Відомі люди Кричильського ліцею ім.Леоніда Куліша-Зіньківа

ЛЕОНІД ЗІНОВІЙОВИЧ КУЛІШ�

• (2.05.1942—27.04.2007) Член Національних спілок письменників і журналістів України Лауреат премії ім. В. Кобилянського Дипломат Всеукраїнського конкурсу "Байка - 2001" Лауреат премії республіканської газети "Веселі вісті"
• Народився 2 травня 1942 року в селі Кричильськ Сарненського району на Рівненщині. У 1960 році закінчив місцеву середню школу, в 1968 р. - історичний факультет Луцького педінституту ім. Лесі Українки. З того часу працював вчителем у рідному селі. Перші вірші опублікував у районній газеті в 1959 р., а потім часто публікувався у різних газетах і колективних збірниках. Автор більше 20 книг.
• Окремими виданнями вийшли книги віршованих та прозових творів „Як горобчик рахував" (1990), „Горобці про літо мріють" (1990), „Дівонька — круглая голівонька" (1991), „Чого мовчала мишка" (1991), „Тридцять три сороки" (1992), „Гумористичне намисто" (1992), „Ті самі гості в ту саму хату" (1993), „Кіт чекає на обід" (1993), „Кричильські усмішки" (1994), „Цирк на дроті" (1995),

• „На веселій ноті" (1998), „Ковтьвертована валюта" (2002), „Із веселого коша Леоніда Куліша" (2002), „Хоробрий бобрик" (2002), „Багатий зайчик" (2003), „Операція „Гарбуз" (2003), „В гості ящірка ходила" (2003), „Потіха з Кулішевого міха" (2003), "Дівочий брід" (2004), Сонячний дощик (2006). Твори пере­кладені російською, білоруською, казахською, молдавською, словацькою, польською, башкирською мовами.
• Член Національних спілок письменників і журналістів України, лауреат премії ім. В. Кобилянського, дипломаті Всеукраїнського конкурсу "Байка - 2001", лауреат премії республіканської газети "Веселі вісті".
• Сьогодні ім'я Леоніда Зіновійовича Куліша заслужено ставлять у ряд із найвідомішими українськими творцями художнього слова, насамперед у царині дитячої літератури, де подібних творців не так і густо.
• Любов до людей, до рідного краю сформувала поета. Саме з тієї любові витікає той незабутній струмок його самобутньої творчості, його мови.

​

• Недоживши декілька днів до ювілею раптово зупинилося серце славетного земляка. Невблаганна смерть перекреслила всі творчі плани і задуми талановитого митця. Але пам'ять про видатного маестро гумору й сатири, визнаного класика дитячої літератури, пристрасного журналіста і краєзнавця Леоніда Куліша буде жити вічно в наших серцях.

​

МИХАЙЛО КИКА�член Національної спілки журналістів України�

• Михайло Кика живе і працює в селі Корост Сарненського району, а народився 19 липня 1952 року, в Кричильську, у селі, що по праву називають селом талантів.
• Закінчивши Кричильську середню школу, стаціонарно навчався на факультеті іноземних мов Дрогобицького педінституту. І ось уже тридцять років викладає німецьку мову в Коростській одинадцятирічній школі. Михайло — знаний поліглот у районі. Діапазон захоплень його—широкий і багатогранний. Він — аматор сцени, читець-декламатор, а гумор—його стихія. Тому й почувається на сцені, як риба у воді, тому так щиро і вдячно сприймають глядачі цього обдарованого самодіяльного митця.
• Бо вміє пересмішник вільно спілкуватися із залом: читає невимушено, оригінально і... смішно. Після його виступів довго лунають щирий сміх і дружні оплески. А це —найвища нагорода для самодіяльного актора. До слова, на великій сцені Кика вже понад сорок років, брав участь у сотнях концертних програм, завжди маючи успіх. Та на найвищу сходинку своєї творчості Михайло піднявся восени 1992 року, ставши лауреатом першого Всеукраїнського фестивалю гумору.

​

• У цей день гучно прозвучало на всю Україну і моє ім'я: на заключному концерті в Палаці культури "Україна" земляк майстерно прочитав мою поему-сон 'Тарас Бульба у Варшаві". Виступ самоцвіту з Полісся побачили мільйони глядачів нашої Батьківщини. Схвальні відгуки присвятили його вдалому виступу журнали "Перець" і "ВУС", газети.
• Михайло Кика поки що перший і єдиний на Рівненщині лауреат найвищих форумів гумористів — всеукраїнських.. Майстер гострого слова — володар численних дипломів, грамот, подяк і великої медалі лауреата.
• Михайло не лише декламує та співає, а й вдало складає концерті програми, пише сценарії урочистих і тематичних вечорів і презентацій. Він - громадський кореспондент регіональної газети "Сарненські новини", член Національної спілки журналістів України, призер літературного конкурсу всеукраїнської газети "Мівіна". Пише чудові вірші: ліричні, пейзажні, а також вірші- посвяти своїм друзям, знайомим, односельцям. Де, здається, знайти стільки душевної теплоти , як підібрати канву вірша, щоб, читаючи його, люди одночасно раділи 1 плакали? А це притаманне творам поета. Бо душа в нього — тонка і лірична, а любов до образного слова виплекала матір *ю та щирим серцем, що кохається на цих милозвучних хвилях. Та й сама назва першої збірки "В родинному колі", всі твори якої протиснуті єдиним величним пафосом — сім'ї, родини, України, говорить красномовно про це.

