Видатний дослідник історії

Запорозької Січі А. Скальковський

Аполлон Олександрович Скальковський - 1 [13] січня 1808, Житомир - 28 грудень 1898 [9 січня 1899], Одеса) - російський і український історик, статистик, економіст, етнограф і публіцист. Член-кореспондент Російської академії наук.

Хронологическое обозрение истории Новороссийского края, 1730—1823, т. 1—2, Одесса 1836—1838

Опыт статистического описания Новороссийского края, т. 1—2, Одесса 1850—1853.

История Новой Сечи или последнего коша Запорожского, т. 1—3, (1840, 2-е издание — 1846, 3-е — 1885—1886; современное переиздание — 1994)

Наезды гайдамак на Западную Украину в XVIII столетии, 1733—1768, Одесса 1845

Сношения запорожцев с Крымом. Материалы для истории Новороссийском края, 1844

Болгарские колонии в Бессарабии и Новороссийском крае, 1848

А. Скальковський був чиновником, істориком, статистиком і письменником, засновником Одеського історичного архіву.. Та найбільше сьогодні він відомий як автор великої праці про: козацтво пізньої доби його історії. Значення «Історії Нової Січі, або останнього Коша Запорозького» для подальших досліджень історії козацтва можна сформулювати таким чином: незважаючи на наявність в той час кількох невеликих праць з історії запорозьких козаків, написаних у XVIII ст., а виданих лише в 40-і роки XIX ст., та незважаючи на історичне значення Запорозької Січі, фактично її історія була репрезентована усною народною творчістю. На народних же переказах базувалася і серія збірок І. Срезневського «Запорозька старовина» (1833–1838 рр.). Опублікувавши свою працю, А. Скальковський,. таким чином, вперше поставив тему історії запорозького козацтва як окрему тему, варту уваги дослідників.

Яків Павлович Новицький

(14 жовтня 1847, Аули, Катеринославська губернія, Російська Імперія - 19 травня 1925 Запоріжжя) - дослідник і громадський діяч Запорізького краю; збирач старовини, фольклору.

Його батько, Павло Іванович Новицький (1809-1864) був з відомого козацького роду, що походив від полковника Іллі Федоровича Новицького, сподвижника трьох гетьманів (Д. Многогрішного, І. Самойловича та І. Мазепи). Тринадцятирічним хлопчиком Новицький вступив до Олександрівського повітового училища, яке успішно закінчив. 12 липня 1865 за наказом Катеринославської казенної палати Я. П. Новицький був прийнятий на службу в Олександрівське казначейство канцеляристом другого розряду. 16 серпня 1868 р за власним проханням він був звільнений. Все своє життя Я. П. Новицький займався самоосвітою, вивчаючи праці А. М. Бекетова, філолога і етнографа І. І. Срезневського, етнографа і літературознавця М. Ф. Сумцова, історика і письменника М. І. Костомарова, істориків В. Б . Антоновича і Д. І. Багалія.

«Нестор української етнографії» особливо любив спостерігати за Дніпровськими порогами.

Особливо його приваблював Ненаситенець

Твори :

Новицкий Я. П. Остров Хортица на Днепре, его природа, история, древности. — Запорожье: Тандем-У, 2005. — 120 с. — ISBN 966-7482-50-2.

Новицкий Я. П. История города Александровска, (Екатеринославской губ.) в связи с историей возникновения крепостей Днепровской линии 1770—1806 г. — Екатеринослав: Типография Губернского Земства, 1905. — 176 с.

Новицкий Я. П. С берегов Днепра: Путевые заметки и исследования. — Екатеринослав: Типография Губернского Земства, 1905.

Новицкий Я. П. Запорожские и гайдамацкие клады: Малорусские народные предания, поверия и рассказы, собранные в Екатеринославщине. 1875-1905 гг. — Екатеринослав, 1909.

Новицкий Я. П. Народная память об урочищах и исторических лицах Запорожья. Предания и рассказы, собранные в Екатеринославщине. 1875-1905 г.. — Александровск: Тип. при училище глухонемых, 1909. — 54 с.

