Повсякдення старшин, городових козаків, �селян Гетьманщини

упорядник Струкевич

Олексій Карпович д.і.н., професор

​

Комунальний заклад вищої освіти «Вінницька академія безперервної освіти»

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

Чим український козак принципово відрізнявся від регулярного вояка у соціальному/господарському сенсі?

Які риси повсякдення старшин засвідчує їх європейську освіченість?

Виділіть інтелектуальні розваги козацьких старшин.

Дайте опис селянського заможного двору.

Опишіть будинок заможного старшини.

Завдяки яким верствам розвивався український театр ХУІІІ ст.?

Охарактеризуйте становище жіноцтва старшинської верстви.

Наскільки важким, суттєвим для селян Лівобережжя було запровадження П.Румянцовом «рубльового окладу»?

​

​

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

Побут старшини.�

Спочатку меблі, килими, люстри, посуд і тканини здобували як трофеї.

Старшинське господарство. Здобувши владу старшина заходилася господарювати: смолярство, тартацтво (продукування ґонту й дощок), гутництво (склодувне виробництво), будництво (залізорудне виробництво), поташні (калієва сіль вугільної кислоти; безбарвні гігроскопічні кристали. Застосовують у миловарінні, виробництві скла.) й селітроварні. Вирощування зернових, млинарство, бортництво, броварництво й гуральництво — все це призвело до створення власного багатства.

Старшинські двори. Серед садів і парків з альтанками будували оточені валами й ровами муровані будинки. При них заводили звіринці та голубники, викопували стави й запускали рибу. Поруч розміщували курені з охороною.

Будинки старшини. Точний опис сотницької хати і двору з повісті Гоголя «Вій»: «Панський дім був низенькою невеликою будовою, які звичайно зводились в старовину... Він був покритий соломою. Маленький, гострий і невисокий фронтон з віконцем, схожим на підняте догори око, був увесь змальований блакитними та жовтими квітами і червоними півмісяцями. Він був утверджений на дубових стовпчиках, до половини круглих і знизу шестигранних, з примхливою обточкою нагорі. Під цим фронтоном знаходився невеличкий ґаночок з лавками з обох сторін.

​

Будинок старшини

З боків будинку були навіси на таких же стовпчиках, подекуди витих. Висока груша з пірамідальною верхівкою і тріпотливим листям зеленіла перед домом. Кілька стодол в два ряди стояли серед двору, утворюючи рід широкої вулиці, що вела до будинку. За стодолами, до самих воріт, стояли трикутниками два льохи, один напроти другого, криті також соломою. До трикутної стіни кожного з них були прилаштовані низенькі двері, і вони розмальовані були різними зображеннями. На одній з них намальований був козак, що сидить на бочці і тримає над головою кружку з написом: «Все вип’ю». На іншій фляжка, сулії і по боках, для краси, кінь, що стояв догори ногами, люлька, бубни і напис: «Вино — козацька потіха». З горища однієї з повіток виглядав крізь величезне слухове вікно барабан і мідні труби.

Біля воріт стояли дві гармати. Все показувало, що хазяїн дому любив повеселитися, і у дворі часто лунали бенкетні крики. За ворітьми знаходились два вітряки. Позаду дому йшли сади; і крізь верхівки дерев видні були лише тільки темні шапки димарів хат, що ховалися в зеленій гущавині».

Оселю ділили на господарську й службову частини.

Багатіючи, козацька старшина і багаті міщани зводили і великі «хоромні будови». Стародубівщина, опис за 1712 р. повідомляє, що вона мала «світлиць три, кімнату, сінці, приґанки, на версі світелку, а округ — ґанки нові, брусовані під одну крівлю, ґонтами побивані» і при цьому «вікон великих, ув олово оправлених, і обікончин, на завісах білого зеліза чотирнадцять». В цьому домі були окремі кухня й лазня рублені, льодовня і сніцарської роботи семеро дверей. 

​

Будинок старшини

За ґанками слідували просторі сіни, світлиці зі сволоками, ліпниною, іконостасом, хрестами на покутті, розписами й обкладеними орнаментальними кахлями пічками.

Стіни оббивали сукном, на них вішали малюнки, фамільні портрети, механічні годинники – дзиґарі і дзиґарики.

