Драматургічна традиція в Україні: шкільна драма ХVІІІ ст, інтермедії, вертепна драма, драматургія І половини ХІХ ст., народна драма І.Котляревського. Новаторський характер української драматургії другої половини ХІХ ст.
Підкреслена небуденність і поетичність світобачення освіченої людини XVII—XVIII ст. робить бароко періодом розквіту сценічного мистецтва, що головним чином було пов’язано з навчальним процесом.
Перші відомості про театр на території нашої країни датуються 1614 р.
Саме цього року вихованці Луцького колегіуму вітали уніатського митрополита Рутковського не лише латиною, а й українським діалогом.
Це й не дивно: пишна барокова стилістика сприяла підпорядкуванню таких академічних шкільних курсів, як риторика і логіка, законам театру.
А в курсі поетики (піїтики), під час ознайомлення з родами літератури - епосом, лірикою і драмою, учні обов’язково читали вголос відповідні твори. Читання драматичних текстів потребувало особливої виразності, а отже, складних виражальних засобів, оскільки такі тексти призначені для сценічного втілення. Так виник шкільний театр в Європі, зокрема й в Україні.
ШКІЛЬНИЙ ТЕАТР
Як бачимо, виникнення в Україні шкільного театру як різновиду театрального мистецтва зумовлене розквітом освіти. Провідними осередками культури в XVII—XVIII ст. були братські школи, колегіуми й академії, що підпорядковувалися місцевим єпархіям. У навчальних закладах, окрім обов’язкових дисциплін, викладали поетику й риторику. Педагоги навчали учнів складати панегірики й декламації у формі промов. Ці твори виконувалися з нагоди великих релігійних свят, визначних урочистостей, для вшанування почесних гостей тощо. Деякі виступи читців відбувались у формі діалогу і потребували акторської майстерності. Саме декламації та діалоги сформували основу шкільної драми.
Студенти Києво-Могилянської академії. Гравюра XVII ст.
Будівля Острозького колегіуму. XVIII ст.
Декламації зазвичай виголошували гуртом в урочистому напівнаспівному тоні. Застосовували мінімальне оформлення: костюми, завіса, атрибути. Діалоги з елементами театралізації практикували і під час філософських диспутів для набуття учнями ораторської майстерності.
Декламації та діалоги — джерело виникнення шкільної драми. Вистави супроводжували хоровим співом, інструментальною музикою.
Шкільна драма — жанр латиномовної релігійної драматургії, що виник на межі XVII-XVIII ст. у країнах Західної Європи.
Шкільна драма була поширеною в Україні в барокову добу XVII-XVIII століття. Писали ці твори викладачі риторики Києво-Могилянської академії. У шкільній драмі розігрувались сюжети, як правило, релігійного характеру. Шкільна драма мала мати кілька типів, у залежності від тематики: великодні, різдвяні, драми про святих православної церкви та історичні драми.
Особливого поширення набула завдяки єзуїтам, захопленим інтерпретацією біблійних та міфологічних сюжетів, передовсім тих сакральних джерел, що стосувалися історії католицької церкви.
Шкільна драма спочатку розвивалася у католицько-християнському та антично-класичному напрямках. У ній вплив античної традиції (стислий виклад, наявність епілогу тощо) поєднувався із середньовічною (відсутність єдності часу та місця, змішування трагічного і комічного і т.п.) та ренесансовою.
Часто шкільна драма складалася з п'яти актів, після кожного з яких виступав хор. Вистава організовувалася переважно до Різдва, Великодня тощо.
Походження шкільної драми пов'язане із статутом церковних та світських навчальних закладів, в яких сценічні вистави були обов'язковими для засвоєння латини.
Києво-Могилянська академія
ШКІЛЬНИЙ ТЕАТР
Один із засновників Київської духовної академії, митрополит київський і галицький, Петро Могила для створення театру взяв за основу шкільну драму, розповсюджену в єзуїтських школах Польщі.
Репертуар цього театру включав: 1) драми про святих; 2) драми мораліте; 3) драми на історичні сюжети. У перших і других переважали сцени з життя святих, богошукальні настрої, алегоричні фігури як уособлення людських чеснот. Драми складалися з прологу, зазвичай виконуваного автором-учителем поетики, який пояснював зміст і мораль вистави, двох-трьох дій та епілогу.
Невідомий художник.
