Спроби модернізації Османської імперії.

ПЛАН УРОКУ

1.  ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ в XIX ст
2. МОЛОДОТУРЕЦЬКА РЕВОЛЮЦІЯ
3. СПРОБИ МОДЕРНІЗАЦІЇ ІРАНУ (ПЕРСІЇ) в XIX ст.
4. РЕВОЛЮЦІЯ 1905—1911 рр. В ІРАНІ (ПЕРСІЇ).
5. ВИСНОВКИ

ПРИГАДАЄМО

Османська імперія — це…?

Якою була система організації влади в Османській імперії у ХVІІІ ст.?

Чим був зумовлений початок занепаду Османської імперії?

Хто такі яничари?

ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ в XIX ст.

На початок XIX ст. Османська імперія перебувала в занепаді. Чергові воєнні поразки штовхали до необхідності проведення реформ. Перші реформи для подолання воєнної відсталості від європейських держав були здійснені султаном

Селімом ІII (1789-1807). 

Проте створення нового регулярного війська зустріло опір з боку яничар, які не бажали втратити своє привілейоване становище.

Вони вчинили заколот І вбили султана. А всі реформи були скасовані.

• Вступив на престол 28 липня 1808 внаслідок державного перевороту.
• У 1826 видав наказ про формування регулярної армії і розпустив яничарський корпус.
• У 1834 ліквідував воєнно-ленну систему, запровадив новий адміністративний устрій країни.
• В 1836—1838 створив за європейським зразком міністерства внутрішніх і закордонних справ, міністерство фінансів.
• За Махмуда II значно посилилась національно-визвольна боротьба балканських народів, яка призвела до здобуття незалежності Грецією (1830) та автономії Сербією, Молдавією і Валахією.
• За правління Махмуда II Османська імперія зазнала поразки у збройній боротьбі з єгипетським пашою Мухамедом Алі.

Махмуд ІІ

османський султан

1808-1839.

Османська держава за Махмуда ІІ

У 1839-1870 рр. в Османській імперії здійснювалися реформи, які дістали назву Танзімат («перетворення», «реформи»).

• продовження реформи армії,
• нове розділення імперії на вілаєти,
• встановлення провінційних рад (меджлісів),
• перші спроби передачі народної освіти з рук духівництва в руки світської влади,
• карний кодекс 1840 р.,
• торговий кодекс,
• заснування міністерств юстиції і народної освіти (1857), статут торгового судочинства (1860).
• почалося будівництво залізниць, телеграфних ліній, промислових підприємств; створювалися сприятливі умови для іноземного капіталу тощо.
• проголошення в 1856 р. всіх підданих (мусульман і немусульман, турків і представників інших народів) рівними перед законом.

Абдул Меджид

(1839—1861 рр.)

Абдул-Азіз

султан Османської імперії

1861—1876.

Спроба нового султана Абдул-Азіза (1861 — 1876 рр.) скасувати деякі зміни спричинила переворот «нових османів» — прихильників продовження реформ. 

Мурад V Османської імперії, який керував з 30 травня по 31 серпня 1876.

Суспільство відгукнулося на реформи піднесенням патріотизму під впливом ознайомлення з європейським інтелектуальним і політичним життям.

У середовищі нової османської інтелігенції виникали різні політичні гуртки. Один з них на чолі з письменниками Намиком Кемалем, Ібрагімом Шинасі, Алі Суаві та Зія-беєм утворив рух «нових османів».

Він сформулював ідею патріотизму у формі османізму — лояльності всіх підданих Османської імперії.

Абдул-Гамід II

султан Османської імперії

(1876–1909)

23 грудня 1876 р. новий султан увів у дію першу конституцію Османської імперії.

Вона проголосила: особисту свободу та рівність усіх підданих; недоторканність житла та безпеку особи; свободу друку та гласність судів; створення двопалатного парламенту; право султана призначати та звільняти міністрів, укладати договори з іноземними державами, затверджувати закони.

«Медовий місяць» османського конституціалізму виявився нетривалим. Парламент, депутати якого наважилися критикувати султана, було розпущено. Новий парламент обіцяли зібрати після завершення російсько-турецької війни. Султан Абдул Гамід ІІ встановлює консервативний режим, що увійшов в історію під назвою «Зулюм»

• Встановив військово-поліцейський режим у державі
• султан втягував імперію в деспотію і гальмував її розвиток. Він ігнорував гостру необхідність реформ.
• Відзначався крайній занепад виробництва, нераціональна розтрата державних коштів.
• 1879 р. оголошено Османську імперію банкрутом, європейські держави-кредитори заснували відомство Оттоманського боргу — над країною встановлювався іноземний фінансовий контроль.
• була сформована широка мережа внутрішнього шпигунства.
• З'явилася безпрецедентна за своїм розмахом машина державної пропаганди, чиє завдання зводилася до звеличування режиму та розпалювання нетерпимості за релігійною ознакою всередині суспільства імперії в рамках нової державної ідеології — панісламізму.

