2 of 13

Антонич - геній, народжений з полум'я лемківської ватри

Він став яскравою величиною українського літературного процесу на початку 30 років ХХ століття. Народившись на Лемківщині, перебуваючи в офіційно польському середовищі і неформально серед українців-галичан, розумів, що майбутнє – за об’єднаними цивілізаційними цінностями. Саме тому для своєї творчості обрав українську літературну мову. Лемківське походження поета у польському оточенні були причиною його впертості працювати над собою і змагатись за своє “Я”.

Ле́мківщина, також Лемкови́на (лем. Лемковина, пол. Łemkowszczyzna) — українська етнічна територія, на якій здавна проживала етнографічна група українців — лемки. Розташована в Карпатах (по обох схилах Бескидів) між річками Сяном і Дунайцем (у межах сучасної Польщі) та на північний захід від річки Уж (у Закарпатті) до річки Попрад у Словаччині.

3 of 13

Поет Атлантиди, один з найталановитіших поетів ХХ ст.

Лемківщина зникла з лиця землі після "добровільного" переселення частини мешканців на Україну (1945-1946) та сумнозвісної операції "Вісла" (1947) — поділу між Польщею та "покійним" СРСР.

За визначенням поета, Лемківщина –це “земля вівса та ялівцю”, у якій дивовижно переплелися залишки язичницьких вірувань, давнини і незбагненно-чарівний світ природи.

4 of 13

Дитинство поета

Жили погідно, правдивим щастям для них був єдиний син Богданко. Хлопчик з чорною чупринкою, зеленими очима, обрамленими довгими віями, був дуже милим, слухняним і на свій вік серйозним. Пестунка розповідала, що він говорив віршем. Хлопець жив у світі фантазії… Улюбленим заняттям дитини була забава «в книжечки»…, цілими годинами перебував у бібліотеці, Особливо любив дивитися через вікно і спостерігати за льотом птахів і за грою хмарок. Ясні ночі були повні чудес, шелесту і місячного сяйва». (Ольга Олійник )

Василь Кіт, греко-каталицький священник,батько поета, перед народженням сина змінив прізвище. Звертання “Отець Кіт” викликало гумористичні асоціації, тож він поміняв прізвище на Антонич. Мати – Ольга Волошинович .

5 of 13

Освіта

«Наука не справляла труднощів і надто поважний, як на свій вік, вдумливий хлопчик горів і нетерпляче вичікував того дня, коли буде складати вступний іспит до гімназії».

Сяноцька гімназія була класичного типу: головна увага на латинську і грецьку мови. Навчання тривало 8 років. Із 400 учнів українців було 80. З першого і до останнього класу Антонич відзначався як найкращий учень.

Антонич-гімназист захоплювався музикою, непогано грав на скрипці, котру потім згадував у віршах як «музичне дерево». Виступав на шкільних концертах і навіть компонував мелодії. Також малював і серйозно цікавився образотворчим мистецтвом.

«Може, покликати малого Антонича, щоб він тобі все розповів?» — глузували професори зі старшокласників, коли ті чогось недовчили.

6 of 13

Магістр ФІЛОСОФІЇ

Закінчивши гімназію Антонич воступив до Львівського університету, де вивчав слов’янську філологію, Під час п’ятирічного навчання в університеті Антонич плідно працював, почав писати вірші, дослівно “гриз” напам’ять поодинокі слова з правописних словників та мовознавчих підручників, здобувши диплом магістра філософії.

«Антонич був у гурті цих, які пішли шляхом не Гоголя, а Шевченка... Талановитий молодик під час навчання у гімназії вивчив українську літературну мову настільки добре, що міг нею писати вірші і вже на першому курсі Львівського університету, куди поступив осінню 1928 року, читав їх перед неформальним гуртком україністів, зразу отримуючи позицію найкращого з поетів-початківців, але у розмові тоді ще почувався непевно». (Ольга Олійник)

7 of 13

Дебют поета – «Привітання життя»

На третьому курсі ,1931 року, він видав першу збірку — «Привітання життя». Закінчення університету співпало у Богдана Антонича з видатною подією в його житті-виходом у світ його другої збірки “Три перстені”(1934 рік). Ця книжка поставила Антонича в перший ряд західноукраїнських поетів. Літературна критика високо оцінила молодого поета. “…Ця збірка відкриває перед нами справжнього поета, сильного весною, незнищеного містом, поета, в якого немає ніяких заламань, недотягнень, кривих ліній..”-писав Л. Нигрицький.