Портрет Петра Могили
Принципи шкільної драми — трагедії, комедії, трагікомедії — обґрунтував реформатор українського барокового театру Феофан Прокопович (1681—1736).
Народився Володимир 18 червня у 1681 році у Києві. Виховувався у родині купця.
При хрещенні дістав ім‘я Єлеазар.
З 1688р. став учнем у Київському колегіумі, де працював його дядько, який піклувався про Феофана, адже той став сиротою у ранньому віці.
Став викладачем Києво-Могилянської академії. Згодом Петро І зробив його ректором цього навчального закладу. Під керівництвом Прокоповича академія стала передовим вищим навчальним закладом Європи.
Деякий час очолював російську православну церкву.
Після смерті царя Петра І зазнав зневаги й переслідувань, помирав у самотності й бідності.
Папа римський Климентій готував посвячення Прокоповича у єпископи, але той утік з Італії.
Навчався в католицькому училищі Володимир-Волинського монастиря (щоб більше дізнатися про католицизм).
Володимир Феофан Прокопович
Залишив велику наукову, публіцистичну та художню спадщину, в якій значну частину складає риторика.
Автор ліричних поезій, філософських і політичних трактатів.
Одне з досягнень Прокоповича - створення першої в українській літературі драми з вітчизняним історичним героєм «Володимир». Драма була присвячена гетьманові Мазепі, ставилася для простих киян, у ній уперше грали не ляльки, а справжні актори.
Письменник, видатний ритор, оратор, педагог, церковний діяч.
Багатогранна і всебічно розвинена особистість!!!
ШКІЛЬНИЙ ТЕАТР
До драм на історичні сюжети належала п’ятиактна п’єса ректора академії, видатного суспільного діяча, реформатора, ученого-енциклопедиста, викладача поетики Феофана Прокоповича «Владимир, славянороссийских стран князь и повелитель, от неверия тьмы в свет евангельский приведённый», прем’єра якої відбулася 3 липня 1705 р.
Це релігійно-історична драма, в якій були ролі для учнів: жерці-невігласи, грецькі філософи, мудрий князь Володимир. Образи цих персонажів виписано не схематично, а з певними характерами. І хоча у своїй п’єсі автор, як він сам визнавав, не звільнився від «високопарного і надутого виду красномовства», тобто штучно ускладненої мови, проте саме цей твір театрознавці вважають вищим щаблем вітчизняної шкільної драми.
Трагіокомедія “Володимир” відноситься до жанру історичної драми.
За жанровою формою у творі наявні елементи трагедії й комедії.
Комедійним є сатиричне зображення жерців Жеривола, Куроїда та Піяра.
Трагедійним є образ головного героя, котрий через внутрішні суперечності, вагання вирішує хрестити Київ.
Як і в кожній шкільній драмі, у творі був хор, ми бачимо це в епілозі драми. Панегірик співають апостол Андрій із янголами.
Розповідається про подальшу долю Києва:
«Був у тьмі ти раніше, хоча перед миром
Світлим ділом преславний, але іде кумирам
Темним ти покорявся, був чорний в безвір’ї.
Отож світлом себе та осяй невечірнім!»
Трагікомедія Феофана Прокоповича «Володимир» як зразок шкільної драми
Щкільна драма доби бароко мала важливе значення для подальшого розвитку української драматургії (XIX століття), її вплив був величезний і в Росії.
ШКІЛЬНИЙ ТЕАТР
Шкільний театр доби українського бароко започаткував драму як сценічне дійство, що відбувалося за певними правилами, з декораціями, шумовими ефектами та іншими сценічними засобами. Київських викладачів високо цінували й запрошували до інших міст, особливо до Москви, «бо вони найкращі й сприяють довір'ю народу до шкіл». Тому ідеї шкільної драми поширювалися з Києва по багатьох населених пунктах держави. Серед виконавців Київської духовної академії, які брали в цьому участь, були Є. Славенецький, А. Сатановський, С. Полоцький, Д. Туптало. Вони популяризували драму, яка швидко стала улюбленим видом мистецтва у представників різних суспільних верств - від гетьманів і старшин до рядових ремісників.
Поєднанням книжних і народних елементів позначений ще один вид драми, де «акторами» були ляльки. У першій половині XVII ст. в Україні він набув форми так званих вертепів. Так само, як і шкільна драма, вертеп включав шкільні різдвяні п’єси та інтермедії.
