Церковне життя та освіта���Терешко Л.

План

Актуалізація знань

• Пилип Орлик і його Конституція. Ліквідація козацтва на Правобережній Україні
• На думку історика Павла-Роберта Маґочія, «…в Бендерах сформувалася перша українська політична еміграція». Аргументовано доведіть або спростуйте думку історика.
• ТЕСТ ДО 20.00 https://vseosvita.ua/test/start/vdn027

​

​

• Із моменту прийняття Української козацької держави під царський протекторат московська влада не припиняла спроб підпорядкувати православну церкву в  Україні владі Московського патріарха.Це дало б їй змогу контролювати не тільки політичне, а  й  духовне життя на українських землях.
• Під час укладення українсько-московського договору 1654  р. Москва вже пропонувала ідею підпорядкування Київської митрополії. Проте українська делегація рішуче її відкинула.
• Водночас Українська православна церква на чолі з  митрополитом Сильвестром Косовим відмовилися присягнути царю. Москва ж  прагнула в  будь-який спосіб закріпитися в  козацькій Україні. Скориставшись розміщенням у  Києві московських військ, Москва все ж  таки змусила митрополита скласти присягу.

Пригадайте митрополита,що передував

1647 року — обраний митрополитом Київським, Галицьким та всієї Руси.

• Смерть Сильвестра Косова 13  квітня 1657  р. активізувала боротьбу за Київську митрополію. Проте новообраний митрополит Діонісій Балабан відкинув пропозиції Москви і  в  1658  р. був затверджений Вселенським (Константинопольським) Патріархом. Діонісій підтримав гетьмана І.  Виговського та взяв активну участь у  розробці Гадяцької угоди.
• Щоб позбутися московського впливу, Діонісій переїхав із Києва, де була московська залога, до Чигирина.

1658-1663 БАЛАБАН

• Проте, скориставшись усуненням від влади І.  Виговського, Московія домоглася включення до «Переяславських статей», що були підписані з  Ю.  Хмельницьким, пункту про перехід Київської митрополії в  підпорядкування Московського патріарха. Українське духовенство майже в  повному складі проігнорувало цей пункт.
• Тоді Москва вирішила створити паралельну промосковську церковну владу з Лазарем Барановичем. Однак він дотримувався нейтралітету у  відносинах між митрополитом Діонісієм та Москвою. У  1661  р. Москва замінила його на Мефодія. Діонісій не став миритися із черговим посяганням Москви на власну канонічну територію. Він домігся від Вселенського Патріарха анафеми для Мефодіям

• Дії Діонісія підтримав Московський патріарх Никон, який прагнув влади над царем.
• Варто зазначити, що Мефодія не сприйняли на Лівобережжі, а  місцеве духовенство сприяло виголошенню йому анафеми. Цар Олексій Михайлович був змушений відступити від своїх намірів.
• 1  січня 1663  р. він надіслав Вселенському Патріарху вибачення за втручання в  його справи та пообіцяв ув’язнити Мефодія.

• Проте ситуація змінилася вже за кілька місяців після смерті митрополита Діонісія. Під час виборів наступного митрополита жоден претендент не набрав більшості голосів, тому обидва (Йосип Нелюбович-Тукальський і Антоній Вінницький) оголосили себе переможцями. Польський король Ян II Казимир затвердив обох.
• А  тим часом лівобережний гетьман І.  Брюховецький попросив царя прислати митрополита з Московії. Разом із  тим через царя він домігся зняття анафеми з  Мефодія.

• 1668  р. єдиним Київським митрополитом Йосипа обрано Нелюбовича-Тукальського. Митрополит став «правою рукою» гетьмана П.  Дорошенка в  боротьбі за об’єднання Гетьманщини й  відкидав будь-які пропозиції Москви. У 1675  р. Йосип Нелюбович-Тукальський помер, і  за Київську митрополію спалахнула нова боротьба. Розкол Гетьманщини позначився й  на Київській митрополії. Лівобережжя тривалий час підпорядковувалося Лазарю  Барановичу. А  на Правобережжі були ставленики польського короля єпископи Антоній Вінницький та з  1679  р.  — Йосиф Шумлянський. Також певний час на території, підконтрольній Османській імперії, перебував представник Вселенського Патріарха грек Панкратій.