На правління Абдул-Гаміда II припали територіальні втрати Османської імперії.

• Франція окупувала Туніс (1881 р.),
• Греція приєднала Фессалію (1881 р.),
• Велика Британія окупувала Єгипет отримала Кіпр (1878 р.),
• Болгарія анексувала Східну Румелію (1885 р.).
• Крит унаслідок грецького повстання фактично відпав від імперії в 1897 р.

МОЛОДОТУРЕЦЬКА РЕВОЛЮЦІЯ.

Молодотурки — політичний рух в Османській імперії, який мав за мету систематичну політичну, військову та економічну модернізацію країни, що перебувала на той час у стані деградації й розпаду.

Рух виник 1876 року, спочатку нелегально, а 1889 року легалізувався із заснуванням партії «Єднання і прогрес»

Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. суспільно-політична, соціально-економічна ситуація в Османській імперії продовжувала загострюватись, знижувався її міжнародний вплив. У суспільстві зростає авторитет молодотурків, які під впливом революції в Російській імперії (1905-1907) та Ірані (1905-1911) прагнуть здійснити революцію.

Перед собою молодотурки поставили мету — відновити Конституцію 1876 р. і провести деякі реформи, модернізувавши суспільство за європейським зразком.

3-24 липня 1908 - Молодотурецька революція 1908 р.

• Повстання почалося 3 липня 1908 р. виступом армійських підрозділів у Македонії.
• Султан поспішив оприлюднити своє рішення про відновлення конституції.
• Повсталі війська вступили до Стамбула. Молодотурки сформували новий уряд, але султана залишили на троні.

Серпень 1908- квітень 1909 – «конституційна весна»

І хоча на виборах до парламенту восени 1908 р. молодотурки отримали більшість депутатських місць, їхнє керівництво ще тривалий час не намагалося взяти владу у свої руки. Молодотурки, які доступилися до влади, проводили свою політику непослідовно і занадто обережно

13-27 квітня 1909 – спроба перевороту

13 квітня 1909 р. султан спробував вчинити заколот із вимогами відродити шаріат, скасувати конституцію, відновити владу султана.

Заколот було придушено, а Абдул-Хамід II втратив трон, що дістався Мехмедові II. Молодотурки залишалися при владі до 1918 р.

КРАЇНА ЗА ПРАВЛІННЯ МОЛОДОТУРКІВ

Молодотурки спромоглися ліквідувати найбільш варварські методи управління, започаткувати парламентські та конституційні норми.

У 1912 р. група офіцерів на чолі з Енвер-беєм силою зброї змусила уряд піти у відставку. Новий уряд молодотурків встановив у країні диктаторський режим.

В економічній сфері уряд намагався стимулювати місцеве виробництво. Але політика призвела до занепаду економіки в ряді районів імперії.

У зовнішній політиці молодотурки зазнали відчутних втрат. Унаслідок війни з Італією 1911 р. та Балканських війн 1912-1913 рр. Османська імперія втратила майже всі володіння в Північній Африці та на Балканському півострові.

У внутрішній політиці задля збереження імперії утверджувалась ідеологія пантюркізму. Це спричинило нові хвилі антитурецьких настроїв у поневолених народів.

Мехмед V

Енвер-паша

Наприкінці 1913 р. фактичну владу в країні зосередив молодотурецький тріумвірат

військовий міністр

Енвер-паша

Талаат-паша

міністр внутрішніх справ і лідера партії «Єднання і прогрес»

Морський міністр

і губернатор Стамбула

Джемаль-паша

Тріумвіри розраховували покінчити з фінансовою залежністю Османської імперії та приборкати національні рухи війною на боці Німеччини проти країн Антанти.

Султан Мегмед V, виконуючи вимоги тріумвірів, проголосив вступ у Першу світову війну 29 жовтня 1914 р. й оголосив джигад («священну війну») проти Антанти

Спроби модернізації Ірану (Персії) в XIX ст.

Після короткочасного піднесення в середині XVIII ст. і тривалої боротьби в 1794 р. в Ірані (Персії) утвердилася Каджарська династія, яка правила до 1925 р.

Новою столицею держави став Тегеран. За віросповіданням більшість іранців були мусульманами-шиїтами.

