Етнолінгвістика і лінгвокультурологія: основні напрями і проблеми �
Виконала:
студентка 5 курсу
Лазурко Анастасія
План
1. Проблема об’єкта і предмета етнолінгвістики.
2. Етнолінгвістика в колі інших наукових галузей і лінгвістичних дисциплін.
3. Витоки етнопсихолінгвістики й лінгвокультурології, їхнє становлення.
4. Гіпотеза лінгвістичної відносності.
5. Ключові поняття лінгвокультурології.
6. Методи дослідження.
7. Напрями лінгвокультурології.
Визначення
Етнолінгвістика - галузь мовознавства, спрямована на вивчення віддзеркалення в мові й мовленнєвій діяльності етнічної
свідомості, менталітету, національного характеру, матеріальної та духовної культури народу.
Об ’єкт - природна мова та її знакові продукти.
Предмет - культурно й етнопсихологічно марковані знаки, а саме мовні репрезентації особливостей етнічної свідомості й культури.
Культурна маркованість мови передбачає врахування інших семіотичних кодів етнічної культури.
Етнолінгвістика
для етнолінгвістичних досліджень одночасно актуальними є феномени мовного коду, колективної свідомості етносу, його культури й онтології.
Застосовує для аналізу мови/мовлення всю культурну інформацію народу
Лінгвістична галузь
Етнопсихолінгвістика
Лінгвокультурологія
Етнопсихолінгвістика орієнтована на відбитки в мові й мовній діяльності ознак психічного складу, характеру, ментальності етносу.
Лінгвокультурологія
вивчає фіксацію в мові, етнотекстах і дискурсивній практиці духовної й
матеріальної культури народу, тобто культурно значущої інформації
Дотичні галузі науки
Антропологія, етнологія, етнографія, фольклористика, культурологія, мистецтвознавство, релігієзнавство,
етнічна психологія, соціологія
Психолінгвістика, когнітивна лінгвістика,
лінгвістична семантика, лінгвосеміотика, лінгвістика тексту, теорія мовної комунікації, дискурсологія, лінгвопрагматика, діалектологія, діалектографія, ареальна лінгвістика
Витоки етнопсихолінгвістики
1) Зв’язок між особливостями «народного духу» й середовищем, кліматом, географічним положенням — Ш. Монтеск’є, французький філософ епохи Просвітництва (XVIII ст.).
2) Вчення про взаємозв’язок мови, мислення й духу народу — націоцентрична концепція мови В. фон Гумбольдта як організму й діяльності духу народу,
3) Концепція О. Потебні про дослідження мови у зв’язку з історією народу, фольклором, художніми цінностями;
Гіпотеза Сепіра- Уорфа
(гіпотеза мовної відносності)
Гіпотеза залежності логічної будови мислення
й пізнавальної здатності народу від його мови
Основні об’єкти вивчення гіпотези:
Відмінності у мові викликають відмінності у мисленні
Відмінності у мисленні пов’язані з мовою, але не
обов’язково викликані нею
Гіпотеза Сепіра- Уорфа
(гіпотеза мовної відносності)
«Люди живуть не лише в об’єктивному
світі речей і не тільки у світі суспільної
діяльності, як про це звичайно думають;
вони значною мірою перебувають і під
впливом тієї конкретної мови, яка є засобом
спілкування для даного суспільства [...].
Ми бачимо, чуємо та сприймаємо
навколишній світ саме так, а не інакше,
передусім завдяки тому, що наш вибір при його інтерпретації зумовлений мовними звичками нашого суспільства»
-мовна структура детермінує уявлення про світ, норми культури й поведінки; -кожна мова за допомогою своїх структур і лексикону формує власну логічну модель світу
E.Sapir (1884-1939)
Формування антропоцентричної парадигми
Розгортання лінгвістичної проблематики
в бік людини і її місця в культурі
МОВНА ОСОБИСТІСТЬ у центрі уваги культури і культурної традиції
Лінгвокультурологія досліджує прояви культури народу, які відбилися й закріпилися в мові.
Мета, об’єкт і предмет лінгвокультурології
Мета — дослідження взаємодії мови, що є транслятором культурної інформації, культури з її настановами і преференціями та людини, яка створює цю культуру, користуючись мовою.
Об’єкт — засоби мовної системи та її дискурсивні продукти, які фіксують культурно значущу інформацію.
