Гуманітарний чинник у світовій

політиці

Любов Ністорівна Мельничук

к. політ. н., доц. кафедри міжнародних відносин

Опис навчальної дисципліни�

Гуманітарний чинник у світовій політиці – вибіркова дисципліна

2 рік навчання, 2 (4) семестр

90 годин/3 кредити

16 лекційних годин

14 семінарських годин

60 годин самостійної роботи

Форма підсумкового контролю – залік

​

Давній світ

1. Уявлення єгиптян
2. Шумерська ранньополітична думка

Закони Хаммурапі

Закони Хаммурапі - звід законів рабовласницької держави, названий іменем царя Вавилонії в 1792-1750 рр. до н.е.

Цінна пам'ятка давньосхідного права. Нараховують 282 статті.

При складанні збірника у його основу було покладено старе звичаєве право, нове законодавство.

Закони Хаммурапі:

• не мають загальних принципів,
• не мають системного викладу,
• не містять релігійного і моралізуючого елементу.

СТАРОДАВНЯ ІНДІЯ

Історія зороастризму

• Зороастризм, також маздеїзм, одна з найдавніших світових релігій, що бере початок в одкровеннях пророка Спітама Заратуштри, отримантх ним від Бога-Ахура Мазди. В основі вчення Заратуштри - вільний моральний вибір людиною благих думок, благих слів і благих діянь. У давнину і ранньому середньовіччі зороастризм був поширений переважно на території Великого Ірану.

БУДДИЗМ – РЕЛІГІЯ, ЩО ВИНИКЛА В ІНДІЇ У

VI СТ. ДО Н.Е. І НАЗВАНА ЗА ІМЕНЕМ СВОГО ЗАСНОВНИКА БУДДИ

БУДДА – “ПРОСВІТЛЕНИЙ” – УЧИВ, ЩО ПРАВИЛЬНО ЖИВЕ ТА ЛЮДИНА, ЯКА ОБМЕЖУЄ СВОЇ БАЖАННЯ, ЖИВЕ СКРОМНО, ЧЕСНО, СПОКІЙНО І ПРАГНЕ ПІЗНАТИ ІСТИНУ

СТАРОДАВНІЙ КИТАЙ

КОНФУЦІАНСТВО

КОНФУЦІЙ (КОНФУЦЗІ)

551 – 579 рр. до н.е.

ФІЛОСОФСЬКЕ ВЧЕННЯ, ЯКЕ ВИПРАВДОВУВАЛО НЕРІВНІСТЬ І ЗАКРІПЛЮВАЛО ВЛАДУ ІМПЕРАТОРА.

​

КОНФУЦІЙ УЧИВ, ЩО КОЖНА ЛЮДИНА МАЄ ВОЛОДІТИ ДВОМА ЯКОСТЯМИ: ГУМАННІСТЮ І ПОЧУТТЯМ ОБОВ’ЯЗКУ. ВІН МРІЯВ ПРО СУСПІЛЬСТВО ЦІЛКОВИТОГО ПОРЯДКУ, В ЯКОМУ КОЖЕН ЗНАЄ СВОЄ МІСЦЕ. ОСНОВА ПОРЯДКУ – СУВОРЕ ПІДКОРЕННЯ СТАРШИМ. СЛІПА ПОКОРА ВОЛІ СТАРШОГО – НЕОБХІДНА УМОВА МІЦНОСТІ СУСПІЛЬСТВА. КОНФУЦІЙ CФОРМУЛЮВАВ ЗОЛОТЕ ПРАВИЛО ЕТИКИ: «НЕ РОБИ ЛЮДИНІ ТОГО, ЧОГО НЕ БАЖАЄШ СОБІ».

​

ДАОСИЗМ

ФІЛОСОФСЬКЕ ВЧЕННЯ, ЯКЕ РОЗГЛЯДАЛО СВІТ ЯК ЄДИНЕ ЦІЛЕ. НАВЧАЛО, ЯК НАЙМЕНШИМИ ЗУСИЛЛЯМИ ДОСЯГТИ НАЙБІЛЬШОГО РЕЗУЛЬТАТУ.

​

ДАО – У КИТАЙСЬКІЙ ФІЛОСОФІЇ – ШЛЯХ, ЗАКОН ІСНУВАННЯ, ЗАГАЛЬНИЙ ЗАКОН ПРИРОДИ.

ЗАСНОВНИК ДАОСИЗМУ – УЧИТЕЛЬ

ЛАО-ЦЗИ – ПРОПОВІДУВАВ ГАРМОНІЮ ЛЮДИНИ І ПРИРОДИ.

​

ВИСЛОВИ ЛАО-ЦЗИ:

Закон гідних - творити добро і не сваритися.

Причина того, що важко керувати народом, полягає в тому, що народ навчається і в ньому багато розумних.

Будьте уважні до своїх думок - вони початок вчинків.

​

ЛАО-ЦЗИ

(604 р. до н. е. — 531 р. до н. е.)

Фундатор легізму Шан Ян (390–336 рр. до н. е.) вважав, що заклики до доброчинності в конфуціанському стилі – балачки, а конфуціанці – паразити, що сидять на шиї народу. Легісти розробили власне вчення про техніку реалізації влади, засновану на жорсткій системі адмініст- ративних розпоряджень. Тільки насильницькими методами, вважали легісти, можна навести і підтримувати порядок у суспільстві.