​

БОРОДАВКО СТЕПАН ПИЛИПОВИЧ

Бородавко Степан Пилипович народився 1950 року.

В 8 років він пішов у перший клас.

Вчився на відмінно, був виховним і брав активну участь у різноманітних заходах, його завжди ставили у приклад іншим.

Після закінчення школи в 1958 р. залишився в своїй рідній школі, де рік пропрацював піонервожатим. В 1959 р. вступив до Київського медінституту. Після 7 років навчання в цьому закладі отримав призначення мікросудиннним хірургом в Київську обласну лікарню де працюй і зараз.

В своїй роботі проявив себе як фаховий спеціаліст, до якого звертаються люди з різних областей України, в тому числі і жителі села. За сумліну працю неодноразово нагороджувався багатьма різними нагородами. Бере участь у багатьох міжнародних конференціях, разом з іншими колегами надає допомогу спеціалістам і хворим інших країн.

�Гольонко Іван Олександрович

• Народився 07.10.1944 р. в с. Кричильськ. Закінчив Кричильську середню школу в 1959 р. Закінчив Житомирське військове училище ракетних військ в 1964 р. Військову службу проходив в містах Хабаровськ, Харків, Петропавловськ-Камчатський. Служив командиром військової частини в Криму. Підполковник запасу. Був військовим аташе в Єгипті.

​

ІЛЬЧУК ГРИГОРІЙ АРХИПОВИЧ�

• Ще навчаючись у Кричильській середній школі, Григорій Ільчук виявляв блискучі знання з фізики і математики. Вчителі цих предметів ще в шістдесяті роки пророкували юнакові шлях в науку. Правда, ще в школі для більшості його однокласників Григорій був безцінною особою, в якої можна було безпомилково списувати задачі, які для інших були надто хитро­мудрі і заважкі.
• Після закінчення середньої школи без всяких проблем Григорій Ільчук вступив до Львівського політехнічного інституту. Кажуть, що здібним студентам завжди і все легко підкоряється. Проте, з цією думкою можна було погодитись не завжди, особливо студенту Ільчуку.
• Він завжди хотів знати більше ніж давали навчальні програми вузу. Він надовго затримувався в наукових бібліотеках, шукав додаткову літературу, з багатьма проблемами, з якими стикався, звертався до викладачів. Згодом він навчається в аспіратурі, успішно захищає дисертацію і отримує вчений ступінь кандидата фізико- математичних наук. А тоді - настирлива наукова робота, зв'язки з багатьма вченими, які працювали в галузі фізики напівпровідників та інших новітніх досліджень. Сьогодні Григорій Архипович Ільчук — доктор фізико- математичних наук, відомий вчений, автор понад 150 наукових праць.

• Він підтримує тісні контакти з вченими Росії, зокрема з провідними науковцями фізико-технічного інституту ім. А.Ф- .Йоффе РАН, нерідко зустрічається з професором зі США Г.Відемеєром, науковцями з Німеччини, Франції, Японії, Швеції та іншими. Часто сам відвідував наукові заклади країн Південно- Східної і Західної Європи, США і країн колишнього Радянського Союзу, читає там лекції.
• Ще студентом, коли Григорій приїздив на канікули додому зі Львова, його мати жартома говорила сусідам: "Мій професор приїхав...". Певно, відчувало материнське серце через десятиріччя, що так воно і станеться.

​

КОНЬКО МАРКО ОЛЕКСАНДРОВИЧ�

• Конько Марко Олександрович. Народився Марко Олександрович в 9 травня 1944 році в с. Кричильськ в багатодітній (8 дітей) сім’ї селян. Дитинство було не злегких, але зумів досягти успіху. Пішовши до школи проявив гарні знання і хорошу поведінку. Школу закінчив у 1960 році. В цьму ж році поступив до Дубнівського медучилища. В 1963 році закінчив медучилище, де отримав фахову підготовку. Після цього розпочав свою трудову діяльність. З 1963 року по 1964 рік працював фельдшером медпункту Степанської центральної лікарні у с. Бутейки. Після цього був направлений на строкову службу в армію в м. Яворів Львівської області, де був фельдшером медчастини. Повернувся з армії в 1967 році. В цьому ж році був призначений завідувачем фельдшерським пунктом с. Корост. В 1968 році повернувся в рідне село, де працював фельдшером медпункту.
• З 1968 по 1974 роки навчався у Київському медичному інституті. Після навчання з 1975 по 1984 роки працював цеховим лікарем-терапевтом Рівненського виробничого об’єднання «Азот». Зарекомендував себе як дуже хороший спеціаліст. З 1984 року по 1997 рік працював головним лікарем медико-санітарної частини Рівненського виробничого об’єднання «Азот». У 1993 році був нагороджений знаком «Відмінник охорони здоров’я».

