Французьке суспільство на прикінці XVIII ст.�Доба Просвітництва

«Криза старого порядку»

І. Політична влада. Соціальний стан суспільства

У XVІІІ столітті французькі королі мали абсолютну (необмежену) владу.

Людо́вик XIV «Король-Сонце»

отримав абсолютну владу, дотримуючись кредо: «Держава — це я».

(1638 — 1715рр.)

Людовік XV (1715 – 1774 рр.)

«Тільки в моїй особі перебуває королівська влада».

«Після нас хоч потоп»

«Це законно бо я це хочу».

Людовік XVI (1774-1792рр.)

Посади при дворі купувалися та продавалися або передавалися у спадок, міста втратили своє самоврядування.

Главою уряду у Франції був король. Саме до нього кожен з міністрів приходив з доповіддю; лише король ухвалював рішення. Не скликався парламент- Генеральны штати.

Селяни сплачували податок

ІІ. Просвітництво

Задовго до революції феодальний лад критикували передові мислителі, які виступали за рівність і справедливість, таких людей називали – Просвітителями.

Просвітництво– ідейна течія кінця XVІІ – XVІІІ століття, заснована на переконанні у вирішальній ролі розуму й науки у пізнанні природного порядку.

Вольтер ( справжнє ім'я Франсуа Марі Аруе)

один з найбільших французьких філософів-просвітників XVIII століття: поет, прозаїк, сатирик, трагік, історик, публіцист, антиклерикал, що відомий своєю дотепністю, його нападками на настанови католицької церкви, а також пропагандою свободи віросповідання, свободи слова і відокремлення церкви від держави.

​

Вольтер був різнобічним письменником, створюючи роботи майже в кожній літературній формі: п'єси, вірші, романи, есе, історичні й наукові праці. Він написав понад 20000 листів і понад 2000 книг і брошур. Аруе був активним захисником громадянських свобод, незважаючи на ризик, це поставило його в рамки суворих законів про цензуру того часу.

був прихильником деїзму, в основі якого віра у Бога-творця, який надалі після акту творення, не втручається в справи світу.

Деїст Вольтер вів полеміку, як із церквою, так і з атеїзмом. Йому належить вислів «Якби Бога не було, то його слід би було вигадати».

Всесвіт дивує мене й не можу думати я,

Що годинник цей існує без годинникаря.

«Філософські листи» спалені за рішенням сенату

Дені́ Дідро́ — французький філософ та енциклопедист епохи Просвітництва.

Родина була не в змозі дати за дочкою посаг. Тому письменник вирішив продати найдорожче, що створив за життя і що мав — власну бібліотеку.

Дідро став редактором «Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел» (1751–1780). Дідро зумів, разом з іншими просвітителями, зробити Енциклопедію системою наукових знань тієї епохи і зброєю в боротьбі з релігійною ідеологією та феодалізмом, чим нажив впливових ворогів.

До Бастилії звозили конфісковані книги Французької Енциклопедії.

Задовго до Чарлза Дарвіна Дідро висловив здогад про біологічну еволюцію.

​

Заперечуючи божественне походження королівської влади, Дідро дотримувався теорії суспільного договору, але з острахом ставився до самостійного руху низів і пов'язував свої надії з освіченим монархом. В останній період життя схилявся до ідеї республіки замість монархії.

Шарль-Луї де Монтеск'є́ — французький правник, письменник і політичний мислитель

Автор статей до «Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв та ремесел».

Монтеск'є, а також Жан-Жак Руссо (1712—†1778) і Джон Локк (1632—†1704) заклали основи ідеології сучасних форм представницької демократії. За «принципом Монтеск'є» влада в правовій державі поділяється на законодавчу (парламент), виконавчу (кабінет міністрів) і судову (верховний суд країни), король (президент) повинен очолювати виконавчу владу.

У фундаментальній праці «Про дух законів» виклав суспільно-політичні погляди та вчення про державу та право, що принесло автору велику славу.

Жан-Жак Руссо́ — женевський франко-швейцарський філософ-просвітник, письменник, композитор.

Своїй ідеалізованої конструкції народного суверенітету Руссо відкидає вимоги будь-яких гарантій захисту прав індивідів у їх взаємовідносинах з державною владою. Відповідні гарантії, згідно Руссо, потрібні проти підданих, щоб забезпечити виконання ними своїх зобов'язань перед сувереном. Звідси, на думку Руссо, і виникає необхідність примусового моменту у відносинах між державою і громадянином.

У своїх роботах Ж.-Ж. Руссо висуває поняття природної людини — цілісного, доброго, біологічно здорового, морально чесного і справедливого.

У природному стані, по Руссо, немає приватної власності, всі вільні і рівні. Нерівність тут спочатку лише фізичне, обумовлене природними відмінностями людей.

У своїх працях «Міркування про походження і причини нерівності між людьми» (1755), «Про суспільний договір, або Принципи політичного права» (1762) та інші гостро критикував феодально-абсолютистський лад, закликав до боротьби проти деспотизму. Ідеалізуючи первісне суспільство, Руссо протиставляв сучасний йому суспільний лад щасливому життю в так званому «природному стані», коли всі люди були, на його думку, рівними й вільними. Причину виникнення нерівності вбачав у приватній власності, проте не виступав за цілковиту її ліквідацію, а висунув утопічну теорію зрівняльного розподілу приватної власності як засіб знищення поділу суспільства на багатих і бідних. Водночас, саме в економіці Руссо вбачав основу розвитку суспільства.

Результат просвітництва

1 Поширення початкової освіти

4 Iдеї французьких просвітителів стали ідейною передумовою революції

Королівська родина не користувалась авторитетом.

Мария Антуанетта Людовік ХVІ

Марія Антуанетта була 15 дитиною Марії-Терезії та імператора Франца I Лотаринзького.

Франція втрачала вплив на міжнародній арені

​

Зовнішня політика Франції зазнала низки невдач: у Семирічній війні

(1756–1763 рр.)

французи втратили майже всі свої колонії, більшість яких здобуло Королівство Великої Британії.