У найбагатших будинках вікна були з білим склом і називалися красними, вони відчинялися, щоб провітрювати кімнату. Найчастіше, проте, робилися круглі зеленкуватого скла вікна, що намертво вправлялися в рами з дерева або олова.

Багатші будинки, келії багатих монастирів опалювалися не просто печами, а камінами й грубами; печі в таких домах облицьовувалися кахлями, що іноді були справжніми художніми витворами.

Одяг еліти Гетьманщини. Видає польські й угорські, а також східні впливи (як-от шаровари). Очевидно, що ряд старшин одягався у цей одяг навіть з появою європейської моди, щоб фрондувати перед московитами.

Старшин, як і козаків вирізняли довгі вуса й «оселедець», хоча траплялися й вистрижені кружком маківки. Рідше запускали доглянуті бороди, як у Сагайдачного чи Дорошенка. 

Освіта старшин�

Змісту та навіть блиску повсякденню додавала висока освіта українських старшин. Для порівняння. За визнанням Катерини ІІ наприкінці ХУІІІ ст. Половина петербурзького двору не вміла читати, а дві третини – писати.

Сагайдачний писав полемічні твори, займався театром. Хмельницький і Мазепа музикували й віршували.

Коли в Московії ще не володіли іноземними мовами, Виговський на переговорах з поляками і шведами послуговувався латиною. Листи гетьманів рясніли літературними цитатами: Мазепа наводив рядки з Горація й Овідія. Навіть театральні дійства до Москви потрапили звідси: організатором першого театру в Кремлі називають Симеона Полоцького.

Старшини, навіть перебуваючи в аманатах в Петербурзі, шукали інтелектуальної насолоди. Вчили мови, використовуючи спілкування з іноземцями при дворі. Я.Маркович напередодні свого 30-річчя зайнятий не приготуваннями до банкету. Його думки займає домовленість з Петром Апостолом, який прислав йому французькі діаріуші, за якими він вчитиме французьку, щоб виписувати з буржуазної Голландії європейські журнали.

До речі, пізніше буде дорікати на погану роботу пошти, яка протягом 2 тижнів не може доставити свіжу пресу з Амстердаму до Глухова.

​

Інтелектуальне дозвілля

У Ф.Прокоповича чи С. Яворського вели диспути про те, чи мають тварини душу. З’ясовували будову барометра. Читали Р.Декарта про механістичні підходи до пояснення світу. Не пропускали демонстрації різних наукових експериментів, що проводилися вченими.

Брали уроки і грали на клавесині і клавікордах, лютні і гуслях, бандурі й домрані. У походах, на церковні свята співали церковних псалмів. Під час банкетів танцювали.

Купували у Петербурзі чимало картин, серед них А Маркович, наприклад, придбав гравюру собору св. Петра у Римі. Наймали малярів.

Театр. Ставили домашні вистави. Поширеним явищем культурного життя Гетьманщини були вистави так званих мандрівних дяків, студентів Києво-Могилянської академії чи колегіумів, які на канікулах заробляли гроші на життя та навчання, розігруючи популярні дійства – інтермедії.

Місцеві вистави взорувалися на античну драму, доповнювалися європейськими мораліте, спиралися на український вертеп із християнським сюжетом. Мова українська. Сюжети брали також із повсякденного життя.

Шанували театральне мистецтво

Глядачами була і козацька старшина. П. Апостол записав у щоденник 9 червня 1725 р., що «бачив виставу комедії чернігівськими спудеями». А М. Ханенко у червня 1730 р. дав «студентамъ інтермедіантамъ 1 р.»

За часів гетьмана К. Розумовського у Глухові працювала і професійна трупа. Про це свідчить запис Я. Марковича у грудні 1751 р., що він був у домі гетьманському на першій комедії «La foire de Hizim».

Не пропускали нагоди відвідати виставу і за кордоном. Так, перебуваючи в 1742 р. у Петербурзі, неодноразово відвідували опери, «де дівки італіянки і кастрат співали з музикою». В січні 1746 р. М. Ханенко слухав опери «Тит Веспасіан», «Сципіон», «Пастораль». Бували досить часто «на комедії французкой» та «италіанской», як записав Ханенко в серпні 1746 р.: «наші були на комедіи». Згадується також «комедія німецкая».

