1 of 13

СВІЧКА ПАМ'ЯТІ ГОРИТЬ, НЕ ЗГАСА…

2 of 13

​

​

На підвіконні палахтить

Скорботи полум’я священне –

То свічка пам’яті горить

За всіх безвинно убієнних.

3 of 13

  • Від голоду в Україні, відомого як Голодомор, померли щонайменше 3,9 мільйона людей. Кількість жертв у всьому СРСР оцінюють у близько сім мільйонів.
  • Майже 20 країн визнали голод в Україні 1932-33 років геноцидом української нації. Але це питання досі викликає запеклі дискусії серед істориків та політиків, а низка країн, зокрема Росія, заперечують геноцид.

​

4 of 13

  • Голодомор визнали геноцидом українців 16 держав: Австралія, Грузія, Еквадор, Естонія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, США, Угорщина, Португалія, а також Ватикан як окрема держава.
  • Ще вісім країн засудили Голодомор як акт винищення людства або вшанували пам'ять мільйонів знищених голодом українців: Андорра, Аргентина, Бразилія, Іспанія, Італія, Словаччина, Чехія та Чилі.
  • За даними опитування групи "Рейтинг" минулого року, 82% українців вважають, що Голодомор 1932-1933 років був геноцидом українського народу.

​

5 of 13

  • Одним з перших про голод в СРСР повідомив англійський журналіст Малкольм Маґерідж у грудні 1933 року, пише дослідник Станіслав Кульчицький. У трьох статтях в газеті Manchester Guardian журналіст описав свої гнітючі враження від поїздок Україною та Кубанню, розповівши про голод серед селян.
  • Маґерідж засвідчив масову загибель селян, однак не назвав конкретних цифр.
  • 21 жовтня 1933 року, український юнак Микола Лемик зробив постріл в обороні мільйонів. У 1933 році, коли на Великій Україні лютував Голодомор організований радянською владою, він здійснив атентат на начальника канцелярії радянського консульства у Львові Олексія Майлова.

​

​

6 of 13

Розповіді свідків…

СТАРОСТЕНКО Петро Маркіянович, 1925 року народження: село

Даченське Красноармійського району Донецької області, в 1932-

1933 роках – хутір Даченський Зеленянської сільської ради

Селидівського району Сталінської області.

«Коли в хаті майже нічого не було, і ми почали недоїдати, батьки

загортали у ганчірки зерно, муку, сухарі і закопували в землю під

хатою. Лушпиння з картоплі висушували, не викидали. Худобу

зразу в колгосп забрали. Батько свиню зарізав, сало посолили – так

усе забрали, казали у місто на провіант для шахтарів забрали. А ми

їли пасльон, щирицю, збирали терен і шипшину вже померзлі. Біля

ставка викопували коріння очерету, воно має солодкий смак–

Гілочки вишні, абрикоси та їх кісточки використовували в їжу.

Ловили горобців, драли пташині гнізда, виливали ховрахів... В селі

собаки та кішки не можна було зустріти…»

​

7 of 13

БАБКІНА Євдокія Панасівна, 1915 року народження, с. Красне, у 1932-

1933 рр. проживала в с. Красне Селидівського району Сталінської

області

«Збирали гриби, їли листя, жолуді. З ягід: шипшина, маслина.

Споживали з рослин: щирицю, кропиву, калачики, кору дуба. З дерев

липи, дуба, листя вишні. – Яких диких тварин, птахів, плазунів

вживали в їжу? – Голуби, горобців, рибу в річці.»

​

ВОЛОЩЕНКО Єлисей Пимонович, 1913 року народження,

с. Максимільянівка Мар’їнського району

«Батько поїв мерзлої картоплі і помер, а пізніше померли брати. Мати,

щоб врятувати мене і себе, варила, що тільки могла – гнилі буряки і

картоплю, висівки, лушпиння, макуху, подрібнену серцевину із стебел

кукурудзи і соняшнику, гречану полову, а навесні – кінський щавель,

лободу, кропиву. Я часто збирав слимаків і равликів, ловили птахів і

дрібних звірів. Діти були страшні: високі, худі, з величезними животами.»

​

8 of 13

ФЕДІЙ Валентина Василівна, 1917 року народження, с.Петрівка, у

1932-1933 рр. проживала в с. Петрівка Селидівського району

Сталінської області.

“Щоб вижити, вона та багато інших жителів села збирали траву,

пекли з неї коржі. А взимку шукали на полях картоплю та буряки,

які іноді залишалися після збирання врожаю. Також розкопували

мишачі нори, де можна було знайти трохи зерна. Були й випадки

канібалізму.»

РОЖКО Павло Іванович, 12 липня 1922 року народження, с.Піски

«У нас зовсім нічого не залишилось їсти. І я опух, і найменший брат

Гриша опух. А Петя і Марія лазили по траві в пошуках їжі –

"паслися". Люди пухли. Від голоду помирали. Були такі групи - з

возом ходили і шукали людей померлих і відвозили без усіляких

почестей. Це було на початку 1933 року. А через місяць помер

Батько…»

9 of 13

Меню під час Голодомору

Бадилля Жолуді

Гнила та мерзла картопля Пирій

Бруньки Полова

Висівки Пуголовки

Кора та цвіт дерев Равлики

Лобода Ріпак

Лопухи Слимаки

Лушпиння Сіно

Макуха Щавель кінський

Дерть Ховрахи

Паслін Ящірки

​

​

10 of 13

Голодомор в літературі

11 of 13

Атентат Миколи Лемика

  • 21 жовтня 1933 року український юнак уродженець села Солова (на той час Золочівського повіту) Микола Лемик зробив постріл в обороні мільйонів – коли на Великій Україні лютував Голодомор організований радянською владою, він здійснив атентат на начальника канцелярії радянського консульства у Львові Олексія Майлова.

​

12 of 13

ЧОМУСЬ...�Чомусь селом блукають діти,�Чомусь так схожі на граків...�Куди їм голод свій подіти,�Як жити далі без батьків?�Ніхто їм вже не допоможе�Хоча б на мить забути жах - �Той голод, що гризе, і смокче,�І перетворює на прах.�Немає в хаті ані крихти,�Лише вода в циберці спить.�Чомусь не хочеться вже й пити,�А тільки голосно завить.�Щоб те виття Господь на Небі,�Почув і Янголів послав�Дитячі душі безневинні,�До себе щоб скоріш забрав.�Наталка Купрієнко-Тривайло

13 of 13

Дякую за увагу!