​

• З 1997 року призначений головним лікарем Рівненської обласної дитячої лікарні. За час роботи в Рівненській обласній дитячій лікарні зміцнив матеріальну базу лікарні. З метою покращення надання медичної допомоги дитячому населенню області, вперше на Україні серед обласних лікарень відкрив онкогематологічне відділення для хворих дітей з захворюваннями крові (рак крові) і іншими онкогематологічними захворюваннями, що дало змогу рятувати дітей і виліковувати їх від цих страшних хвороб.
• Вперше на Україні в 2002 році на базі лікарні відкритий офтальмологічний центр для лікування дітей із захворюваннями і травмами очей. Відкрито (2001 році) одне із кращих на Україні відділення реанімації для новонароджених, яке оснащено найновішою сучасною апаратурою за рахунок американського фонду «Допомога дітям Чорнобиля» і багато іншого, що допомогло знизити смертність дітей першого року життя.

​

• З 1 квітня 2002 року відкритий центр реабілітації дітей з порушенням слуху та мови, тобто лікувати глухих і німих дітей, забезпечувати їх слуховими апаратами. У липні 2003 року присвоєно звання «Заслужений лікар України». 22 серпня 2003 року трагічно обірвалося життя талановитого лікаря. Проте про нього пам’ятають не тільки жителі села, а й колеги і багато інших людей, які вдячні за допомогу. Пам’ять про нього не згасне ніколи.

​

ТОТОВИЦЬКИЙ МИКОЛА ПЛАТОНОВИЧ�

• Народився 1 вересня 1965 року, навчався у Кричильській середній школі. Після закінчення 8-ми класів вступив у Дубенське училище культури за спеціальністю «Народні інструменти», але не навчався там довго і повернувся в рідну школу. Після закінчення школи вступив ще раз у Дубенське училище культури за спеціальністю «Хореографія». Провчився рік і у 1984 році пішов служити у армію. Після служби в армії, продовжив навчання. Закінчивши навчання працював у Волинському народному хорі міста Луцьк, потім працював в одноіменному ансамблі «Зоря» в селі Зоря Рівненського району. Одружився і виїхав до Києва, де закінчив Київський державний університет культури і мистецтв.
• В даний час працює в ансамблі «Берегиня» міста Києва, з яким гастролює не тільки в межах України, а й за кордоном.

​

ХАРЕЧКО ІВАН КАЛЕНИКОВИЧ�

• Жителі села знають і шанують ще й Харечко Івана Калениковича. Народився Іван Каленикович 21 січня 1933 р. Виховувався в простій сільській родині. У 7 років пішов до школи. Сам собі зробив плетений з лози «чемодан» і з ним ходив до школи. Батько був репресовний за релігійні переконання на 10 років в Караганду. Він розповідає про свого батька такі відомості: «Пішки погнали таких, як він на Київ через Рокитне. Пройшов Бабин Яр, кожного четвертого розстріляли. Його батько був третім, а його друг з с. Веліхів Володимирецького району був четвертим. Коли був розстріл, то мозок його друга вилетів батьку на обличчя, руки, шию. Після смерті Сталіна батько повернувся додому. На той час Івану виповнилося 9 років. Коли батько зайшов на подвір’я і запитав у хлопця, який рубав дрова (це був Іван), чи можна у вас переночувати, він відповів – запитайте у мами. Мама, почувши голос чоловіка з яким не бачилася вісім років, вибігла на подвір’я і обіймаючи його сказала: - Сину! Це ж твій тато!».

​

• Після закінчення школи, хлопцю важко було вступити у вищий навчальний заклад через те, що батько був репресований. Але Іван всетаки не полишав надії вступити до навчального закладу. Його хороші знання і поведінка, отримані під час навчання в школі, допомогли йому у 1955 році вступити до Київського медінституту.
• Після закінчення Київського медінституту був призначений лікарем-терапевтом міської лікарні №1 міста Києва. За час своєї роботи зарекомендував себе як фаховий спеціаліст. Написав і захистив дисертацію.
• В даний час на заслуженому відпочинку, одружений, проживає в місті Києві, пише вірші. Має єдиного сина, який проходив службу у Афганістані.

​

Андрій Олександрович Тотовицький

Народився  20 січня 1993 року в с. Кричильськ. Ще школярем активно брав участь у спортивних змаганнях та з головою поринув у футбол. Український футболіст, 

півзахисник

 «Шахтаря». Грав за молодіжну збірну України.