Курінь військових канцеляристів. Звідти, за спогадами сучасників, теж лунала музика і класичні співи.

​

Зацікавленість книгою

Читання – поширене заняття. Існували чималі книгозбірні при Печерській лаврі та Київській академії. Кожен старшина мав свою бібліотеку. Активно купували книги європейських авторів з історії.

Я. Маркович зобов’язував своїх торгових агентів до Липська (Лейпціга), Кролевця Пруського (Кьонігсберга), Гдині і Гданська купувати каталоги європейських видань, щоб з наступною партією товару купити книгу, що зацікавила.

Відправляючись 1725 р. у Гілянський похід, бунчуковий товариш Я.Маркович бере з собою 31 книгу, а всього, як він порахував, мав «287 і більше», наступного дня уточнив 289, а в пізніших записах стверджує, що в похід він взяв 50 книг! І читав у поході не лише він. 29 квітня 1726 р. Маркович записав, що С. Гамалія повернув його книгу «Сompendium medicum», а дав йому свою «Opera Basilii magni». Отже, С. Гамалія мав медичну літературу, і так, як і Маркович, читав латиною.

Компонував вітальні вірші, про що є запис у щоденнику. Коли його батько на початку 1725 р. повернувся із походу, він «сочинилъ вирши дочкамъ своимъ для привета родителя». Написав такого ж вірша і для своєї сестри Олесі. Маючи поетичний дар перекладав вірші давньоримських авторів.

​

Читання, ігри

Цікавилися європейськими літературними новинками. І читали китайську принцесу Турандот задовго до московитів.

Мав звичку робити виписки з прочитаних книг. Взагалі старшини створювали собі цілі рукописні збірники, домашні енциклопедії, розпочинаючи їх з державних документів і завершуючи рецептами від полисіння.

Вели щоденники. Я.Маркович, П.Апостол, М.Ханенко.

Грали в шахи. Так Маркович розповідає, що його навчив І.Тарнавіот і з часом особливо тішиться, що виграв у свого вчителя з шахів.

Ігри. Крім високого мистецтва, залишалося місце й для звичних розваг: інтелектуальних і азартних ігор (кістяні шахи, кості, або зернь, карти).

Улюбленим місцем відпочинку було усамітнитися десь на пасіці, де він, як записав одного разу, «кофе пив, трубку курив, и отпочивав», прогулювався.

​

Карти, жарти

Серед популярних занять у вільний час була гра в карти, особливо в зимовий період. Грали в карти і під час походів, коли старшина збиралася, разом обідати і «обикновенно забавлялись», як писав Я. Маркович.

У 1727 р. згадана така гра в карти, як пікет, ломбер, фанти. Грали на гроші, іноді розігрували, наприклад, коня. Складалися картярські компанії, грали до опівночі. Марковичу часом щастило, він вигравав інколи досить чималі суми, наприклад 10 руб., але програвав теж немало. Наприклад, записував: «Грав в карти неблагополучно, однакож з малим убиткомъ», або ж «съ нефортунаціею».

Жарти. У першій половині ХVІІІ ст. відомі і першоквітневі розіграші. Про це свідчить запис Я. Марковича 1 квітня 1729 р. Він пише, як пожартував зі своєю двоюрідною сестрою Уляною Толстою, дочкою гетьмана Скоропадського. Він послав свого брата Марка з «обманою», листом, який їй нібито написав хтось поважний, а в тому листі було лише «1-ma aprilis».

​

Їжа та питво

Релігійні свята, домашні, повернення з походу чи далекої дороги, відвідини банкетів московських урядовців супроводжувалися застіллями «і подпияху», або ж «и подпияху зело», як, наприклад, у князя О. Шаховського в 1735 р., відзначаючи сходження на престол імператриці Анни Іоанівни.

У І. Шипова в 1740 р. на іменинах Я. Маркович «подпияхомъ жестоко зело». Так 4 квітня 1741 р. був у генерала бенкет «при многомъ собраніи насъ и дамъ нашихъ, и прочиихъ, и веселились за полночь, играли и танцевали». Інколи записував – «подпіяху маленко». І лише один раз записав 12 лютого 1735, що був у російського члена Генерального військового суду І. Сенявина, «у которого катались и посля от пуншу так убралис, что я не памятал о себе».

