Дослідження звичаїв, традицій та обрядів віддавна перебуває в полі зору юних етнографів Годилівського ЗЗСО І-ІІІ ступенів.

Об’єктом нашого дослідження в цьому році став жіночий головний убір (стрічка, хустина, рушник-рантух) як оберіг.

Хустка прийшла на зміну давнішим платовим жіночим головним уборам — обрусу та наміт. У XVII—XIX століттях хустка і намітка побутували поруч.

Ху́стка — шматок тканини або в'язаний трикотажний виріб, переважно квадратний, який пов'язують на голову, шию, накидають на плечі.

Гріє серце образ той єдиний,

Що рідніший від усіх людей.

Вийшла мати у новій хустині,

Вийшла зустрічать своїх дітей.

Народна пісня

Першим головним убором для маленьких дівчаток були стрічки. Павліна Іллівна згадує про колір та розмір стрічки: «Стрічки, або ж бавнички, як їх називали, були змотані із нитки одного кольору. На щодень дівчатка зав’язували на голову під косу, або ж вплітали у колу стрічку синього чи голубого кольору. Бавничка не повинна бути довшою за косу. Ні в якому разі, в низу не зав’язували навхрест стрічку (зробивши в кінці вузол метелик, який мав вигляд хреста), щоб не зав’язати долю.

У неділю дівчата зав’язували бавнички зеленого кольору. Слід зазначити, що перші бавнички були скручені із грубої та тонкої лляної нитки та зафарбовані у лушпиння цибулі, відвар з лисничок (зелених маленьких яблук), відвар з кори верби чи дуба). Дівчина, яку Калфа вивів на данец (танець), і незабаром вона стане заміжня, на голову пов’язувала білу стрічку.

Хустина супроводжувала дівчину, жінку з її народження і до смерті. Перші хустки були домотканими із льону, або ж конопель. Вибілені у зільниці та висушені на сонці. Вони були без орнаменту. За часту, перші хустини разом з рушником використовували бабусі – повитухи, для оповивання народженої дитини, а також, коли виносили дитину до хресту. Такі хустини називали льолями.

На хустину клали два калачі, або хлібини та цукор, зав’язували і несли на поклін до священика, щоб той охрестив дитину.

Особливої уваги заслуговує жіночий головний убір - рушник весільного обряду – рантух, його в різних регіонах називали перемітка, покрівець, намітка. Білим рантухом покривали молоду на весіллі. Такий рушник-рантух був без узору, або ж мав геометричний орнамент у вигляді ромбів з негострими кінцями, без тороків. Тому, що коли, хустина або ж рантух мав тороки,вважалося, що покривати молоду не можна, щоб її життя не було посіченим або ж розірваним.

У музеї зберігаються рантухи з геометричним та квітковим орнаментами: вазон або дерево життя з кучериками, ромби, ружі з листочками, виноград. Слід зазначити, що орнамент тканий гладдю. Рантухи сірого або ж жовтого кольору одягали на голову молоді жінки у свята.

Показуючи світлину, вона зауважила, що весільна матка була завита у жовтому рушникові-рантуху, а косу дівчини покривали білим – білизна в узорі – на щасливе життя. Коли дівчину покривали жовтим рушником, то така дівчина була зведениця (яка мала до весілля дитину, або ж виходила заміж другий раз, коли перший чоловік помер). Коли покривали молоду рантухом, з-під нього вистовбурчувалась кирпа (зібране у вузол на тім’ї волосся). Кирпа різнила дівчину від молодички, мов перелаз, за яким починаються нові обов’язки, нове життя.

Чорногуз Павліна Іллівна, перегортаючи сімейний альбом, пригадала, як вона була за весільну матку.

А також, згадала і про хустку «биту з вовни», яку носили взимку. Такі хустки були завезені із гірських районів, де розводили овець. Ще наголосила на тому, що дівчина, яку покрили рантухом, або ж хусткою, вже більше не мала права показуватись серед людей з непокритою головою. Щодень жінка-молодиця могла зав’язувати хустину кінцями назад, замолодичитись, як говорили, та,до церкви, у неділю, чи свята, тільки зав’язану на підборідді.

« На зміну рушнику-рантуху стала біла хустина, яку брав на батярські киржі, уквітчані барвінком та ширинками, молодий і покривав молоду при цьому промовляв тричі: «Благословили княгиню, благословіть і газдиню», - так згадує Григорчук Василина Назарівна, 1923 р.н.

Слід зазначити, про обряд чорної хустини. Чорну хустку жінки зав’язували в дні похорону та страсні дні (Велика страсна п’ятниця). Ці хустки були без орнаменту. Початок 20 століття на чорних хустинах з’явилися квіткові орнаменти синього або фіолетового кольору. Ці квіти мали форми: волошки, барвінка, рідко мальви та ружі. Сьогодні спостерігаємо різні орнаменти: квіткові чи геометричні, а також з додаванням парчі (жовтої блискучої нитки).

У етнографічному музеї «Бабусина світлиця» є експонатами різні хустки, як за формою так і орнаментом. Хустки великої квадратної форми з тороками: синього, білого, червоного кольору, які слугували накидкою на плечі під час коляди. Шерстяні хустки білого кольору, в які зав’язували калачі на поклін до священика за певної оказії (потреби). На цих хустинах зображені квіти: червоного, синього та жовтого кольору з пуп’янками та листочками. Ці квіти з’єднані між собою і утворюють віночок квадратної форми, оскільки хустини теж такої форми.

Стрічка, хустка продовжують залишатися вживаним елементом і у сучасному вбранні.

7 грудня 2019 року запроваджено День української хустки.

Музей продовжуватиме свою роботу, надалі поповнюватиме свій фонд з метою поглибленого вивчення духовної та матеріальної культури рідного краю.

Відроджуймо, бережімо батьківське, материнське, рідне!