92 роки пам’яті: Голодомор 1932–1933: пропаганда, приховування та докази навмисного геноциду
Де б ти не був, запали Свічку пам'яті
Метою роботи є критичне осмислення радянських пропагандистських тверджень про причини та масштаби Голодомору 1932–1933 років, виявлення свідомого викривлення історичних фактів та аналіз документально підтверджених даних, що розкривають справжні механізми організації голоду в Україні. Дослідження спрямоване на розуміння того, як пропаганда впливала на масову свідомість, приховувала реальні наміри сталінського режиму та формувала викривлене уявлення про трагедію масштабу геноциду.
Мета заходу
Проблемне питання
«Як пропагандистські міфи вплинули на сприйняття Голодомору сучасниками та на подальшу історичну пам’ять?»
Пропагандистські наративи та їх вплив
Пропаганда подавала голод як тимчасову труднощі в будівництві соціалізму та індустріалізації, створюючи уявлення, що ситуація під контролем і є природним наслідком економічних реформ. Вона працювала через спрощення складних процесів, емоційний тиск і створення образу винних селян, яких оголошували куркулями, саботажниками, «шкідниками». Для замовчування трагедії використовували повну інформаційну тишу, фальшиві статистичні звіти, криміналізацію будь-яких розмов про голод. Оскільки газети, радіо й офіційні виступи влади не говорили про голод, у населення створювався ефект присутності — якщо влада мовчить, значить, проблеми не існує. Саме так пропаганда формувала викривлене уявлення, що всі труднощі - це не трагедія, а закономірний етап розвитку.
Україна в облозі: голод як інструмент
Україна була одним із найнебезпечніших регіонів для сталінського режиму через поширення українізації, зростання національної інтелігенції та підвищену увагу до культурного розвитку. Сталін напряму пов’язував «хлібну проблему» з «українським питанням», вважаючи українців політично ненадійними. Саме тому були введені репресивні заходи, які не використовували у Поволжі чи на Уралі: блокади територій, «чорні дошки», заборона виїзду, конфіскація абсолютно всіх запасів їжі. Смертність в Україні різко відрізнялася від інших територій, що свідчить про навмисну політику. Застосування покарання до цілих районів, колективне відбирання продуктів і створення умов, за яких люди не могли вижити або втекти, є безпрецедентними заходами, які доводять - голод був спрямований саме проти українців.
Соціальні наслідки та роль селянства
Радянська пропаганда систематично зображувала українських селян ледачими, нечесними й вороже налаштованими до держави. За допомогою газет, плакатів і виступів чиновників створювався образ куркуля, який нібито «ховає хліб» і «паразитує на чесних робітниках». Це був класичний механізм дегуманізації: оголосити цілу групу суспільства ворогами, щоб виправдати жорстокість і насильство. Насправді селяни працювали багато, але нереальні плани заготівель робили їхню працю безглуздою: усе, що вони виробляли, вилучалося до останнього кілограма. У багатьох селах хліб забирали не тільки зі скринь і комор, а навіть із печей, горщиків і горщиків із супом. Забирали картоплю, квасолю, капусту й будь-яку іншу їжу, яка могла допомогти людям вижити. Тому твердження про «ледарство» - це пропагандистська вигадка, спрямована на виправдання репресій.
Тотальна блокада: системне винищення
Радянська цензура суворо забороняла вживати слово «голод», а всі статистичні матеріали про смертність і депопуляцію засекречувалися. Перепис 1937 року, який показав катастрофічне падіння населення, був оголошений «хибним», демографів-переписувачів звинуватили в шкідництві та розстріляли. Для іноземних журналістів створювали спеціальні «показові села», у яких завозили продукти та декоративно прикрашали подвір’я, щоб показати «успішну колективізацію». Тих, хто говорив правду, переслідували: Гарет Джонс після оприлюднення своїх свідчень був оголошений брехуном і не міг більше працювати в СРСР. Одночасно влада експортувала зерно за кордон, щоб створити враження «процвітаючої» країни. Так відбувалося системне приховування геноциду, яке тривало десятиліттями і мало на меті стерти пам’ять про трагедію.
У документах чітко простежується система злочинної діяльності союзного керівництва в справі хлібозаготівель, примусового вилучення зерна, застосування репресивних заходів до селянства, занесення сіл на так звані «чорні дошки» з подальшою продовольчою блокадою, оточенням військовими загонами та міліцією, забороною виїзду селян. Документи розкривають картину штучного голоду, що призвів до мільйонів смертей.
Постанова Політбюро ЦК КП(б) У про виконання директиви ЦК ВКП(б) У та РНК СРСР у зв’язку з масовим виїздом селян за межі України. 23 січня 1933 року.
Телеграма Закавказького крайкому ВКП(б) до ЦК КП(б)У про поставки з України хліба для ЗСФРР. 27 жовтня 1932 року.
Документальні свідчення про Голодомор 1932-1933 років
На початку 1932 року з подільських районів почали надходити перші звістки про голод, а вже на кінець 1932 – початок 1933 року ним була охоплена вся територія Поділля, і «не було села, в якому б щоденно не з’являлись все нові випадки опухання і смерті людей». У с. Заливанщина Калинівського району за день вимирало по 9–11 осіб. Селян масово виселяли з домівок: у Чечельницькому районі було розпродано близько 700 господарств, а 90% селян вигнано з хат. Люди, доведені до відчаю, харчувалися корою дерев, корінням, травами, а в окремих випадках доходило до канібалізму.У травні 1933 року в області голодувало 120 903 людей, 26 859 господарств.
Голодомор у Вінницькій області
Голод зруйнував життя тисяч дітей: вони масово втрачали батьків, ставали безпритульними, хворими, знесиленими. У багатьох селах Поділля не було куди подіти сиріт, і вони гинули просто на очах громади.
В листі до голови Сальницької сільської ради учень Свіргун писав: «Кузьма Петрович! Тиждень, як помер від голоду батько. Мати лежить хвора й вся попухла на печі. Окрім мене залишилося ще троє малолітніх дітей. Вони попухли. На мою долю випало бути Головою двору. Допоможіть чим можете. У нас сьогодні на вечерю не залишилося і буряків. Рятуйте маму, дітей. Ми вступимо в колгосп. І буду я так з мамою працювати, щоб забезпечити цих малих дітей хлібом. Не відмовте Кузьма Петрович. Невже я 7–м років вчився, щоб померти голодною смертю…»
« В селі Зозові одноосібниця–біднячка зарізала свою 4–х річну дитину для харчування. До цього зарізала два коти та дві собаки. У неї було засіяно озимини 0,50 га, весь хліб забрала сільрада. В цьому селі за лютий місяць померло від голоду 21 чоловік, з 1–го по 5–е березня 10 чоловік. В селі до 200 голодуючих сімейств…»
Висновок
Голодомор 1932–1933 років не був наслідком природних труднощів чи помилок у господарюванні. Аналіз документів, статистики та свідчень сучасників доводить: це був свідомо організований акт геноциду, спрямований проти українського народу. Радянська пропаганда приховувала правду, поширювала міфи про «ледачих селян» і «неврожай», блокувала інформацію та фальсифікувала дані, щоб створити ілюзію нормальності.
Пам’ять про Голодомор - це спосіб протистояти брехні, розуміти механізми тоталітаризму та не дозволити повторити подібні злочини в майбутньому.