Дослідниця Голодомору, начальник редакційного відділу Донецького національного університету імені Стуса у Вінниці Інна Колесникова, говорить: те, що голод 1932-1933 років був штучним, доведено. За її словами, майже в кожній оповіді очевидців йдеться про те, що врожай того року був непоганий. Але все, що було зібрано, відбиралося спеціальними загонами, вантажилося на підводи і вивозилося. А ті продукти, які не могли забрати, викидалися на смітник, у багнюку. І люди залишались зовсім без засобів виживання. Що ж до кількості загиблих, то, за словами Інни Колесникової, точні данні неможливо встановити.
Були села, де вимерли всі до кожної людини. І на сільській раді на знак цього вивішували чорний прапор – що жодної людини не лишилося».
Липень 1932 року – влада ухвалила нереальні до виконання плани хлібозаготівель;
- Серпень 1932 року - прийнято закон «Про п’ять колосків.» За цим законом засуджували навіть дітей, які підбирали колоски пшениці на вже зібраних полях.
Мертві і напівмертві люди лежали на польових дорогах, сільських вулицях, в хатах і на подвір’ях. Виснажені, опухлі, безсилі, вимирали цілі сім’ї.
«У нас зовсім нічого не залишилось їсти. І я опух, і найменший брат Гриша опух. А Петя і Марія лазили по траві в пошуках їжі – «паслися». Люди пухли. Від голоду помирали. Були такі групи – з возом ходили і шукали людей померлих і відвозили без усіляких почестей. Це було на початку 1933 року. А через місяць помер батько», – розповів Павло Рожко.
Одну з таких історій розповіла Валентина Федій – жителька села Мілуватка, що на Луганщині. Її мама пережила Голодомор. Щоб вижити, вона та багато інших жителів села збирали траву, пекли з неї коржі. А взимку шукали на полях картоплю та буряки, які іноді залишалися після збирання врожаю. Також розкопували мишачі нори, де можна було знайти трохи зерна. Були й випадки канібалізму.
Спогади очевидців
І ніяке кіно не зможе це показати, бо де набрати таких худих, страшних людей, обірваних і в таких лахміттях? На початку весни голод посилився так, що люди йшли і весь час щось просили. Пам'ятаю, що мені мати казала, щоб не виходив з дому, бо з’їдять», – розповів Микола Онищенко.
У той рік заніміли зозулі,
Накувавши знедолений вік,
Наші ноги розпухлі узули
В кирзяки – різаки у той рік.
У той рік мати рідну дитину
Клала в яму, копнувши під бік.
Без труни, загорнувши в ряднину…
А на ранок – помер чоловік.
У той рік і гілля, і коріння –
Все трощив буревій навкруги…
І стоїть ще й тепер Україна,
Як скорботна німа край могил.
Д. Головко