Давня література.
Українська середньовічна література ХІ–ХV ст. Розвиток писемності після хрещення Русі-України (988 р.). Найдавніші рукописні книги Київської Русі (Остромирове Євангеліє, Ізборник Святослава) (оглядово)
Мета: дати учням уявлення про найдавніші книги Київської Русі; розвивати навички самостійної роботи, уміння аналізувати та узагальнювати сприйняту на слух інформацію
Епіграф:
Ми не повинні забувати, що…у нас було письменство і були писателі, було духовне життя, були люди, що сяк чи так вибігали думкою поза тісний круг буденних матеріальних цінностей, сяк чи так шукали якихось ідеалів і доріг для їх осягнення
Бесіда.
— Що вам з історії вже відомо про давні книги?
— Чим давня книга відрізняється від сучасної?
Із часів Київської Русі до наших днів дійшло зовсім мало літературних пам’яток. «А втім,— писав академік О. Білецький,— і те, що вціліло, свідчить про велику культурну сприйнятливість і талановитість східних слов’ян, відзначається глибоким ідейним змістом і має велике пізнавальне значення». Тому ми маємо більш детально ознайомитись із давньою українською літературою.
Сьогодні на уроці ми з вами «відвідаємо» середньовічну бібліотеку, ознайомимося з її книжковим фондом, поглянемо на художнє оздоблення тогочасних книг, дізнаємося, які з них були свого часу найвідомішими.
Українська середньовічна література охоплює у своєму розвитку п’ять століть (XI–XV). Процес її творення був нерівномірним та неоднозначним, а найкращі твори вражають масштабністю філософського мислення, яскравими сюжетами й пристрасним словом.
Письменники цього періоду були борцями, просвітителями, невтомними працівниками, саме вони створили передумови для розвитку нової української літератури.
З їхніх творів ми дізнаємося про героїчну боротьбу нашого народу за «вольність» і правду, про повсякденне життя того часу та його проблеми.
Література цього періоду великою мірою була зв’язана з церквою, з історичними подіями, з тими чи іншими історичними особами. Вона була рукописною, пам’ятки літератури здебільшого не мали стійкого тексту, чимало творів дійшли до нас без імені автора та дати написання.
Наші давні предки, східні слов’яни, ще до X століття мали свою писемність, багаті фольклорні традиції. А з прийняттям християнства (988 р.) пожвавився розвиток культури. Князі Володимир Великий, Ярослав Мудрий відкривали перші школи для дітей, бібліотеки, у монастирях переписувалися, перекладалися книги, створювалися літописи.
Уже за часів князя Володимира виникли школи «ученія книжного», у яких дітей тогочасної знаті навчали різних наук та іноземних мов. Випускники шкіл були людьми освіченими, здатними вести державні справи, перекладати різні церковні, наукові та художні твори, головним чином із грецької та латинської мов.
Слов’яни мали дві азбуки — глаголицю та кирилицю. Кирилиця була створена грецькими ченцями Кирилом та Мефодієм, які поширювали християнство серед слов’ян. Саме кирилицею написано всі відомі твори ХІ ст. і наступних століть: «Остромирове Євангеліє», «Ізборники Святослава» 1073, 1076 років, «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, «Мстиславове Євангеліє», «Повість минулих літ» та ін.
Книги в той час коштували дуже дорого. Писалися вони на пергаменті — спеціально вичиненій шкірі ягнят, телят, козенят. За п’ятдесят аркушів пергаменту потрібно було заплатити стільки, скільки за двох коней (папір з’явився лише в другій половині XIV ст.). Процес переписування був дуже складним і повільним, бо кожна буква виписувалася окремо, а початкові букви кожного розділу (ініціали) вимальовувалися у вигляді птахів, звірів, будинків тощо.
Перші книги були різні за розміром і формою залежно від змісту та призначення. Серед них є і великі фоліанти (близько тисячі сторінок пергаменту чи паперу), і невеличкі книжки кишенькового розміру. Але виконані й скомпоновані вони гармонійно, а їх обсяг відповідає формату. Це свідчить про майстерність переписувача та художника, які робили книгу. Оздоблення книги говорило про те, що майстри, які їх виготовляли, мали високий рівень художньої культури й довершений смак.