Не випадково лікар Монс рекомендував йому в 1741 р. «отъ излишняго питья всегда воздерживаться и есть столько, чтобъ еще аппетита часть оставалась».

Певним засобом релаксації в старшинському середовищі стало пиття кави. А Я. Маркович, імовірно, був кавоманом. Інколи він заїздив до М. Скоропадського, щоб посидіти і випити «кофе доволно», як записав у грудні 1738 р. Купував її чимало – півпуда, а то й пуд, наприклад, у березні 1757 р. купив у Глухові пуд кави за 13 рублів. Цього ж року записує, що зелений чай і кава подорожчали. Чай був дорожчим за каву: записав, що фунт чаю коштував 4,5 руб. (у щоденнику за цей час є і вартість корови – 3-4 руб.

У щоденниках є багато записів про замовлення родичів та друзів купити у Петербурзі та Москві чай, каву, цитрусові, прянощі, коньяк, вина.

​

Свобода жінки�

Завдяки материзні мали соціальну свободу.

Незаміжні жінки носили розпущене волосся, білили чи рум’янили лице, користувалися грецьким і турецьким милом. Крім льняних і вовняних матерій у монастирських майстернях виготовляли шати з барвистого сукна зі стильовим бароковим рослинним візерунком, іноді з гаптуванням. Підперізувалися турецькими, перськими, китайськими поясами.

Жупани оздоблювали хутром і шнурівкою, а поверх одягали киреї, кунтуші (верхній жіночий і чоловічий одяг військового та шляхетного станів з відрізною приталеною спинкою та малими зборками і широкими розрізними вилогами на рукавах; рукави вузькі, комір відкладний двобортний; на грудях відкритий, в талії застібався гапликом, без пояса. ), делії (довга шуба з хутра білого ведмедя або з вовчого. Така шуба покривалася зверху сукном і мала дуже довгі рукави, які не одівали. Делія носилася наопашки.)

На голову — сукняні або оксамитові шапки. Шкіряні чобітки. Жіночій статі пасували саяни (спідниці) та бестроги (корсети), перські хустки чи накидки.

За прикраси правили персні з дорогоцінним камінням, кишенькові дзиґарики, запонки, ґудзики, срібні застібки, намиста з перлів або коралів. Навіть натільні хрести не були простими. 

​

Бакалія

Записи в борговій книжці стародубівського міщанина Семена Чернігівця показують, що брав у нього в борг полковник Миклашевський: білугу, чотири осетри, дві білорибиці, осетрової ікри десять фунтів, в’язиги три в’язки, цитрини в патоці, бочку вина романеї, бочку мушкатного ренського, коричної горілки на піванкерка, мунгальської горілки в двадцяти скляночках... 

Повсякдення українських старшин отруювала московська пихатість:

С.Дівович «Разговор Вєлікороссии с Малороссиею». 1762 р.

Повсякдення містян отруювала та ж московська нахабність:

«Плач киян з приводу втрати магдебурзького права». 1835 р.

Те ж стосується і повсякдення селян і козаків. В.Барвінський «Хозяева и постояльци». Харків, 1913 р.

​

повсякдення селян і городових козаків�

Наприклад на Полтавщині ціни на землю були надзвичайно низькими: в середині ХУІІІ століття орна земля (без двора) коштувала стільки ж, скільки 4 пуди хліба (від 20 до 70 коп. десятина), але впродовж півтораста років вона подорожчала тут у сто разів!

Статистика дозволила зрозуміти характер господарського побуту тодішнього села і, очевидно, не тільки на козацькому Лівобережжі. Справа в тому, що під пашу і сінокоси тримали тоді набагато більше землі, бо мали на двір 3 — 4 воли, до трьох корів та ялівок, 2 — 3 дорослих коней і близько трьох десятків овець і ягнят.

Переважно жили досить заможно. Якщо вважати багатими козаків, які мали по три і більше пари волів, то таких дворів було більше 20 відсотків, і жило в них більше третини населення; більше половини козаків жило середньо, і тільки близько 8 відсотків у досліджених селах жили бідно, тобто мали в кращому випадку корови й дрібну худобу.

