Основні теорії сучасної геополітичної науки. Геополітичні чинники в історії України

Комунальний заклад вищої освіти «Вінницька академія безперервної освіти»

�

упорядник

Струкевич

Олексій Карпович,

завідувач кафедри філології та гуманітарних наук, доктор історичних наук, професор

​

• e-mail: strukevychok@gmail.com

​

​

​

Питання для самоконтролю:�

• Назвіть кілька імен вчених, що створили науку геополітику, виділивши при цьому їх внесок у розвиток науки.
• Розкрийте зміст поняття «фронтир». Яким чином до нього причетна Україна?
• Вкажіть історичний період, коли теренами України вперше про-йшов поділ між світами, розрізнюваними за способом господарювання.
• На історичних прикладах доведіть, що геополітика відіграє величезну роль в утвердженні незалежних держав.
• Назвіть ключові країни чи регіони відповідно до теорії Гартленду, Рімленду, і визначте місце України в інтерпретації цих теорій.
• Використавши один-два приклади покажіть, як зовнішні чинники, міжнародне становище України впливали на процеси державотворення.
• Сформулюйте 5 принципів геополітики Рендала Коллінза.
• Прокоментуйте еволюцію структури світового устрою протягом ХХ – ХХІ ст.
• Спростуйте інсинуації з приводу нейтрального статусу України.
• Визначте основні вектори сучасної української геополітики.

​

​

​

​

​

Геополітика: сутність, імена, теорії

• Як суспільна наука геополітика відома з XIX ст. Це наука, що досліджує взаємозалежність між державною політикою і географічним середовищем, в якому вона здійснюється.
• Геополітика — політологічна концепція, що вбачає в політиці засад-ничу, визначальну роль географічних факторів: просторове роз-ташування країни, розмір території, наявність чи відсутність, обме-женість природних ресурсів, кількість населення. (Вікіпедія)
• Термін «геополітика» в науковий обіг ввів Рудольф Челлен («Великі Держави» 1914, «Держава як форма життя» 1916)
• Засновником геополітики вважають німецького географа і етнолога Фрідріха Ратцеля. Його головна праця вийшла друком наприкінці XIX ст. під назвою «Політична географія» (1897). Терміном «геополітика» не послуговувався.
• Інші видатні вчені, що розвинули науку: Г. Маккіндер (теорія Гарт-ленду), Р. Коллінз (5 принципів геополітики), С. Хантінгтон (Рушій історії – змагання цивілізацій, Україна – роздвоєна країна) та б.ін.
• Серед вчених, що розвивали геополітичну науку виділимо й Українців, що мізкували над усвідомленням місця й ролі України у Європейській та світовій геополітиці: Про роль географічного фактора писали у своїх творах Автор «Історії Русів»,

​

Україна в геополітичному контексті

• М. Драгоманов (поміркований європеїзм), М. Грушевський, Д. Яворницький, В. Липинський, С. Рудницький, Ю. Липа (чорноморська доктрина), І. Лисяк-Рудницький, В.Старосольський та інші дослідники.
• Географічне місце України є вагомим чинником формування її зовнішньої політики. Маючи понад 600 тис кв.км., Україна займає 6 місце у Євразії.
• Проте геополітичне становище визначається не лише розмірами, але й розташуванням стасовно інших держав та цивілізацій.
• Наша Україна межує з низкою європейських і євразійських країн. Тому її нерідко називають «географічним центром Європи» (Рахів). Хоча таке визначення не зовсім точне.
• Вагому роль нашої держави в геополітиці визначає її розміщення на межі між Європою і Азією. На євразійському континенті наша держава займає унікальне місце, яке часто визначається поняттями «перехрестя між Сходом і Заходом», «Фронтир», «Великий кордон» між культивованим Садом/Полем і Великим Степом (Диким полем, за формулюванням середньовічних українців) від Чорного до Жовтого моря,
• Від узбережжя Атлантики до Чорного моря зручно займатися хлібороб-ством, а в степах – скотарством. І саме в Україні закінчується межа широколистяних лісів з родючими ґрунтами, часто з чорноземами.

​

• І саме в Україні розпочинаються Степи – підкреслимо, саме українські степи, у яких можна однаково зручно займатися як хліборобством, так і скотарством.
• Через свої природно-кліматичні особливості Україна завжди становила північно-східний край родючих, культурних і цивілізованих земель. Землеробство тут почалося ще в неоліті. На території України землеробство почалося в VI тис. до н.е.
• І вже тоді теренами сучасної України пройшов кордон між світом неолітичних землеробів та мезолітичних мисливців.
• Цей чинник став постійним історичним викликом для України. Наша земля майже постійно опинялася у центрі конфлікту між різними цивілізаціями. Україна - територія вічного конфлікту між принципово різними культурами. Свого часу I. Мазепа написав вірш: «Ой, горе-горе тій чайці-небозі, що вивела діток при битій дорозі».
• Богдан Хмельницький «не докрутив махини Визвольної Війни», гетьмани І. Виговський, П. Дорошенко, Юрій Хмельницький, Павло Скоропадський, перший голова Директорії В. Винниченко - усі вони добровільно відмовилися від влади. Чому?
• Тому що головною причиною нестійкості української державності була завжди надзвичайно несприятлива геополітична ситуація, тобто розташування українських земель на межі зіткнення цивілізацій.