При написанні книги в основному користувалися двома видами шрифту — уставом чи напівуставом, скоропис використовувався дуже рідко. Устав та напівустав давали можливість зробити красиву сторінку. Як правило, текст писали двома кольорами: чорним і червоним. Червоним — перші рядки, звідки пішов вираз «червоний рядок», а також окремі слова або речення, на які читач повинен був звернути особливу увагу.
У рукописах великого формату текст записували у два стовпчики. У книжках малого розміру на кінцевих сторінках за наявності вільного місця текст закінчувався фігурним трикутником — кінцівкою.
Перед початком роботи сторінки розлініювали писалом із рогу, без барвника, залишаючи береги. Лівий бік був завжди ідеально рівним, а рядки праворуч під це правило не підпадали. Порожнє місце заповнювали різними позначками: крапками, рисочками тощо; часто їх виконували кіновар’ю. Колонтитули, колонцифри також писали червоним кольором: це робило книгу святковою.
Довідка.
Кіновар — червона фарба, яку добувають із сульфіду меркурію.
Колонтитул — напис у верхньому лівому чи правому кутку сторінки книги, журналу, який повторює заголовок книги або твору, прізвище автора, назву розділу тощо.
Колонцифра — цифра, яка розміщена внизу або, рідше, зверху сторінки й показує порядковий номер сторінки книги, журналу тощо.
В оформленні староруської книги широко використовували декоративний елемент — в’язь. Це специфічний вид написання літер, коли назва або слово відігравали роль орнаменту, їх писали червоною фарбою, а в дорогих книгах і золотом.
Рукописна книга була насичена ініціалами, що виконували декоративні й символічні функції. Тут трапляються геометричні, каліграфічні, рослинні, сюжетні та змішані мотиви, інколи — сценки з повсякденного життя, фігурки рибалок, сіячів, орачів, воїнів тощо.
Зі смаком на сторінці вимальовувалися заставки, тому що їх завданням було привернути увагу читача до початку розділу. В одній книзі могло бути від трьох до шести заставок, у небагатьох книжках, що дійшли до нас,— навіть більше. У композиції окремих заставок уводилися зображення святих, хоча в більшості випадків орнаменти будувалися на традиційних елементах української народної творчості.
Важливою частиною художнього оформлення рукописної книги були мініатюри. Вони поділяються на вихідні й ті, що відкривають текст. Зображення займало цілу сторінку. Ілюстрації використовувалися по всьому тексту: чверть- та півсторінкові, на берегах. Характерна особливість цього періоду — велика кількість ілюстрацій, що становили цикли по два-три, а то й більше зображень. Окрім функції оздоблення, мініатюри допомагали глибше засвоювати зміст.
Усі рукописні книги «одягалися» в оправи для захисту та надання охайного вигляду. Для виготовлення оправи використовувалися добре висушені й оброблені дошки, які надійно скріплялися з книжковим блоком. Їх покривали шкірою, а подекуди й коштовними тканинами, металевими прикрасами з багатим орнаментом. Обов’язковим елементом були орнаментовані застібки, відлиті з металу, найчастіше з бронзи.
Книга була схожа на коштовну річ або ювелірний виріб. Більшість майстрів рукописної книги невідома, лише зрідка трапляються імена, але вони недостовірні. Рукописні книги — цінне надбання нашої культури.
Перші книги, писані від руки на пергаменті, були релігійні. Це Євангеліє і Псалтир. Найстаріша книга, що дійшла до нас,— «Остромирове Євангеліє» (1056–1057 рр.). Її було виготовлено для новгородського посадника Остромира. Євангеліє написане великим красивим уставним письмом, причому розмір букв поступово зростає до кінця книги (від 5 до 7 мм). Текст написаний у два стовпчики по 18 рядків на площі близько 20 ´ 24 см.
Рукопис складається із 294 аркушів пергаменту відмінної якості. Ініціали яскраво розфарбовані зеленою, червоною, блакитною і білою фарбами та обведені чистим (накладним) золотом — це найпомітніша особливість художнього оформлення Остромирового Євангелія.
У книзі є зображення євангелістів (Іоанна, Луки й Марка), що виконані з вражаючою майстерністю, фігурні заставки. Рукопис особливо цікавий тим, що в його кінці переписувач детально розповів про обставини виготовлення й час роботи.
СУПЕР
БУЛО ВАЖКО
НІЧОГО НЕ ЗРОЗУМІВ