військово-політичні союзи, геополітичні регіони, геостратегічні регіони, культурні регіони (наприклад, арабські країни).
• Такі ТПС формуються на основі спільних довготривалих політичних та економічних інтересів, наявності великої політичної проблеми, культурної,�етнічної, расової, мовної близькості.
• Ступінь їхньої цілісності відображає характер та інтенсивність зв’язків політичного, фінансового, торговельного, військового характеру. �

• Політична географія досліджує проблеми на національному рівні, що дає підстави говорити про існування окремої науки – політико-географічного країнознавства.
• Країна – ключовий суб’єкт внутрішньої політичної діяльності та міждержавних зв’язків. У межах держави формуються три типи ТПС, які відповідним чином структурують політичний простір на певній території: площові (територія держави, адміністративно-територіальні одиниці, автономні одиниці�тощо), лінійні (державні кордони) та точкові (столиця, регіональні центри, ключові економічні та військові бази). �

�Геополітика, її складові. �

• Геополітику визначають як науку, що вивчає в єдності географічні, історичні, політичні та інші взаємопов’язані чинники, що справляють вплив на стратегічний потенціал держави.
• Основним об’єктом дослідження геополітики є геополітична структура світу.
• Прикладна геополітика часом веде дослідження заангажовано, тобто з позицій інтересів певної держави.
• Геополітика вбачає, що кожна держава проводить свою політику залежно від�географічних чинників: просторового розташування країни, клімату, кількості�населення, наявності природних ресурсів тощо.
• У попередні століття геополітика була засобом виправдання загарбницьких дій держав щодо чужих територій.
• Так, німецькі геополітики зробили спробу обґрунтування необхідності розширення�життєвого простору для німецької нації, що й лягло в основу завойовницької політики фашистської Німеччини.
• У XXI ст. геополітика набуває нового значення й змісту. Вона досліджує передусім державну приналежність тієї чи іншої території, роль країн і народів у світовому співтоваристві, їхній вплив на світовий розвиток і світову політику.
• Складниками геополітики є зовнішня та внутрішня геополітика. �

�Зовнішня геополітика. �

• Ядром геополітики є зовнішня геополітика держав і міждержавних об’єднань, які, спираючись на ефективне використання елементів геопростору, прагнуть зміцнити свої позиції на міжнародній арені, забезпечити економічні, культурні, інформаційні та інші інтереси.
• Геополітичні амбіції найбільше властиві великим державам.
• Найбільшою мірою на формування сучасної геополітики впливають США. Їхнє основне геополітичне завдання – підтримання глобального верховенства, всесвітнє поширення ліберальної демократії.
• Зусилля країни спрямовано на забезпечення контролю над ситуацією в інших державах Америки, ЄС, Східній Європі, Західній Азії (насамперед на�Близькому Сході) та Азійсько-Тихоокеанському регіоні.
• У європейських справах геополітика США здійснювалася в напрямі розширення та зміцнення НАТО, збереження союзницьких взаємин з європейськими лідерами.
• Упродовж усього періоду незалежного розвитку України США були гарантом її державного суверенітету та цілісності. �

• Франція, маючи значний військовий потенціал, у т. ч. й ядерний, зберігає міцні геополітичні позиції насамперед в Африці, менше – у басейні Карибського моря та Океанії, впливаючи певною мірою на внутрішню та зовнішню політику в Канаді через франкомовне населення.
• Велика Британія намагається йти у фарватері геополітики США, реалізуючи спільні геополітичні інтереси в Європі та в державах Співдружності.
• Німеччина активно впливає на геополітично значущі загальноєвропейські справи: щодо розширення НАТО, ЄС, взаємин з Росією та ін. Її позиція суттєво позначається на виробленні загальної геополітичної лінії ЄС.
• Росія виявляє прагнення знову стати полюсом сили глобального значення. Так, з 2000 р. вона взяла твердий імперський курс на «збирання земель» колишнього СРСР у різних формах (створення союзних держав, інтеграційних економічних проектів, військових блоків, прямої військової агресії).
• Метою Росії стало посилення впливу на держави-лідери ЄС. Росія прагне підтягувати взаємини з США до рівня паритетних, домогтися вигідних економічних відносин з Китаєм.
• Добре продуманий системний характер має зовнішня геополітика Китаю, яка своєрідно поєднує наступальність і твердість з певною обережністю й гнучкістю. В її основі – усебічний захист своїх економічних інтересів. �

�Внутрішня геополітика. �

• Основним осередком внутрішньої геополітики є офіційна державна діяльність.
• Важливим завданням внутрішньої геополітики держави є усунення загроз політичній стабільності, профілактика і розв’язування територіальних конфліктів.
• Крім забезпечення комплексного та пропорційного розвитку регіонів внутрішня�геополітика розв’язує стратегічні питання державної безпеки, утвердження загальнодержавної ідеї, формування та відтворення партійно-політичних еліт тощо
• Основними загрозами територіально-політичній цілісності держав стабільності їхнього суспільного розвитку є поява політичних рухів за незалежність окремих регіонів на основі етнонаціональних, релігійних або навіть економічних мотивів, а також вимоги приєднання окремих культурно споріднених територій до сусідніх держав.
• Адекватною відповіддю на реальні виклики і загрози є формування механізмів оптимізації державно-територіального устрою, збалансування регіонального економічного та демографічного розвитку, налагоджування взаємин в етнополітичній та культурно-політичній сферах. �

�Геополітика «сили». �

• У світовій політиці категорія сили має значення в тому разі, якщо вона дає змогу державі впливати на інші країни з метою досягнення своїх цілей.
• Потенціал міжнародного впливу – це сукупність різноманітних засобів і ресурсів, якими володіє держава для здійснення прямого й непрямого�впливу на міжнародне середовище та інші держави, виходячи зі своїх цілей та інтересів.
• Основні ресурси держави – фінансово-економічний, військово-силовий, політико-дипломатичний, демографічний, міжнародний структурно-організаційний (участь і роль у міжнародних організаціях та інститутах) потенціал та інше. �

Різновиди «сили».