​

​

​

Боротьба за незалежність потребує союзника

• Водночас саме це геополітичне становище давало й величезні переваги. Здатність до запозичення різноманітних елементів культури, синтезу принципово нової культури, в тому числі і запозичення військової майстерності. (Приклад з кімерійцями.)
• А вирішення конфлікту між цивілізаціями залежало від того, на яку сторону стануть мешканці українських земель, а пізніше українці. Таким чином, населення України часто відігравало важливу, а іноді й вирішальну роль у ході світової історії.
• Як відомо, скіфи свого часу взяли участь в розгромі Ассирії, а готи вперше в історії захопили Рим. Згодом північ сучасної України стала центральним ядром Давньоруської держави.
• Історичним фактом є те, що перша війна за світове панування розпочалася з теренів України. Саме тут скіфи здолали Дарія, який, розпочинаючи війну за світове панування, вирішив відрізати Грецію від чорноліського хліба та розгромити скіфів, як союзників греків.
• Історія нам демонструє, що геополітика відіграє величезну роль в утвердженні незалежних держав. Будь-яка земля не може стати незалежною від іншої держави, якщо її не підтримує якійсь союзник. Про це з українських вчених першим писав Ю.Немирич ще у 1632 р. «Важко країні без союзників» («Про війну московську»).

Основні геополітичні теорії

• Наприклад, США стали незалежними від Англії, тому що їх підтримали Франція та Іспанія, перш за все збройною силою.
• Голландія і Швейцарія набули незалежності завдяки Франції.
• Країни Балтії набули незалежності завдяки Німеччині, яка вигнала з балтійських земель російсько-більшовицькі сили.
• Отже, коли немає союзників, то сусіди захоплять і розділять.
• Яскравий приклад – три поділи Польщі наприкінці 18 ст.
• У 17 ст. війна УКД за незалежність теж закінчилася поділом між Польщею, Туреччиною і Московією.
• Географічне розташування визначає не лише зовнішню політику та ментальність народу, але й історію державності.
• Так географічне розташування визначило для України геополітичну функцію щита Європи від експансії азійських племен ціною власних людських, культурних та матеріальних ресурсів, часто і ціною своєї державності. Це призвело до негативної тенденції державотворення – перетворення України на заручника геопол. інтересів сусідніх держав.
• Складність геопол. становища України підтверджується місцем, яке їй у своїх концепціях відводять провідні геостратеги та політологи.
• Однією з перших є теорія Гартленду (серцевинної землі), сформульована Гелфордом Маккіндером,

​

Основні геополітичні теорії

• Гелфорд Джон Маккіндер (1861 - 1947) історію розглядає як конфронтацію між країнами моря (Таласоленд) та країнами суходолу (Телуроленд).
• Межі Гартленду визначаються зоною недосяжною для суден морських держав., а спроби військ морських держав завжди закінчувалися невдачею на просторах Євразії. Гартленд - географічна вісь історії.
• Водночас підкреслює, ключем контролю над Гартлендом є Східно-європейська рівнина. «Той, хто править у Східній Європі, той панує над" Гартлендом "; той, хто править" Гартлендом ", панує над Світовим островом; той, хто править Світовим островом, панує над світом».
• Саме тому Маккіндер розглядає І світову війну як боротьбу за контроль над Східною Європою. (А де на Східному фронті відбувалися основні бойові дії? А яку роль у потузі Росії німці відводили Україні? А чому плануючи 2 світову, Гітлер розглядав (певний час) Україну як Індію Третього Райху. А де відбували-ся головні бойові дії і де були сконцентровані головні сили під час 2 світової?)
• Друга світова війна, третя технологічна революція та початок конфронтації між США та СРСР актуалізували перегляд теорії Гартленду та призвели до появи альтернативної теорії Рімленду (дугової землі). Автор цієї теорії Ніколас Джон Спайкмен (1893 - 1943) ключову роль відводить британським островам, Західній Європі, Близькому Сходу, Південно-Західній Азії, Китаю та Далекому Сходу, а також японським островам. Саме цей регіон, за Спайкменом, дозволяє контролювати Євразію, а значить і весь світ.

Основні геополітичні теорії

• У цьому контексті геополітична роль України визначається не лише розмірами, але й тим, що вона у статегічній Східній Європі фактично знаходиться на межі перетину Гартленду і Рімленду. Це своєю чергою створює сприятливі передумови для активної зовнішньополітичної діяльності України, але водночас стає серйозним викликом для внутрішньополітичної стабільності.
• Думка про особливу роль України знайшла своє обґрунтування у працях теоретиків зовнішньої політики та геополітики періоду “холодної війни” та формування нової системи міжнародних відносин, зумовленої розпадом СРСР.
• Так, З. Бжезінський, хоча і послідовник Г.Маккіндера і розглядає Євразію як джерело світової могутності, але з суттєвим доповненням. Євразію він уже розглядає як «Велику шахівницю» з такими фігурами як Німеччина, Франція, Росія, Китай, Індія, якими грає гросмейстер США для реалізації своїх геостратегічних інтересів.
• Україна є геополітичною віссю, важливість якої на міжнародній арені зумовлюється географічним розташуванням та ключовою роллю у наданні чи відмові доступу до важливих регіонів або ресурсів геостратегічним гравцям. Аргументація З. Бжезінського підтверджує наведену вище думку про Україну як захисний щит на міжнародній арені протягом історичного розвитку. (Ну що ж, роль щита, антемурале, переддверря є почеснішою, ніж роль пішака, за І.Франком, Хоча його образ зараз видається адекватнішим).

