Позакласне читання.
Юрій Винничук. «Легенди Львова».
Львів як унікальне явище світової культури, джерело міського фольклору та гумору
Мої асоціації
Чому люди завжди говорять про місце, де народилися і виросли, з особливими емоціями?
Серце Галичини
Мої асоціації
Люди завжди говорять про місце, де народилися і виросли, з особливими емоціями, тому що це місце пов’язане з найпершими і найціннішими спогадами їхнього життя. Саме там вони робили свої перші кроки, пізнавали світ, відчували підтримку рідних, знаходили друзів і формували свою особистість
Серце Галичини
Гордість
Натхнення
Тепло і затишок
Львів
Вишиванка Українська пісня
Карпати
Історичний дух
Юрій Павлович Винничук народився 18 березня 1952 року в Івано-Франківську. Іноді друкується під іменем Юрко Винничук. Український письменник, журналіст, перекладач, редактор. Пише прозу, поезію, перекладає твори та створює літературні антології. Головний редактор видавництва «Піраміда», віцепрезидент Асоціації українських письменників.
Твори Юрія Винничука перекладено англійською, німецькою, французькою, польською та іншими мовами.
1974 року Винничук переїхав до Львова, де весь час ходив із валізою власних рукописів, через що отримав прізвисько «Юрко-чемодан». Працював вантажником, художником-оформлювачем, а згодом також займався фарцуванням.
Біографічне люстерко
«Винничук — взагалі фігура настільки багатогранна, що може вважатися «сам-собі-літоб'єднанням».
Творчий доробок Юрія Винничука значний та різноманітний. Причому це не лише авторські твори, а й укладені та відредаговані антології української романтичної і готичної фантастики, казок, краєзнавчих книг, зокрема: «Легенди Львова», «Кнайпи Львова», «Таємниці львівської кави», збірки поезій маловідомих та невідомих поетів періоду розстріляного відродження тощо.
Біографічне люстерко
Біографічне люстерко
Юрій Винничук удостоєний премій «Книга року Бі-Бі-Сі» за романи «Весняні ігри в осінніх садах» та «Танґо смерті» (2005, 2012), а також має відзнаку «Золотий письменник України». За його творами ставлять вистави та знімають фільми, зокрема: «Граната на двох», «Діви ночі», «Історія одного Поросятка», «Як метелик вивчав життя», «Лежень».
Прочитай уривок інтерв’ю з Юрієм Винничуком. Створи психологічний портрет письменника. Подумай, що означає для нього Львів.
Психологічне люстерко
Мене завжди дивувало, що є легенди Братислави, Кракова, Вроцлава, а Львова — немає. Тому я взявся шукати різні записи, спогади, документи й опрацьовувати їх. Так поступово народилися «Легенди Львова». Ще я надихався текстами з «Містичного вісника» XIX століття, де люди описували «зустрічі з тутешніми духами». Згодом місто розширювалося, села ставали його територією, і це давало нові й нові історії, які я теж збирав.
У «Легендах...» стільки цікавих історій, що навряд чи найближчим часом хтось збере щось ґрунтовніше. Ця книжка була моїм дарунком Львову.
Думаю, такі книжки важливі, бо, приміром, місцеві діти в школах учать описані мною історії та намагаються знайти їм підтвердження. Книжка працює вже сама, а Львів перестає бути «суто кам’яним». Напевне, досвід таких краєзнавчих книжок могли б застосовувати й в інших містах України.
Ви ж знаєте, що раніше Львів був «містом усміху»? Я прагну йому цей статус повернути.
Психологічне люстерко
Це місто «переламувало» навіть приїжджих. Вони прибували до Льва з інших міст, але переймали місцеві звички. Наприклад, ходити на каву й називати напій саме «кава», а не «кофе». Подібний стиль зустрічей за кавою був лише в Австрії і трохи в Польщі. «Варшавський стиль» — це ти швидко випиваєш каву, вирішуєш справи і йдеш, а «львівський» — сидиш кілька годин, переглядаєш пресу, вирішуєш питання. Так любив робити Франко.
Для Юрія Винничука Львів — це більше, ніж просто місто. Це місце, де перетинаються історія, культура і міфи. Львів надихає його на творчість, дає ґрунт для фантазії, а також слугує символом багатошаровості української культури. Письменник сприймає Львів як живий організм, сповнений історій, таємниць і неповторної атмосфери. Львів для Винничука є осередком свободи думки та джерелом натхнення.
В останні роки, захопившись історією Львов Юрій Винничук опублікував у пресі десятки матеріалів, що викликали захоплені відгуки читачів і рецензентів. «“Львівські легенди” — твір порівнянний зі світовим бестселером», — писав зокрема в «Київських відомостях» 9 травня 1997 року український літературний критик Костянтин Родик. Герої «Легенд король Данило і блазень Олелько, король Лі бургомістр Зиморович, незліченні чорти, відьми, водяники, — давній казковий Львів українці
поляків, євреїв, вірмен та інших народів постає з книги як унікальне явище світової культури, джерело багатющого міського фольклору та життєрадісного гумору. Книжку чудово оформили Юрій Кох та Ольга Погрібна-Кох.