​

Селянський двір

Коли ж сім’ї осідали надовго, в них змінювався характер господарства: переважали не вівці, а свині, худоби взагалі вже так багато не тримали, більше сіяли зернових (переважно жита й гречки), заводили городи й баштани, ставки і пасіки, садили садки.

Типовим для осілої України був селянський двір.  Огорожею були старовинні частокіл або глиняний вал — окіп. Їм на зміну прийшли плетені тини. Робилися й дерев’яні паркани з перелазом та ворітьми, пізніше ще й хвірткою, на півдні огороджували двір кам’яними огорожами. Такий двір називався на Поліссі окружним (круглим), на Поділлі — замкненим, або заєздом, на Гуцульщині — ґраждою. У дворі за огорожею по периметру були розташовані потрібні будови: хлів для великої рогатої худоби, стайня для коней, саж для свиней, курник, шопа (повітка) для реманенту, клуня (стодола) для збереження зерна. Звернемо увагу, назва «сарай» не фігурувала. Хата ставилася в глибині двору, перед хатою саджали кущі, дерева, квіти. 

​

Опис хати

Опис багатої хати городового козака М. Гоголем, який бачив цю старовину і був уважним етнографом:

«Стіни були дуже тонкі, вимазані глиною і вибілені ззовні і зсередини так яскраво, що очі ледве могли зносити цей блиск. Вся підлога в хаті була теж вимазана глиною, але так була чисто виметена, що на ній можна було лягти, не побоюючись вимастити одягу. В кутку кімнати, коло дверей, знаходилась величезна піч і займала майже чверть кімнати; бік її, звернений до вікон, був покритий білими кахлями, на яких синьою фарбою були намальовані подоби людських облич, з жовтими лицями і губами; другий бік складався з зелених гладких кахлів. Вікна були невеликі, круглі; матове шкло, пропускаючи світло, не давало нічого бачити, що там надворі. На стіні висів портрет діда Остряниці, що воював із знаменитим Баторієм. Він був зображений у весь зріст, в кольчузі, з парою пістолів, заткнутою за пояс; нижню частину ніг до колін не було видно. Потемнілі фарби ледь дозволяли бачити суворе, мужнє обличчя, якому жалість і все м’яке, здавалось, було зовсім невідоме. Над дверима висіла також невелика картина, масляними фарбами, що зображала безтурботного запорожця з бочкою горілки, з написом: «Козак, душа правдивая, сорочки не має», яку і донині можна іноді зустріти в Малоросії.

Опис хати

Проти дверей — кілька ікон, прибраних калиною і зеленими квітами, а під ними, на довгій дерев’яній дошці, намальовані сцени із святого письма: тут був Авраам, що прицілюється з пістолета в Ісаака; святий Даміан, що сидить на палі, і інші подібні. Подалі висіло кілька турецьких шабель, під образами стіл, покритий чистою скатертиною, вишитою по краях зеленим шовком і потемнілим сріблом; два дивного вигляду складних стільці. В цьому полягало убранство кімнати...»

Тут описано попереднє століття, але такий самий вигляд мала старшинська хата і в часи Гоголевих дідуся й бабусі. Фантазія Гоголя, мабуть, виявилась тут лише в описі чи то ікони, чи то картини, на якій «Авраам прицілюється в Ісаака», але якщо ми згадаємо янголів у козацьких вбраннях, ліплених на стінах дзвіниці Софійського собору в Мазепині часи, то тут, можливо, не таке вже й перебільшення.

​

Селянський і козацький домашній скарб�

Головне, однак, було в тому, що зберігалося в скринях. Селяни одягалися традиційно: полотняні сорочка і штани на очкурі, чоботи або — влітку — постоли, верхній одяг — сіра чи чорна домотканна юпка, куртка до колін, у чоловіків — суконна, у жінок — часом із ситцю чи пістряді, груба лляна чи бавовняна

​

​

​

​

​

бавовняна тканина з різнокольорових ниток.