Вплив міжнародних відносин

• За Семюелем Гантінгтоном (1927 – 2008, Змагання цивілізацій), територією України,, проходить цивілізаційний розлом між західною та православною цивілізаціями, що значно ускладнює не лише зовнішньополітичну діяльність України, але й внутрішньополітичну стабільність. Це своєю чергою посилює вразливість нашої держави до міжцивілізаційної конфронтації, адже, як зазначає С. Хантінгтон, лінії розломів між цивілізаціями стають центральними лініями конфліктів у глобальній політиці.
• Теоретично Україна не може бути стабільною, але вже 30 років такою, загалом, є. Не завдяки політикам, а завдяки народу.
• Аналізуючи процес українського державотворення, маємо достатньо підстав стверджувати, що найбільший вплив на нього мали саме міжнародні, зовнішні чинники.
• Відсутність власної державності протягом століть, перебування в складі різних держав, які відрізнялись своєю політичною організацією, культурою та цивілізаційною приналежністю, хоча й прищепили низку ментальних рис східнякам та західнякам, прте не перетворили українські землі на пасивний об’єкт міжнародних відносин.
• Більше того, протягом окремих періодів історії українці не лише чинили опір, але й активно впливали на міжнародну ситуацію.
• Яскравим свідченням цьому є період ІХ–ХІІІ ст., з яким пов’язані перші дипломатичні традиції України. Утворення Київської Русі стало результатом державотворчої діяльності східнослов’янських племен, які консолідувались довкола племінного союзу полян з центром у Києві.

Чинники геополітичного впливу

• Розміри та геополітичне становище Київської держави зумовлювали активну зовнішньополітичну діяльність, яка була спрямована на захист кордонів та на гарантування безпеки торгових шляхів, про що свідчать успішні походи київських князів на Візантію – тодішнього потужного геополітичного гравця та центра цивілізації. Зазвичай ці походи закінчувались підписанням письмових двосторонніх угод, що регламентували політичні, економічні та військові аспекти русько-візантійських відносин.
• Ключове значення для зміцнення позицій Києва на міжнародній арені мало хрещення Київської Русі, яке за тогочасними традиціями легітимізувало суб’єктність держави у міжнародних відносинах шляхом визнання її рівним і повноправним членом християнської спільноти. Це дозволило Володимирові Великому активно розвивати невід’ємний інструментарій тогочасної дипломатії – міждинастичні шлюби, які не лише забезпечували стабільність двосторонніх відносин, але й зміцнювали міжнародно-правовий статус Києва.
• Апогеєм розвитку Київської держави, зокрема активності її зовньополітичної діяльності, стало правління князя Ярослава Мудрого (1019–1054). Свідченням того, що в цей період Київська Русь стала невід’ємною частиною європейської державно-політичної системи, став авторитет та престиж Ярослава Мудрого, який, продовжуючи традиції свого батька, став “тестем” Європи, поріднившись з багатьма європейськими династіями.

• Продовження державотворчих традицій Київської Русі, зокрема спроби проводити самостійну зовнішню політику, спостерігаємо в князів Галицько-Волинської держави. Коронація Данила Романовича в 1253 р. легітимізувала його як європейського монарха, проте смерть папи Інокентія IV кардинально змінила політику Ватикану стосовно Галицько-Волинського королівства, що в поєднанні з відсутністю єдності європейських держав унеможливило спільні воєнні дії проти монголів.
• Занепад Галицько-Волинського королівства не лише остаточно позбавив українські землі суб’єктності в міжнародних відносинах, але й перетворив їх на об’єкт змагань між державами ЦС Європи.
• Чергова спроба відновлення суб’єктності українських земель пов’язана з новою верствою українського суспільства – козацтвом, поява якого була зумовлена політикою Варшави щодо православного населення та посиленням турецько-татарської експансії на українські землі.
• Успішні морські походи козаків та стратегічно вигідне розташування їхньої головної військово-політичної бази Січі перетворило козацтво на ключовий та невід’ємний елемент антиосманської коаліції європейських держав.

• Відновлення Української держави як Гетьманщини започаткувало якісно новий етап в історії української дипломатії. Це стало можливим завдяки перетворенню козацької держави на активного учасника міжнародних відносин.
• Проте це було зумовлено не виключно суб’єктністю, партисипі-тарністю українського народу, але й сусідством з Європою.
• Початок Визвольної війни синхронізувався з формуванням нової вестфальської системи міжнародних відносин, яка легітимізувала наслідки завершення Тридцятилітньої війни та закріпила домінування державного суверенітету у міжнародних відносинах. Саме тому активна зовнішня політика Б. Хмельницького стала основним інструментарієм утвердження самостійності Гетьманщини та легітимізації права гетьмана на владу.
• Проте це стосувалося Західного вектору української політики. Азійська Москва повністю ігнорувала якусь там «суб’єктність», «державний суверенітет». На них не діяли й середньовічні уявлення про ієрархію володарів.
• Парадигма Москви вульгарна: цар – рівний Господу (звідси очевидно московське «господин») всі інші його холопи – раби. Хто визнав московське підданство – ніякий не суб’єкт, а холоп – раб.