Яків Новицький. Міфологічні легенди, релігійно-легендарні твори (апокрифи), демонологія. — Запоріжжя: АА Тандем, 2007. — 116 с.

Дмитро Іванович Яворницький –

видатний український історик, археолог, етнограф, фольклорист, дійсний член НТШ, ВУАН, Московського археологічного товариства, чия багаторічна наукова діяльність нерозривно пов’язана з історією запорозького козацтва.

Народився Дмитро Яворницький

25 жовтня (6 листопада) 1855 р. в с. Сонцівка Харківського повіту Харківської губернії в родині дяка. Початкову освіту здобув у Харківському повітовому училищі, згодом навчався у Харківській духовній семінарії. У 1877 р. вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету.

Протягом 1885–1881 рр. Яворницький працював викладачем історії у кількох навчальних закладах Санкт-Петербурга, зокрема в Миколаївському сирітському інституті шляхетних дівчат, Другому кадетському корпусі, приватній жіночій гімназії Стоюніної (Ф. І, № 22093, 22094). Окрім викладацької діяльності, Яворницький займається активною науково-пошуковою діяльністю в архівах Петербурга, досліджуючи джерела з історії козаччини. Кожного літа він виїздив у археологічні експедиції до місць, пов’язаних із запорозькою минувшиною, зокрема в 1887 р. він разом зі своїм колегою Володимиром Тарновським здійснив подорож дніпровськими порогами, збираючи матеріали до своїх наукових студій.

У 1892 р. вийшов друком перший том фундаментальної праці Дмитра Яворницького «История запорожских казаков» (Ф. І, № 22034). Два наступних доми були опубліковані в 1895 і 1897 рр. Це видання стало підсумком багаторічної, кропіткої дослідницької роботи вченого, розпочатої ще в студентські роки.

У 1902 р. Дмитра Яворницького, вже знаного дослідника запорозької старовини, запросили очолити Катеринославський обласний музей ім. О. М. Поля. Під керівництвом Яворницького, музей обзавівся багатьма новими цінними експонатами, до його фондів увійшло чимало археологічних знахідок, історичних документів, стародруків, картографічних матеріалів, завдяки чому він перетворився на один з провідних музеїв України. Катеринослав став місцем проживання і роботи Дмитра Яворницького на всі наступні роки. Любов і повага до цього козацького краю знайшла своє втілення в наукових розвідках, присвячених історії Катеринослава.

Після революції 1918 р. Дмитра Яворницького обрали професором Катеринославського університету, де протягом 1924–1929 рр. він очолював створену ним кафедру українознавства. Проте головною турботою дослідника й надалі залишався його музей. Наукова громадськість, високо оцінюючи внесок Яворницького у розвиток історичної науки в Україні, обрала його вченим-кореспондентом (1924), а згодом і академіком (1929) ВУАН. Разом з тим, радянська влада не надто прихильно ставилася до Дмитра Яворницького, закидаючи йому «буржуазний націоналізм» та співпрацю з контрреволюційними організаціями (справа СВУ). У 1934 р. Яворницького звільнили з музею, відтак до кінця свого життя він лишався безробітним. Помер видатний історик запорозького козацтва 5 серпня 1940 р.

(22.04.1938, м. Пологи Запорізької обл. – 19.03.2003, м. Запоріжжя) – доктор історичних наук (1988), професор (1989). У 1959–1963 – фотограф виробничого комбінату Запорізького обласного управління культури. У 1967 закінчив Ростовський державний ун-т. 1967–1970 – учитель історії, заступник директора з виховної роботи середньої школи с. Караван Лиманського р-ну Астраханської обл., РРФСР. У 1971–1975 – старший викладач кафедри історії СРСР Калмицького державного ун-ту, м. Еліста. З 1975 – на посаді доцента, 1978 – доцент, 1989 – професор, завідувач кафедри історичного краєзнавства Запорізького державного ун-ту. Займався проблемами історії краєзнавства та історії Запорізького краю. Автор понад 80 наукових праць, двох монографій – «Історія Запорізького краю. 1770–1917 роки», «Александр I (последнее путешествие)».