ВЕРТЕП
Вертеп - різновид театру, відомий майже у всіх народів світу. Український вертеп зародився ще в ХVІІ ст. і тісно пов’язаний з різдвяною шкільною драмою. На Галичині, Буковині й Закарпатті популярності набув так званий живий вертеп, в якому замість ляльок грали люди-актори.
Вертеп – велика (до 4м заввишки і до 3м завширшки) дерев’яна скриня. Назва “вертеп” символічна: вона означає печеру, в якій народився Ісус Христос. Скриня була поділена на 2 поверхи: горішній представляв Вифлеєм. Тут представлялися тільки духовні події: сцени з ангелами, магами, пастухами. Унизу в центрі стояв трон Ірода, збоку висів дзвінок, в який дзвонив паламар.
ВЕРТЕП
З часом вертеп із лялькового театру перетворився на справжній вуличний театр, де лялькову вертепну виставу сполучають із грою живих людей, а подекуди і цілковито вся вертепна вистава зводиться до гри живих осіб.
ВЕРТЕП
Виконавців живого вертепу іноді називали машкаратами (від слова “машкара”, що означає “маска”, “личина”). Це український варіант маскараду.
Історичні умови, в яких існує драма І половина ХІХ ст
Характерна ознака драматургії І половини ХІХ століття
Народна драма І. Котляревського
Характерні риси драматургічної творчості Івана Котляревського:
Драма
Драма (грец. Δρᾶμα «діяння, дію») - літературний (драматичний) жанр. Набув особливого поширення в літературі XVIII-XXI століть, поступово витіснивши інший жанр драматургії - трагедію, протиставивши йому переважно побутовий сюжет і більш наближений до повсякденної реальності стиль .
Єдність дії
Для драми естетично необхідна так звана «єдність дії», коли епізоди п’єси не тільки розгортаються поступово, один за одним, але й обумовлені прямим причинно-наслідковим зв’язком. Тільки якщо п’єса побудована саме таким чином, у глядачів складається повна і завершена ілюзія подій.
Характер і умови
Основні жанри драматичних творів
- драма,
- трагедія,
- комедія
Драма
Трагедія
Комедія
Комедія - це літературний драматичний твір, в якому характери, соціальні ситуації та дії представлені комічно, з використанням гумору і сатири.
Різновиди комедій
До комічних творів відноситься фарс, водевіль, скетч, інтермедія, оперета, пародія, комедія-балет, комедія дель арте.
Також розрізняють комедію станів (ситуацій), в якій джерелом смішного є події і обставини, та комедію характерів (нравів), яка сатирично показує вади чи недоліки характеру персонажа.
Трагікомедія
Комедія та трагедія зливаються у тому, що називається трагікомедією, де трагедійна ситуація подається настільки смішно, що стає комедією, трагікомічною ситуацією, коли громадськість не знає, чи слід сміятися, чи плакати.
Яскравий приклад трагікомедії – “Мартин Боруля” І.Карпенка-Карого.
Вінницький державний академічний музично-драматичний театр � ім. Н. К. Садовського
Будівля театру належить територіальним громадам Вінницької області, і знаходиться в управлінні Вінницької обласної Ради. Приміщення театру розташоване в центрі міста, зал має 700 місць.
Львівський драматичний театр �ім. Лесі Українки
Заснований 1931 року в Києві під назвою Театр Київського військового округу. Спочатку це була аматорська трупа, яка згодом наповнилась професійними артистами
Будівля в стилі модернізованого середньовіччя із елементами готичної і романської архітектури.
У 2021 році стартував проект Школа театру Лесі, орієнтований на людей, що хочуть розвинути свою артистичність та soft-skills, а також відбувся набір акторського курсу на факультеті культури та мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка.
Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка�(Київ)�
Легендами овіяна історія Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка. З 2001 по 2012 роки театр очолював Богдан Ступка. Прагнучи розширити художню палітру, він запрошував на постановки режисерів із діаметрально-протилежними творчими засадами, театральними школами. З театром співпрацювали режисери з Росії, Польщі, Грузії, Канади. Відкрилася експериментальна сцена – Театр у фойє, яка репрезентувала творчі пошуки молодих режисерів, акторів, сценографів, драматургів. Навесні 2012 року при театрі відкрилася Камерна сцена, яка названа на честь Митця.