Теорія полівасалітетності

• Вразливість та складність геополітичного становища України в поєднанні з тривалим періодом відсутності власної державності унеможливлювали становлення самостійності Гетьмащини без підтримки іноземних держав та перехідного напівзалежного етапу, поки не легітимізується власна династія.
• Це зумовило появу концепції полівасалітетної залежності в зовнішній політиці Гетьманщини,
• Її сутність полягала в легітимізації України на міжнародній арені шляхом прийняття іноземного протекторату, одночасно апелюючи до монархів на всіх геополітичних напрямках.
• Полівасалітетність дозволяла отримати можливість для маневру у зовнішній політиці у разі посилення тиску з боку якогось із сюзеренів і опертися на його противників.
• Це давало Гетьманщині можливість доволі тривалий час маневрувати і зберігати свій неповний суверенітет (О.Оглоблин).
• Цьому сприяла навіть наявність кількох гетьманів, які опиралися на різних сусідніх монархів, які впливаючи на свій шмат України, нейтралізували експансійні можливості один одного.
• Однак, цей тактичний прийом не переріс у стратегію. Чому?

Геополітичні чинники

• Смерть Тимоша Хмельницького унеможливила появу спадкоємців династичного шлюбу сина українського гетьмана та доньки молдавського господаря, отже, і зміцнення Гетьманщини шляхом формування нової монархічної династії Хмельницьких як повноправних суверенів.
• Зазнали невдачі й спроби інших гетьманів зміцнити політичну суб’єктність України-Гетьманщини від Виговського до Розумовського.
• Переламною негативною віхою в тогочасній історії України стала поразка під Полтавою. Україну було відірвано від Європейської цивілізації і ліквідація УКД стала справою часу.
• Після поділів Польщі близько 80 % українських земель стали ключовою частиною Російської імперії, оскільки, окрім наявності економічних ресурсів, легітимізували претензії династії Романових на статус європейської.
• Дезінтеграція Російської та Австро-Угорської імперії призвели до відновлення української державності, а отже і продовження дипломатичних традицій, зумовлених необхідністю утвердження суверенітету в контексті формування нової системи міжнародних відносин.

• Остаточне відновлення правосуб’єктності України в міжнародних відносинах відбулось унаслідок підписання Брест-Литовського мирного договору з Центральними державами 9.02.1918.
• Цей договір містив положення про визнання незалежності України, окреслення її кордонів, встановлення дипломатичних відносин УНР з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Туреччиною.
• (У нас часом лунають думки, що відносини з Центральними країнами були історичною помилкою уряду УНР, дискредитувало її в очах військових і політиків Антанти. Але хто з держав Антанти, орі-єнтуючись «на єдину і неподільну Росію», Польщі і Румунії як буфе-рних держав, допоміг утвердженню правосуб’єктності України.)
• Версальська система міжнародних відносин не передбачала збереження правосуб’єктності України. Пріоритетом для Антанти стало створення сильної Польщі як ключового елементу санітарно-го кордону, що мав унеможливити подальшу експансію комуніз-му на захід та союз Росії з Німеччиною.
• Визнання державами Антанти “політики доконаних фактів” призвело до легалізації польської окупації Східної Галичини, румунської анексії Буковини й Бессарабії та приєднання Закарпаття до Чехословаччини.

​

Чому хтось має захищати Україну?

• Об’єднання більшості українських етнічних земель у складі однієї держави – УРСР стало можливим унаслідок не «сталінської турботи долею братів-українців», а чергового глобального конфлікту, який, проте, не відновив суб’єктності України в міжнародних відносинах.
• Формальна суб’єктність УРСР в міжнародних відносинах як інструментарій досягнення геополітичних цілей СРСР дозволила Україні долучитись до формування Організації Об’єднаних Націй.
• Зрештою, і сучасне відродження Украни як держави було зумовлене поразкою СРСР у геополітичному змаганні із Заходом.
• І сьогоднішня політика Заходу щодо України зумовлена геополітичною боротьбою.
• Так, наприклад, А Піонтковський розглядає ідтримку Украни США з погляду виконання останніми союзницьких обов’язків перед Європою та посиленням протистояння із Китаєм в індійсько-тихоокеанському регіоні.
• Перефразовуючи думку З.Бжезинського стосовно Тайваню, скажемо, США захищатимуть Україну не заради її потреб та інтересів, а керуючись власними геополітичними розрахунками.

