Ідеологічним орієнтиром партійно-державного керівництва Радянського Союзу були положення схваленої 1961 р. Програми КПРС про побудову комунізму в СРСР до 1980 р.

Але вже в другій половині 60-х рр. стало зрозумілим, що широко розрекламовані обіцянки виконані не будуть.

Народу наполегливо і цілеспрямовано прищеплювалась думка, що він живе у суспільстві, де успішно вирішуються питання задоволення життєвих потреб, процвітає економіка, розвиваються наука, освіта, мистецтво. Саме це і є «розвинений соціалізм» - найдосконаліша форма суспільно-політичного устрою.

Леонід Брежнєв вже з березня 1966 р. на ХХІІІ з'їзді КПРС відновив політбюро ЦК КПРС – вищий і всевладний орган партійної ієрархії, повернув посаду генерального секретаря, яку сам і обійняв.

Компартійно-радянська номенклатура — керівне ядро апарату влади в УРСР і СРСР протягом 1917-1991 рр.; перелік керівних посад у партійно-державному апараті, заміщення яких відбувалося винятково за дозволом центральних партійних органів; самоназва прошарку керівників компартійно-державних органів влади.

Закрита система постачання продовольчих та промислових товарів, що не знала дефіциту та спекулятивних цін.

Спецталони на харчування залежно від чину.

Система закритих будинків відпочинку, санаторіїв, пансіонатів, які знаходились у віданні Четвертого управління Міністерства охорони здоров'я.

Розв'язання житлової проблеми в найкоротший строк і з найкращими варіантами.

Вищий ешелон мав цілорічні сімейні дачі, що утримувалися за рахунок бюджету.

Закрите підприємство «Комунар» забезпечувало одягом та взуттям республіканську партійно-державну номенклатуру.

Навіть тих номенклатурників, що вчинили злочин, без рішення і дозволу партії неможливо було притягнути до суду.

Брав активну участь у змові проти М. Хрущова, критикував його політику.

Повністю підтримував жорсткий антизахідний курс брежнєвського керівництва, водночас піддавав критиці політику «розрядки», називаючи її «заграванням із Заходом».

Підтримував придушення «Празької весни» 1968 р.

П. Шелест активно відстоював економічні інтереси УРСР.

Намагався вивести республіку з-під контролю Зовнішторгу СРСР та усіх зовнішньоторговельних відомств Союзу.

Підтримував розвиток українського народного мистецтва, зокрема ансамбль ім. Вірського; підтримав і захищав українських кінорежисерів С. Параджанова та Ю. Іллєнка.

Усупереч забороні Москви збудував у Києві Палац «Україна».

Ініціював видання багатотомної «Історії міст і сіл УРСР».

Захищав українську мову, хоча в родинному колі спілкувався російською. За П. Шелеста почали видавати значно більше україномовної літератури, періодики. На офіційних заходах наполегливо вимагав виголошувати промови українською мовою.

П. Шелест став ініціатором запровадження Шевченківської премії як найвищої нагороди республіки, яка присуджується лише раз у житті.

Ініціював створення державного заповідника на о. Хортиця.

Сприяв створенню музею-заповідника української народної архітектури та побуту у с. Пирогове.

Виступив за відзначення 90-річчя від дня народження Й. Сталіна і встановлення йому погруддя біля Кремлівської стіни (1970 р.).

Боровся з дисидентським рухом (арешти та судові процеси 1965 – 1966 рр., процес над В. Чорноволом 1967 р. тощо).

У період його керівництва кількісний склад КПУ збільшився майже на мільйон – переважно за рахунок етнічних українців, що відкривало їм кар'єрні перспективи.

Крига П. Шелеста «Україно наша радянська» вийшла друком у 1970 р.

У травні 1972 р. Шелеста без його згоди призначили одним із заступників Голови Ради Міністрів СРСР, а незабаром на пленумі ЦК КПУ звільнили з посади Першого секретаря.

Хоча він і надалі залишався членом Політбюро ЦК КПРС, вказівна щодо цькування автора і книжки все ж надійшла.

У квітні 1973 р. в журналі «Комуніст України» з'явилася редакційна стаття «Про серйозні недоліки та помилки однієї книги».

Цілковито підтримував політичний курс Леоніда Брежнєва.

Не заважав обмеженню прав України та сприяв процесам русифікації і «злиттю націй».

Вів запеклу боротьбу з дисидентським рухом, який фактично було розгромлено.

Дозволив будівництво в УРСР низки атомних електростанцій, зокрема Чорнобильської (запуск відбувся у 1977 р.). Приховав інформацію про Чорнобильську катастрофу.

Сприяв докорінній технічній модернізації легкої та харчової промисловості УРСР

Підтримував розвиток спорту, особливо футбольний клуб «Динамо».

Будівництво меморіального комплексу «Український музей історії Великої вітчизняної війни 1941 – 1945 рр.» (нині «Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс»), відкритого 9 травня 1981 р.

Будівництво монументу на Жовтневій площі (тепер Майдан незалежності), присвяченого більшовицькій революції 1917 р. у Києві (знаходився там з 1977 р. до 1991 р.). Реконструкція Хрещатика.

Будівництво у Києві музею В. І. Леніна (тепер Український дім) (відкрито у 1982 р.), хоча Ленін тут ніколи не був.

7 жовтня 1977 р.

20 квітня 1978 р.

Загалом конституції СРСР 1977 р. та УРСР 1978 р. конституційно закріпили у СРСР та УРСР комуністичну диктатуру.

Компартія за статтею 6 була визнана «керівною і спрямовуючою силою, ядром політичної системи, державних і громадських організацій».

Як і в конституціях СРСР 1936 р. та УРСР 1937 р., у новій конституції 1978 р. зберігалося твердження про право виходу кожної республіки зі складу СРСР. Однак ця декларація не підтверджувалася жодним юридичним механізмом.

Щоб зберегти контроль над країнами Організації Варшавського договору, компартійно-радянська олігархія штучно підтримувала в них вищий, ніж у республіках СРСР, добробут населення. Проте ці країни чимдалі більше відставали за життєвим рівнем від своїх сусідів на Заході.

Ініціатором реформ у Чехословаччині виступила сама комуністична партія, яку на початку 1968 р. очолив А. Дубчек.

У серпні 1968 р. армії п’яти країн Організації Варшавського договору окупували Чехословаччину. А. Дубчека усунули від влади.

На початку 1970-х рр. СРСР і США досягли воєнно-стратегічного паритету.

У 1972 р. Відбувся візит американського президента Р. Ніксона до Москви. Під час нього була укладена угода про граничну кількість міжконтинентальних ракет і ракет на озброєнні підводних човнів.

У 1973 р. візит-відповідь у Вашингтон зробив Л. Брежнєв.

Вершиною політики «розрядки» стало підписання в 1975 р. керівниками країн Європи та Північної Америки в Гельсінкі Заключного акта Конференції з безпеки та співробітництва в Європі.

У 1978 р. в Афганістані відбувся військовий переворот. Заколотники оголосили про початок національно-демократичної революції, яка переросла в громадянську війну.

На «неодноразове прохання уряду дружнього Афганістану» в кінці грудня 1979 р. СРСР увів до країни так званий обмежений контингент радянських військ.

Моджахеди (партизани) розпочали війну з радянськими військовими, яка тривала до лютого 1989 р.