Перша третина XIX ст. відзначилася низкою поразок від Туреччини й Росії та втратою Грузії, Вірменії і Північного Азербайджану. Спроба за допомогою Франції та Англії модернізувати армію не дала бажаного результату. Натомість це створило передумови для активного проникнення європейців.

Іран опинився на межі соціального вибуху.

Насер ед-Дін Шах

шах Ірану в 1848—1896.

• При Насер ед-Діні у Тегерані значними темпами почала розвиватися промисловість — були побудовані фабрики з виробництва кришталю, порцеляни, паперу, текстильні та зброярські заводи.
• За розпорядженням шаха вимостили камінням головні дороги столиці,
• побудовано 40 карул-хане (поліцейських дільниць) й перше училище європейського типу Дарол-фунум.
• Насер ед-Дін став першим перським володарем, який відвідав Європу. Подорожі відбулися у 1871, 1873 та 1889 роках.
• Були сформовані сучасні поштова та банківська системи,
• побудовано першу залізницю,
• почали друкуватися газети.
• Насер ед-Дін став першим іранцем, якого сфотографували.

З другої половини XIX ст. в Іран починає проникати російський та британський капітал. В той же час Іран фактично перетворився у напівколонію та була розділена на сфери впливу між Російською та Британською імперіями.

Іран став ареною боротьби між ними.

РЕВОЛЮЦІЯ 1905—1911 рр. В ІРАНІ (ПЕРСІЇ).

Причини

• Панування деспотичного режиму Каджарської династії
• Процес перетворення Ірану на напівколонію супроводжувався руйнуванням традиційних структур
• посиленням експлуатації населення.
• Рівень життя іранців знижувався. На межі XIX—XX ст. у країні різко загострилася продовольча проблема. Це спричинило голодні бунти (1900, 1901, 1903 рр.).
• гноблення з боку іноземного капіталу — насамперед англійського та російського.
• Значним був також вплив Російської революції 1905 р.

Мозаффар ед-Дін-шах

шах Ірану в 1896—1907

Наприкінці 1905 р. Іранська революція розпочалася масовими демонстраціями в Тегерані та інших містах. Протестуючі висували вимоги проведення радикальних реформ, зокрема скликання меджлісу (парламенту) і прийняття конституції.

5 серпня 1906 р. Шах видав указ про запровадження конституційного режиму.

7 жовтня 1906 р. відкрився перший іранський меджліс, який прийняв Основний закон (першу частину іранської Конституції).

Влада шаха обмежувалася, парламент закріпив за собою право затверджувати всі закони та бюджет, концесії, іноземні позики, угоди з іншими державами.

7 жовтня 1907 р., шах ухвалив доповнення до Основного закону, де проголошувалися рівність громадян перед законом, недоторканність особи та власності, свобода слова, друку тощо.

Водночас відбувалися революційні зміни по всій країні.

• У містах з’явилися революційні організації — енджумени.
• Посилився рух моджахедів — борців за віру й справедливість, серед яких вирізнялася радикально налаштована молодь — федаїни.

У червні 1908 р., скориставшись спадом революції, наступний шах Мохаммед Алі-шах (1907—1909 рр.), спираючись на іранську козацьку бригаду, вчинив переворот і розігнав меджліс.

Наступ правлячих сил зумовив нову хвилю масових невдоволень, вершиною яких стало збройне повстання в Тебризі - адміністративному центрі Іранського Азербайджану.

Невдовзі всі північні провінції країни виступили проти шаха. Загони федаїв оточили Тегеран і в 1909 р. скинули шаха Мухаммеда Алі, який емігрував до Росії. Проживав в Одесі.

Палац Бжозовського (Шахський палац) в Одесі, у якому в 1909-1917 рр. жив Мухаммед Алі. Сучасний вигляд

ВИСНОВКИ

• Реформи XIX ст., спрямовані на зміцнення Османської імперії та її модернізацію, виявилися невдалими. Спроби європеїзації зіткнулася з опором консервативних сил. Зрештою більшість реформ були скасовані.
• Молодотурецька революція 1908 р. не виконала свого основного завдання: здійснення модернізації Османської імперії.
• Іран (Персія), як і інші країни Ази, у XIX ст. теж поступово перетворювався на напівколонію європейських держав.
• У 1905 р. в Ірані спалахнула революція, яка започаткувала не тільки зміни в країні, а й пробудження всієї Азії.

​

Пробудження Азії — значна активізація національно-визвольних, антиколоніальних та антимонархічних рухів та революцій на початку XX ст. (Молодотурецька революція 1908 р., революція 1905-1911 рр. в Ірані, Сіньхайська революція 1911-1913 рр. в Китаї та ін.).