Історичні союзники України

• У 17 ст. єдиним союзником України могла бути лише відносно сильна Швеція, однак нейтралізована об’єднаними зусиллями Московії, Польщі, Данії. Б.Хельницький і Мазепа намагалися використати цього союзника, однак обидва рази зазнали поразки внаслідок об’єднаних зусиль названих держав.
• Зрештою УКД зійшла з історичної арени, не витримавши тиску з трьох боків. Не вважаю цей історичний факт ганебним. Німеччина двічі у ХХ ст. програвала боротьбу через війну лише на 2 фронти.
• У 1919 р «друга УНР» опинилася в «чотирикутнику смерті»: із-заходу Польша, озброєна Антантою, з півночі більшовики, з Дону –білогвардійці, з півдня Румінія, підтримана Антантою.
• У 1991 р. Буш переконував не ставати самостійною державою.
• До 1994 р. Україна була в повній економічній блокаді водночас з боку Росії та Заходу. Вичікувально ставилися і в політичному контексті. І не лише через посткомуністичні чи націоналістичні надумані чинники. Навіть З.Бжезінський у «Великій шахівниці» 1997 р. Ще сумнівався у життєздатності України.
• Не маючи надійних союзників Україна з 1992 р. змушена проводити «багатовекторну» політику.
• Сьогодні Україна має поганих союзників в особі західних європейців. А коли вони були гарними союзниками для України?
• Проте через боротьбу цивілізацій у ХХІ ст. сьогодні отримує гарного союзника в особі США.

О.Олесь Європа мовчала

​

• Коли Україна за право життя
• З катами боролась, жила і вмирала,
• І ждала, хотіла лише співчуття, / Європа мовчала.
• Коли Україна в нерівній борьбі
• Вся сходила кров'ю І слізьми стікала
• І дружної помочі ждала собі, / Європа мовчала.
• Коли Україна в залізнім ярмі
• робила на Пана і в ранах орала,
• Коли ворушились і скелі німі, / Європа мовчала.
• Коли Україна криваві жнива
• Зібравши для ката, сама умирала
• І з голоду навіть згубила слова, / Європа мовчала.
• Коли Україна життя прокляла
• І ціла могилою стала,
• Як сльози котились і в демона зла, / Європа мовчала.
• Вірш написаний 22.08.1931, ще до Голодомору.

​

Теорія геополітики, �актуальна для нашого аналізу �міжнародної ситуації�

• Поняття околичної та серединної держави.
• Околична держава – це держава, частина суходільних кордонів якої відокремлена від сусідніх держав пустелями, тундрою, непрохідними лісами, горами або океаном. На відміну від неї серединна держава оточена іншими державами і змушена утримувати значні військові сили по всьому периметру своїх кордонів.
• Зрозуміло, що околична держава має серйозну перевагу перед серединною, оскільки не мусить тримати кругову оборону, а вивільнені кошти може спрямувати на розвиток науки або економіки. Це і є геопозиційна перевага.
• Ресурсна перевага – це територіальна, демографічна та економічна перевага однієї країни над іншою.
• Названі переваги звичайно посилюють здатність влади здійснювати ефективний військовий контроль над власною територією і витримувати пов’язане з цим економічне навантаження.�

.��п’ять принципів теорії Р.Коллінза

• Опираючись на фактори окраїнної і серединної (центральної) позиції, фактори ресурсів (демографічних, територіальних і економічних) і фактор ваги контролю над власною територією, він сформулював свою теорію геополітичної динаміки:
• Принцип 1. Перевага в розмірах та ресурсах спонукає до територіальної експансії. За інших, приблизно рівних, умов територіально крупніші, чисельніші й багатші ресурсами держави розширюються воєнним шляхом за рахунок менших та економічно слабших держав.��Принцип 2. Принцип геопозиційної переваги. «Окраїнна» (marchland) перевага сприяє територіальній експансії. Держави, які мають ворогів на меншому числі фронтів, розширюються за рахунок держав, що мають ворогів на більшій кількості кордонів.��Принцип 3. Принцип дроблення серединної держави. Відносно держав усередині географічного регіону діє тенденція з часом дробитись, або розриватись сусідами на менші територіальні одиниці.��Принцип 4. Принцип кумуляції протистояння. Названі переваги призводять до підкорення всього регіону двома-трьома завойовниками Тривалий час вони утримуються від відвертого протистояння. Однак дрібні інциденти акумулю-ють напруження, яке неминуче призводить до масштабної гонки озброєння і вирішальних воєн (showdown war) між нечисленними суперниками.��

• Принцип 5. Ресурсного виснаження. Занадто велике розширення спричиняє ресурсне напруження, виснаження та розпад держави.
• Останній, п’ятий, принцип Р.Коллінз уточнює: чим далі військова держава виходить за межі своєї «стартової бази», тим вищі її витрати на утримання військових контингентів. Занадто велике розширення створює небезпеку недостатнього контролю за своїми окраїнними територіями, які можуть або відділитися, або стати легкою здобиччю ворога.�Наведені вище п’ять принципів були виведені на основі аналізу політичних атласів за останні 3 тис. років. Вони становлять теоретичну базу, на підставі якої було зроблено припущення про майбутній розпад Радянського Союзу. У 1980 році, за 11 років до розвалу СРСР, Р.Коллінз блискуче передбачив, як і чому це станеться. Причому власне теорія. Таким чином, наукова цінність концепції Р.Коллінза полягає в тому, що вона є не передбаченням стосовно одного конкретного явища, а моделлю, яку можна застосувати до нескінченного числа об’єктів.
• Див. Євген Жеребецький Кінець імперії (Спроба практичного застосування теорії геополітичної динаміки Рендала Коллінза)�

Структура світового� устрою у ХХ – на початку ХХІ ст.