Предмет — способи фіксації цієї інформації в мові й мовленні.
1. Країнознавчо марковані джерела: крилаті вирази/логоепістеми, цитації з класики, з телепередач і телесеріалів, мюзиклів, інтернет-форумів, промов політиків, рекламних текстів тощо.
2. Міфологізовані мовні одиниці: архетипи й міфологеми, обряди і повір’я, ритуали і звичаї, закріплені в мові.
3. Паремійний фонд мови: прислів’я, приказки, загадки.
4. Фразеологічний фонд мови.
5. Еталони, стереотипи, символи.
6. Метафори й образність.
7. Мовна поведінка, мовний етикет.
Об’єкти лінгвокультурології
Лінгвокультурологія як спеціальна сфера науки породила чимало продуктивних у сучасній лінгвістиці понять:
Базові поняття лінгвокультурології
Прецедентні феномени — добре відомі всім представникам
національно-лінгво-культурного співтовариства імена, фрази, тексти.
Прецедентні феномени — 1) добре відомі всім представникам лінгво-культурного співтовариства мовні та мовленнєві одиниці; 2) актуальні в когнітивному (пізнавальному й емоційному) плані; 3) звертання, які постійно вживаються в мовленні представників того чи іншого лінгво-культурного співтовариства.
Культурно-національна конотація — співвіднесення з тим чи іншим культурним кодом, культурно значуща маркованість не лише значення ФО, символів, метафор, а й змісту всього тексту.
Ключові поняття лінгвокультурології
Лінгвокультурна парадигма – сукупність мовних форм, що відображають етнічно, соціально, історично, науково детерміновані категорії світогляду. Л. п. об’єднує концепти, категорійні слова, прецедентні імена культури тощо.
Ментальність – це світоспоглядання в категоріях і формах рідної мови, які поєднують у собі інтелектуальні, духовні та вольові якості національного характеру в типових його проявах. Одиницею ментальності визнається концепт цієї культури.
Ключові концепти культури — зумовлені нею ядерні (базові) одиниці картини світу, що володіють екзистенціальною значущістю як для окремої мовної особистості, так і для лінгвокультурної спільноти загалом.
Ключові поняття лінгвокультурології
Методи лінгвокультурології
Методи лінгвокультурології – це сукупність аналітичних прийомів, операцій і процедур, що використовуються під час аналізу взаємозв’язку мови і культури.
- ономасіологічний аналіз (ономасіологія вивчає іменування, використання мовних засобів для позначення немовних об’єктів).
- макрокомпонентна модель значення — аналіз за 7 блоками інформації (пресупозиції, денотації, раціональна оцінка, мотиваційні підстави знаку, емоційна й емотивна оцінки, оцінка умов вживання знаку)
- Методи польової етнографії — спрямовані на збирання матеріалу (опитування, спостереження).
Методи лінгвокультурології
1. Діахронічний метод – порівняльний аналіз різних лінгвокультурних одиниць у часі.
2. Синхронічний метод – порівнює одночасно існуючі лінгвокультурні одиниці.
3. Структурно-функціональний метод — поділяє об'єкт культури на частини та виявляє зв'язки між частинами.
4. Історико-генетичний метод — вивчення лінгвокультурного факту з погляду його виникнення, розвитку та всієї подальшої долі.
5. Типологічний метод – виявляє типологічну близькість різних лінгвокультурних одиниць історико-культурного процесу.
6. Порівняльно-історичний метод — порівняння самобутніх лінгвокультурних одиниць у часі.
1. Фразеологічно орієнтований — вивчає культурно маркований зміст ФО різних мов;
2. Логіко-лінгвістичний (концептологічний) — представлений описом наявних у відповідній культурі концептів на текстовому
матеріалі різних сфер спілкування, встановленням культурних домінант різних етносів;
3. Лексикографічний — має прикладну спрямованість на укладання різних словників і довідників, які містять культурну інформацію;
4. Лінгводидактичний — орієнтований на методику викладання мови як іноземної під кутом зору культурних розбіжностей носіїв різних мов.
5. Діахронічна лінгвокультурологія – вивчення змін лінгвокультурного стану етносу за певний період часу.
6. Порівняльна лінгвокультурологія – дослідження лінгво-культурних проявів різних, але взаємопов'язаних етносів.
Напрями лінгвокультурології
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!!!