Модернізм

Модернізм (фр.- новітній) – сукупність напрямків у мистецтві і літературі, які поривають з реалістичними принципами відображення дійсності. Письменники-модерністи: П.Верлен, А.Рембо, Дж.Джойс, Ф. Кафка, М. Пруст, Р.М.Рільке, О.Блок, М.Вороний, О.Олесь, М.Коцюбинський та інші.

Течії модернізму: символізм, імпресіонізм, неоромантизм, неокласицизм, акмеїзм, імажизм, герметизм, поетизм, унанімізм, екзистенціалізм.

Модернізм

Чимало визначних письменників, яких за традицією називають модерністами, не належали до жодних модерністських течій. Серед них — Дж.Джойс і В.Вулф, О.Гакслі і Р.Музіль, Г.Гессе і Ф.Кафка, А.Жід і Р.М.Рільке, тобто найвизначніші модерністи. Такий модернізм "поза течіями" називають фундаментальним.

Фундаментальний Модернізм

(від грецьк. знак) - течія модернізму кн. ХІХ — поч. XX ст., в якій художній образ перетворюється на багатозначний символ. Завдання поета-символіста — не розповісти про загадковий «ідеальний світ», а натякнути на нього за допомогою символів

Представники: Верлен, Рембо, Блок, Метерлінк

Символізм

(враження) – одна з течій модернізму, для якої характерне відтворення шляхетних, витончених особистих вражень та спостережень мінливих миттєвих відчуттів та переживань, ефектів світла, природи.

Гасло імпресіоністів: «Бачити, відчувати, висловлювати»

Представники: А.Фет, І.Бунін, К.Гамсун, М.Пруст

Імпресіонізм

течія модернізму, яка характеризується поверненням письменників до таких романтичних образів, як сильна самотня людина, а також до описів екзотичних країн, пригод, таємниць тощо.

Представники: Р.Л.Стівенсон, Р.Кіплінг, А.К.Дойль, Р.Хагард

​

Неоромантизм

— течія модернізму др.пол. ХІХ—ХХ ст., представники якої зверталися до традицій античності, відродження та класицизму. У своїх творах вони протиставляли суперечностям життя вічні «естетичні норми минулого».

Теоретичне обґрунтування новий стиль отримав в працях Йоганна Вінкельмана (1717–1768), який поєднав ідеї Просвітництва з зверненням до античності.

Неокласицизм заперечував модне, злободенне, мелодраматично-сентиментальне, бунтарське, примітивно-побутове.

Французький неокласик А. Шеньє висунув гасло: «На теми, що нові, античний вірш складаймо!» Це стало нормою для французьких неокласиків XIX ст., які відомі більше під назвою «парнаської школи» (Ш. Леконт де Ліль, T. де Бонвіль, Л. Дьєрке, Ф. Сюллі-Прюдом)

До неокласиків відносять творчість Т.С.Еліота, П.Валері, М.Зерова, М.Драй-Хмари, Ю.Клена, М.Рильського, В. Домонтовича, Б. Тена, Г.Кочура

Неокласицизм

Основним положенням екзистенціалізму є постулат: екзистенція (існування) передує есенції (сутності). У художніх творах екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя.

Визначальні риси екзистенціалізму: абсурдність буття; особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, адже всі вони нав'язують їй свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали; вища життєва цінність у свободі особистості; існування людини тлумачиться як драма свободи; найчастіше в художніх творах застосовується прийом розповіді від першої особи.

​

– течія в філософії та літературі, 1930— 60-их pp. Джерела екзистенціалізму - праці філософів C. К'єркегора, М. Гайдеггера, К. Ясперса, Г. Марселя, А. Камю, Ж.-П. Сартра.

Екзистенціалізм