За чотири роки (1933-1937) поет написав ще три окремі книжки, але тільки одна з них, “Книга лева”, вийшла за його життя, а саме, 1936 року. Дві інші -“Зелена Євангелія” і “Ротації”-посмертні видання, датовані 1937 роком.

Невисокий, худорлявий, трохи незграбний, волосся зачесане догори, завжди поголений, в овальних окулярах — Богдан-Ігор Антонич зовсім не був схожим на поета.

8 of 13

МУЗИ ПОЕТА

Ольга Олійник, кохана й наречена

Ольга Волошинович- Антонич, мати

Ольга Волошинович-Антонич і Ольга Олійник, мама і кохана дівчина. Ці жінки відіграли значну роль на життєвому шляху Антонича. Перша відкрила для нього красу світу, людського життя, природи, навчила шукати розраду і підтримку у Бога, вклала живий інтерес до всього українського.

Друга обожнювала Антонича. Вони зустрілися на літературній вечірці 1934 року. Ольга Олійник любила творчість Антонича, а він мав у її особі не тільки музу, натхненницю поезій, а й вдумливого співрозмовника.

Залюбленість у вірші Антонича Ольга Олійник зберігала все своє життя. Вона писала про поета, популяризувала його твори, була причетна до деяких видань.

9 of 13

«Зелена Євіангелія»

Весна — неначе карусель,

на каруселі білі коні.

Гірське село в садах морель,

і місяць, мов тюльпан, червоний.

Стіл ясеновий, на столі

слов’янський дзбан, у дзбані сонце.

Ти поклоняйся лиш землі,

землі стобарвній, наче сон цей!

10 of 13

РОЗВИВАЙМО КОМПЕТЕНТНОСТІ

Як ви зрозуміли назву поезії? Які асоціації вона викликає? Поміркуйте, яку роль у розумінні змісту твору вона відіграє . У яких зорових образах ця назва розкривається?

Гімн природі

Природа – божество

Символ нескінченності життя, оновлення

слов’янські поганські вірування про приналежності людини природі

Священна книга

Добра новина

11 of 13

Щоб розкрити уявлення про ліричного героя «Зеленої Євангелії», ваші однолітки склали «хмарину тегів» .

Якими словами ви доповнили б характеристику

ліричного героя, які характеристики видаються вам хибними?

Обґрунтуйте свої

міркування

12 of 13

ПАСПОРТ ТВОРУ

Літературний рід: пейзажна лірика. Жанр: вірш.

Напрям, течія: експресіонізм, символізм. Рік написання: 1934 р.

Віршовий розмір: чотиристопний ямб із пірихієм. Римування: перехресне.

Строфа: два катрени.

Тема: гімн природі, весні, землі, який прирівнюється до божества

Ідея: автор показує зелений світ та природу, яка для поета є священним.

Художні засоби, стилістичні фігури:

- порівняння: "Весна — неначе карусель", "місяць, мов тюльпан", «земля, наче сон цей» змальовують спорідненість і гармонію різнобарвного світу, в якому все схоже в чомусь між собою — воно живе;

- метафоричні образи: "на каруселі білі коні" — неповторний образ весни (лише у стилі цього поета);

епітети: «білі коні», «земля стобарвна» допомагають побачити багаті кольори землі;
омофони: «сонце — сон цей» створюють багатогранність образу — зорового, звукового;
діалектизм «морель» (пелюстки квіток абрикосів) передає національну своєрідність змалювання пейзажу, робить його впізнаваним.
Провідний мотив твору – гімн природі, весні, землі, якій кожен із нас має поклонятися як божеству.

Ліричний герой — людина, шо любить свою землю, її природу, оспівує весну, гірське село, місяць, усю багатобарвність і красу землі.

Земля -символ народження життя.

13 of 13

Співець єднання людини й природи

Якщо б Антонич жив би у казковій країні, то його окуляри були би зеленими: найголовніше, що потрапляло у його поетичний погляд, – це трави й листя, всуціль зелені ліси та всуціль зелені гори, які здалеку – наче великий зелений світ.

Життєлюб Антонич бачив у всьому весняну здатність народжуватися, рости й розмножуватися, ставати зеленим.