• На початку XX ст. існувала багатополярна система світоустрою, в якій не було єдиної домінантної країни. Проте внаслідок двох світових воєн, що розгорталися на теренах Європи, економічну та політичну міць цього регіону було підірвано. Після Другої світової війни багатополярна європейська ера у світовій політиці завершилася.
• Спадкоємцями щодо світового лідерства стали США та Радянський Союз (СРСР).
• На наступні 50 років світ став біполярним й ознаменувався протиборством провідної військово-морської держави США і найбільшої суходільної СРСР. Наприкінці XX ст. через розпад Радянського Союзу відбувся злам біполярного світу.
• На вершину світової геополітики зійшли США. На початку 90-х рр. XX ст. світ став монополярним. США стали єдиним світовим лідером завдяки провідній позиції у військовій, економічній, технологічній та культурній сферах.
• Кінець біполярного світу збігся в часі з процесом глобалізації, що дало підставу говорити про початок створення єдиного світу, в якому пророкували першість США.

Глобальної політичної стабілізації не сталося

• Однак глобальної політичної стабілізації не сталося. Разом з глобалізацією світ охопила хвиля демократизації, ідейного плюралізму та багатопартійності.
• Водночас вистояли й авторитарні режими, окремі з яких Іран, РФ та КНР охопив «ренесанс імперіалізму». Нині вони, а також Ірак, Судан, Афганістан, Лівія, Куба, Білорусь, КНДР є вогнищами нестабільності.
• Нині на зміну монополярній знову повертається багатополярна система світоустрою. За фаховими оцінками, до середини XXI ст. свої позиції збережуть три основні геополітичні центри: США (або організація НАФТА), ЄС та Південно-Східна Азія.
• Захід, унаслідок глобалізації, поступово втрачатиме своє лідерство, поступаючись новим гігантам Сходу: Китаю та Індії.
• Серед держав, які прагнуть змінити наявне становище у світі й уже сьогодні є вагомими регіональними лідерами, найчастіше згадують Туреччину, Іран, Індонезію, ПАР, Нігерію, Єгипет, Бразилію, Республіку Корею.
• За певних обставин свої претензії на політичне лідерство у певних регіонах, від імені Західного світу, можуть висунути нині економічно потужні Велика Британія, Японія, Канада, Австралія.

​

Місце України на сучасній �геополітичній карті світу.

• Основні вектори сучасної української геополітики.
• Особливості географічного положення України та історичне минуле держави визначають основні напрямки її геополітики: інтеграція з ЄС, американський та азійський вектори співпраці.
• Першим й пріоритетним з-поміж них є інтеграція з ЄС. Як одна з найбільших країн Європейського регіону вона не може залишатися осторонь масштабних інтеграційних процесів.
• Беручи до уваги географічне розташування України, загальну культуру і філософію сприйняття суспільних цінностей, українці цілком природно орієнтуються передусім на ЄС. Привабливість європейських ринків означає доступ до джерел валютних надходжень і капіталовкладень, новітніх технологій тощо.
• Стратегічно, з огляду на змагання цивілізацій, Європа зацікавлена у включенні України, однак цивілізованої і демократичної.
• США теж зацікавлені в розвиткові партнерських стосунків з Україною, враховуючи особливості її геополітичного положення й розглядаючи її як геополітичний центр Центрально-Східної Європи та значення у геополітичному протистоянні Заходу і РФ.
• Зацікавленість в Україні має і Китай як опорного пункту у реалізації стратегії нового шовкового шляху з Південно-Східної Азії у Європу

Геоекономічні чинники, які� визначають місце України у сучасному світі

• Ще у 1970-х роках Україна вичерпала можливості екстенсивної економіки. З того часу наші економічні проблеми значною мірою зумовлені неможливістю виходу з СРСР, а потім пануванням східноукраїнських олігархів і як наслідок повільним переходом до інтенсивної моделі господарювання.
• Навіть у межах СРСР Україна мала експортно орієнтовану економіку. (66% ВВП). Ця орієнтованість теж спонукає Україну до співпраці з провідними, а не технологічно відсталими країнами.
• Історичною основою нашої європейськості завжди виступала наша землеробська економіка. Вона сформувала в українця європейське світобачення. Наприклад, на відміну від московита, українець такий же тупий і нехитрий як європеєць чи американець. Тому що на власному городі, полі хитрощам місця немає. Ми європейці тому що хлібороби.
• Ми продовжуємо знаходитися на перехресті світових потоків товарів, людей, ідей, інформації тощо. А такі перехрестя в умовах вирівнювання геополітичної ситуації навколо них неминуче перетво-рюються у демократичні, ринкові потуги, здатні протистояти автори-тарним режимам. Саме з цієї причини РФ і розпочала агресію проти України, а для Путіна сьогодні є неприпустимим, щоб Україна пере-творилася в «Антиросію». Для його режиму наступить тоді повний крах.