Сьогодні ми з вами познайомимося з творами Юрія Винничука, прочитавши тексти зі збірки «Легенди Львова».
Психологічне люстерко
Скарби високого замку
Це було тоді, коли ще Замок стояв, але ніхто вже в ньому не жив. Запустіння і сутінки запанували тут.
Одна бідна жінка пішла якось із сином збирати лікарські трави на Високому Замку. Гора геть уся колись була вкрита лісом і різного там зілля ряхтіло видимо-невидимо.
Так ото й забрели вони до самих замкових руїн. А то було якраз 10 травня, день Симона Зилота, коли скарби до сонця очищаються.
Почула жінка важкий скрегіт, глянула, – аж тут старезна зіржавіла брама розчахнулася. А там у дворі повно золота.
Жінка так і остовпіла. Раптом голос пролунав у верховіттях:
– Бери, поки час! За мить буде пізно!
Жінка разом з малим кинулася у двір. Нагребла вона золота в поділ і мерщій назад. Та щойно вибігла, помітила, що хлопчика забула. Озирнулася і побачила, що він грається з дорогоцінними камінчиками. Жінка метнулась назад, але брама тим часом зачинилася і скільки вона не гупала в неї, скільки не ридала і не благала, так і не відчинилася.
Скарби високого
замку
Повернулася вона додому, висипала золото в скриню та так і не торкнулася його впродовж цілого року, побиваючись за сином своїм. Ледве діждалася знову того самого дня і подалася на Високий Замок.
Стала вона перед брамою і чекала, щоб ускочити у двір та хоч мертвого свого синочка забрати і поховати по-людськи. І ось, коли сонце зіп’ялося на сам верх, брама заскреготіла і розчахнулася.
Жінка глянула й не повірила очам своїм. На купі золота і самоцвітів сидів її хлопчик і весело сміявся до неї. Нічого йому не бракувало, навпаки за рік він підріс, а худі колись щоки зарожевіли пампулями. Схопила вона його в оберемок і хода назад. І якраз вчасно, бо брама знову зачинилася і Замок став таким самим похмурим, як і досі був.
– Що ж ти їв? – спитала жінка в малого, обмацуючи його та повертаючи на всі боки.
– А мене біла пані годувала. Вона забрала мене в палац і я там грався з такими самими дітьми, тільки що вбрані вони були якось по-чудному. І корони мали на головах. Там у палаці я й жив, а сьогодні біла пані взяла мене за руку і на подвір’я запровадила, щоб я маму чекав.
Працюємо над змістом твору
Скарби високого замку
Що любов сполучить
Цю історію можна було б назвати «Львівські Ромео і Джульєтта».
У 1594 році з далекого Криту привіз вино італієць Мікеліні. Частину товару замовив для себе український купець. І от у нього вдома побачив італієць юну Пелагію, доньку купця. І з першого погляду закохався. Відтоді вже частенько шукав якогось приводу, аби завітати до них, аж поки й Пелагія не відповіла взаємністю.
Італієць утратив будь-яке бажання вертатись додому. Молоді люди шептали одне одному чутливі слова, а батьки прихильно спостерігали за цим, бо італієць припав їм до вподоби. Проте страшне лихо вже підкрадалося до Львова: чума. Вона вже не раз збирала своє чорне жниво по всій Європі, та от нарешті і сюди завітала і щодня косила десятки людей.
Даремні були молитви, даремні цілодобові служіння по церквах.
Що любов сполучить
Мор не обминув і купцевої садиби. Пелагія захворіла. За суворим приписом усіх зачумлених виносили за межі міста й залишали в саду, де за ними доглядали монахи. Та Мікеліні не покинув своєї коханої і не відходив від неї, як умів потішав і вселяв надію на одужання.
Але дівчина була приречена. Мікеліні поховав її на православному цвинтарі церкви Благовіщення. А за дев’ять днів і сам зліг. Видно,далося взнаки спілкування з хворою.
Помираючи, прохав Мікеліні поховати його в костелі святого Станіслава, а на їхніх могилах вимурувати одинакові нагробки.
Так воно й сталося. На обох могилах поставлено нагробки, на яких вибито по парі сердечок, пов’язаних галузкою лавра. А внизу вірш львівського поета Шимона Шимоновича:
Що любов сполучить,
І смерть не розлучить.
Емоційне люстерко
Емоції | Колір-асоціація | Тлумачення |
| | |
| | |
Емоційне люстерко
Емоції | Колір-асоціація | Тлумачення |
Сум і туга Надія та віра | Сірий і білий Червоний | Поєднання сірого, білого й червоного створює відчуття неминучої втрати, але водночас підкреслює чистоту та силу почуттів, які залишаються незмінними навіки навіть після смерті. |
Меланхолія та ніжність | Блакитний | Цей колір асоціюється з небесами та потойбічним світом, де душі закоханих можуть бути разом. |
Працюємо над змістом твору
Підсумовуємо