Карагодін Анатолій Іванович

Монографії, археографічні видання А.І. Карагодіна, що стосуються історії Південної України:

•История Запорожского края (1770-1917). – Запорожье: Запорожский государственный университет, 1998. – 286 с.

•История Запорожского края (1770-1917). – Запорожье: ЛИПС, 2001. – 286 с. – (Издание второе, дополненное).

•Александр Первый. Последнее путешествие. – Запорожье: ЛИПС, 2001. – 244 с.

•История запорожского края: 1770-1917 (документы и материалы). – Запорожье: ЗГУ, 2002. – 458 с.

•Александровск-Запорожье: этапы городской власти / Составитель А. Емец. – Пологи: б.и., 2006. – 82 с.

Найважливіші статті А.І. Карагодіна, що стосуються історії Південної України:

•Реформа 1861 г. на Запорожье (земельный вопрос) // Вестник краеведа. – Вып. 2. – Запорожье, 1991. – С. 48-50.

•Из истории заселения юга Украины немецкими колонистами (ХVІІІ-ХІХ вв.) // Из прошлого Запорожья. – Вып. 1. – Запорожье, 1992. – С. 17-47.

•Очерки истории сельского хозяйства Запорожского края во ІІ половине ХІХ века // Из пришлого Запорожья. – Запорожье, 1992. – Вып. 2. – С. 14-22.

•Немецкие колонии на юге Украины (этнографические заметки) // Етнографічні дослідження Південної України. Збірник наукових праць Всеукраїнської ювілейної конференції, присвяченої 145-річчю з дня народження Я.П. Новицького. – Запоріжжя, 1992. – С. 36-38.

•Создание Новой Днепровской линии крепостей: К 225-летию основания г. Александровска // Культурологічний вісник. – Запоріжжя, 1995. – Вип. 2. – С. 3-9.

•Административно-территориальное оформление Запорожского края (дооктябрьский период) // Из прошлого Запорожья. – Запорожье, 1996. – Вып. 3. – С. 53-65.

•Александровск – Запорожье: этапы развития городской власти // Запорізька Січ. – 2000. – 30 травня; 1 липня; 3-4 жовтня; 18 листопада; 26 грудня.

Федір Григорович Турченко

(нар. 19 лютого 1947, с. Тимофіївка, Краснопільський район, Сумська область) — український історик та громадський діяч. Завідувач кафедри новітньої історії України Запорізького національного університету (з 1990 р.).

Головні напрямки наукової діяльності — дослідження проблем української національної революції 1917–1922 рр., українського національно-визвольного руху, модернізаційних процесів в Україні (друга половина 1980-х-1991 рр.). Федір Григорович — автор підручників з історії України для 9, 10 і 11 класів загальноосвітніх навчальних закладів, співавтор і редактор підручників з історії рідного краю та всесвітньої історії. Дослідник — голова спеціалізованої вченої ради з захисту кандидатських дисертацій при Запорізькому національному університеті (з 1992 по 2012 р.). Підготував 17 кандидатів і 6 докторів історичних наук.

.

Учений — головний редактор фахового збірника «Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету».

Керівник науково-редакційних груп з підготовки видань: «Українське козацтво: Мала енциклопедія» (К.; Запоріжжя, 2002; 2-е видання. К.; Запоріжжя, 2006); Національна книга пам'яті «Голодомор 1932—1933: Запорізька область» (Запоріжжя: Дике Поле, 2008).

Діяч — голова Запорізького обласного відділення Товариства зв'язків з українцями за межами України «Україна-Світ», член Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка, член Всеукраїнської асоціації викладачів історії та суспільних наук «Нова доба», голова та член журі обласних та всеукраїнських олімпіад з історії.