Інсинуації з приводу нейтра-�льного статусу України

• Сьогодні Україна остаточно визначила євроінтеграційний напрям розвитку. Проте противники цього курсу не складають зброї.
• Агітатори за інтеграцію в нову Російську імперію та їх аргументи на користь возз’єднання з «братським» російським народом настільки дискредитували себе, що серйозно не сприймаються ані народом, ані переважною більшістю політичних еліт в Україні. Про це свідчать стабільно низькі результати, які набирають на парламентських виборах відверто проросійсько орієнтовані політичні партії. Варто також зауважити, що неоціненний внесок у дискредитацію східного інтеграційного вектору зробив особисто великий «друг» українського народу В.В. Путін та його «Газпром». Громадянська війна у Чечні, терористи на вулицях російських міст і традиційно російське ставлення до людини, як до «лагерной пыли», – найкраща агітація за українську незалежність.
• Відтак апологети відновлення Російської імперії шансів на успіх сьо-годні практично не мають. А тому цей відверто імперський інтегра-ційний проект було замінено дещо призабутою московською про-грамою, яка називається «позаблоковий статус», або нейтралітет України.

Наслідки «позаблоковості»

• Офіційне проголошення позаблокового, нейтрального статусу України за своїми катастрофічними наслідками свого часу далеко перевищило втрату ядерної зброї, а головне, як ми тепер розуміємо створило передумови для реанімації Московської імперії та реінтеграції України до її складу.
• Офіційне проголошення нейтралітету дозволило запустити в дію такі катастрофічні сценарії як демонтаж збройних сил України, очолення її силових структур керівниками з РФ, нашпиговування усіх державних структур таємними агентами Москви, дискредитація НАТО у ЗМІ. Ми стали свідками втілення в життя цих сценаріїв нашими «стратегічними братами» з півночі.
• Як пояснити, що такі сценарії чомусь не розглядалися вітчизняними політологами та аналітиками. Хоча аналітиків мали б насторожити відверто агресивні дії РФ – так званого будапештського гаранта нашої безпеки, недоторканості й територіальної цілісності – тузлинська криза, севастопольська криза, коли Російська Дума проголосила Севастополь російським містом.
• Де були ці захланні аналітики.�

Геополітичний парадокс Кучми

• Варто пригадати, що ніхто інший, як екс-президент Л. Кучма, відомий своїми перманентними реверансами в бік Москви, (рекорд Кучми – 18 візитів до Московії протягом 2 років) і виступив ініціатором вступу України до НАТО. Саме за його поданням у 2003 р. було ухвалено закон про основи національної безпеки України, де чітко зафіксовано, що «Основними напрямами державної політики з питань національної безпеки України є: забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття членства у Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору». А нинішні найбільш запеклі противники євроатлантичної інтеграції здійснювали технічний та організаційний супровід цього процесу.
• Чому наступного року він запропонував В.Януковича на посаду президента, який доб’ється позаблокового статусу.
• Можливо відповідь криється у зв’язку зі спецслужбами РФ, або залежності від клубу олігархів, які в Януковичеві бачили гаранта захисту своїх егоїстичних інтересів.
• Зрештою Кучма сам перекреслив свій геополітичний здобуток.�

Зміна геополітичного статусу України у 2004 р.

• Наші аналітики, виходячи з принципів Р.Коллінза мусили б помітити зміну геополітичного статусу України у 2004 році.
• Фактично після останнього розширення ЄС у 2004 р. Україна перетворилась у класичну серединну державу.
• Відповідно до моделі Р. Коллінза, країни, що потрапляють у центр геополітичного протистояння, зазнають напруження по всьому периметру своїх кордонів.
• У такому разі нейтралітет веде до неминучого розриву України між РФ та ЄС.
• Характерно, що Кремль і не приховував бажаності для нього такого сценарію. Понад те, через підконтрольні йому партії та нібито українські ЗМІ стимулювався розкол України на проросійську і проатлантичну частини, не гребуючи при цьому жодними підручними засобами. Російські політики, спецслужби і засоби масової інформації цілеспрямовано та планомірно організовувли усередині України протистояння на ґрунті релігії, мови, регіону проживання, ставлення до історичного минулого і, зрештою, геополітичної орієнтації.
• Сценарії розчленування України, які неодноразово мрійливо виголошували павловські-жириновські-затуліни, не передбачали нічого нового та оригінального: організація проросійськими силами і російськими спецслужбами сепаратистських заворушень у Криму, які б далі мали перекинутись на причорноморські регіони України

Зовнішній вплив і власна позиція

• Одночасно стимулювалися б сепаратистські кроки в Західній Україні, на Закарпатті та Буковині. Мета такого плану – знищити Україну як потужного економічного і культурного конкурента на Європейському континенті та розчленувати її, отримавши частину нашої території і забезпечивши собі вихід до теплих чорноморських портів.
• Слід пам’ятати, що РФ вела підривну діяльність не лише в Україні. Різного роду підривні спецоперації РФ паралельно проводила і проти непокірних країн СНД – Грузії, Молдови і Азербайджану.
• Керівництво РФ отримало у своє розпорядження викрадені у 1989–1990 рр. золотовалютні активи Радянського Союзу (за деякими даними – близько $300 млрд. плюс банківські відсотки за 15 років). По-друге, Путін скористався сприятливою кон’юнктурою на світовому ринку енергоносіїв. Таким чином, Кремль володіє практично необмеженими і непідконтрольними російському суспільству коштами для проведення і спецоперацій на теренах СНД та активно купувати західних політиків.
• Правда, Помаранчева революція і прихід до влади Ющенка загальмував реалізацію цього процесу аж на 5 років. З погляду аналізу геополітичної ситуації навколо України, роки президентства Ющенка приводять до висновку: ніякі зовнішні впливи не спрацюють, поки всередині країни є сили здатні чинити опір ворожому впливу.
• �

​

​

Висновки

• Звідси висновок. Незважаючи на всі ворожі фінансові та інформаційні ресурси, питання: чи вдасться Москві організувати в нашій країні повномасштабний сепаратистський рух залежало не стільки від вміння та наполегливості кремлівських спеців, скільки від волі й твердості Києва, який, на жаль, не проявляв ані належного розуміння гостроти проблеми, ані належної рішучості для її розв’язання.
• Отже, статус серединної держави ставить нас перед альтернативою, або бути розірваною між сучасними геополітичними потугами, подібно до Лотарингії, піддавшись на придуманий нашими ворогами якийсь міфічний нейтралітет і позаблоковість, або зберегти цілісність шляхом отримання повноцінного членства в НАТО, а в перспективі – в Європейському Союзі.
• Лише будучи інтегрованими в ці потужні структури, ми отримаємо справжню гарантію безпеки по всьому периметру наших кордонів, а вивільнені ресурси зможемо спрямувати на економічні та культурні потреби держави.
• Пост скриптум
• Якщо говоритти про геополітичні перспективи РФ, то уже сьогодні вона перекреслює їх. Адже найрозвинутішим стає тихоокеанський регіон. Тихий океан – це середземне море 21 століття.
• Проте РФ нічого не робить, щоб закріпитися там, навпаки втрачає позиції, прагнучи активно впливати на вищу за всіма показниками європейську цивілізацію.

​

Нам розслабитися не вдасться

• Але для РФ ще не все втрачено. Путінський режим робить все, щоб перетворити РФ у сировинний додаток до Китаю – країни тихооокеанського регіону.
• РФ втрачає силу. Її виштовхнули з Балтії, минулого року – з Кавказу. Виштовхують з Центральної Азії. Тут зз’являються нові потужні актори: Туреччина, Китай і… таліби.
• Відчуваючи свою слабкість Путін і заявляє, що ми не будемо боротися за ці території, бо це демографічно й ідентифіаційно розмиває ядро РМ. Тому сьогодні він ще з більшою енергією робить ставку на Україну. Чим імперія починалася, тим вона і завершує.
• Тому ослаблення РФ для нас небезпеку не ослаблюватиме, а посилюватиме. Нам доведеться боротися з імперією до кінця. І нам належатиме історична місія вбити останній цвях у кришку її ящика.

Рекомендована література

• Василенко В. Війна 2014 року: спроба системного аналізу // Український тиждень. 2014. 42. С. 27–42.
• Мадіссон В.В. Сучасна українська геополітика. - К., 2003.
• Прийдун Степан Васильович Трансформація зовнішньої політики України: європейсько-атлантичний аспект (1991 - 2015). – Тернопіль, 2019.
• Рендалл Коллінз. Передбачення у макросоціології. Випадок совєтського коллапсу // ж. «Ї». 2005. № 39. С. 21; див. також: www.ji.lviv.ua
• Україна у міжнародних відносинах ХХ ст. - Львів, 2004.
• Хартія Україна-США про стратегічне партнерство. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/840_140. (дата звернення 30.05. 2017).
• Холліс М., Сміт С. Пояснення і розуміння міжнародних відносин / Пер. з англ. - Харків, 2002.
• Чекаленко Л.Д. Зовнішня політика України. - К., 2006.

​

Тестові завдання

• 1. Вкажіть на історичний період, коли Україна потрапила в геополітичну пастку між Польщею, Румунією, Чехією, підтримуваними Антантою, червоною Москвою та білогвардійським рухом, теж підтриманим Антантою:
• А) Гетьманщина І.Скоропадського;
• Б) Гетьманщина П.Скоропадського;
• В) УНР (під керівництвом Директорії);
• Г) УНР (під керівництвом УЦР).

​

• 2. Ідея, що народ може створити незалежну від завойовника державу, лише за підтримки іншої держави, належить:
• А) Ю.Немиричу;
• Б) Г.Маккіндеру;
• В) З.Бжезинському;
• Г) С.Хантінгтону.

​

Тестові завдання

3. США захищатимуть Україну від РФ чи іншого нападника заради:

• А) реалізації гуманітарних цінностей свободи, рівності, братерства;
• Б) заради захисту потреб та інтересів молодого демократичного українського суспільства;
• В) власних геополітичних розрахунків;
• Г) інтересів західноєвропейських союзників.

Відповіді надсилайте на адресу: strukevychok@gmail.com

​

Практичні завдання

​

• І. На історичних прикладах, поданих у презентації та підручниках з історії, доведіть, що геополітика відіграє величезну роль в утвердженні незалежних держав.
• ІІ. Виділіть ключові країни чи регіони відповідно до теорії Гартленду, Рімленду, і визначте місце України в інтерпретації цих теорій.

​

• Відповіді надсилайте на адресу: strukevychok@gmail.com

​