Урок 68

Література рідного краю

Творчість Василя Струтинського

​

🙢

(1946-2003)

Василь Михайлович Струтинський народився 12 квітня 1946 року в с. Кремне на Волині в сім'ї залізничника. Тут закінчив школу. Навчався заочно спочатку на музично-педагогічному, а згодом на філологічному факультетах Ніжинського педінституту ім. М. Гоголя. Служив в армії. З 1966 року жив на Чернігівщині, був членом літературної спілки "Чернігів".

1971 р. розпочав журналістську діяльність. Сім років працював у Ніжинській міськрайонній газеті. Потім в обласних газетах "Комсомольський гарт", "Деснянська правда", "Чернігівські відомості". Понад вісім років обіймав посаду редактора Чернігівської обласної державної телерадіокомпанії.

1969 р. почав писати вірші для дітей. їх друкували в багатьох газетах і журналах, вони звучали у програмах Національного радіо.

Видав кілька книжок, серед яких – збірки поетичних та прозових творів для дітей дошкільного та шкільного віку: "Голуба вулиця" (вірші, оповідання та казки), "Чарівний скрипаль" (казки), "Хочу на трактор" (вірші, скоромовки, загадки), "Як вітер застудився" (вірші), "Таємниця квітчаного міста" (оповідання, казки, вірші, загадки).

Став переможцем Всеукраїнського закритого конкурсу на кращу поетичну книгу для дітей (1984), лауреатом премії ім. Б. Грінченка, заснованої Чернігівською обласною "Просвітою" та лауреатом літературної премії ім. Л. Глібова, яку заснувала обласна Літературна спілка "Чернігів". А також був відзначений премією за книгу "Таємниця квітчаного міста", яка в конкурсі "Краща книга року-2001" в Чернігові нагороджена за друге місце в номінації "Художня література".

«Як дихає верба»

Чорні пошматовані хмари налітали з півночі. Вітер зносив їх на ліс, за Десну, а вони пручалися, осипаючи береги та воду рясним дощем. Сергійко поглядав у небо, кутався в плащ і не покидав насидженого місця. Пильно стежив за поплавками, які аж танцювали під ударами важких краплин. Це вже друга чи третя хмара. Перелетіла — і знову затишшя. Збігають у річку каламутні струмки.   Із-за хмар поблискує сонце. Та минає півгодини, а не клює.

— Нічого! Зараз посвітліє вода і почнеться! — підбадьорює Сергійка дядько Микола. Хлопець вірить і не вірить. Дуже вже хочеться йому хоча б одну плоскирку піймати. Хоч і за комір затекло, і їсти хочеться.

Довгий літній день! Та ще негода. Не кожен і витримає. Але дядько Микола не йде, то й Сергійко сидить. Знову потемніло. Пройшовся вітер, шарпаючи зелене віття верб.

А вслід дощова завіса знову поглинула сонце. Хлопець визирнув з-під плаща: йому здалося, що й небо провалилося… Дядько Микола побіг під вербу. Треба й собі втікати. Притулившись грудьми до ще сухого подекуди стовбура, Сергійко завмер від несподіванки: «Верба ворушиться!.. Та вона дихає! Як важко дихає у дощ, стара верба бореться з вітром...»

Аналіз прочитаного тексту:

1)визначте тему (про що?) та ідею (головна думка, для чого автор написав твір? чому вчить? від чого застерігає?)

2)яку роль у розкритті задуму автора відіграє пейзаж на початку твору?

3)знайдіть у тексті 2-3 приклади епітетів, 5-6 метафор/персоніфікацій.

4)схарактеризуйте 2-3 реченнями персонажів твору.

5)чому, на вашу думку, сталася трагедія?

6)чи можна вважати цей невеличкий твір повчальним?