• У праці «М’яка сила: засоби досягнення успіху в світовій політиці» професор Гарвардського університету Джозеф Най зазначив, що�матеріальні елементи сукупної державної сили – це «жорстка сила», а духовні її елементи – «м’яка сила».
• В епоху глобалізації та інформаційної революції дуже важливо розуміти той факт, що «не завжди силою володіє той, чия армія перемагає». �

«Сила»

Здатність держави впливати на інші країни з метою досягнення власних цілей.

«Жорстка сила»

«М`яка сила»

Військова(мілітарна)

Економічна

Смарт- сила або «розумна сила»

• «Жорстка сила» (або жорстка влада) – використання примусу або винагороди задля досягнення цілей, тобто військової (мілітарної) й економічної сили�задля примушення інших суб’єктів міжнародної політики до потрібної поведінки.
• Прикладами застосування «жорсткої сили» є введення радянських військ до�Афганістану (1979 р.), вторгнення США в Ірак (2003 р.), «газовий конфлікт» між�Росією та Україною (2005 – 2006 рр.), анексія Криму Росією (2014 р.).
• За Статутом ООН (ст. 2), забороняється загроза силою або її застосування. Однак у цьому документі під «силою» розуміють лише мілітарну силу.
• Стосовно економічної сили такого механізму не існує.
• Мілітаризм – державна ідеологія, спрямована на виправдання політики постійного нарощування військової міці й припустимості використання військової сили під час вирішення міжнародних і внутрішніх конфліктів.
• Прикладом застосування економічної сили є введення економічних санкцій за порушення Статуту ООН у політичній сфері. Наприклад, такі заходи було застосовано проти Росії через анексію Криму.
• Формами економічного впливу можуть бути припинення постачання продовольчої допомоги, а також кредитування, згортання програм економічного співробітництва тощо. �

• На противагу «жорсткій силі» існує «м’яка сила» – можливість отримати�бажане через співробітництво та привабливість.
• Так держава здатна домагатися своїх цілей завдяки привабливості власної культури, суспільно-політичних цінностей.
• Хоча «м’яка сила» може бути використана і з недобрими намірами.
• «М’яку силу» зазвичай використовують держави-світові лідери, що дає їм змогу впливати на політику інших держав.
• Такий підхід є найефективнішим на початку ІІІ тисячоліття. Використання Україною її багатих культурних надбань, пріорітетність демократичних цінностей можуть стати надійною основою для запровадження «м’якої сили» в реалізації зовнішньополітичного курсу України.
• Більшість суб’єктів міжнародних відносин у своїй зовнішній політиці використовує концепцію смарт-сили (або «розумної сили»), що полягає в поєднанні «жорсткої» та «м’якої» сил.
• Наприклад, використання не лише військової сили, а й
• залучення до військових союзів та виконання партнерських програм. � �

�Взаємозв’язок між національними� та геополітичними інтересами держави. �

• Зовнішня політика більшості держав у різні епохи визначалася національним інтересом.
• Національний інтерес визначається картою світу та ціннісною системою, що є панівною в даному суспільстві та державі.
• На міжнародній арені зіткнення реальних інтересів породжує реальні конфлікти, однак причинами війн часто виявляються помилково зрозумілі й хибно сформульовані національні інтереси або міркування щодо національної безпеки.
• Так було під час розв’язування США війни в Іраку (2003) або прийняття керівництвом СРСР рішення про введення радянських військ до Афганістану (1979).
• Головна складова національного інтересу – це самозбереження держави. Визначаючи національні інтереси і приймаючи на їх основі певні зовнішньополітичні рішення, керівники держав�зважають на об’єктивні економічні, політичні, географічні та інші чинники, внутрішньополітичні інтереси.
• Враховуються також і можливі реакції на ці рішення на міжнародній арені з боку тих держав, яких вони так чи інакше стосуються.

• У сучасному світі визначення національних інтересів будь-якої держави передбачає обов’язкове врахування інтересів інших держав, а в чомусь і інтересів усього світового співтовариства.
• Найчастіше основоположні національні інтереси, пов’язані з безпекою самозбереженням держави, неможливо реалізувати поодинці, без союзів і коаліцій з іншими державами. Через те країни вступають у військово-політичні блоки, наприклад НАТО.
• Джерелами реальної загрози для безпеки більшості краї є: тероризм, поширення зброї масового ураження, міжетнічні та міжконфесійні конфлікти, деградація навколишнього середовища, уповільнення економічного зростання, контрабанда, незаконна міграція, забруднення навколишнього середовища, енергоресурси (володіючи ними, держава може впливати на політичний процес в окремих країнах і регіонах).
• У сучасних умовах національна безпека залежить не лише від потужності й боєздатності збройних сил, а й від інших чинників: економічної могутності, конкурентоспроможної промисловості, якості системи освіти, добробуту громадян тощо… ��

​

Контроль і самоконтроль:

• 1. Поясніть зміст понять «географічний простір», «територія», «географічне місце», «територіально-політична система».
• 2. Що таке геополітика? Яке їїзначення в сучасному світі?
• 3. Наведіть приклади застосування різновидів «сили» в геополітичних протистояннях.
• 4*. Поясніть на конкретних прикладах взаємозв’язок та аполітичні взаємодії територій і географічних місць у геопросторі. �

Прокоментйте картинки!