Поверх неї в холод носилася свита чорна чи сіра (Старовинний довгополий верхній одяг, звичайно з домотканого грубого сукна. «Добра свита, та не на мене шита». Одяг селян) 

​

або кобеняк суконний з капюшоном — кобкою за спиною. Взимку всі ходили в кожухах. Козацька старшина одягалася в XVIII ст. ще так само, як і в старовину: сорочка, жупан, зверху — кунтуш з довгими фальшивими розрізними рукавами, дорогий кольоровий пояс, широкі шовкові штани, чоботи-сап’янці.

​

​

​

​

​

Одяг жіноцтва

Жіноцтво носило довгі сорочки, поверх яких — дві запаски, задніщя і попередниця, а модниці замість запасок носили плахту ручної роботи, ткану майстринями квадратиками різнокольорової фарбованої вовни. У дуже заможних в описі майна читаємо вже і «спідниця нова блакитного лудану (блискуча тканина) великої руки, у чотири брити, лікоть вісім в долі, кругом в три ряди борщевими басаманами обложена, шнурівка червоного лудану корунками золотими, як ведеться, обложена, спідниця крашениною вся підшита». Кунтуші жовті, «кропивні», «оливкові», вишневі і «буракові», обложені позументами, — тут моди були різноманітними. (Ку́нту́ш — верхній жіночий і чоловічий одяг військового та шляхетного станів з відрізною приталеною спинкою та малими зборками і широкими розрізними рукавами.)

Дуже цінувався дорогий посуд, різні штофи з накривками (кришками) і без, фляші, кубки золочені і срібні, талірки, полумиски, мідні корці, казанчики тощо. Ну, і різні жіночі прикраси, — намиста (коралі) були у кожної дівчини.

​

Кунтуш

Кулінарія�

Визначалась традиційними землеробськими та тваринницькими продуктами і традиційною ж піччю: смажили мало, вудити почали під впливом Німеччини і Польщі, більше варили і пекли, проте їли обов’язково гаряче і варили не рідше, ніж двічі на день.

І подорожні козаки, як тільки спинялися, варили в казанах на вогнищах — кулешу, кашу, хоч мали з собою і шматок сала, і в’ялену рибку. Борщ варили на буряковому квасі, заправляли товченим салом з часником. Різні борошняні страви — вареники, галушки, — любили особливо.

М’яса їли мало, переважно одразу після того, як кололи кабана, на літо солили сало. Проте коли хазяйство ставало міцніше, м’яса споживали більше, переважно свинини; робили ковбаси, заливаючи їх смальцем у бочечках, у льохах висіли вуджені шинки, готувалися численні страви із свинини — свинячі голови «до хрону», верещака, душенина, шпундра, годзя, печені різноманітні тощо. Багато їли риби.

​

Тестові питання

1. Українські старшини ХУІІІ у повсякденні більше уподібнювалися ?

А) московитам;

Б) туркам і татарам;

В) європейцям;

Г) берегли власну самобутність.

​

2. Бідне селянство в українському суспільстві ХУІІІ ст. складало:

А) половину населення;

Б) третину мешканців;

В) четвертину селянства;

Г) одну дванадцяту селянства.

Рекомендована література

О. Дзюба ДОЗВІЛЛЯ В ПОВСЯКДЕННОМУ ЖИТТІ КОЗАЦЬКОЇ СТАРШИНИ (на матеріалах мемуарної літератури першої половини ХVІІІ ст.) // Соціум, вип 13-14.

Горенко Л.І. Щоденники Я. Марковича та М. Ханенка як джерело вивчення музичного побуту гетьмансько-старшинського середовища першої половини ХVІІІ ст. на Україні // Рукописна та книжкова спадщина України. Археографічні дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів. / Відп. ред. Л.А. Дубровіна, Г.В. Боряк. Київ, 1996. – Вип. 3.

Крупницький Б. Гетьман Данило Апостол і його доба. – Київ: Вид. Україна, 2004.

Панашенко В.В. Соціальна еліта Гетьманщини (друга половина ХVІІ– ХVІІІ ст.). – Київ: Інститут історії України, 1995.

Т. Таїрова-Яковлева. Повсякдення, дозвілля і традиції козацької еліти Гетьманщини. – Київ: «Кліо», 2017.