1668-1675 

• У  грудні 1685  р. Гедеон отримав дозвіл на митрополію, ставши 1688 «митрополитом Київським, Галицьким і  Малої Русі», а  традиційна частина титулу Київських митрополитів  — «і всієї Русі»  — була вилучена. До травня 1686  р. Київська митрополія була під владою Вселенського Патріарха, поки її не перебрав на себе Московський патріарх.
• Найголовнішим наслідком цієї події було те, що українська церква почала втрачати свою самобутність. Лише 11  жовтня 2018  р. Синод Константинопольського патріархату скасував владу Московської патріархії над українськими землям

• Переломними стали події першої половини 80-х рр. XVII  ст. Московський патріарх домігся від Вселенського Патріарха вільних виборів у  Києво-Печерській лаврі після смерті її настоятеля Інокентія Гізеля. Вибраний митрополит Варлаам Ясинський відмовився їхати до Москви.
• Проте водночас рішення польського короля призначити Йосифа Шумлянського власником усіх володінь Києво-Печерської лаври змусило Варлаама Ясинського 26 лютого 1685 р. підписати підтверджувальну грамоту з  Москви. Таким чином 1686 , завдяки маніпуляціям Києво-Печерську лавру було вилучено з-під влади Вселенського Патріарха й  підпорядковано остаточно Московському патріарху.

• У  1722  р. Київську митрополію понизили до архієпископства та скасували виборність її ієрарха. Військово-політичний виступ І.  Мазепи позначився на українському духовенстві, яке здебільшого ще зберігало антимосковські настрої. Українське духовенство, усвідомивши, що Українська козацька держава вже не може бути йому опорою, почало швидко переорієнтовуватися на Москву.
• Восени 1708  р. Київський митрополит під тиском царя наклав анафему на гетьмана І.  Мазепу, який дуже багато зробив для розвитку церков.

ЗНО https://drive.google.com/file/d/1KSkbewUt5a29dHCEtGkuli1x282hZONH/view

• Після Полтавської битви 1709 р. ректор Києво-Могилянської академії Феофан Прокопович виголосив довгу проповідь перед Петром I, у  якій засуджував І.  Мазепу й  висловлював свою прихильність владі.
• Він підтримав прагнення царя абсолютної влади та обґрунтував його право передавати трон за власним бажанням, а  не за звичною лінією успадкування від батька до сина.

• Феофан  Прокопович був автором «Духовного регламенту», що замінив патріарше правління в  Російській православній церкві владою Священного Синоду під головуванням світського чиновника Так, церква перетворилася на частину державного апарату. Феофан Прокопович висловив ідею проголошення Московського царства Російською імперією, яка начебто була наступницею Русі та батьківщиною «слов’яноруського» народу, до якого він зараховував і  українців.
• Феофан Прокопович прислужився і  російській науці, саме з  його ініціативи було засновано Російську Академію наук 1724.

• Успішне просування на службі Феофана Прокоповича в  новій імперії відображало ширше явище  — перехід на імперську службу переважної частини українського духовенства, яке було більше налаштованим на Захід.
• Український священник Димитрій Туптало, призначений митрополитом Ростовським, навіть був канонізований як святий за боротьбу зі старообрядцями.
• Паїсій Величковський  — творець морально-етичних засад чернецтва XVIII  ст.  — започаткував аскетичну літературу. Фактично він відродив чернецтво, яке занепало після загибелі Русі-України.
• Паїсій Величковський був канонізований у  1988  р.
• Так поступово українські священники стали знаряддям імперської влади. Проте їхня кількість і  вплив із часом почали лякати її. За наказом імператриці Катерини II було заборонено набирати українців на високі посади церковної та  світської служби.

