�����
Підготувала завідувач бібліотекою Анжела Соха
Чорнобильська атомна електростанція, 26 квітня 1986 року, — планове виключення реактора, що тривало 20 секунд, здавалося звичайною перевіркою електрообладнання. Проте через декілька секунд в результаті різкого стрибка напруги стався хімічний вибух, в результаті якого в атмосферу викинуто близько 520 небезпечних радіонуклідів. Вибух був настільки потужним, що забруднення розповсюдилося на значні ділянки території Радянського Союзу, які наразі входять до складу Білорусі, України та Росії.
За офіційними повідомленнями, відразу після катастрофи загинула 31 людина, а 600 000 ліквідаторів, які брали участь у гасінні пожеж і розчищенні, отримали високі дози радіації.
Згідно з офіційними даними, радіоактивному опромінюванню піддалися майже 8 400 000 чоловік, що перевищує чисельність населення Австрії.
Забруднено близько 155 000 кв.км території, що складає майже половину загальної площі території Італії. Сільськогосподарські угіддя площею майже 52 000 кв.км, а це більш ніж площа території Данії, забруднені цезієм-137 і стронцієм-90 з періодом напіврозпаду в 30 і 28 років, відповідно.
Майже 404 000 людей були переселені, проте мільйони як і раніше живуть в умовах, коли залишкова дія, що зберігається, створює цілу низку небезпечних наслідків. 15 грудня 2000 року діяльність ЧАЄС як виробника електроенергії було припинена.
Раджу прочитати:
Правдиві розповіді про трагічне буття юних героїв уже після Чорнобиля. Маленький хлопчик, який намагається врятувати "скаженого чорнобильського собаку", заразного, як кажуть дорослі. Дівчинка, яка до трагедії щасливо жила зі своїми мріями і батьками. А тепер — усе після. І батьки десь поїхали "на заробітки", бо в цьому селі немає для них роботи. Хлопчина, який пригощає скривджену долею переселенку медом… Усі ці герої збірки — вразливі дитячі душі, які тільки починають свій шлях і їм ще треба багато чого зрозуміти й усвідомити, проте вони вже живуть за законами совісті, і автор вірить, що за цими ж законами вони будуть і продовжувати жити.
За чим так тужить прабабуся, щось видивляючись із вікна багатоповерхівки? Десь на квітучому Поліссі назавжди покинуто її хату. Катастрофа відібрала не тільки дім, а й життя близької людини — як іще безліч життів. А її, вимушену нашвидку евакуюватися, затаврувала «чорнобилькою». Що є тепер? Трави, що пахнуть рідними краями, і онуччині малюнки — як ті, які творила ще одна «чорнобилька» Марія Приймаченко. Онуці прабаба й розповість свою щемку історію.
Ця повість про Героя, начальника воєнізованої пожежної частини Чорнобильської АЕС Леоніда Петровича Телятникова і його товаришів-пожежників, які жахливої ночі 26 квітня 1986 року першими вийшли на поєдинок з вогненною стихією і погасили пожежу на станції, про людей мужніх, до кінця відданих своїй справі, своєму священному обов’язку.
Одразу після аварії місто Прип’ять зникло, воно начебто ніколи не існувало. У газетах, по телебаченню, по радіо місто Прип’ять скромно називали селищем енергетиків. Селище, де жило п’ятдесят тисяч населення, де лише дітей було стільки, скільки мешканців у Чорнобилі, який геть несподівано став символом цієї жахливої трагедії. Жах раптової евакуації накрив Прип’ять разом із хмарою радіоактивного пилу. Ось про ці перші, найстрашніші після аварійні дні автор і розповідає.
Раджу подивитись:
Чуєте, люди?! Лунає над світом
Стогін Чорнобиля дзвоном страшним…
В муках страждають дорослі і діти, –
Мертвих забути нелегко живим!
Бог наш Великий дав право всім людям –
Хрест Свій святий крізь життя пронести.
Дзвони Чорнобиля стогоном будять,
Щоб від нещастя весь світ вберегти.
Гріх перед Богом спокутувать будуть
Ті, хто порушив Закони святі, –
Дзвони Чорнобиля стогоном будять,
Щоб не було чорних днів у житті!
Стогін Чорнобиля спогадом-болем
Не затихатиме в наших серцях, –
Пам’ять про жертви не згасне ніколи!
Їй пломеніти в прийдешніх віках!..
В. Пасічник