Особливості окупаційного режиму та Руху Опору на окупованих територіях
- масового знищення людей
- пограбування
- експлуатації людських і матеріальних ресурсів
Планувалося виселити протягом 30 років 65% населення Західної України,75% населення Білорусі, 80-85% поляків з території Польщі, значну частину населення Латвії, Литви, Естонії — всього 31 млн чоловік. Пізніше німецьке керівництво збільшило число осіб, які підлягали виселенню зі Східної Європи, до 46-51 млн. Намічалося на вивільнені землі переселити 10 млн німців, а місцевих жителів, що залишалися (за розрахунками гітлерівців — близько 14 млн), поступово "понімечити".
Концентраційний табір (концтабір) — місце для ізоляції і утримання «небажаних елементів», переважно в нелюдських умовах, які оголошувалися ворогами режиму.
- звільнити окуповані країни від фашистів
- відновити національну незалежність окупованих держав
- ліквідувати реакційні порядки і провести демократичні перетворення в країні
- визвольний, інтернаціональний, патріотичний, демократичний, прогресивний
Форми боротьби:
Вищою формою було всенародне збройне повстання.
В деяких країнах (Югославія, Польща, Чехословакія, Франція, Бельгія, Італія, Греція, Албанія, В'єтнам, Малайя, Філіппіни) рух спротиву переріс в національно- визвольну війну проти фашистських загарбників. У Югославії і Албанії національно-визвольна війна проти окупантів злилася з громадянською війною проти внутрішньої реакції, що виступала проти визвольної боротьби своїх народів.
У таких країнах, як Нідерланди, Данія, Норвегія, головними формами руху опору були страйковий рух і антифашистські демонстрації. У Німеччині головними формами руху опору були ретельно законспірована діяльність підпільних антифашистських груп по залученню робітників до боротьби проти фашизму, поширення агітаційних матеріалів серед населення і в армії, надання допомоги викраденим до Німеччини іноземним робітником і військовополоненим і тому подібне.
Рух Опору в Данії та Норвегії зародився і розвивався в дещо інших умовах, ніж в інших країнах Європи.
Спочатку Опір вівся тільки мирними засобами. Перехід до активних бойових дій стався пізніше, ніж в інших країнах Європи. Партизани закликали бити окупантів друкованим словом, зброєю, псувати обладнання тощо .
Особливості руху опору в Данії і Норвегії - утворення об'єднаної бойової організації, куди ввійшли не тільки члени лівих партій, але й члени правих та монархічних об'єднань, організація стала називатися «Громадянські партизани».
У Греції також виник Національно-визвольний фронт, до складу якого увійшли представники Аграрної. Соціалістичної, Комуністичної партій, Союзу народних демократів та інших організацій. Створення єдиного антифашистського об'єднання дало поштовх масовій антифашистській боротьбі. Грецька національно-визвольна армія на кінець 1943 р. налічувала 40 тис. бійців.
У 1942 р. чеські парашутисти організували вбивство гітлерівського намісника Гейдріха. Особливо бойовий характер мали дії словацьких партизан. Влітку 1944 р. в Словаччині розпочалося збройне національне повстання, що тривало два місяці. У березні 1945 р. було створено Національний фронт чехів і словаків, що значно активізувало партизанську боротьбу на завершальному етапі війни.
Яскраву сторінку в літопис заснування таємних антифашистських груп вписали в'язні шести концтаборів, розташованих на території Німеччини. Члени цих конспіративних осередків, ризикуючи життям, робили все можливе, щоб врятувати своїх друзів по нещастю, які конали в камерах Заксенхаузена, Бухенвальда, Дахау, Равенсбрюка, Флоссенбурга й Маутхаузена.
Підпільна організація в'язнів у Бухенвальді, попри особливий контроль охорони, була одною з найсильніших. До неї входило 56 бойових груп, у яких нараховувалося 1176 ув'язнених, серед них 400 - з України. Організацію очолювали генерали Д. М. Карбишев та І. М. Скугарьов, майор С. А. Ткаченко, офіцери А. Пирогов та М. Козловський.
У Собіборі діяло підпілля, що планувало втечу в'язнів з робочого табору. У вересні 1943-го серед привезених в робочий табір євреїв з Мінська, була група радянських військовополонених. Один з них, кременчужанин лейтенант Олександр Печерський, став організатором і керівником повстання. повстанці змогли вбити 11 есесівців з персоналу табору, але заволодіти збройним складом не вдалося. Охорона відкрила вогонь по в'язнях і вони були змушені прориватися з табору через мінні поля. Їм вдалося перейти охорону і відійти в ліс. Повстання в Собіборі виявилося єдиним вдалим концтабірним повстанням.
2 серпня 1943 року в’язні Треблінки, озброєні лопатами і деякою зброєю, яку вдалося вкрасти з арсеналу, підпалили частину табору, і продерлися крізь колючий дріт. Багатьох упіймали та вбили, але частина в’язнів зуміла втекти. Їх було кілька десятків і вони пережили Другу світову війну. Одним із тих, хто врятувався з “треблінского пекла” був Шмуель (Самуель) Вілленберг.
Характерною рисою Руху Опору в Європі було те, що до складу партизанських загонів, диверсійних і розвідувальних груп входили представники різних народів, втікачі з концентраційних таборів.
Дякую за увагу!