• Культура кінця XVII  — початку XVIII  ст. базувалася на двох складових: попередньому розвитку української культури та впливі західноєвропейського бароко. На українському ґрунті культура бароко набула особливих рис, що дає підстави стверджувати про існування українського бароко. Крім того, у  культурі цього періоду почали простежуватися світські риси. На характер культури цього періоду мали вплив і зміни в  соціальній структурі українського населення. Основну частину культурно розвиненого населення становили вже не шляхтичі й  духовенство, а  рядові козаки, козацька старшина, міщани. Це сприяло розширенню підґрунтя, на якому розвивалася українська культура.

• Наприкінці XVII ст. освітній рівень населення залишався відносно високим. Тут діяла велика кількість початкових шкіл, у  яких учителювали дяки, мандрівні студенти Києво-Могилянської колегії. У  них навчали читання, письма, лічби, співу. Поширеною була й  домашня освіта
• Саме в  цей період у Гетьманщині виникла й  набула поширення форма навчання й  здобуття професійних знань при канцеляріях, де навчалися ведення канцелярських справ, складання ділових паперів тощо.
• У тогочасній Україні характерною була професійна підготовка юнаків через систему учнівства в ремісничих цехах. Таку підготовку отримували й  діти козаків у  січовій школі на Запорожжі. Вона готувала канцеляристів, кобзарів, сурмачів, скрипалів, цимбалістів.

• Виникали нові колегіуми, які були середніми навчальними закладами: Чернігівський (1700 р.), Харківський (1726 р.), Переяславський (1738  р.).
• Значним освітнім центром став Харківський колегіум, у  якому навчалося 800  учнів. Крім традиційних предметів, тут вивчалися також інженерна справа, артилерія та геодезія.
• Переяславський колегіум безпосередньо займався підготовкою духовенства для православних парафій Правобережжя.
• У колегіумах вивчали старослов’янську, українську, польську, німецьку, французьку мови, поетику, риторику, філософію, богослов’я, математику, фізику, медицину, історію, географію, астрологію (астрономію), музику.

• Вища освіта на українських землях була представлена Києво-Могилянською колегією (1632 р.) та Львівським університетом (1661  р.).

Києво-Могилянська колегія за організаційною структурою відповідала вищим навчальним закладам Західної Європи. Після тривалих клопотань у  1694  р. колегія отримала царську грамоту на самоврядування. У  1701  р. її було перетворено на академію. У  1709  р. тут навчалося близько 2  тис. студентів. Проте вже за декілька років їхня кількість зменшилася до 165  осіб.

• Поширення грамотності серед населення сприяло розвитку книгодрукування. Найбільшою друкарнею в  тогочасній Україні з 13 існуючих була друкарня Києво-Печерської лаври. Серед виданих нею книг відома, зокрема, «Іфіка Ієрополітика» (1712  р.), у  якій пояснювалися норми поведінки в суспільстві. Виходили релігійні трактати, букварі та інші книги.
• На західноукраїнських землях продовжувала діяти Львівська братська друкарня, де видавали букварі та інші книжки.

Із записок історика і  мандрівника, сина Антіохійського патріарха П.  Алеппського (1654  р.)

• Починаючи з  цього міста [Рашкова] і  по всій землі руських, тобто козаків, ми помітили прекрасну рису, що дуже здивувала нас: усі вони, крім небагатьох, навіть більшість їхніх жінок і  дочок, уміють читати й  знають порядок церковних служб і  церковні співи; крім того, священники навчають сиріт і  не лишають їх неуками блукати по вулицях.
• Як автор документа описує рівень освіти в  тогочасній Україні?

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

• Переглянути презентацію
• Створіть візитівки Києво-Могилянської академії, Львівського колегіуму або Києво-Печерської друкарні