Марко Туллій Цицерон�(106-43 р. до н.е.)

• Народився 3 січня 106 р. до н.е у місті Арпінум, у сім’ї римського вершника Марка. У життя ввійшов як “нова людина”. Він добре усвідомлював потребу глибокої і всебічної освіти. У працях «Про державу», «Про закони», «Про межі добра і зла», «Про обов´язки» він суттєво розвинув ідеї про державу як республіку — справу народу, згуртованого спільними інтересами і згодою в питаннях права.

Гуманітарні аспекти суспільно-політичних вчень Середньовіччя та Відродження.

Вчитель віри …

• Cв. Тома вчить нас, як ми повинні шукати Бога: за допомогою розуму, через глибоку формацію, відповідну до життєвої ситуації кожної людини, через життя, виповнене любов’ю і молитвою. Церква прийняла його науку як свою, оскільки вона найвищою мірою згідна з істинами Одкровення, вченням Отців Церкви і природним розумом. Тому ІІ Ватиканський Собор заохочує до заглиблення у тайни віри і відкриття зв’язку між ними з допомогою „прийняття наставником у цьому св. Тому”.

Вчитель діалогу …

• Перебуваючи в критичному діалозі зі своїми сучасниками, Тома робить спробу творчої асиміляції не тільки праці язичника Арістотеля, але й мусульман Авіцени, Авероеса чи юдея Мойсея Маймоніда. Глибший і докладніший аналіз дискусії, яку провадив Аквінат з тими, хто мислить інакше, ніж він, може бути цікавим натхненням для сучасних спроб діалогу.

Мартін Лютер (1483–1546) заклав основу лютеранському (протестантському) віросповіданню. Лютер чітко розмежовує сферу євангелічну, тобто релігійну, і сферу закону, яка належить до компетенції держави.

«De Principatibus»

Джерелом природного права є людський розум. Воно вимагає утримання від чужого майна, притягання людей до заслуженої кари та ін.

Природне право «не може бути змінене навіть самим Богом».

На думку Гоббса, людина — не суспільно-політична істота, а егоїстична тварина («людина людині вовк»). Рівна від природи, вона отримує «право на все», яке в умовах суцільного егоїзму, честолюбства перетворюється на «право ні на що», на війну всіх проти всіх. Для формування стану «людина людині бог» виникає штучна інституція — держава, яка відбирає в індивідів природні права, окрім права на фізичне життя. Безмежні права держави зосереджуються в руках абсолютного монарха, а тому поділ влад на гілки неприпустимий, бо знову призведе до громадянської війни. Влада суверена-монарха не підлягає контролю, він — над законом. За Гоббсом, держава — це і є суспільство, а суспільство — і є держава, які підносяться над людиною.��Д. Локк був виразником ліберально-конституційного (ліберально-демократичного) напряму англійської політичної думки. У праці «Два трактати про державне правління» він першим серед мислителів на концептуальному рівні в ланцюжку «особа — суспільство — держава» поставив на перше місце особу (потреби й інтереси людини), на друге — потреби й інтереси суспільства і лише на третє — потреби й інтереси держави. Цей підхід згодом був покладений в основу політичної доктрини класичного лібералізму.��Держава, за Локком, виникла не внаслідок «війни всіх проти всіх», а з первісного миру і злагоди серед рівних і вільних людей для забезпечення цих природних, невідчужуваних прав і захисту приватної власності. Люди, передавши державі права, не втрачають їх. Держава оберігає такі права. А найдосконалішою формою держави є не абсолютна, а конституційна монархія. Гарантом запобігання в ній політичної сваволі щодо особи повинен бути поділ влад на законодавчу, виконавчу (в т. ч. і судову) та союзну (займається зовнішньою політикою). Такий поділ слід здійснювати на засадах і принципах верховенства закону, якому підпорядковуються всі, в т. ч. й законодавці.

Суспільний договір, за концепцією Монтеск’є, є не угодою, а лише передачею народом влади правителям; при цьому народ тільки делегує свою владу. Він може без згоди правителів змінити форму правління, якщо правителі злов- живають одержаною владою і правлять тиранічно.

Шарль-Луї Монтеск’є

(1689– 1755)

Жан Жак Руссо (1712–1778) – видатний французький просвітитель, представник політичної думки XVIII ст. Руссо був представником не лише інтересів «третьої верстви», в яку входили фінансисти і купці, але й інтересів задавлених нуждою і гнобленням представників «четвертої верстви» – найбідніших селян, ремісників, робітників. Ядром його політичної програми є ідея народного суверенітету як основний принцип республіканського ладу.

Ф. А. фон Хайєк «Шлях до рабства»

Відео-інтервʼю:

https://www.youtube.com/watch?v=SHsCkinrCPE

​

Книги про гуманізм

Тема особистісної свободи та людської цінності часто використовується в літературі. Гуманізм і милосердя допомагають розглянути позитивні риси людини та їх значущість для суспільства і світу в цілому.

«Втеча від свободи»

Е. Фромм. Книга присвячена існуючих психологічних аспектів влади та набуття особистісної незалежності. Автор розглядає значення свободи для різних людей.

«Чарівна гора»

Т. Манн. У цій книзі розповідається про те, що таке гуманізм, через відносини людей, які втратили сенс життя для них на перше місце виходять людські стосунки.